Дорогі брати в Христі!

Святий Павло в листі до Ефесян каже про подружжя: "Це велика тайна” (Еф. 5, 32). Щоби у наступних проповідях зрозуміти, яким є ідеал християнської родини, насамперед мусимо пізнати суть подружжя, "великої таємниці”, за словами св. Павла. Яка суть подружжя? Який задум бажав втілити Творець, установлюючи подружжя? Чи, власне, Він установив подружжя, чи є воно тільки плодом людських прав або результатом розвитку культури? Як виглядає ідеальне християнське подружжя? Ці питання розглянемо в сьогоднішньому і наступних роздумах.

В історії подружжя є вихідна точка, від якої починається суттєва зміна, — наказ Ісуса Христа. Подружжя ще до Христа було "великою тайною”, річчю піднесеною, гідною найвищої пошани, як і є дотепер в народів, що не знають Євангелія. Тільки завдяки Ісусові Христу подружжя стало насправді "великою тайною” – сакраментом.

Сьогодні побачимо, як виглядало подружжя до Христа. Переконаємось, що воно було піднесеною річчю, "великою таємницею”, що походить від Бога. Якщо подружжя походить від Бога, то є святим, недоторканим, нерозривним, навіть поза християнством.

І. Подружжя походить від Бога

Ще в Старому Заповіті читаємо, що подружжя постало з Божої волі. Коли молодий Товит перед своїм шлюбом просить Бога ласки, говорить про подружжя як про добре знану річ: "Благословен єси, о Боже батьків наших… Ти створив Адама, ти створив для нього жінку Єву, як помічницю йому й опору” (Тов. 8, 5-6).

  У Книзі "Вихід” знаходимо шосту заповідь Божу, яка захороняла подружжя перед збезчещенням. (Вих. 20,14).

Щоб зрозуміти, звідки взялося поняття про божественне походження подружжя, мусимо поглянути на першу сторінку Книги "Буття”. У першому та другому розділах виразно написано, що подружжя не є вигадкою людини, але насправді походить з Божої волі.

Про божественне походження подружжя свідчить перший розділ Книги "Буття”, в якому бачимо опис створення першого чоловіка і першої жінки.

Якщо уважніше подивитись на людей, то побачимо між ними різноманітні відмінності: одна людина високого зросту, а інша —  низького, хтось повний, а хтось худий, хтось має світле волосся, хтось — темне, один сильний, інший слабкий і так далі, але, крім того, є істотна різниця між чоловіком і жінкою.

Цікаво, що якась дивна сила регулює стале чисельне співвідношення між обома статями, хоч насправді хлопчиків народжується трохи більше, але вища смертність серед чоловіків зменшує різницю.

Звідки ця різниця статей, така важлива для людського роду?

Перші сторінки Святого Письма містять глибоке повчання щодо цього. Бог створив окремо чоловіка і жінку, але зразу ж обох поєднав святим зв’язком і довірив їм велике завдання. Послухайте слова Святого Письма: "І створив Бог людину на свій образ … чоловіком і жінкою створив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: "Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю…” (Буття, 1, 27-28).

Святе Письмо водночас дає відповідь на запитання тим, які здивовано запитують: "Як це розуміти, що щось є дозволене під час подружнього життя, а поза ним вважається важким гріхом? Хіба це не суперечність: так можна, а так – ні! Адже в обох випадках справа та сама!»

Святе Письмо дає на це виразну відповідь: тільки в подружжі, в нерозривному зв’язку чоловіка і жінки, Бог заклав безперервність людського роду. Отже, тільки в подружжі дозволені дії, з яких може постати людське життя. А поза подружжям вони є тяжким гріхом, так як порушують виняткові права подружжя і підривають родинне життя, яке слід боронити за всяку ціну!

З другого розділу Книги "Буття” переконуємось, що те, що написано в першому розділі не є чиїмись роздумами, а насправді Божою волею. Тут докладно довідуємось про установлення подружжя (Буття 2, 18-24).

