Прагнення спасіння – недостатня умова для спасіння

Слід бути твердо переконаним у тому, що для того, аби осягнути життя вічне, недостатньо тільки бажати спастися, а потрібно за­стосовувати засоби, які приписав нам Сам Ісус Христос. У протилеж­ному випадку, якщо ми зав’язнемо в гріху, то в день Останнього суду зовсім не скористаємося оправдан­ням, що спокуси були надзвичай­но сильними, а ми – надзвичайно слабкими. Адже Бог дав нам спо­соби, завдяки яким, з допомогою Його Ласки, можемо відбити кож­ний наступ ворогів нашої душі. Од­нак, якщо не захочемо ними ско­ристатися й будемо переможені, то вина лежатиме виключно на нас. Усі люди хотіли б спастися, однак більшість з них відкидає застосу­вання засобів спасіння, тому грі­шать і гублять себе.

Уникнення нагоди до гріха

 Першим засобом, який слід застосовувати, щоб не погубити себе, є уникнення нагоди до гріха. Якщо хтось не старається уника­ти нагоди до гріха, особливо коли йдеться про тілесне задоволення, то це буде для нього майже не­можливою річчю, щоб не поповнив якогось гріха. Св. Филип Нері ка­зав: «На війні, на якій ворогом є почуття, перемагають боягузи, а саме ті, які втікають». Випадок є пов’язкою, закладеною на очі, яка засліплює і не дає нічого побачити – ні Бога, ні пекла, ні святих наста­нов. У Святому Письмі сказано, чи можна по жару ходити і так, щоб не опеклися ноги (Прип. 6, 28).

 З моральної точки зору немож­ливо, добровільно піддавши себе спокусі, не впасти, навіть якщо прийняти тисячу настанов і дати Богові тисячу обітниць. Це нещас­тя щодня очікує безліч бідних душ, які впали, бо не остерігалися наго­ди до гріха.

А для кого нечистота стала звичкою, нехай знає, що йому не достатньо утримуватися від ближ­чих, тобто безпосередніх нагод до того гріха, якщо він не старати­меться також уникати нагод даль­ших, то з легкістю згрішить черго­вий раз.

Не дозволяймо, щоб злий дух ошукав нас, уважаючи, що особа, яка є спокусливою для нас, є свя­тою. Проте часто трапляється, що чим побожніша ця особа, тим силь­нішою є спокуса. Св. Тома з Акві­на пише, що святіші особи більше ваблять. Спокуса розпочинається з духа, а закінчується в тілі. Слу­га Божий, отець Серторіо Капуто з Товариства Ісусового зауважив, що сатана найперше доводить до любування чеснотою, потім до лю­бування особою, а потім засліплює й перемагає.

Потрібно також остерігатися злих товаришів. Ми є дуже слаб­кими, сатана постійно спокушає нас, навмисно притягуючи до зла; однак наше падіння в не меншій мірі спричиняє вплив поганого то­вариства. Отож найголовніше, що ми повинні чинити, аби спастися, це уникати поганих нагод і пога­ного товариства. У такій поведінці ми повинні виявляти внутрішню силу й не зважати на людські дум­ки. Хто не виявить твердості у цій справі, той не спасеться. Це прав­да, що ми не повинні опиратися на свої сили, а покладатися тільки на Божу допомогу, адже це саме Бог хоче, щоби ми мали в цьому свою частку, насилуючи природу стіль­ки, скільки потрібно, щоби осягну­ти небо, адже тільки «ті, що вжи­вають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12).

Потреба розважання

Другим засобом, який оберігає нас у стані Ласки, є розважання. Без нього людська душа тільки з великим трудом у змозі впродовж довгого часу перебувати в ласці Божій. Святий Дух так промовляє словами Письма: «У всіх ділах Тво­їх пам’ятай про твою кончину – по­віки не згрішиш» (Сир. 7, 36). Хто часто роздумує про останні речі, тобто, про смерть, суд, вічність пе­кло і небо, не грішитиме. Однак ці речі неможливо побачити очима, тільки очима розуму. Проте, коли не розважаємо, вони зникають з нашого розуму, а тоді появляють­ся в ньому образи тілесних задо­волень, яким легко піддається той, хто не пам’ятає про вічні правди. Так багато в’язнуть у гріхах і бай­дужості.

