Священиків, що не бажали співпрацювати з таємною поліцією, але які і не займалися політикою взагалі, репресували лише за те, що вони хотіли сумлінно виконувати свої пастирські обов'язки. Найбільш показовий тут приклад отця Олександра Меня, багато років гнобленого своїм церковним начальством. І подібних прикладів немало. Коли священиків і мирян карали за "надмірну" релігійну активність, Московська Патріархія не лише не клопотала за них перед рідною їй владою, але і відмежовувалася від них, письмово спростовувала факти переслідувань за віру, чим ще більше розв'язувала руки каральним органам для придушення релігії. Дуже знаменна характеристика архиєреїв РПЦ, дана Радою у справах релігій при Радміні СРСР як звіт перед ЦК КПРС в 1978 році.

Найбільш позитивними для комуністів є ті "архиєреї, які і на словах і на ділі підтверджують не лише лояльність, але і патріотичність до соціалістичного суспільства, реально усвідомлюють, що наша держава не зацікавлена в піднесенні ролі релігії і церкви в суспільстві і, розуміючи це, не проявляють особливої активності в розширенні впливу православ'я серед населення. До них можна віднести: патріарха Пімена, митрополита Талліннського Алексія митрополита Тульського Ювеналія, архиєпископа Харківського Нікодима .... Не дивно, що незаконний арешт, позбавлення громадянства і висилку з країни великого російського письменника А.І.Солженіцина в 1974 році митрополит Алексій (Рідігер) назвав навіть дуже "гуманною" акцією радянського уряду! Не дивно, що саме Алексій змінив Пімена на посту Патріарха " всія Русі".

У тому ж 1974 року Алексій Рідігер, що керував також і учбовим комітетом РПЦ, за власним почином отримав добро Ради у справах релігії на введення нових "богословських" дисциплін в підвідомчих йому духовних семінаріях:

"Виховання пастви у дусі любові до Батьківщини, радянського патріотизму, чесного, добросовісного відношення до праці на благо Батьківщини - завдання православного пастиря"

"Що таке радянська Батьківщина, радянський громадянин".

Ще більш вражають одні лише назви лекцій, прочитаних в духовних семінаріях за духовним почином Алексія Рідігера, який рвався до патріаршества:

"В.І.Ленін і культурна революція"

"Комуністична мораль про відношення до праці і соціалістичної власності"

"Виховання нової людини - найважливіше завдання комуністичного будівництва".

Рада у справах релігій при Радміні СРСР в 1975 р. щиро "радіє" тому, що завдяки виконаній патріархом Алексієм (прим. МСІ - попередник нинішнього патріарха Кіріла) роботі з'явилася "можливість впливати на майбутніх служителів культу в необхідному для нас напрямі, розширити їх теоретичні і практичні знання в матеріалістичному дусі. А це підриватиме релігійно-містичні ідеали майбутнього пастиря; може привести ... до розуміння власної некорисності, як служителя культу". - За такі праці одного ордена Трудового Червоного Прапора явно не достатньо! Тут і до Знаку Почесного Чекіста або почесної грамоти КДБ недалеко (дійсно отриманою в 1988 р. видатним єрархом з агентурною кличкою "Дроздов" за особливо активну оперативно-розшукову діяльність).

Мало чим відстав від старшого товариша нинішній керівник Української Православної Церкви у складі сталінської Московської патріархії митрополит Володимир (Сабодан). На прийомі в Раді у справах релігій при Радміні СРСР 23 грудня 1974 року Володимир Сабодан, що був тоді ректором Московської Духовної академії і семінарії заявив:

"Ви знаєте, що в середовищі наших учнів ще немало хлопців з негативними поглядами на земне життя, вихованих фанатичними бабусями і батьками. Ці погляди необхідно переламати. Нас непокоїть, що в середовищі заочників - сьогоднішніх священнослужителів, ще чимало людей з відсталими і навіть ворожими поглядами, які вони вміло ховають і розкривають лише в нашому колі".

Ті пастирі, які всупереч начальству не прийшли до розуміння власної некорисності і насмілювалися розкривати не матеріалістичну, а релігійну віру, "переламувалися" Патріархом і митрополитами тим, що відправлялися на віддалені сільські парафії, а то і насильницьки за штат без права служити і проповідувати. Ті ж, хто мав сміливість відкривати віру в Бога в широкому колі, ставали об'єктами діяльності каральних органів, викликалися на "опрацювання", допити, йшли у в'язниці і табори; залякувалися навіть їх родичі. Так, відносно віруючого мирянина Олександра Огороднікова органами КДБ був інспірований ... шлюборозлучний процес! Московська Патріархія завжди відрікалася від нелояльних до комуністичного матеріалізму віруючих, прирікаючи їх на тривале переслідування.

Глєб Якунін

Milites Christi Imperatoris