ЯК ЧУДОТВОРЦІ ІЗ МП, СВЯТІ ТАТІ ВМІЮТЬ СПРИТНООББИРАТИ РІДНОГО БРАТА
Після того, як в 1988р. генсек КПРС М. С. Горбачов наказав членам митрополітбюро зайнятися "моральним відродженням" рядового складу соцтабору, ідеологам у митрах довелося терміново "перебудовуватися".
У 1990 році на Помісному соборі РПЦ таємним голосуванням патріархом "всея Руси" був обраний Олексій Михайлович Рідігер, причому знову було порушено канонічний порядок, встановлений на Помісному соборі 1917-1918 років. Члени собору 1990 побоялися довірити Богу, "який дивиться не так, як людина ... не на обличчя, а на серце" (II Царств, гл.16), доленосну для Росії справу. Тому єпископат сам собі вибирав начальника із двох "борців з відсталими й ворожими поглядами" (тобто з релігією): митрополитів Алексія (Рідігера) і Володимира (Сабодана),які виховали не одне покоління радянських пастирів у дусі ленінської моралі й соціалістичного відношення до власності. Митрополит Алексій, який мав більше орденів, почесних знаків і грамот, здобув закономірну перемогу.
Уже в жовтні 1990 року були прийняті союзний і російський закони про свободу віросповідань, що надали Церкві право юридичної особи й необмежену свободу як релігійно-просвітницької, так і видавничої, і виробничо-господарської діяльності.
Як скористалася Московська патріархія цією свободою? Проблема офіційної соціальної доктрини і проповіді церкви в суспільстві (місіонерська діяльність) зацікавила Московську патріархію тільки через чотири роки (!) після здобуття законодавчих прав. Практично всі можливості для цього, що відкрилися завдяки близьким контактам з керівництвом країни в 1991-1994 роках не були реалізовані. Замість цього мали місце лише турбота про одержання всіляких матеріальних пільг, а також масове відкриття зруйнованих храмів і монастирів, навіть якщо в них практично немає віруючих і немає засобів для реставрації - аби вони не дісталися щирим правонаступникам Православної Російської Церкви - церкви катакомбної, з фанатичною завзятістю гнаної КДБ, і церкви синодальної Закордонної - "Білої церкви".
За чотири з половиною роки повної, навіть безконтрольної свободи Московська патріархія всі зусилля зосередила на поліпшенні умов життя адміністративної верхівки церковного управління, а також займалася масованим лобіюванням усіляких пільг для різних комерційних і напівкомерційних структур, які ділилися частиною "тіньового" прибутку з церковними апаратниками. Московська Патріархія, синодальні відділи, члени Синоду виступають співзасновниками, членами правлінь або акціонерами сумнівних банків, підприємств по збуту дорогоцінних металів, нафти, та ін., При цьому не вносячи жодної копійки або роблячи чисто символічний внесок. Податкові пільги для релігійних об'єднань, а також і пролобійовані приватні пільги, спецліцензії на експорт нафти й іншої сировини - це і є частка Московської патріархії в тіньовому бізнесі. Однак прибуток, одержаний за рахунок цієї частки, зникає, коли мова заходить про фінансування духовної освіти, добродійності, соціального служіння, телепередач. На це грошей у Патріархії немає.
Так, Архієрейський Собор в лютому 1997 р оголосив, що річний бюджет Патріархії в 1993-94 роках становив близько 1 мільйона доларів, 1995-96 роках - по 2 млн. доларів. Однак, за офіційними даними, тільки від отруєння населення Росії махоркою - продажу тютюну, що безмитно ввозиться в 1995 р. - відділ зовнішніх церковних зв’язків отримав 75 млн. доларів, в 1996 - 23 млн.доларів. Ніколо-Угрешській монастир (знаходиться в прямому підпорядкуванні у Патріарха) тільки від споювання населення "зеленим змієм" - реалізації алкоголю - отримав 350 млн. доларів. Факт торгівлі подібною "гуманітарною допомогою" з перерахуванням грошей "тютюновим митрополитам" і "горілчаним монахам" офіційно підтверджений на мій запит прокуратурою.
Тютюн становив 42% від так званої "гуманітарної допомоги", яка при цьому безсоромно продавалася. Після того, як 18.7.1996 пільги всіляким шахраям були скасовані, 12 вересня 1996 Уряд РФ дорученням № ВЧ-П2-3 / 1286 відновив ці пільги для ділків від Російської Православної Церкви.
РАО "Міжнародне економічне співробітництво", де Патріархія - основний засновник, експортувало в 1994-95 рр. 14,7 млн. тон нафти (оборот в 1996 р - 2 мільярда доларів). Поки не відкриті відомості за іншими підприємствами, які торгують нафтою, алмазами, золотом, в якому замішана патріархія.
Алмазні зірки церкви - агенти "Адаманту", - не цураються і діамантового бізнесу. Так, наприклад, АТЗТ "АРТГЕММА", контрольована ВЗЦЗ Московської Патріархії, отримала тільки в 1994 році від Росдрагмета алмазів для переробки та збуту на суму в 6 млн. доларів.
Розглядаючи питання про тіньову діяльность РПЦ, тижневик "Московські новини" (№ 25 від 2000р.), писав: "... чим вище в останні роки політичне значення церкви і її глави ... тим активніше церква вростає в економіку ..." На території СНД церква перетворилася на гігантський офшор з неконтрольованими грошовими потоками. Пародоксально, але добробут РПЦ прямо не залежить ні від кількості прихожан, ні від кількості парафій (зважаючи на астрономічну величину тіньового доходу РПЦ).
Все нове, що намагається пробитися через бетонну плиту сталінсько-брежнєвської ієрархії, піддається гонінням. Священики Олександр Борисов і Георгій Кочетков навернули до Бога по кілька тисяч чоловік, причому, в основному молоді, і ось Указом Патріарха отець Георгій переводиться в маленький храм, де його громада фізично не зможе розміститися. При цьому Патріархія всіляко потурає різним близькоцерковним екстремістам, антисемітам, людям схильним до заперечення свободи вибору й насильства в питаннях віри. Оскільки нічого позитивного патріархія і її служителі сучасному суспільству сказати не можуть, то вся їх "проповідь" зводиться до закликів: "заборонити", "відлучити", "проклясти", і все частіше на підмогу призивається державне насильство. У 1994-95 роках Московська патріархія уклала якісь майже секретні договори з усіма силовими структурами: Міноборони, МВС РФ, прикордонними військами і навіть ФАПСИ (Федеральне агентство урядового зв'язку та інформації). Для чого договір з такою екзотичною організацією як урядовий зв'язок? Адже і так патріарх має прямий зв'язок з Президентом, а також "вертушки" (АТС-1 і АТС-2). Напевно, весь корпус єпископату бажає підключитися до телефонно-номенклатурних благ, а заодно до прослуховування розмов своїх духовних братів. З ФСБ договір укладати потреби немає, оскільки всі агенти КДБ СРСР, що проходили в якості "ієрархів" Патріархії, або залишилися на тих же церковних посадах, або навіть просунулися ще вище. Тому місцева влада і міліція чинять перешкоди канонічним структурам Істинно-Православної Церкви, Російської Православної Вільної Церкви й інших конфесій. Так що "вічні раби" усе більше претендують на зовнішнє панування над рядовими росіянами.