Душа Адама раділа, споглядаючи чудеса раю. Живучи серед розкоші багатої природи, він був наповнений владною життєвою силою. Та водночас відчував, що йому чогось бракує: нема з ким ділити своєї радості, нема когось, хто би його зрозумів, нема на землі схожої до нього істоти! І тоді Господь, аби дати йому поміч, радість, товаришку життя, яка би його підтримувала, — створює жінку.

Так само, як перший чоловік, будучи повен молодих сил, які вирували в його міцному тілі, прагнув доповнення, розуміння, обміну думками, віддання себе, того самого прагнуть молоді особи обох статей людського роду. Фізично зрілі чоловік і жінка відчувають, що бракує їм багато чого, що є в кожному з них зокрема, що повинні наповнитись тими відмінними властивостями; тільки тоді зійдеться в них ідеал цілої людини.

Це змішання, злиття, наповнення двоякого роду індивідуальностей дає ніде на світі не бачену єдність подружжю, про яку Святе Письмо виразно каже: "Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Буття. 2, 24).

Так само змішуємо різні види сталі, щоб отримати стійкіший і міцніший метал.

Якщо дійсно природним і бажаним є, щоби двоякого роду люди жили на землі, щоб відрізнялись між собою, і властиво, завдяки цьому взаємодоповнювалися, то самі можете зробити висновок, наскільки неприродним, шкідливим, нерозумним є суспільне прагнення виховувати дівчат як хлопців, а  хлопців – як дівчат, створюючи хлопчакуватих дівчат і жіночних чоловіків. Затираючи різницю обох статей, суспільство ослаблює таємничу притягувальну силу, завдяки якій постає основна клітина суспільного життя, джерело безустанного відновлення людського роду і запорука його збереження — родина.

Чим є подружжя згідно з Божою волею?

Подружжя створив Бог. З якою метою? Як Бог розуміє подружжя?

Поставмо собі запитання: чим є подружжя згідно з Божою волею? Може контрактом?

Так, але не тільки.

Правда, що при створенні подружжя сторони ставлять умови: обіцяють взаємно підтримувати і не залишити одне одного за жодних обставин, бути вірними. Приречення це роблять урочисто, отже подружжя є контрактом, але також є чимось незрівнянно більшим — вирішальною зустріччю і таємничим злиттям двох душ. Людство знало про це ще до приходу Христа, адже подружжя вже в поган було оточене релігійною повагою і йому надавали цікавий і урочистий характер обряду.

Зазвичай кажемо, що для подружжя потрібно двоє людей: чоловіка і жінку. Це дуже помилкове твердження, бо треба чоловіка, жінку і Бога… Точніше кажучи, Бог повинен бути на першому місці! Подружжя походить від Бога, отже тільки на Ньому і в Ньому може існувати. Подружжя не є тільки угодою чи людським винаходом, тому суть його не належить до сфери людського впливу. Людина виробляє способи життя, культуру, форми правління, але родинне життя від неї не залежить.

То чим є подружжя? Може приватною справою двох людей?

Так, є справою приватною, але і справою суспільною. Отже подружжя не є втечею для безпорадних панночок? О ні! Чи подружжя не є нагодою здобування честі (шани) і поступливості, чи не є власним джерелом розкоші? Ні! Подружжя є важливою суспільною справою! Легше би було орієнтуватись у складних питаннях подружжя, якби люди захотіли зрозуміти, що подружжя не є тільки особистою справою, але і публічною! Справою особистою є настільки, що можу вибрати особу, яка мені подобається, але з хвилини, коли я утворюю подружжя, справа стає публічною, бо від належно зрозумілої мети подружжя залежить доля людства: отже не маю права розривати подружжя.

Питаю втретє: чим є подружжя згідно з Божою волею? Ось остаточна відповідь: досмертним, святим зв’язком чоловіка і жінки.

Якою святою є в очах Божих довічна любов між чоловіком і жінкою, як високо Бог оцінює подружнє життя, бачимо докази в Святому Письмі Старого і Нового Заповітів.

У Старому Заповіті не раз читаємо, що Бог своє ставлення до вибраного народу називає подружнім зв’язком, а ідолопоклонство народу – подружньою зрадою.