Усі християни знають, що по­мруть і що всіх судитимуть, однак не думають загалом про те, чому живуть далеко від Бога. Проте без розважання ми не осягнемо світла, не побачимо небезпек, не застосу­ємо відповідних засобів, не зане­семо до Бога молитов про поміч. Це все в результаті провадить до нашої згуби.

Без молитви ми не осягнемо ні внутрішнього світла, ні сили, ні поступу на дорозі, вказаній Богом. Коли відсутня молитва, тоді не просимо Бога про допомогу, тоді не просимо про неї, отож, цілком переконаний, прирікаємо самих себе на падіння. Кардинал Бел­лярмін говорив, що християнин, який не розважає про вічні правди, морально не в змозі витривати в Ласці Божій. І навпаки, хто щодня розважає, той не так легко підда­ється гріхові, а якщо навіть упаде, нещасливо піддавшись якійсь спо­кусі, то, безперервно молячись, знову повернеться до Бога. Один Божий слуга сказав: «Контемпля­тивна молитва і смертельний гріх не можуть поєднатися один з од­ним».

Отже, постанови собі щодня, рано або вечором (ліпше рано), посвятити півгодини розважанню. Достатньо, якщо в цей час чита­тимеш уривок з книжки духовно­го змісту, вибраної серед багатьох книжок, які призначені для ме­дитації. Під час розважання над змістом того, що читатимеш, учини час від часу стрілистий акт або у вигляді емоційного зітхання, або у вигляді внутрішньої молитви.

Прошу тебе понад усе, аби ні­коли не занедбував цього розва­жання; практикуй його хоча б один раз упродовж дня, навіть якщо відчуватимеш велику черствість і нудьгу із-за цього. Якщо ти це не відкинеш, то напевно спасешся. Окрім розважання, важливо та­кож хоча б півгодини чи принаймні чверть години щодня присвячува­ти духовному читанню, звертаю­чись до книжки, яка б розповідала про життя якогось святого або сто­сувалася християнських чеснот. Скільки ж людей, завдяки читанню духовних творів, змінило своє жит­тя і стало святими! Згадаємо хоча б св. Івана Колумба, св. Іґнатія Ло­йолу й багатьох інших.

Окрім цього, тобі було б дуже корисно, якщо б ти щороку при­свячував себе духовним наукам, мешкаючи відособлено, напри­клад, у реколекційному помешкан­ні. Однак, якщо це не можливо, не занедбуй принаймні своєї щоден­ної медитації.

Часта сповідь і святе Причастя

Третій засіб, який служить збе­реженню в Ласці, – це часта свята сповідь і святе Причастя.

Завдяки сповіді оберігається чистота душі. Адже в цьому Таїнстві отримуємо не тільки відпущення провин, а також значну допомогу для боротьби зі спокусами. З цією метою вибери собі духовного про­відника. Завжди в нього сповідай­ся й радься з ним в усіх важливих справах, у земних також. Слухайся його в усьому, особливо коли тебе непокоять якісь муки совісті. Хто слухає сповідника, не повинен бо­ятися гріха: «Хто слухає вас, Мене слухає» (Лк. 10, 16). Голос сповід­ника – це голос самого Бога.

 Святе Причастя називається Небесним Хлібом, бо як земний хліб оберігає життя тіла, так При­частя оберігає життя душі. «Якщо не споживатимете Тіла Чоловічого Сина й не питимете Його Крові, не матимете життя в собі» (Ів. 6, 53). Ось чому Тридентський Собор на­зиває Святе Причастя лікарством, яке звільняє нас від щоденних гріхів й оберігає від смертельних. Отож постанови собі приймати свя­те Причастя принаймні раз на тиж­день, обіцяючи відразу, що ніколи не занедбаєш цього обов’язку із-за якої-небудь земної справи. Не іс­нує важливішої справи, ніж справа життя вічного. І більше того, чим глибше ти занурений у світ, тим більшу потребуєш допомогу, тим більші спокуси чигають на тебе.