Серед духовенства чекісти з панагіями хочуть бачити бездумних требоісправітелей, "православних шаманів", що заохочують всілякі забобони і магізм, законсервованих на рівні сільського жителя XIX століття.
5 травня 1995р. в церкві "Всіх скорботних радості", в центрі Москви, священик Олег Стеняев разом з благочинним о. Борисом Гузняковим провели середньовічне дійство "вигнання духів", а потім у дворі "чин очищення вогнем", відомий з діяльності католицької інквізиції. На багатті о.Олег спалював неправославну літературу. І це бачила вся країна в "Вістях" РТР.
Поряд з цим процвітають антисемітизм і чорносотенство постійного члена Священного Синоду митрополита Санкт-Петербурзького Іоанна, який закликав до етнічних чисток в системі держустанов на зразок Німеччини 1933 року.
Константинопольський (Вселенський) патріарх Вартоломей 12 липня 1995 писав патріарху Алексію II: "Мати Церква Константинополя з болем стежила протягом сімдесяти років Радянської тиранії за антиканонічними діями, що вiдбуваються, думаючи, що все це відбувається за диктуванням і примусом ігемонічної тактики атеїстичного режиму, і так як співчувала Вам, то засуджувала це поблажливо ". Але ось сьогодні, в Росії, що оновлюється, коли, кажучи словами того ж листа патріарха Вартоломія, "вітер Христової свободи подув знову і назавжди", "тривале і нав'язане співжиття з цим режимом перешкоджає" Російській православній церкві відновити канонічний соборний устрій і бути справді Церквою, здатною служити моральною опорою людям.
ПРОСВІЩАЄ НАС ДУХОВНО НЕ БУДЬ-ХТО, А СЛАВНО-ПРАВОСЛАВНІ ТАЛІБИ.
Як і у вселенському Православ'ї, так і особливо яскраво - в російському проявилися крайні фланги - "ліберал-демократи" з одного боку і їх затяті противники - консервативні радикал-екстремісти, ідейним вождем яких був митрополит Санкт-Петербурзький Іоанн (Сничев) - з іншої . Хоча Митрополит і помер в 1995 році, але його справа живе і перемагає, маючи в рядах прихильників більшість членів Синоду, правлячих архієреїв, парафіяльних священиків і основну масу чернечого корпусу. У той час як нечисленні реформатори в Московській Патріархії гнані (священик А. Мень вбитий, його книги фактично заборонені до продажу в церквах, церковних магазинах і крамницях, за винятком двох-трьох московських храмів), про гоніння на о. Георгія Кочеткова і на його численну паству, які намагалися втілити у своєму парафіяльному житті мінімальні, найбільш назрілі реформи, зокрема проводити богослужіння російською мовою - широко відомі. Єдиний орган інформації, який умовно можна віднести до "помірно-ліберального" напрямку - Християнський церковно-громадський канал на радіо "Софія" отримав на свою адресу в 1997 році грізне попередження Патріарха Алексія II: "Ми вважаємо, що участь членів кліру РПЦ на зазначеному радіо-каналі "Софія" - неприпустимі, як такі, що суперечить духу православної віри".
Потужне ж крило фундаменталістів-фанатиків, які є правлячою переважною більшістю в РПЦ, контролює численні засоби інформації, які виражають їхню ідеологію: радіостанція і газета "Радонеж", суботня релігійна програма митрополита Кирила на ОРТ, газети "Русь православна" і "Русь державна", телепрограма і журнал "Русский дом", спецвкладиш комуністичної газети "Завтра" і найбільш маргінальні - малотиражні "Я - росіянин", "Ми - росіяни", "Наше отечество", "Пульс Тушина", "Дуель" та ін.
Більш помірковані, але такі, що часто містять випади проти інославних і лібералів: "Православна Москва", "Московський церковний вісник". Що ж стосується провінційної преси, то органів місцевого "талібанства" – безмірна кількість! Перелічимо основні принципи "Символу віри" православного "Талібану" Московської Патріархії:
1. Ретроспективність світогляду - зверненість назад, сакралізація минулого. Справжня істина - лише в стародавньому благочесті.
2. Віра в непорушність, істинність лише старого стилю (юліанського календаря). Фундаменталісти - принципові старостильники.
3. Неприйнятність богослужіння на сучасних мовах: для росіян - неприпустимість служіння російською.
4. Заборона статутних богослужбових змін.
5. Прихильність ідеї псковського старця Філофея (XV ст.) - "Москва - Третій Рим". І звідси:
6. Політико-релігійна спрага відновлення в Росії монархії, імперії і церковно-державної симфонії, яка нібито існувала до 1917 року.
7. Войовничий антиекуменізм, вимога виходу РПЦ з Всесвітньої ради церков (слідом за Болгарською та Грузинською Церквами).
8. Крайня ворожість до інославних: католиків, протестантів та ін. Природньо аж до деструктивних сект.
9. Ворожість до Заходу, до його політичного суспільного укладу, до західної культури. Особливо до США і військового союзу НАТО.
10. Неприйняття демократії, демократичних свобод, прав людини і особливо - свободи совісті. На архієрейському соборі РПЦ у серпні 2000 року була прийнята концепція крайнього неприйняття права на свободу совісті: "Затвердження юридичного принципу свободи совісті свідчать про втрату суспільством релігійних цілей і цінностей, про масову апостазію і фактичної індиферентності до справи церкви і перемоги над гріхом".