У Старому Заповіті книга «Пісня пісень», що показує любов Бога до людської душі, є збіркою весільних пісень про кохання наречених.

Ісус Христос ще піднесеніше згадує про подружжя. «Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля» (Мат. 22, 2),— читаємо в одній притчі. Син Божий, жертвуючи себе для людства, порівнює свою любов з подружньою любов’ю.

Відомо, що Ісус Христос на весіллі зробив перше чудо — коли забракло вина, рятуючи наречених від клопотів, перетворив воду на вино.

Одного разу учні Івана Хрестителя запитали Ісуса Христа, чому Його учні не постять, посилаючись на те, що учні Івана і фарисеїв постять. Ісус Христос відповів їм: «Чи ж личить весільним гостям сумувати поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, тоді будуть постити» (Мат. 9, 15).

Щоби краще собі усвідомити суть подружжя, погляньмо на нього з іншого боку. Подружжя не тільки в очах Бога є святе, але воно є водночас неоціненним благословенням і необхідним джерелом сили для людства.

Подружжя є живим моральним зв’язком, в якому кожен має права і обов’язки, визначені Богом. Подружжя є не тільки фундаментальною клітиною людського суспільства, але водночас і найкращим, найпевнішим джерелом суспільного устрою, бо виростає на ґрунті чіткого порядку і авторитету. Його утворюють особи, які мають різні завдання і одну спільну мету. Діти підпорядковуються батькам, мама є господинею хати, а батько – головою родини.

Сьогодні також твердо кажемо, що відповідно до Божої волі, батько є королем родини. Королівство його давніше всіх королівств світу, бо документ його коронації знаходимо на перших сторінках Святого Письма (Буття 3, 16). Королівство те є незалежним від форм урядів, в республіці, монархії, при таємному чи явному голосуванні, при диктатурі чи парламентаризмі — королівство його залишається недоторканим; родина завжди є малою державою, головою якого є батько.

Прошу шановних слухачок не гніватись на мене за це, а водночас нагадую чоловікам, щоби вони не гордились занадто з почесного становища, яке Бог визначив для них у сім’ї. Насамперед прошу всіх, як чоловіків, так і жінок, щоб не дискутували, хто більше вартує: чоловік чи жінка. Погляньте краще на вчинок жінки, якій одного разу хвалився чоловік: «Чоловік є головою створінь!» Мудра жінка спокійно поклала свою долоню йому на голову і сказала: «Маєш слушність, але короною тої голови є жінка».

Не від нас це залежить, що чоловік не є жінкою, а жінка чоловіком; роди ці ніколи не будуть однаковими – але це не означає що вони мають неоднакову вартість. Виняткова різниця, яка є між чоловіком і жінкою виникає з різниці завдань і обов’язків різних статей. З різних обов’язків постають різні права. Тому мусимо усвідомити, що родина є малою державкою, малою самоврядною організацією, малим королівством Божим, суспільністю, в якій є різниця, поділ праці і підпорядкування; якщо цього немає, настає упадок родини.

Хто повинен одружуватись, а хто ні?

Якщо в такому яскравому світлі бачимо перед собою родинне життя з дохристиянських часів, якщо чуємо, що подружжя є Божою волею, то мимоволі ставимо собі запитання: чи всі без винятку люди зобов’язані виконувати цю волю? Чи згідно з Божою волею кожна людина повинна вступати в подружній зв'язок? Ні, не всі повинні вступати в подружній зв'язок! Більше того, цілковита стриманість є ціннішою в Божих очах, але для більшості людей подружжя є праведним способом життя.

Від часів Ісуса Христа знаємо, що до подружжя не зобов’язані всі без винятку, що коли хтось з вищих прагнень, для виняткової служби Богові обирає безженний стан, — це є цінніше перед Богом, ніж життя подружнє.

Ісус Христос виразно про це сказав. Є такі, хто «для Царства Небесного» не одружуються, щоби могти свою душу нероздільно офірувати Богові. Святий Павло про це каже ширше: «Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господові, а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений» (1 Кор. 7, 32-33).

