Повчання четверте /четвер/
1. Велику біду терпить взимку той, хто не має дому. Я хочу, щоб
людина щодня мала придбання від різних чеснот (Преп. авва Йоан).
2. Спочатку має бути покладена основа, тобто віра. Потім послух,
довготерпіння, стриманість; далі – співчуття і відсікання волі під
покровом лагідності. З двох сторін - терпеливість та мужність. А дах -
це любов. Вапно - смирення, зв’язками є міркування.
3. Хто не має мужності в душі, той не буде мати й терпіння, а у кого
немає терпіння, той зовсім нічого не може здійснити. Вашим стражданням
ви спасете душі свої. (Лк. 21,19).
4. Як корабель не можна побудувати без цвяхів, так і спастися не можна без смиренномудрості.
5. Хтось розумно мовчить, думає, що він не достойний говорити, як сказали Отці, і це є розумне мовчання.
6. Хто розумно не вважає себе кращим від інших, той думає, що він
ніщо, і що він недостойний бути в числі людей, як говорив про себе й
авва Мойсей: "Чорношкірий! Ти не людина, навіщо ж ти з’являєшся між
людьми?"
7. Хот розумно служить /хворому/ служить для того, щоб придбати
милостиве серце, щоб придбати почуття співчуття, бо хто має таку ціль,
той, що б не сталося з ним – чи скорбота ззовні, чи сам хворий
провиниться проти нього - він без збентеження переносить все це,
дивлячись на свою ціль і знаючи, що більше хворий допомагає йому, ніж
він хворому.
8. Хто розумно служить хворим, той звільняється і від пристрастей, і від боротьби.
9. Хто розумно постить, той не думає, що він здійснює чесноту, і не
хоче, щоб його хвалили як посника, але думає, що через стримання придбає
ціломудріє, а за посередництвом цього прийде до смирення, як говорять
Отці: шляхом до смирення є труди тілесні, які здійснюються розумно.
10. Кожну чесноту людина повинна здійснювати так розумно, щоб
засвоїти її собі та перетворити в навик, і така людина виявляється, як
ми сказали, митецьким художником, архітектором, що може міцним будувати
свій дім.
11. Не слід людині говорити, що чесноти великі, і вона не може
осягнути їх, бо хто так говорить, той не уповає на допомогу Божу або
лінується посвятить себе чомусь доброму. Ми повинні не тільки просити,
але й шукати, і діяти.
12. Бог не хоче, щоб ми, оскільки є Його воля на руйнування міста,
самі підклали вогонь і підпалили його або щоб ми взяли сокири і стали
руйнувати його. Бог не хоче, щоб ми засмучували його /хворого/ або
сказали: так як є воля Божа на те, щоб він був хворим, то не будемо
жаліти його.
13. Він навпаки бажає бачити нас настільки благими, щоб ми не хотіли того, що Він робить попустительно.
14. Воля Божа блага: все що робиться за заповіддю - любити один одного, бути співчутливими, творити милостиню і тому подібне.
15. Воля Божа благоугодна: коли хтось робить милостиню, не з якоїсь
спонуки людської, але заради самого добра, тільки із співчуття.
16. Воля Божа досконала: коли хтось творить милостиню не зі
скупістю, не ліниво, не з примусу, але всією силою та бажанням, подаючи
так, ніби прийняв сам, і так чинячи добро, ніби сам приймає благодіяння.
Вона /милостиня/ настільки велика, що може прощати й гріхи.
17. Бог не відкидає нікого, але кожному подає те, чого він бажає, якщо тільки це не шкодить душі його.
18. Ніхто не може сказати: я бідний і мені нема з чого подавати
милостиню... Маєш силу і можеш служінням зробити милість немічному
брату. Не можеш і цього? - Можеш словом потішити брата свого. Чи не
бачиш, що слово - над добрий дарунок? (Сир. 18,17).
19. Можеш, коли образиться на тебе брат твій, зробити йому милість
та потерпіти йому в час його служіння, бачачи його спокушеним від
спільного ворога. Можеш також, коли згрішить перед тобою брат твій,
помилувати його і простити йому гріх його. Милість, вчинена душі, більша
від вчиненої тілу.
20. Безмірність в їжі народжує для людини всяке зло.
21. Не давати очам свободи, ні на кого не дивитися безсоромно та без страху.
22. Отці кажуть, що в духовному житті перебувати в келії є половина і відвідувати старців також половина.
23. Кожен, хто робить що-небудь, повинен неодмінно мати ціль і
знати, для чого він це робить, яку ж ціль повинні мати ми /на увазі/,
коли відвідуємо один одного:
по-перше: з любові;
по-друге: щоб почути слово Боже;
по-третє: побачити свій душевний устрій.
24. Авва Антоній, коли приходив до когось, то помічав тільки те, що
мав кожен доброго, запозичав це від нього та засвоював собі. Від одного
запозичив лагідність, від другого смирення, від іншого безмовність, і
таким чином суміщав в собі чесноти кожного з них.
25. Кожен отримує шкоду й користь від свого душевного устрою. Той,
хто чинить правду, помилуваний буде (Пор.: Прип. 12,13). Якщо людина не
буде помічати пороків ближнього, то з допомогою Божою народжується в ній
доброта.
26. Якщо можеш, будь їм прикладом і в тілесних трудах; якщо ж ти
немічний, то в доброму устрої душевному і в перелічених Апостолом плодах
Духа: в любові, радості, мирі, довготерпінні, доброті, милосерді, вірі,
лагідності, і стриманості від всіх пристрастей (Пор.: 1 Гал. 5,22-23).
27. Не наказуй владно, але зі смиренням, ніби радячи брату, бо таке
слово добре сприймається і сильніше переконує та заспокоює ближнього.
28. Згадай, що й ти перемагаєшся пристрастю гніву і, судячи за своєю власною неміччю, май співчуття до брата свого.
29. Якщо ти, роблячи догану іншому, захоплюєшся гнівом, то виконаєш лише свою власну пристрасть.
30. Насамперед слід турбуватися про мирний устрій так, щоб навіть
під справедливими приводами або заради заповіді аж ніяк не бентежити
серця в тій певності, що ми всі заповіді стараємося виконувати саме
заради любові і чистоти сердечної. Наставляючи таким чином брата, почуєш
і ти ці слова: як говоритимеш гідно, щиро, станеш моїми устами (Єр.
15,19).
31. Не бажай, щоб робилося так, як ти хочеш, але бажай, щоби було так, як буде, і таким чином будеш мирний з усіма.
32. Той, хто ненавидить безчестя, ненавидить смирення, і хто уникає тих, що ображають його, той утікає від лагідності.
33. Перш, ніж скажемо або зробимо щось, випробуємо, чи згідно це з
волею Божою; і тоді, помолившись, скажемо або зробимо це й покладемо
неміч нашу перед Богом, і доброта Його допоможе нам у всьому.