11. Антисемітизм, впевненість, що у всіх нещастях Росії винні євреї. Духовний вчитель православного "талібанства" митрополит Іоанн (Сничев), натхненник гонінь на прихильників церковних реформ, був переконаним антисемітом, вірив у справжність "протоколів сіонських мудреців", в світову змову проти Росії і Православ'я - оплоту справжньої боротьби проти антихриста і сатани. Так в улюбленій Митрополитом Іоаном "Соврасці" за 14.03.95р. цей ідеолог антисемітизму виклав такі теологічні пошуки з національного питання: "Російська людина бачить тепер єврея і суддею і палачем. Російська людина твердить: Жиди погубили Росію ...". Ліберально-реформаторський напрямок в РПЦ, вважав богоборницьким: "Переконавшись у неможливості зруйнувати церкву шляхом прямого насильства, богоборці роблять ставку на її розкладання зсередини шляхом непомітного "щеплення"до апостольського святоотцівського віровчення Православ'я єретичних поглядів і мудрувань".
Перераховані віровченні "істини" до кінця 90 років все більше стало розділяти церковне керівництво, на чолі з Патріархом Алексієм II і митрополитом Кирилом (Гундяєвим) переходячи на екстремістські консервативні, ультро-націоналістичні позиції.
ОСЬ ТОБІ - ХОЧ ВИКУСИ, ХОЧ ВКУСИ КЛЕРИКАЛІЗАЦІЯ БЕЗ КАНАЛІЗАЦІЇ ВСІЄЇ РУСИ
З святкового ювілею тисячоліття хрещення Русі, помпезно відзначеного в 1998 році, Моспатріархія невпинно декларує на весь світ про небувале релігійне відродження Росії. Хоча насправді замість відродження віри серед народу, відбувається підміна: постійно підсилювана клерикалізація держави і суспільства, при активнійпідтримці цього процесу з боку державного бюрократичного апарату, що веде до посилення ролі "служителів культу" і особливо вищої ієрархічного ланки в соціальному та політичному житті держави і суспільства.
Як точно сказав один із сучасних богословів: "Клерикалізація - це явище, при якому жрецька еліта виступає посередником між суспільством і небесами і вимагає від суспільства і навіть держави віри в свою абсолютну винятковість, в ексклюзивність свого права висловлювати істину в останній інстанції". Звідси все частіші успішні спроби незаконного втручання Моспатріархіі в життєдіяльність держави і суспільства.
Росія за Конституцією світська держава, в якій визнається релігійне та ідеологічне розмаїття, свобода переконань. Тим не менш, держава допомагає Московської Патріархії нав'язувати суспільству нову ідеологію (як у минулому - комуністичну) - православну віру у варіанті тлумачень (видань) РПЦ. Що в першу чергу проявилося в проштовхуванні лобістами Моспатріархіі через парламент і президента Б. Єльцина дискримінуючого закону "Про свободу совісті", який набрав чинності у вересні 1997 р., закону, що практично надав значні пільги Моспатріархіі.Заохочувана цим законом РПЦ не тільки успішно намагається приватизувати духовне середовище життя, але й робить замах на громадянські свободи, втручається в діяльність органів влади, впроваджується в державні та громадські структури, виганяючи звідусіль своїх релігійних конкурентів.
На підставі нового закону в правах ущемлюються не тільки так звані "екзотичні" секти, але, спираючись на хибний канонічний постулат, Моспатріархія вимагає особливої ролі по "окормленню" життєвого простору, примушує цивільну владу повсюдно дискримінувати і всі інші конфесії католиків і протестантів.
Одночасно Моспатріархіі безоплатно передаються величезні земельні наділи і всіляка нерухомість, в тому числі і не релігійного призначення, що ніколи не належала Церкві.
Католицька церква багато років безуспішно домагалася повернення костелів: у Москві, Смоленську, Орлі, П'ятигорську, Кисловодську і інших містах. Баптисти, п'ятидесятники, адвентисти отримали відмову в проханні про продаж або здачу в оренду землі та будівель.
Викладання релігійних дисциплін під виглядом "релігієзнавства" священнослужителями Моспатріархіі вводиться у вищих навчальних закладах (навіть у військових академіях).
У деяких регіонах (Смоленська, Курська, Московська області та ін.) введено викладання Закону Божого в рамках загальноосвітньої дисципліни в державних середніх школах.
Відбувається широка клерикалізація армії. Проводяться офіційні церемонії (освітлення прапорів, ракет, кораблів, зокрема солдатів і зброї, що направляються на війну в Чечні), що грубо суперечить чинному закону "Про статус військовослужбовців", який забороняє у військових частинах релігійну діяльність.
Те ж саме можна сказати і про пенітенціарну систему, на території якої будуються виключно православні храми, а з в'язниць і таборів витісняються священнослужителі, що не входять в структуру Моспатріархіі.
Підміна духовного відродження посткомуністичного суспільства зовнішньої православної клерикалізацією неминуче призведе до нової духовної кризи суспільства на тлі сумнівних запевнень, ніби в країні 60-70% населення - православні віруючі. Більш правдива статистика МВС, яка стверджує, що під час церковного свята "Різдва Христового" храми Москви (їх близько п'ятисот) відвідало двісті тисяч чоловік (тобто півтора відсотка населення). Враховуючи, що в це свято багато хто ходить до храмів просто з цікавості, відсоток істинно віруючих реально виявляється ще більш низьким.
Православний клерикалізм, намагаючись загнати країну і суспільство в середньовіччя, крім придушення свободи совісті нерідко загострює і національні суперечності, фактично відносячи російських православних до категорії повноцінних, а не росіян і невіруючих до осіб другого сорту, заохочуючи тим самим духовно-національний апартеїд.
ЯК ВИСЛОВИВ ХТОСЬ, АДЖЕ ЦЕ Ж СЕКТА, В ОСОБІ РПЦ. СКАЗАВ, ЩО ПРОТИВНО - ВОНА ДЕСТРУКТИВНА, І ДОДАВ ПІДСТУПНО - ТОТАЛІТАРНА
Останнім часом Моспатріархія розв'язала істеричну кампанію проти нових релігійних рухів, не без підстави вважаючи деякі з них серйозними конкурентами. Звинувачуючи інші релігійні організації в придушенні свободи особистості своїх членів і позбавлення їх основних громадянських прав, Патріархія діє за відомим методом "тримай злодія". Затвердивши на державному рівні кабальний статут для своїх парафій, повністю експропріювавши майно церковних громад, наполегливо відмовляючись від введення передбаченого канонами церковного суду, зробивши кріпаками своїх служителів, "червона церква" сама перетворилася на типову тоталітарну секту.