Подружжя є Божим планом, але невинність є станом досконалим. Так треба розуміти інші слова св. Павла: «Добре чоловікові не займати жінки» (1 Кор. 7, 1 ), бо життя в чистоті, посвячене для більшої досконалості душі, для служби Богові і для любові до ближнього, є досконалішим, ніж подружнє.

Якщо хтось зрікається одруження, щоби Богові служити цілим серцем, складає Йому велику офіру.

Але Господь Бог нікого до того не змушує! Це тільки «рада євангельська». «Хто може збагнути, нехай збагне» (Мат. 13, 12) – сказав Ісус Христос, але більшість людей не покликана до цього. Про це каже св. Павло у своєму посланні до коринтян: «кожний хай має свою жінку і кожна хай має свого чоловіка» (1 Кор. 7, 2). Слова «нехай має» означають, що дозволено мати. Для більшості це є загальним правилом, бо повна стриманість зобов’язує тільки декого.

Тепер можемо відповісти на запитання: «Хто повинен одружуватись, а  хто ні?».

Хто не повинен одружуватись? Передусім ті, які тяжко хворі або мають тяжкі спадкові хвороби, бо правдоподібно, що ті хвороби можуть передатися потомству. В деяких державах видали закони, які забороняють таким особам вступати в шлюб. Ці закони є значно строгіші, ніж вимагає того Церква, бо хоча християнська моральність не схвалює такі подружжя, однак не забороняє під карою смертного гріха, про що свідчить енцикліка Папи Пія ХІ «Casti connubii».

Чому не забороняє? Тому що, можливо, такі нещасні в подружжі знайдуть потіху, духовне зміцнення, яке полегшить їм досягнення остаточної мети. А знаємо, що головною метою Церкви є полегшити осягнення спасіння душі.

Хто ще не повинен одружуватись? Той, хто хоче посвятитись виключно якійсь великій ідеї, наприклад, якомусь науковому дослідженню або службі любові до ближнього. А передусім той, хто посвячується службі Господові, повинен зберегти повну статеву стриманість, жити в чистоті.

А хто ще не повинен одружуватись? Не повинен одружуватись хворий, не повинні одружуватись священики, монахи, монахині. Хто ще? Більше ніхто! До найбільшої частини людства, як наказ, відносяться Божі слова: «Плодіться і множтеся» (Буття 1, 28). Хто не хворий або не посвячує своє життя виключно якійсь великій справі, нехай вступає у шлюб. Цього вимагає Бог і водночас власний добре зрозумілий інтерес.

«Недобре чоловікові бути самому» (Буття 2, 18), — читаємо слова Творця на перших сторінках Святого Письма. Хто це заперечить? Це сказав Бог, який створив людину, отже найкраще знає людську натуру.

Поширеною темою у світовій літературі є марне, безплідне життя старих холостяків і дів. Насправді нема в чому їм заздрити. Часом мають поважне становище, але душі їхні є самотніми. Можуть мати прекрасні помешкання, але не мають дому. Приходять свята, коли родинний дім є наповнений гомоном, радістю; замість срібного щебету дітей вони чують монотонне цокання годинника в порожній хаті: «летять роки, летять роки, старієш, старієш…»

Хочу вказати на велику різницю між старим холостяком і старою дівою. Якщо чоловік залишається старим холостяком, зазвичай він сам у тому винен, бо не хотів женитись. Але якщо дівчина не вийшла заміж, то найчастіше не вона винна — ніхто її не брав. Голос сумління не однаковий у цих двох випадках, бо жінка, яка не з власної вини не вийшла заміж, в часи самотності може знайти спокій у Божій волі, бо так, очевидно, мусило статись; натомість гірше буде тому, хто сам себе повинен звинувачувати, своє самолюбство, бо заслужив на час розпачливої самотності.

Дозвольте сказати вам, шановні панове: або будьте священиками, монахами, або одружуйтеся, іншого виходу нема!

