І. Ісус Христос – Бог, єдиносущний з Отцем.

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів 1, 1).

«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів 1, 14).

«Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Ів 1, 18).

«... щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його» (Ів 5, 23).

«Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Ів 8, 58).

«Я й Отець Ми одне!» (Ів 10, 30).

«А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене» (Ів 12, 45).

«Промовляє до нього Ісус: Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця?» (Ів 14, 9).

«Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Ів 16, 15).

«Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них» (Ів 17, 10).

«А Тома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій!» (Ів 20, 28).

«Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене» (Ді 2, 34).

«...що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь» (Рим 9, 5).

«Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він образ Божий. Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій» (2 Кор 4, 3-6).

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за грабунок бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Флп 2, 6-11).

«...дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів» (Кол 1, 12-14). [Пор.: «Так говорить Господь, твій Відкупитель, Святий Ізраїлів: Я Господь, Бог твій, що навчає тебе про корисне, що провадить тебе по дорозі, якою ти маєш ходити» (Іс 48, 17)].

«Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол 2, 2-3).

«Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол 2, 8-9).

«Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса» (Тит 2, 11-13).

«А про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности» (Євр 1, 8).

«Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця; хто визнає Сина, той має Отця» (1 Ів 2, 23).

«Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1 Ів 5, 10-13).

ІІ. Святий Дух – Бог і Особа.

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28, 19).

«І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він» (Ів 14, 16-17).

«А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить» (Ів 16, 13-15). [Пор.: «Наблизьтесь до Мене, послухайте це: Споконвіку Я не говорив потаємно; від часу, як діялось це, Я був там. А тепер послав Мене Господь Бог та Його Дух» (Іс 48, 16)].

«І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю? Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові!» (Ді 5, 3-4).

«І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1 Кор 6, 11).

«Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!» (2 Кор 13, 13).

«...скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євр 9, 14).

«Бо троє свідкують: дух, і вода, і кров, і троє в одно» (1 Ів 5, 7).

«А Дух і невіста говорять: Прийди!» (Одкр 22, 17).

ІІІ. Тілесне воскресіння Ісуса Христа (тобто, воскресло те саме тіло, яке страждало на хресті і було покладене до гробу).

«А Ангол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він» (Мт 28, 5-6).

«І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони... А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були» (Мр 16, 5-6).

«А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з’явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!» (Лк 24, 3-6).

«І обізвались юдеї й сказали Йому: Яке нам знамено покажеш, що Ти можеш робити таке? Ісус відповів і промовив до них: Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його! Відказали ж юдеї: Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його? А Він говорив про храм тіла Свого. Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус» (Ів 2, 18-22).

«Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих» (Ів 20, 6-9).

«Потім каже Томі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» (Ів 20, 27).

IV. Слава Агнцеві! (Підстава для вітання: «Слава Ісусу Христу!»).

«Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного!» (2 Пт 3, 17-18).

«І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!» (Одкр 5, 13).

V. Існування відмінної від тіла душі.

«І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт 10, 28).

«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт 16, 26).

«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?» (Мр 8, 36-37).

«Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! ... у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлена в аду душа Його, ані тіло Його не зазнає зотління» (Ді 2, 27; 31).

«А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Сол 5, 23).

«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр 4, 12).

«Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі» (1 Пт 2, 11).

«І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі убитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали» (Одкр 6, 9).

«І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою» (Одкр 20, 4).

VI. Існування аду.

«А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день» (Мт 11, 23).

«І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мт 16, 18).

«І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його» (Лк 16, 23).

«Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! ... у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлена в аду душа Його, ані тіло Його не зазнає зотління» (Ді 2, 27; 31).

«Бо як Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд» (2 Пт 2, 4).

«...і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду» (Одкр 1, 18).

«І я глянув, і ось кінь чалий. А той, хто на ньому сидів, на ім'я йому Смерть, за ним же слідом ішов Ад. І дана їм влада була на четвертій частині землі забивати мечем, і голодом, і мором, і земними звірми» (Одкр 6, 8).

«І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками» (Одкр 20, 13).

Цитати з тим самим значенням, що й «ад»:

А) Вогонь вічний:

«Коли тільки рука твоя, чи нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний» (Мт 18, 8).

«Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (Мт 25, 41).

«І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь» (Мр 9, 43-46).

Б) «Озеро вогняне», вічні муки:

«І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя» (Мт 25, 46).

«А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки» (Одкр 20, 10).

«Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...» (Одкр 20, 14-15).

VII. Яким Ім’ям можна спастися?

«Нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп'яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий! Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним! І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Ді 4, 10-12).

http://dc.lviv.ua