Вщент зруйновані основи православної соборності. З самого заснування РПЦ в 1943 році був відкинутий принцип виборності єпископату. Далі, введений Помісним собором у 1917-1918 рр., цей принцип був ліквідований. Були ліквідовані також формально існуючі навіть у радянські часи вибори парафіяльних старост. В результаті останніх нововведень голови церковних зборів не обираються парафіянами, а можуть призначатися правлячими архієреями. Приклади цього вже є. Патріарх призначив протоієрея Олега Клемишева одночасно і настоятелем, і старостою в розгромлену громаду отця Георгія Кочеткова. З багатьох єпархій приходять скарги на єпархіальні управління, які наказують парафіям прийняти нові статути, в яких допускається можливість прямого призначення старост "зверху". Виступаючи в кінці грудня 1997 на московських єпархіальних зборах, Алексій II підвів канонічну базу під патріархійний тоталітаризм. Перекручуючи зміст 39-го Апостольського правила, що говорить: "пресвітери і диякони, без волі єпископа нічого нехай не здійснюють", патріарх розширює норму, що стосується богослужбової діяльності, до неосяжних розмірів, зокрема, погрожуючи розправою всякому клірику, який ризикнув "звертатися до державної влади без дозволу вищестоящої церковної влади". Не дивно, що патріарх вважає таке тлумачення 39-го правила "фундаментальним церковним законом". Надалі це положення було підтверджено рішенням чергового архієрейського собору.
На тих же зборах патріарх пригрозив "церковно-дисциплінарною відповідальністю "навіть позаштатним, які вже знаходяться під забороною, священнослужителям за будь-які висловлювання, що не збігаються з його точкою зору. А 29 грудня 1998 Священний Синод довів цю ідею "до досконалості", особливо вказавши на неприпустимість для пастирів створення навколо себе таких громад, в яких має місце критичне ставлення до вищого церковного керівництва. Цікаво, яким чином це керівництво поєднує заборону критики на свою адресу з євангельським закликом: "якщо ж згрішить твій брат, йди викажи ..." (Мт. 18, 15-17) .Серед духовенства чекісти з панагіями хочуть бачити бездумних «трєбоісполнітєлєй» , "православних шаманів", що заохочують всілякі забобони і магізм, законсервованих на рівні сільського жителя XIX століття, але головне - своїх беззаперечних рабів. У згаданій доповіді патріарх Алексій сформулював нову теологію "червоної патріархії", заявивши з приводу критичних виступів деяких священиків по чисто цивільному питанню - прийняттю нового закону про свободу совісті: "особи, які мають інші думки, щонайменше зобов'язані утримуватися від публічного оголошення їх. В іншому ж випадку вони підлягають церковно-дисциплінарній відповідальності. ... Канони під загрозою суворих заборон забороняють клірикам звертатися до державної влади самовільно, без дозволу вищестоящої церковної влади". Так, за критику нового закону про свободу совісті був викинутий за штат інспектор СПБ духовної академії ігумен Веніамін Новік. Це вже не феодалізм, це - рабовласництво! Чим це не тоталітарна секта?
Статут про управління РПЦ, її цивільний Статут, типовий Статут парафій РПЦ, за своїми вимогам жорсткої ієрархічної субординації всевладдя Синоду над єпископатом, встановлює церковний устрій, що в основі своїй суперечить православному канонічному праву, зокрема постановам Помісного Собору РПЦ 1917-18 рр., церковну структуру, що відповідає не «Святій, Соборній і Апостольській Церкві", а воєнізованій, побудованій на основі беззаперечної підлеглості молодшого командира старшому по всій вертикалі виконавчої влади. Навіть стилістика діючих статутів РПЦ красномовно свідчить про це. Так наприклад 1-й пункт типового Статуту парафії РПЦ декларує: "Парафія релігійне об'єднання, яке є Первинним структурним підрозділом РПЦ", а §4, пункт цивільного Статуту РПЦ говорить: "РПЦ є єдине централізоване релігійне об'єднання, що включає в себе ієрархічно підлеглі структурні підрозділи... "і т.д., чи не з статуту внутрішньої служби держбезпеки були запозичені ці принципи казарменого устрою?
Навіть збирати парафіяльну "десятку" - діючим Статутом забороняється без дозволу правлячого архієрея.
Посиленню тоталітарних властивостей Моспатріархіі сприяло також відторгнення у громад і передача в централізоване володіння вищому церковному керівництву всього рухомого і нерухомого майна - всіх будівель, предметів релігійного призначення, фінансових, земельних ділянок (Цивільний Статут РПЦ, 111, 15), що веде до величезної концентрації влади в руках Патріарха та Синоду. Саме ця антиканонічна церковно-номенклатурна приватизація, вилучення з відання парафій власності створює матеріальний фундамент тоталітаризму і всевладдя керівництва Патріархії над усіма сторонами церковного життя.
Рішучим кроком на шляху перетворення Моспатріархіі в тоталітарну секту стало узурпаторське рішення Архієрейського Собору, що відбувся в 2000 р, про передачу повноти влади в РПЦ від Собору Помісного Собору Архієрейському і до того ж довільне скасування обов'язковості термінів скликання Помісних Соборів, які були "святая святих" канонічного устрою Російської Православної Церкви (за визначенням останнього Помісного Собору РПЦ, що відбувся в 1990 р, Помісний Собор повинен був збиратися в обов'язковому порядку не рідше одного разу на п'ять років).
Висуваючи абсурдні звинувачення "тоталітарних сект" у спробах захоплення влади, Патріархія сама прагне зайняти панівне становище в державі і знову заповнює звичну нішу в сфері держбезпеки. Якщо при комуністичному режимі місце КПРС було для неї недосяжне і по лінії держслужби вона задовольнялася агентурною діяльністю, то сьогодні вона претендує на монополію над всім духовним життям суспільства і нав'язує державі свою провідну роль у забезпеченні національної безпеки в духовній сфері.