Подружжя після Христа

Творець заснував подружжя, коли створив чоловіка і жінку, поселив їх у раю та сказав: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю» (Бут. 1, 28). Отже, ще до Христового приходу на землю подружжя було піднесеною (величною) річчю, виконанням Божої волі (відповідно до Божого плану. – прим. ред.).

Але прийшов Христос і своєю ласкою відкуплення знову оздобив величну інституцію подружжя, підносячи її до таїнства. Цим принципово змінив подружжя, надавши йому багато нових цілей; щоби з ними ознайомитись, послухаймо окрему науку.

У попередній науці ми розглядали ідеал дохристового подружжя, сьогодні розважимо, як виглядає подружжя у світлі Христової науки. Думаю, що найкраще зрозуміємо, яким є ідеал християнського подружжя, якщо відповімо на два запитання: 1) як Церква розуміє подружжя та 2) що Христос дає подружжю?

І. Як Церква розуміє подружжя?

На перше запитання: як католицька Церква розуміє подружжя, дамо досить дивну відповідь. Власне, католицька Церква розуміє подружжя, з одного боку, цілковито по-людськи, а з іншого боку, – в надприродний спосіб. Інакше кажучи, розуміє подружжя реалістично та ідеалістично.

Розгляньмо детальніше ці два поняття.

Христова Церква, з одного боку, розглядає подружжя цілковито по-людськи.

Про тверезе мислення Церкви свідчить той факт, що таку, на перший погляд, духовну і чуттєву річ як подружжя вміщає в суворі параграфи закону. Наприклад, у 1081 каноні церковного права (CODEX IURIS CANONICI, 1917 р. –прим. ред.) читаємо: «Подружжя постає, якщо особи до нього вповноважені, як сторони, виражають на нього свою правосильну згоду». Повні розсудливості та здорового глузду слова!

Але якщо би хтось з понять Церкви про подружжя знав тільки це, слушно міг би згіршитись. Як це, чи подружжя є тільки фактом згоди, холодним рішенням та умовою? А серце – то ніщо? Почуття, кохання, духовна повнота нічого не означають? І взагалі, навіщо вміщати в статті закону гарячий, безпосередній стосунок двох люблячих сердець? Для чого так багато формальностей при утворенні подружжя?

Насправді все це потрібно. Потрібно тому, що подружжя є справою не тільки сердець двох людей, — з ним поєднано багато інтересів суспільства та Церкви. Отже, таку важливу інституцію потрібно якомога краще захистити від несталості і примх людської натури, щоби з допомогою законів закріпити її сталість, єдність і силу. Для цього існує Церковне подружнє право.

 При обговоренні подружніх формул права мусимо чітко відрізнити догматичну суть, що базується на Божих законах, від несуттєвих частин, що постали з приписів людського закону.

Ніхто не має права змінювати догматичну суть подружжя, вона повинна залишатись такою, якою її дав Бог: нерозривним зв’язком між одним чоловіком і однією жінкою.

Спосіб утворення подружжя, між ким повинне бути утворене, з якими обрядами — то вже залежить від часу, обставин, суспільних і культурних умов та приписів Церкви. Це пояснює зміни, які останнім часом з’явились у цій царині в католицькій Церкві.

Ми чули, що канонічне право тверезо, розумно, суттєво трактує подружжя. Жоден інший закон так холодно не говорить про найделікатніші справи двох людських сердець!

Але ми неслушно би згіршувались з приводу «суворої правової думки» Церкви, бо, з іншого боку, знаємо, що та сама Церква розуміє подружжя виразно в надприродний спосіб.

У 1012 каноні канонічного права (CODEX IURIS CANONICI, 1917 р. –прим. ред.) читаємо: «Христос Господь підніс подружню угоду охрещених до гідності тайни. Тому подружня угода між охрещеними не може бути важною, якщо одночасно не є тайною». Оце вже щось інше! Чи розумієте, як піднесено небесні вишини відкривають нам твердження про те, що християнське подружжя є тайною?

Коли молода пара стає перед вівтарем і наречені обіцяють одне одному довічну вірність, тоді вони самі взаємно уділяють собі тайну подружжя. Це єдина тайна, яку уділяє не священик, а самі сторони.

