Приїзд в Україну московського патріарха Гундяєва таки сколихнув приспане неймовірною спекою українське суспільство, доводячи скептикам, що московський патріарх Кіріл І є непересічною особистістю.

Українські ЗМІ широко описували цей візит, давали оцінки, пробували передбачити наслідки. Західні ж ЗМІ цей візит практично проігнорували, лише тут і там блимнули оцінки типу того, що Москва розширює свій вплив в Україні.

Але з виднокругу більшості ЗМІ, як українських, так і західних, майже цілком випали моменти, які би західного обивателя, звиклого до свободи совісті, мали б насторожити і вказати на нові, відважуся вжити цього слова, страхітливі тенденції в Україні.

Коли вибухнув скандал з спробами тиску СБУ на о. Ґудзяка, ректора Українського Католицького Університету у Львові, можливість релігійних утисків виглядала лише занадто чорним прогнозом, який, можливо, не здійсниться. Подумаєш, наїхали... Може просто «дурка» в голову комусь стрілила... Може просто в політичному бомонді хтось з кимось влаштував розбори, от і вдарило рикошетом по УКУ і його ректорові. Так себе багато хто заспокоював. Хоча вже тоді було цілком ясно: в Україні до влади прийшли люди, яким наплювати на релігійні почуття представників немосковських конфесій. Вже сама інавгурація нового українського президента вказувала на можливість таких тенденцій.

Візит московського патріарха і все, що довкола нього відбувалося, лише ще раз підтвердило, що таки в Україні найближчим часом можна очікувати серйозних міжконфесійних проблем. Патріарх Кіріл не лише не виступив, принаймні, з миротворчими нотками, але, навпаки, прийняв активну участь у підготовці звернення РПЦ, яке вже стало скандальним. Це звернення, направду, не має собі подібних у теперішніх міжконфесійних стосунках. Дві християнські конфесії фактично охарактеризовані, як шлях до пекла, і то на офіційному рівні! Звісно, такий підхід здатен не те що розірвати будь яку спробу діалогу, але й спровокувати новий виток міжконфесійної напруженості.

А заяву «говорючої голови» Одеської єпархії УПЦ МП про те, що держава має зняти юридичну реєстрацію УПЦ КП і забрати у цієї конфесії усе майно, інакше як дикістю назвати не можна. Відсутність ж будь якої реакції зі сторони «священноначалія» УПЦ МП лише підтверджує здогад, що ця заява інспірована саме проводом УПЦ МП. До речі, рейдерські атаки на храми УПЦ КП вказують на те, що держава готова прийняти такий рецепт від УПЦ МП.

Фактично, патріарх Кіріл, можливо, сам того не усвідомлюючи, може стати буревісником релігійного конфлікту в Україні.

Українська ж влада показала чи то свою повну некомпетентність, чи то спробу залякати неугодні РПЦ конфесії. Спочатку, порушивши кількарічні міжконфесійні домовленості, Кірілу надано ексклюзивне право урочистого богослужіння в Софії Київській, чим іншим Церквам Київської традиції, м'яко кажучи, просто плюнуто в лице. Наступним кроком було блокування доїзду паломників на святкування Хрещення Русі, організоване УПЦ КП.

Виглядає так, що влада в Україні почала серйозно утискати не лише свободу слова, але й свободу віросповідання. Синхронність дій влади і РПЦ, можливо, вказує на спільний сценарій дій, так, як це вже було на західноукраїнських землях, коли заганялося в підпілля УГКЦ. Але влада забуває, що це не сталінські часи, і що такі її дії можуть призвести до розпалювання релігійної війни в Україні й пролиття крові. Таки діями влада рубає гілку, на якій сидить.

Такий розвиток ситуації мав би змобілізувати немосковські християнські конфесії в Україні. Адже, якщо вдасться знищити УПЦ КП, то прийде черга на УАПЦ, УГКЦ, РКЦ, а, можливо, і протестантські деномінації. Але тут власне самі українські християни мають стати в обороні своїх прав. «Доброму дядечку» зі Заходу глибоко начхати на тих, хто сам не вступається за себе, якщо це не ущемляє його інтересів.

Будемо сподіватися, що українські християни знайдуть у Христі сил для протиставлення тим, хто хоче заставити їх вірити так, як це комусь бажається.

Milites Christi Imperatoris