РЕЛІГІЙНИЙ МОНСТР - НА ЯЗИК ГОСТРИЙ, ЙОМУ ТРЕБА ГРОМИТИ НАТО
У християнстві вбивство завжди вважалося гріхом, хоча вбивство ворога на справедливій війні або лиходія, який хоче вчинити злочин, виправдовувалося на сповіді. Окремі священики, правда, заявляли, що "вбивство може бути і чеснотою" (журн. "Штурм", № 11-12,1996). У радянський період під тиском влади ієрархи викривали американські крилаті ракети, проте до визнання радянських ядерних ракет "благословенними" і "православними" раніше ще ніхто не додумувався - навіть в Раді у справах релігій і відділі пропаганди ЦК КПРС! І ось тепер Патріарх Московський Алексій Другий, відвідавши Центр управління ракет стратегічного призначення, призначив небесною покровителькою цих ракет святу Варвару - очевидно, щоб ракета, не дай Боже, не пролетіла повз Вашингтону чи Парижу. Ще далі перевершив комуністичну пропаганду "Всесвітній Російський Народний Собор", про який докладно буде йти мова в наступному розділі, - одна з найбільш фундаменталістських право-славних організацій, очолювана Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм, яка успадкувала багато рис дореволюційного "Союзу російського народу".
Цей "Російський Собор" вже заявляв про претензії на державну владу і про невизнання існуючих у світі кордонів. На скликаному митрополитом Кирилом, з благословення Патріарха, напівзакритому засіданні 12 листопада 1996, про який відносно детально повідомила лише газета "Сегодня" за 13.11.96, соборяни закликали собі на допомогу і благословили знамениті ракети SS-18. Екзальтовані чорносотенці, схоже, стали перетворюватися на подобу афганських талібів, які загрожують всьому світу "православним шаріатом".
30 років західний обиватель жив у страху, що з волі якого-небудь непередбачуваного або п’яного генсека КПРС радянські атомні ракети влаштують комуністичний кінець світу. Але от комунізм впав, СРСР розпався, обиватель полегшено зітхнув і ... даремно! На зміну секретарям ЦК з ідеології виїхав новий "вершник на блідому коні" - у митрополичому клобуці, що тримає в руці не слово Боже, а ракету SS-18. Митрополит Кирил Гундяєв оголосив, що в розширенні НАТО він бачить біблійні ознаки пришестя Антихриста. Скасувавши волю Божу, новий ідеолог РПЦ дав нове геополітичне розуміння ідеалів Третього Риму і Святої Русі: "Росія не країна, а континент".
Представник синодального відділу по взаємодії зі Збройними Силами протоієрей Костянтин Татаринцев поглибив думку старшого товариша, піддавши анафемі пацифізм і оголосивши, що на ядерній зброї тільки тоді є печатка первородного гріха, коли вона твориться без православної молитви. Пастир Христовий закликав перераховувати частину пожертвувань на храм від віруючих на потреби ракетно-ядерного комплексу. Ядерна зброя США, створена без православної молитви, була названо "сатанинською".
Верхом блюзнірства прозвучала ідея, що, оскільки радянські ракети робилися в Арзамасі-16, то преп. Серафим Саровський , яий жив у тих місцях століттям раніше є небесним покровителем зброї масового знищення. Більше того, в низці виступів ракети, призначені для знищення мільйонів мирних громадян, були названі "нашими ангелами-охоронцями". Це нове богословське відкриття: раніше в православ'ї вважалося, що існують 9 чинів ангелів, але тепер у Московській Патріархії відкрили десятий.
Останнім часом багато говорилося про те, що створена в 1943 році Сталіним і Берією Московська Патріархія несе моральне розкладання російському суспільству і загрозу національній безпеці. Однак тепер стає зрозумілим: цей релігійний монстр небезпечний для всього світового співтовариства, для миру в усьому світі. Він може існувати тільки в умовах тоталітарної диктатури, яка його породила, як один з інструментів придушення свободи думки, совісті і релігії, як один із засобів пропаганди світової тиранії під прапором Третього Риму. На незгодних з цією відродженою феодальною інквізицією закликається "вогонь і сірка з небес" - "православну ядерну зброю".
Поки російська держава не припинить втручання у внутрішні справи православ'я через надання всіх матеріальних можливостей виключно сталінській патріархії при дискримінації істинно-православних віруючих і не надасть православним віруючим гарантоване міжнародними зобов'язаннями право "організовуватися відповідно до своєї власної ієрархічної та інституційної структури; вибирати, призначати і заміняти свій персонал згідно зі своїми відповідними вимогами і стандартами ", псевдоцерковної структура РШ буде і далі дестабілізувати обстановку в Росії і в усьому світі.
ПРОКОЛИ - ПРОТОКОЛИ МОСКОВСЬКИХ МУДРЕЦІВ
У червні 1993 року в Данилівському монастирі пройшов малопомітний Перший Вселенський Російський Собор, під керівництвом перших осіб РПЦ - Патріарха і митрополита Кирила, світогляд яких за минулі роки, за висловом одного з аналітиків, став перетворюватися, в "гримучу суміш" агресивного націоналізму і войовничого клерикалізму.
1-3 лютого 1995 відбулося засідання Другого Всесвітнього Російського Собору. Крім перших осіб РПЦ - Патріарха Алексія і митрополита Кирила, Собор очолювали відомі націонал-патріоти: В. Ганичев, І. Кольченко, Н. Нарочинська, Н.Бурляєв, А. Руцький, А. Стерлігов, І. Константинов, Н. Рижков, В. Распутін, В. Бєлов, Е. Володін, та інші антидемократи, націоналісти-державники.
У підсумкових документах містилася різка критика проведеної в країні національної політики і заявлялося про готовність Моспатріархіі очолити всі російські національні рухи та організації, особливо ті, які претендують на проведення в найближчому майбутньому Земського Собору: "Тільки Всеросійський Земський Собор на чолі з Православною Церквою може по-російськи, загальною згодою, закликати на царство обранця Божого". Який статус буде у "обранця Божого" можна здогадатися з наступного постулату, прийнятого на "Соборі": - "Монархія є оптимальною, історично апробованою, багатовіковою формою державної влади в Росії". До речі, про перевагу монархії як вищої форми державного устрою йдеться і в основі соціальної концепції, прийнятої Архієрейським Собором в 2000р.
Третій "Всесвітній Собор" зробив ще один крок по шляху посилення етноконфесійного шовінізму. "Пригнічений стан етнічних росіян в ряді держав, різні націоналістичні сили, антиросійські настрої - все це вимагає адекватної реакції з боку російської держави". "Російський народ має право на возз'єднання", - чи не аналогічні крики і плач про розділений народ лягли в основу відтворення Третього Рейху і призвели до аншлюсу Австрії, Ельзасу, Судети, Гданська, призвели до II Світової Війни.
Ось ще творчі "перли", оприлюднені III "Собором": "Собор пропонує провести в найближчому майбутньому збори представників органів законодавчої та виконавчої влади, суб'єктів Федерації, політичних сил з метою виробити угоду про головні принципи подолання кризового стану Вітчизни.