Тієї хвилини, коли сказали «так», постала тайна, віддалися один одному і злучилися навіки. Через священика Бог благословляє союз, щоби з допомогою Його ласки взаємно помагали одне одному, терпеливо переносили вади одне одного, виправляли одне одного і спільно йшли через життя.

Той, хто це знає, зрозуміє суть християнського подружжя.

Ті, хто про це не знають, кажуть так: «Не розумію, чому церковний шлюб є таким важливим? Адже це тільки зовнішня форма, така сама, яку можна дотримати, створюючи подружжя перед цивільним урядовцем!»

Нічого подібного! Хто так роздумує, не має жодного уявлення про суть християнського подружжя.

У християнському подружжі двоє охрещених осіб повністю і без застережень жертвуються одне одному. Хіба ми є панами свого життя? Ні! Оскільки не ми його собі дали, то не можемо його комусь іншому жертвувати без Божої волі!

Хто охрещується, той згідно з християнською наукою не тільки звільняється від раніше вчинених гріхів, не тільки отримує ласку, але через хрещення стає частиною містичного Тіла Христа, тобто родичем, братом, сестрою, частиною Христа; той, хто є охрещеним, стає учасником божества Ісуса Христа, тому повинен жити в Ньому і для Нього, Йому посвятитись! Цього виразно навчає св. Павло: «Ніхто бо з нас не живе для самого себе і не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо (Рим. 14, 7—8).

Так, коли двоє охрещених осіб хочуть одружитись, взаємно віддатися одне одному, не можуть зробити цього без Христа, бо з часу прийняття хрещення вони не розпоряджаються собою, але обоє є власністю Господа. Отже, їхнє подружжя тільки тоді буде важним, коли на нього погодиться Христос, тобто буде утворене перед Його вівтарем.

Власне для цього потрібен церковний шлюб!

Для цього, але і ще для чогось іншого. Тому, що з подружжя вийде нове життя. Батьки, матері, коли виконуєте Божий наказ і даєте початок новому життю, ви є тільки знаряддям в руках Творця. Чи можете вирушити в цю дорогу без Бога, на якій Його всемогутність повинна нас супроводжувати?

Для цього потрібен церковний шлюб.

Потрібен він ще з однієї причини: цивільний шлюб є тільки зовнішньою формою подружжя, натомість церковний шлюб є тайною! Цю тайну Бог дав для того, щоби членам подружжя було легше виконувати свої важкі обов’язки, щоби дотримались обітниць досмертної вірності. У мінливих обставинах нашого життя не достатньо тільки людської обіцянки, бо навіть якщо вона постає зі шляхетних мотивів, то дієвою стає завдяки ласці тайни.

Дійшли ми до другого питання цієї науки.

Що Христос дає нареченим?

Родичі та друзі роблять подарунки новоствореному подружжю. А що ж дарує на шлюбі Бог? — Не буде перебільшенням, якщо cаму тайну подружжя і ласки, що з неї випливають, назвемо «шлюбним подарунком Бога».

Якби кожна молода подружня пара, яка стає перед вівтарем, так глибоко розуміла неоціненний, прекрасний шлюбний подарунок, який одержує від Бога! На жаль, багатьом парам, які ідуть до шлюбу, це навіть не спадає на думку. Вони повністю заклопотані тим, як вдягнутись, чи добре лежить весільна сукня, кого запросити, якими квітами має бути прикрашений престіл, якою повинна бути музика, чи добре пошитий костюм і так далі — дуже мало подругів задумуються над тим, що все це тільки оздоба, зовнішня сторона, форма, лише символ того великого скарбу, який хоче дати їхній душі Бог в тайні подружжя.

Останнім часом серед вірних, не кажучи вже про невіруючих людей, щоразу більше шириться фальшива думка, що подружжя є виключно матеріальною справою, суто земним зв’язком; щораз більше молодих людей поєднуються в подружжі тільки через гарне тіло чи матеріальну вигоду. Тож природно, що, коли все це зникає, вони втікають один від одного!

