Великий австрійський художник Йозеф фон Фюріх досконало відобразив думки і настрої, які правдоподібно переживала Пречиста Діва Марія, коли зачала Божого Сина. Йде окраїною лісу в глибокій задумі, над Її головою витають ангели: один співає, інший обсипає Її трояндами, третій кадить. Краса і спокій панують на тому образі... Спів ангелів - це для Неї, як для майбутньої Матері... Троянди - так само - належать Їй... А дим кадила? Це вже ні; він стосується Божого Сина, живою монстранцією якого в тій хвилі була Діва Марія.

Такий спів і такий трояндовий дощ належить кожній матері, такий самий спокій духа наповнює душу кожної матері, яка з такою ж любов'ю, як Пречиста Діва Марія, очікує приходу на світ своєї дитини і з подібною жертовністю виховує її для Христа.

Католицька Церква завжди відважно захищала любов до дітей і тепер вимагає непорушності прав ще ненароджених дітей; але водночас розуміє, якої величезної жертви вимагає прийняття і виховання великої кількості дітей. Церква добре знає, як нелегко виховати 5-6 дітей, тому з великою повагою ставиться до багатодітних батьків, які склали таку жертву Богові; натомість суворо засуджує тих, які не мають страху перед Божими законами і грішними способами унеможливлюють прихід дитини на світ.

При нагоді розглянемо детальніше труднощі, які є причиною того, що деякі подружжя уникають дітей. Кожну з них можна вирішити жертовною і направду християнською поведінкою, так, щоби людина не противилася Божим законам.

І. Уникання потомства

Перед тим, як розглянемо закиди, які ставлять до численного потомства, мусимо висвітлити ще одну справу.

Католицизм твердо засуджує подружжя, які грішними способами перешкоджають приходові на світ дітей, і відрізняє їх від тих, які хотіли би мати потомство, але не можуть, з причин, які від них не залежать. Ми далекі від того, щоб їх осуджувати! І без цього мають багато смутку; відчувають, що до повного щастя бракує їм чогось істотного.

Не звинувачуємо їх, радше хочемо потішити і заспокоїти.

Важливою рисою християнської поведінки є переконання, що все, що Бог чинить, і все, що допускає, є певним Божим задумом. Отже, якщо всупереч палкому бажанню мати дітей, не дає їх подружжю, то має в цьому певні наміри. Які саме? Може, бажає, щоби бездітне подружжя могло посвятитися релігійним, суспільним справам або любові до ближнього. Або щоби через те, що не мають власних дітей, присвятили своє життя вихованню сиріт, прийомних дітей, яких власні батьки не можуть виховати через бідність. Скільки є таких нужденних, бідних сімей! Щоби тільки знайшлося стільки добремислячих подружніх пар, які могли би ними заопікуватися.

Перед бездітним подружжям відкрита ще одна можливість.

Якщо не можуть постійно опікуватися якоюсь сиротою, то мають можливість допомогти їй вибратися з її сумного і гнітючого становища. Знаємо добре, що в теперішніх часах здобуття освіти потребує щоразу більших матеріальних витрат. Багато юнаків, які відчувають покликання до священичого стану, стикаються з великими матеріальними труднощами. Отже і тут виникає можливість для бездітних подружжів: щоби матеріально допомагали якомусь кандидатові на священика чи місіонера! Великим задоволенням буде для них усвідомлення того, що хоча Бог не дав їм власних дітей, однак вони виховали Йому священика. Велика радість огорне їхні серця, коли одержать священиче благословення з рук того, кому допомогли дійти до вівтаря.

Про це все згадуємо тільки побічно, бо в сьогоднішній науці йтиметься про дещо інше.

Буду говорити, на жаль, про подружжя, яким Бог хоче дати дітей, але вони грішними способами замикають перед ними браму життя.

Католицизм виразно навчає, що подружжя, які унеможливлюють прихід дитини на світ, погорджують Божим благословенням, поповнюють тяжкий гріх. Уживання подружніх прав з виключенням потомства збезчещує інституцію подружжя.

На підставі щойно згаданих правд можете скласти власну думку про нечувану підлість деяких подружжів.

"Це не є злом, - кажуть такі подружжя, - то, власне, розторопність. Що кому до того, що не маємо дітей. Навіть Церкві! Ми взагалі не вважаємо, що це гріх, навіть з цього не сповідаємося..." У такий спосіб розпочинають оборону, потім наводять безліч різноманітних доказів, а це показує, що не мають спокою у своєму сумлінні. Не помічають, що цим збуджують неспокій душі і свідомість злої поведінки. Якщо їхні вчинки є добрими і природними, то для чого тоді це розпачливе виправдовування і пояснення? Добре знають, що надуживання подружніх прав є тяжким гріхом; тому тяжким, бо є святотатством, якщо його свідомо замовчують на сповіді!

Якщо нам вдається увійти до такої заскорузлої душі, то виправдовує свою грішну поведінку тим, що якби призналася на сповіді, то не отримала би розгрішення. Це неправда. Кожний гріх може бути відпущений, але потрібно мати постанову більше його не допускатися. Власне того вони не хочуть приректи! Не хочуть, бо погрузли в зараженій атмосфері фальшивого світогляду.

www.saintjosaphat.org