Собор готовий взяти на себе ініціативу з організації та проведення подібного форуму "- тобто Земського Собору для обрання свого "Годунова". Де ж питається чинна Конституція демократичної, світської держави? - Ось воно торжество клерикального націоналізму!
Шостий Всесвітній Собор, своєю присутністю і виступом вшанував президент Володимир Путін. У своєму зверненні Президент намагався застерегти учасників Собору, закликаючи їх до релігійної толерантності в нових умовах! "А нам необхідно, як суспільству об’ єднатися в неприйнятті ксенофобії та насильства, всьму тому, що живить ідеологію тероризму ... ми зобов'язані протиставити духовність і терпимість".
Однак у промові Алексія II шлях суспільного єднання пропонувався таким чином: ми, мовляв, не проти, але лише під нашим мудрим керівництвом. "Росія і вся православна цивілізація мають стати одним із центрів (напевно лукавить - хоче щоб єдиним - Г.Я.) прийняття рішень в світі, повинні благотворно впливати на його сьогодення і майбутнє. Нехай пророчими виявляться слова Ф. М. Достоєвського, який писав, що наша країна "скаже всьому світу, всьому європейському людству і цивілізації своє нове, здорове і ще не чуване світом слово".
Впавши в принадність величі - Алексій II забув, що Моспатріархія вже сказала свого часу - в 1949 г. - від імені Росії і Церкви ще нечуване слово – почесний титул - Богообраний Вождь всіх часів і народів - Великому Сталіну до його 70-річного ювілею. І не знайшлося тоді жодного правлячого архієрея РПЦ, який знайшов би мужність не поставити свого підпису під жахливим документом. Від одного "Собору" до іншого ростуть безмірні претензії на владу Моспатріархіі. Її вже не влаштовує класична ідея "Москва - III Рим", згідно з якою православний "Базилевс" в якості старшого брата взяв в обійми Церкву (мало що бракувало, щоб марево не стало дійсністю - занадто скоро помер Сталін!). Їй подавай тепер західний папо-цезаристський варіант, незважаючи на те, що навіть в Середньовіччі католицька церква не змогла його здійснити. Але таємна мрія Патріархії може здійснитися в III-му Римі,- адже IV-ому не бути. Неспроста Моспатріархія полюбила останнім часом Патріарха Никона - це він намагався зробити своїм васалом найтихішого царя Олексія, управляти від імені Церкви державою, відродити на Русі папо-цезаризм східного обряду.
Новий Президент майже досконалий: і церковно зростає, за відгуком духівника, зразковий монастирський паломник, в бесідах з монахами отримує духовні настанови, сам схожий на доброго послушника ... Можливо, скоро сприйме "Глас Божий" і почує істину про те, як має бути збудована Свята Русь за допомогою Матері-Церкви, і тоді з'явиться очікуване чудо всесвітнього торжества російського православ'я. Тільки забула його Святість, чим закінчилася казка А.С. Пушкіна "Про рибака і рибку". Навряд чи "золота рибка" знову захоче служити і бути посильною в православної "володарки морської". Як і у випадку із найсвятішим Никоном, " біля дверей" її очікує лише розбите корито.
Згадаємо ще раз Почесний титул духовенства і мирян РПЦ Вождю народів СРСР Генералісимусу Йосипу Віссаріоновичу Сталіну в день сімдесятиріччя 21 грудня 1949, підписаний усіма єпископами РПЦ, багато з яких самі пройшли через довгі шляхи сталінського ГУЛАГу. Серед незліченних подарунків і привітань на адресу ювіляра цей документ був, мабуть, найціннішим приношенням - словесним подарунком великому ювіляру. Почесний титул був апофеозом служіння "служителів культу" культу особи Сталіна, якого вони називали "Батьківськи турботливим опікуном усіх сторін нашого людського існування". Так християнин може називати тільки Отця Небесного.
ПІАР ЙДЕ НЕ ДУЖЕ ГЛАДКО - НЕЗБАГНЕННА ЗАГАДКА.
На очах у всього суспільства посилюється "вертикаль влади", підконтрольна Президенту Володимиру Путіну, природно чимале значення на вироблення політичних поглядів президента матиме його світогляд. Звідси не просту цікавість, а цілком виправдану увагу привертають несподівані суперечливі повідомлення про релігійність Путіна.
Ще у вересні 2000 року, в прямому ефірі Сі-Ен-Ен відомому шоумену Ларрі Кінгу на питання - "Ви вірите у вищі сили?" В. Путін відповів: "Я вірю в людину, я вірю в її добрі помисли. Я вірю, що всі ми прийшли для того, щоб творити добро". Ця відповідь гідна переконаного гуманіста, і тільки. Але поступово в ЗМІ почали з'являтися картини Путіна-паломника, який відвідує храми, монастирі, його бесіди з ченцями, і навіть момент відвідування Путіним Святого Нікольського Православного Храму Нью-Йорка (під час останнього візиту в США), де відправлялася панахида за жертвами терору.
В інтерв'ю, яке взяла Джеральдіна Фейган, представник Кестонської Британської Дослідницької Служби, 30-го серпня 2001 року у високопоставленого чиновника Адміністрації Президента Максима Мейєра, прозвучала цікава інформація. Мейєр несхвально відгукнувся про архимандрита Тихона (Шевкунова), - і дорікнув його в самозванстві. На питання про те, чи дійсно о. Тихон - духівник Президента, Мейєр відповів: "Це абсолютно не відповідає дійсності ні щодо самого Путіна, ні навіть стосовно його дружини". Водночас Мейєр висловився і на адресу самої РПЦ: "Багато довіряють їм. Нам відомо, що насправді відбувається в церкві, але люди про це не знають ... Церква тільки займається інтригами, грошовими справами і відносинами з державою, між тим її основа руйнується і тане ".
Чи не за ці одкровення М. Мейєр був негайно вигнаний з Адміністрації Президента?
8 грудня 2001 у зв'язку з візитом Путіна в Грецію в "Известиях" було передруковане інтерв'ю афінської газети "Хора" з самим Тихоном Шевкуновим, в якому той урочисто свідчить про зразкову релігійність самого Путіна і всієї його родини. Притому в передмові до публікації "Известия" представляють о. Шевкунова саме як духівника Російського Президента.