З болем мушу сказати, що це стається також серед тих, хто вважає себе релігійним і навіть в думці не допускає обмежитись цивільним шлюбом.

— О ні! Нізащо! Мусимо в церкві брати шлюб!...

— Звідки таке рішення? Чому домагаєтеся церковного шлюбу?

— Чому? Бо він є гарніший, урочистіший, ніж цивільний шлюб! Так гарно, святково, коли наречена, одягнена в білу сукню, йде до вівтаря, органи грають «Veni creator» (гімн в Римо-Католицькій Церкві, автором якого є Рабан Мавр – прим. ред.),  на престолі багато квітів, церква заповнена людьми: родичі, друзі, знайомі. Такий гарний, урочистий момент! Нізащо в світі не зреклася би цієї приємності!

Багато хто так каже чи, принаймні, думає! А мало хто розуміє, що церковний шлюб, крім того, що є гарним, є чимось незрівнянно більшим:  серйозною, святою присягою довічної вірності і жертовної любові. І є ще чимось важливішим, у стократ важливішим: є прийняттям тайни, відкриттям безмежно багатого джерела Божих ласк, з якого подружжя черпатиме сили впродовж усього життя.

На жаль, небагато людей так розуміють церковний шлюб.

Не забуваймо, що вінок з мирти скоро пожовкне, шлюбний букет швидко зів’яне, весільні гості розійдуться, враження шлюбу збліднуть, а тайна, яку прийняли перед вівтарем, залишиться навіки.

Подружжя насправді є тривкою тайною.

Святий Роберт Беллармін образно представляє цю правду: «Тайну подружжя можна розглядати з двох сторін: як щось, що буде, і як щось, що є. Ця тайна схожа до Найсвятішої Тайни, тому що триває постійно, поки живуть подруги, поки триває їхнє об’єднання, таємничий символ любові Христа і Церкви».

Згідно зі святим Августином на подругах лежить велика відповідальність. За його словами, тайна подружжя має плоди схожі на плоди священства, бо дає подругам святу силу, яку неможливо у них відібрати. Тому в переносному значенні можемо сказати, що в подружжі чоловік та жінка є служителями, Бог вимагає від них виконання величезних обов’язків.

Правда, що Бог дає подругам велику допомогу, щоби могли виконувати свої обов’язки, але зі свого боку мусять бути готовими, мати охоту до співпраці з Божою ласкою. Той цінний шлюбний подарунок Бог вкладає в душі одружених. Від них залежить, чи будуть той скарб плекати.

На жаль, навіть християнські подружжя часто забувають, що якщо подружжя є «тайною», то дає ласки.

Тайни або здобувають для нашої душі освячуючу ласку (наприклад тайна хрещення та покути), або її зміцнюють та розвивають (решта тайн). Отже, коли наречені складають перед престолом подружню присягу, і так взаємно уділяють собі подружню тайну, то вони зміцнюють в собі освячуючу ласку, яку Ісус Христос порівнює зі шлюбними шатами. Можемо сказати, що тайна подружжя оздоблює шлюбні шати їхніх душ чудовою вишивкою і коштовними перлами.

Подружжя, крім підсилення освячуючої ласки, дає ще інші ласки, які забезпечують Божу допомогу для виконання подружніх обов’язків.

Розгляньмо ближче ту Божу допомогу. Які ласки дає нам тайна подружжя?

Передусім надприродну духовну єдність, що ушляхетнює природне ставлення чоловіка до жінки і яка може запевнити щасливе подружнє життя.

Тільки духовна єдність зміцнює злагоду в подружжі навіть тоді, коли під час спільного життя в обох подругів викривається щораз більше вад, коли щораз глибшою стає потреба взаємної терпеливості і розуміння, коли краса тіла, молодість, здоров'я починають зникати.

Зрозумійте добре, про що йдеться. Те, що скажу, стосується не стільки молоді, скільки старших подружжів.