Служба Божа, адорація  й почитання Матері Божої

 Четвертим засобом, який слу­жить витриванню в стані Ласки, є щоденна участь у Службі Божій. Коли ми присутні на Літургії, то віддаємо Богові більшу честь, ніж усі ангели і святі в небі, бо хоча ця честь є честю, яку віддають ство­ріння, у Службі Божій жертвуємо Богові самого Ісуса Христа, який тоді вшановує Його найдосконалі­шим способом.

П’ятим засобом є щоденна адо­рація Пресвятої Євхаристії, яку можна здійснити різними способа­ми в будь-якій церкві, щоб виявити шану Матері Божій.

Ісус Христос безперервно вті­люється на престолах всіх церков, щоб віддячити всім, хто приходить Його відвідати. Душі, котрі особли­во практикують ці форми побож­ності, отримують незліченну кіль­кість ласк. Під час таких зустрічей ти повинен просити Ісуса й Марію, передусім, про любов до Бога й про святу витривалість аж до самої смерті.

Абсолютна потреба молитви

Шостим засобом, який раджу тобі використовувати, є свята мо­литва. Це очевидно, що без Бо­жої помочі ми не можемо вчинити нічого доброго для своєї душі. І навпаки, Бог твердить, що вділяє ласки тому, хто про них просить: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете» (Мт. 7, 7). Тому, так уважає св. Тереза Велика, хто не просить, той не отримує. Це є за­гальне переконання святих Отців і Докторів зі святим Томою Аквін­ським на чолі: без Божої допомо­ги неможливо витривати в Ласці й осягнути спасіння (пор. св. Тома Аквінський, Сума Теології, І-ІІ, 109, 100). Тільки той, хто молить­ся, може бути впевнений у помочі Божій.

Також про це говорить слово Боже, яке не можемо тут не на­вести, бо стільки разів голосить цю правду на сторінках Євангелії: «Усе, чого будете просити в молит­ві, віруйте, що одержите, – і буде вам так» (Мк. 11, 24). «Кожний бо, хто просить, одержує» (Лк. 11, 10). «Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у Моє ім’я» (Ів. 16, 23).

Бог дає все те, про що Його просимо в Ім’я Ісуса Христа. Отож, якщо хочемо спастися, то потріб­но молитися, робити це з покорою, замилуванням, а передусім з ви­тривалістю. І тому таким важливим є роздумування, бо під час нього пригадуємо собі про потребу мо­литви, у протилежному випадку ми б про неї забули й так себе погу­били.

Св. Тереза з Авіля пише, що прагнучи спасіння всіх, хотіла б для реалізації того прагнення зій­ти на саму вершину гори для того, щоби її чули всі люди, й адресува­ти їм тільки один заклик: «Моліть­ся, моліться!» Отці-пустинники, які жили в давні часи, повторювали на своїх зібраннях, що не існує ліпшо­го засобу, який служить спасінню, як постійне повторення молитви Давида: «Боже, прийди мені на до­помогу, Господи, поспіши мені на порятунок» або «Боже мій, допо­можи мені, Господи, поспіши мені на допомогу». І ми стараймося так промовляти. Можемо також моли­тися, використовуючи особливий чудовий стрілистий акт отця з Пор­то-Маурізіо: «Ісусе мій, вияви мені Своє милосердя!»

Як я вже згадував вище, є дві найважливіші ласки, яких ми по­винні прагнути: це любов Бога й ласка витривалості. Про ці ж ла­ски ми також повинні просити Пресвяту Марію, яка називається «Дароносицею всіх Божих ласк». Отож, коли проситимемо Її про ласку, Вона точно отримає її для нас. Тому св. Бернард закликає всіх: «Шукаймо ласки, шукаймо її з допомогою Марії; адже хто шу­кає, той знаходить і не може бути не вислуханим». Отож про кожну ласку просімо за посередництвом Марії, яка отримує від Бога все, про що попросить, адже Її прохан­ня не можуть бути відкинуті.

Підготувала Тетяна Ординат