Якщо Президент Путін дійсно став православним віруючим, то цю подію можна тільки вітати, як і сам факт появи духівника у керівництва країни, який навернувся до віри. І хоча це питання належить до сфери особистого життя, той факт, що духівником Президента оголошується політизована особистість, яка займає активну антидемократичну позицію, викликає у багатьох обґрунтовану тривогу. Архімандрит Тихон брав участь у вигнанні з парафії популярного о. Георгія Кочеткова і його численної громади, після чого і зайняв його храм на Луб'янці. Архімандрит Тихон є одним з духовних лідерів телепрограми "Русский дом" фундаменталістсько-націоналістичного спрямування. Ось приклади висловлювань о. Тихона, що виражають його світогляд:
У 1998 році стаття "Шенгенська зона", що є програмною для фундаменталістів - борців з "числом звіра" "666" була поміщена не тільки в "Русскому домі", але і в баркашовській РНЕ "Російський порядок": "Мене вразило в Нью-Йорку якась неспівмірна кількість цифр 666 ... Три гігантські шістки світяться на хмарочосі, на дахах таксі, телефонний апарат був прикрашений тими ж цифрами ... "
А ось що говорить о. архімандрит про цензуру: "Цензура - це нормальний інструмент в нормальному суспільстві, який повинен відсікати екстремальне. Особисто я звичайно ж за неї і в релігійній сфері і в світській".
Що являє собою журнал "Русский дом" легко зрозуміти наприклад з свіжої публікації - № 12 за 2001 р. У статті на злободенну тему (12 грудня - день Конституції РФ) "Брехливість ліберальної Конституції" (одна назва чого варта - Г.Я. ),якийсь А.Н. Савельєв так "прославляє" основний закон країни:
"Конституція РФ" виходить з загальноросійських принципів рівноправності і самовизначення народів ", а значить російський народ, який створив Росію і становить більше 85% населення ставиться на одну дошку з малими народами".
"Вся перша глава Конституції РФ" Основи конституційного ладу "- суцільна брехня. Жоден пункт з усього, що написано в ній, ніколи не виконувався.
"У Конституції декларується неможливість державної релігії, а значить зумовлена і законодавчо затверджена тотальна аморальність влади".
"Вся друга глава Конституції РФ" Права і свободи людини і громадянина "- суцільна брехня".
"Декларована в Конституції свобода совісті - стає свободою безсовісності".
"Перерахувати всі гидоти Єльцинської Конституції просто не представляється можливим", - такою сентенцією закінчується цей панегірик чинної Конституції.
Вплив духівника на світогляд духовного чада може бути величезним. Президенту Путіну не загрожує небезпека бути завербованим органами (як, наприклад, це сталося з невдахою полковником Трофімовим), але чи є гарантії, що гарант Конституції не впаде в спокусу, спокусившись антиконституційними ідеями, пропагованими "Русским домом" та ідеологом цього "Дому", духівником Тихоном Шевкуновим?
ВИСНОВОК - (СКЕРУВАННЯ НА ЛІКУВАННЯ)
Нехай не зніяковіє серце читача від деякої частки іронії в цих нотатках на настільки піднесену тему. Покров іронії дає мені можливість долати застарілу біль про тяжку долю російського Православ'я.
Ось уже тридцять років я відкрито захищаю мою Церкву від руйнуючих її внутрішніх і зовнішніх ворогів, без упередженості прагну говорити про її хвороби, вважаючи, що виразки, загнані всередину, ведуть лише до загибелі.
І віруючим, православним християнам, які власне і складають Церкву в її повноті, і всьому російському суспільству необхідно знати всю правду про Московську патріархію, що незаконно оголосила себе правонаступницею тисячолітнього вітчизняного Православ'я.
У 1965 році, після мого першого виступу (разом з о. Миколою Ешліманом) з відкритим листом про становище Церкви в СРСР, держбезпека руками патріарха Алексія I заборонила мене в священнослужінні на 21 рік, поступивши гуманніше, ніж патріарх Алексій II, і його синод, які за своєю власною ініціативою позбавили мене сану, а через чотири роки в 1993 році, зовсім відлучили від церкви. Ці рішення,які грубо зневажають канони всесвітнього й російського православ'я, я не визнав. Залишаюся священиком Церкви православного відродження та очікую справедливого рішення вищої церковної інстанції - Помісного собору, який єдиний може правомочно вирішити моє питання.
Без відродження Православ'я немає відродження і Росії. Але справжнє відродження - це не статистичні звіти про передані державою храми і монастирі, не кількість освячених офісів і не демонстративне стояння державної номенклатури зі свічкою в руках.
Істинне відродження - це духовна самосвідомість суспільства, набуття вищих моральних орієнтирів, що немислимі без покаяння і зречення від злочинів минулого.
Приклад такого устремління до правди повинна була показати Російська православна церква, якій з надлишком є в чому каятися. Однак Московська патріархія вперто відмовляється визнати правду про саму себе, в корисливих цілях спотворює свою історію, пишучи власну міфологію для обгрунтування свого уявного походження від святих князя Володимира, преподобного Сергія, патріарха Тихона.
Після опублікування комісією Верховної Ради Росії частини архівних матеріалів КДБ про агентурні служіння вищого духовенства РПЦ, Патріархія під напором гласності в 1992 році була змушена створити свою комісію з розслідування фактів співпраці представників Церкви зі спецслужбами, яку очолив єпископ Костромський Олександр. Але за минулі роки ця комісія не представила жодних слідів своєї діяльності; обійшли мовчанням результати розслідувань і Архієрейські собори 1994 і 2000 років. Безсумнівно, існування патріаршої комісії (у теперішньому часі, тому що формально вона не скасована) має справжньою метою не розкриття перед лицем Церкви правди про ганебні заслуги керівництва РПЦ перед "соціалістичної Батьківщиною", а, навпаки, приховування істини.
Лідери Московської патріархії не визнають і не заперечують своєї багаторічної роботи на КДБ, вважаючи, що їх ніхто не може змусити говорити. Тим самим патріарх і синод знову і знову виявляють злочинне нехтування і байдужість до пастви, відірваність від народу. З ієрархів Церкви лише Литовський архієпископ Хризостом знайшов мужність відкрито підтвердити своє агентурне минуле під кличкою "Реставратор".