Батьки! Матері! Коли повертаєтесь додому з роботи стомлені, спрацьовані, часто сумні, просіть в Бога ласки: «Боже, допоможи мені!» Коли ви помітите, що є напади спокуси зради або хтось із вас є холодним, відразу просіть про ласку тайни подружжя: «Боже, будь тепер з нами!» Коли подружнє співжиття вимагає від вас тимчасово, чи то через здоров'я, чи матеріальні проблеми, геройської стриманості, тоді моліться про ласку витривалості: «Боже, хочемо жити згідно з Твоєю волею, дай нам силу панувати над собою!» Коли ваші діти завдають клопотів і засмучують вас, кажіть: «Господи Боже, допоможи нам у вихованні дітей!» Або коли навідає вас нещастя, смерть, моліться покірно: «Боже, потіш нас, засмучених!»

Ось, це цінні ласки тайни подружжя!

Може хтось, хто вже довгі роки щасливо живе в подружжі, закине мені: Що той священик розказує! Ні про що таке ніколи не чув — не відчув жодних Божих дарів в подружжі.

Помиляєшся!

Якщо інколи, окрім найщирішої любові і зичливості, виникали між вами непорозуміння, але ви їх спільно перебороли, сталось це завдяки ласці, яку ви отримали як весільний дар від Бога.

Коли змучений, спрацьований чоловік повернувся додому без настрою, а ти його розвеселила щирою любов’ю, то у вашому домі заяснів Божий шлюбний дарунок.

Коли заглянув до вас голод, діти плачучи просили хліба, і ти повен надії йшов у пошуках роботи, то додав тобі сил також шлюбний подарунок Бога.

Коли окутала тебе спокуса зради, але ти великодушно переміг її — шлюбний подарунок Бога допоміг тобі в тій боротьбі.

Коли над вашими головами пролетіли вже роки, десятиліття, а час забілив вам волосся, зморшками поорав лиця, а ви, як і колись, живете давньою любов’ю, а навіть зміцнили її, і плин часу не зміг її побороти, — то тільки завдяки весільним дарам Бога.

Скажіть, чи не було би більше щасливих подружжів і родинних домів, якби так думала кожна пара, яка йде до вівтаря по Божі шлюбні дари?

Дорогі браття! Може знайдеться серед вас хтось, хто дорікне мені, що все показую занадто ідеально, оптимістично, нежиттєво.

Чи можна так говорити про подружжя і працювати над відбудовою родинного дому, який зносить повінь ворожих русел, коли вже всі думають в інший спосіб, коли для багатьох вже не існує подружжя в католицькому дусі, — і в найкращих товариствах без вражень розказують, що той розлучається третій раз, а та залишає четвертого чоловіка?

Так. Але якщо лавина засипала людські житла, то люди дерев’яніють, коли бачать загрозу знищення, але тільки на хвилю, бо зразу ж починають рятувальні роботи, щоб врятувати те, що можливо.

Тому, в теперішніх часах Церква кричить щоразу голосніше: Люди, Брати, Сестри, пробудіться!

Подружжя не є тільки людською справою. Ні, ніколи! Подружжя є тайною! З такою самою пошаною, з якою говоримо про сповідь, святе Причастя, треба говорити і про подружжя. Шкода, що не розповсюдились у щоденному вжитку слова «святе подружжя». Може так кожний би бачив, що його коріння, джерело, його життєві сили  беруть свій початок в надприродній сфері.

Тому Церква безнастанно голосить на цілий світ, щоби всі чули: подружжя є однією зі семи річок, якими пливуть хвилі ласки відкуплення, однією зі семи криниць, з яких черпаємо воду надприродного життя; подружжя є одним зі семи келихів, переповнених Христовою кров’ю; подружжя є одним зі семи столів, на яких Христос подає ласки, що укріплюють силу духу. Подружжя є одним зі семи дзвонів, дзвін яких наповнює надією мандрівників на дорозі вічного життя…

Будьмо вдячними нашій католицькій вірі, що має відвагу повчати нас в грізних часах, в яких живемо, по-богатирськи стає в обороні фундаментів суспільного життя: в обороні тайни подружжя! Амінь.