На початку Тайної вечері Христос звернувся до своїх учнів: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати» (Лк.22:15). Він заповів, щоб ми споживали Його Тіло і Кров, тому Церква на Службі Божій закликає до святого Причастя, а в катехизмі УГКЦ «Христос — наша Пасха» читаємо: «До таїнства Євхаристії приступаємо протягом усього життя, адже через нього ми постійно зростаємо в благодаті богосинівства... У Святому Причасті Христос дарує нам самого Себе, Своє Тіло і Кров, на поживу для зростання в новому житті» (431-432). Тобто, до святого Причастя повинні приступати не ті, які вже стали святими, а грішники, які потребують освячення.
«Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Йо.6:53). Святі Отці наголошували на необхідності причащатися на Літургії: «Скажи мені, якщо хтось, запрошений на бенкет, умив би собі руки й сів до столу, і, хоч усе приготоване, не брав би в ньому участі, то чи не образив би того, хто його запросив? ... Задля духовного зростання Церква заохочує християнина якомога частіше приступати до Святого Причастя. Святий апостол Павло повчає: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (445). А Катехизм Католицької Церкви наголошує: «Церква зобов’язує вірних „брати участь у Службі Божій у неділі та свята“ і щонайменше один раз на рік приймати Євхаристію, якщо можливо, у Великодній час, приготувавшись у таїнстві Примирення. Але Церква гаряче просить вірних приймати святу Євхаристію у неділі і свята або ще частіше, навіть кожного дня» (1389).
Багато людей сумніваються, чи вони достойні приймати Євхаристію? Чи не треба кожного разу сповідатися? Молитву приготування до великого входу священик починає словами «Ніхто не достойний із зв’язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або приближатися, або служити Тобі, царю слави». Ми також недостойні, але Христос чекає на нас, щоб освятити через єдність із самим собою. Справді, не варто приступати до святого Причастя у стані тяжкого гріха: «смертельний гріх руйнує любов у серці людини тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є її остаточною метою і блаженством, надає перевагу добру нижчому, ніж Бог». Однак легкі гріхи не є перешкодою до святого Причастя: «легкий гріх дозволяє існувати любові, навіть якщо ображає і ранить її» (ККЦ, 1855).
Та перед нами знову виникне запитання: «А як нам у щоденному житті відрізнити тяжкий гріх від легкого? Чи не нанесемо ми ще одну образу доброму Господу Богу?» Заглиблюючись у Святе Писання і навчання Церкви бачимо, що Господь Бог не ображається на людей, особливо, якщо вони до Нього приходять і хочуть з Ним поєднатися. Як же ж чинити в конкретних випадках, коли на серці з’являється сумнів, чи часом не згрішили і, напевно, було б необачно приступати до святого Причастя? Більшість із нас є батьками і добре знають і пам’ятають, як поводились чи поводяться наші неповнолітні діти. Наприклад, мама попросить дитину переставити каструлю з водою із плити на інше місце, а дитина, не контролюючи повністю своїх рухів, порозливає воду. Матері прикро, але вона розуміє, що дитина зробила це ненавмисно. Подібно, коли батько попросить зачистити якусь металічну деталь, а син зробить це не зовсім акуратно, батько терпеливо ще раз покаже, як це робити правильно. Діти завдають прикрощів батькам, але так вони виховуються і навчаються, а мудрі батьки у терпеливості це розуміють і своїх дітей виправляють, не картаючи їх. Та станеться випадок, коли син або донька нишком витягне кількасот гривень із батьківського гаманця і розтратить їх на непотрібні речі — такий вчинок кардинально відрізняється від попередніх «провин»; батьки покарають дитину — не жорстоко, але рішуче, бо такий вчинок викриває внутрішню злобу шкідника!
Відносини між людьми часто можуть нам пояснити, як Господь ставиться до нас, адже часто і сам Христос наводить подібні приклади: «Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить рибу, дасть йому гадюку? Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять» (Мт.7:9-11). Подібно на нас, своїх дітей, глядить Отець Небесний: Він знає наші немочі й труднощі і коли бачить, що нам не вдається виконувати Його Заповіді, виявляє розуміння і довготерпеливість. А наші провини, коли вони сталися через неміч — були не цілком свідомі, або не зовсім добровільні, або не стосувалися чогось дуже важливого — називаються легкими гріхами і не створюють жодного бар’єру між нами і Богом. «Не цілком свідомі» означає, що ми не завжди знаємо, можна так чинити, чи ні? Також часто впадаємо в обман, або в самообман: наміряли вчинити добро, але сталося інакше — хтось образився, або навіть постраждав. Подібно і з добровільністю — якщо хтось розсердився або з пересердя сказав недобрі слова — такі спонтанні реакції не можуть бути тяжким гріхом. Що ж до «матерії гріха», то слова, думки, наміри, почуття і навіть дрібні вчинки зазвичай не належать до тяжких гріхів.
Саме тому свята Церква повчає, що християнин на кожній Божественній літургії, на якій присутній, повинен бути готовим прийняти святе Причастя — навіть щодня. Щоб запевнити цю готовність, варто встановити так звану регулярну святу Сповідь, тобто приступати до цієї святої Тайни не за почуттями, а періодично, наприклад раз у два тижні, місяць чи навіть раз у два місяці. Зазвичай, якщо людина сповідається із такою періодичністю, вона виховує сумління і не чинить тяжких гріхів. А легкі гріхи прощаються через щирий жаль і приймання святого Причастя. Тому не варто повторювати, мовляв, «щось погане подумали — вчинили гріх і до Причастя приступати не можна». Христос чекає на нас, грішників, а ми, приходячи до Нього, каємося у молитві: «Боже, милостивий будь мені, грішному (або грішній)». Треба відкинути всі сумніви і з довір’ям приступати до невичерпного джерела Милосердя Бога, Який сказав: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Йо.6:54).
о. Коринилій ЯРЕМАК, ЧСВВ / http://www.misionar.in.ua