У 1992 році парламентська комісія з розслідування причин і обставин ГКЧП винесла окрему ухвалу (див. Додаток) з пропозицією заборонити використання духовенства в якості секретних співробітників спецорганів. На мою пропозицію Верховною Радою Росії були прийняті чинні і понині поправки до законодавства, що включають священнослужителів в категорію осіб (у їх числі прокурорів, суддів, депутатів), вербування яких спецорганам заборонено. Проте, внесені парламентською комісією, пропозиції Церкві самій прийняти внутрішні установи (канони), що не дозволяють духовенству за сумісництвом займатися стукацтвом, Патріархією прийняті не були. На відміну від Моспатріархіі Вільна Православна Церква, очолювана Митрополитом Суздальским Валентином (Русанцовим), внесла відмову від співпраці зі спецслужбами в текст священичої присяги, яку приносить ставленик перед висвяченням.
Після краху СРСР Патріархія терпить поразку в "ближньому зарубіжжі". Громади України, Естонії, Молдови в значній частині відділилися від "московського престолу" через небажання Патріархії стати на шлях очищення і відродження. Не дивно, що у свідомості цих церков РПЦ є двійником комуно-радянського тоталітаризму.
Серйозного духовного впливу на суспільство Патріархія не має ні там, ні в самій Росії.
Будучи породженням тоталітарного режиму, Московська патріархія, відмовившись від соборного устрою, сама є організацією тоталітарного типу. Природно, що вона не знаходить собі місця у вільному демократичному суспільстві. Цим пояснюється її тяжіння до політичних утворень комуністичного і націонал-патріотичного спрямування, які мають аналогічну тоталітарну структуру в своїх організаціях.
У багатовіковій історії Християнські Церкви неодноразово потрапляли в смуги тяжкої кризи, виходили з неї життєздатними тільки у випадку широкої участі в справі церковного відродження самого віруючого народу. Не може бути винятком із цієї історичної закономірності і трагічна доля Російської православної церкви.
Відновлення Православної церкви в Росії в тому вигляді, якою вона гідно повинна бути, неможливе без глибоких внутрішніх реформ і повернення до демократичних принципів Помісного Собору 1917-1918 років. Необхідно скасувати всевладдя Патріархії і Священного Синоду, відродити канонічну виборність духовенства по всій вертикалі ієрархії. Зробити це неможливо без люстрації вищого керівництва Патріархії: особи, просунуті на високі церковні посади за вказівкою спецслужб, повинні відповісти перед віруючими за свою співпрацю з безбожним режимом, або хоча б принести публічне каяття за своє минуле. Тільки позбувшись спадщини комунізму, Церква зможе стати суспільною силою, відкрити уста для проповіді, служити світу прикладом, своїми добрими справами. Інакше РПЦ остаточно перетвориться на реліктовий етнографічний заповідник, в комбінат обрядово-побутового обслуговування для неосвіченого і невоцерковленого народу.
ДОДАТОК
Окрема ухвала
Комісії президії Верховної Ради Російської Федерації
з розслідування причин і обставин ГКЧП
Керівникам, ієрархам Російської Православної Церкви:
Комісія звертає увагу керівництва РПЦ на антиконституційне використання Центральним комітетом КПРС і органами КДБ СРСР ряду церковних органів в своїх цілях шляхом вербування і засилання в них агентури КДБ. Так, по лінії Відділу зовнішніх церковних зв’язків виїжджали за кордон і виконували завдання керівництва КДБ агенти "Святослав", "Аламант", "Михайлов", "Топаз", "Нестерович", "Кузнєцов", "Огнев", "Єсауленко" та інші. Характер виконуваних ними доручень свідчить про невідокремлення зазначеного Відділу від держави, про його трансформацію в прихований центр агентури КДБ серед віруючих.
Через посередництво агентури трималися під контролем міжнародні релігійні організації, в яких брала участь і РПЦ: Всесвітня Рада Церков, Християнська Мирна Конференція, Конференція Європейських Церков, Політбюро ЦК КПРС, голова КДБ СРСР Ю.Андропов доповідав ЦК КПРС про те, що КДБ тримає під контролем відносини РПЦ з Ватиканом.
Така глибока інфільтрація агентури спецслужб в релігійні об'єднання являє собою серйозну небезпеку для суспільства і держави. Як показав державний переворот 19-21 серпня 1991 року, можливість використання релігії в антиконституційних цілях була реальною.
Глибоку стурбованість викликає візит митрополита Питирима (Нечаєва) до оголошеного Президентом Росії поза законом державного злочинця Б.К.Пуго 21 серпня 1991. На дипломатичній мові - це визнання "де-факто". Живильним середовищем для такого візиту стала та обставина, що Видавничий відділ Московської Патріархії контролювався агентурою КДБ. У звітах 5 управління КДБ СРСР по лінії Видавничого відділу постійно згадуються агенти "Абат" (з ієрархів) і "Григор'єв", часто їздили за кордон і, очевидно, займали (займають) високі пости в цій установі.
Безперечна вина в сформованому становищі - на КПРС і підзвітних їй органах держави. Але безсумнівно й те, що самі релігійні об'єднання не знають усієї правди про своїх співробітників. Люстрація церковної агентури могла б бути жорстким, навіть жорстоким актом по відношенню до Церкви, і без того багато постраждалої. Комісія вважає, що краще якщо віруючі самі знайдуть спосіб очищення від привнесених, антиконституційних елементів.
Але, на жаль, керівництво Церкви досі не висловило офіційного ставлення до проблеми своєї деполітизації. Референт Патріарха Алексія II, диякон Андрій Кураєв, оголосив публікації про матеріали Комісії гонінням на Церкву і навіть "тріумфом" самого КДБ ("Московские новости" № 10 за 1992 рік). Однак архієпископ Вільнюський Хризостом по суті спростував диякона Кураєва та розповів про свою 18-річну співпрацю з КДБ ("Российская газета" № 52/388 за 1992 рік, стор. 7).
З причини відсутності офіційної точки зору керівництва Церкви Комісія рекомендує внести в канонічні і цивільні статути заборони на таємне співробітництво відповідальних працівників Церкви з органами держави, а також вивчити попередню діяльність своїх органів управління та міжнародних відділів у світлі відповідності цієї діяльності конституційному принципу відокремлення Церкви від держави. Зі свого боку, для усунення небезпеки використання Церкви в антиконституційних цілях, Комісія запропонувала внести поправки в чинне законодавство,які забороняють залучати священнослужителів до оперативно-розшукової діяльності. Однак, домогтися практичного виконання цього положення можна тільки при забороні з обох боків - і з боку держави, і з боку самої Церкви.
Комісія висловлює сподівання, що РПЦ зможе подолати важку спадщину минулого.
1992 Голова Комісії, народний депутат П.Пономарьов
http://catholicnews.org.ua
