7. «Це не народ. Це гірше!! Це кращі люди міста!»
Викликає подив непослідовність Патріарха по деяких українських питаннях. Наведемо лише декілька прикладів.
а. Політичне православ'я - компрометує чи захищає Церкву?
22 грудня 2007 року після багаточисельних попереджень Архієрейський
Собор УПЦ видав спеціальну резолюцію [19], в якій засудив так зване
«політичне православ'я», і, зокрема, організацію «Союз Православних
Громадян України» на чолі з Валерієм Кауровим, паралельним головним
редактором порталу організації «Єдина Вітчизна». Натхненником як
«політичного православ'я» в цілому, так і організації «Єдина Вітчизна»
був і залишається член політичної партії, депутат Одеської обласної
поради митр. Агафангел. (Савін). Про це свідчать самі члени організації:
«Всі духовно-патріотичні акції «Єдина Вітчизна» проводить по
благословенню Владики Агафангела, зміцнюючись духовно його
святительськими молитвами» [20]. Таке визнання цілком взаємне:
Митрополит Агафангел бачить в організації «Єдина Вітчизна» «захисників
Церкви» [21], відзивається про неї і Валерія Каурова в найдобріших
словах і регулярно нагороджує його подячними архієрейськими грамотами
«за старанні праці на славу Церкви і Вітчизни».
Не дивлячись на дифірамби митр. Агафангела на адресу свого підопічного
Валерія Каурова, люди, що знали його, висловлюються зовсім інакше.
Наприклад свящ. Дмитро Помазанський, добре знайомий з Кауровим,
характеризує його таким чином: «В.Кауров зарекомендував себе як людина
неписьменна в питаннях Віровчення Православної Церкви, непорядний,
невгамовний, етично неохайний, переслідуючий свої особисті інтереси,
регулярно дозволяючий собі грубі і образливі вислови на адресу
духовенства і священоначалія. В результаті канонічне Православ'я на
Україні починає ототожнюватися з політичними маргіналами, а його
інтереси оголошуються інтересами не духовного, а політичного характеру. Я
вважаю, що діяльність Валерія Каурова завдає істотної шкоди, оскільки
канонічну Церкву в суспільстві починають асоціювати з його особою,
виставляючи, її вірних на посміховище, оголошуючи їх психічно,
інтелектуально і етично неповноцінними людьми» [22]. Інша людина, також
знаюча Каурова, о. Євгеній Максименко, ще емоційніший: «Люди добрі!
Господь приніс меч, аби відокремити зерна від кукілю. Ось і ми
зобов'язані знімати "рожеві окуляри" і побачити, хто є хто. Нам не треба
"засланників" з Російської Федерації, таких як Затулін і Фролов, але
також і не треба лицемірів, як Кауров. Тисячу разів має рацію
Блаженнійший Митрополит Володимир, що відмовив цьому пройдисвітові
Каурову. В Каурова немає віри в Бога, там є лише пихатість і
фарисейство. Він дійсно ворог Церкви. Він - баламут, який заслуговує на
суворе покарання за гріхи, що приводять в зніяковіння православних
людей. І я, як священик, виступаю з цим викриттям Валерія Каурова» [23].
Втім, ще задовго до Собору, коли В. Кауров звернувся до Блаженнійшого
митрополита Володимира за благословенням і з проханням прислати на з'їзд
його організації представника Київської Митрополії, він дістав відмову.
На прохання, підписане «з глибоким упокорюванням і повагою Вашого
Блаженства покірливим послушником», митрополит Володимир відповів просто
і чітко: «Це не представляється можливим, оскільки Ви виступаєте проти
нашої Церкви». Трохи пізніше глава Церковного Суду митр. Чернівецький
Онуфрій в своєму відповідному на лист Каурова відмітить: «Ви
компрометуєте всю повноту Православної Церкви в очах зовнішнього світу і
вносите смуту і спокусу до внутрішнього життя Української Православної
Церкви».
Але що не представлялося можливим для Предстоятеля УПЦ митрополита
Володимира, виявилося можливим для (тоді ще) митрополита Кирила. За
декілька місяців до рішення Собору УПЦ митр. Кирило вручив «голові
православно-патріотичної регіональної організації «Єдине Отечество»» В.
Каурову високу нагороду РПЦ орден святого благовірного князя Данила
Московського «з увагою до праць на благо Святої Церкви» і додав: «Я б
хотів подякувати Вам за Ваші труди і, вручаючи цю високу церковну
нагороду, сказати про те, що Ваші діяння мають велике значення не лише
для Одеси, не лише для України, але і для всієї нашої Церкви. Ви, як
керівник однієї з громадських організацій, багато робите для того, щоб
захистити Церкву від нападок, сприяти її єдності, сприяти збереженню
всієї її Божої спадщини в нашій країні, нашій історичній спадщині, а
також, якщо говорити сучасною мовою, як в Російській Федерації, так і на
Україні» [24].
І вже зовсім дивно (або симптоматично?), що першими мирянами, яких
благословив наречений Патріархом митрополит Кирило стали... активісти
«Єдиної Вітчизни» на чолі з Валерієм Кауровим.
Відзначимо також, що надхненно і патрон «політичного православ'я»
митрополит Агафангел політична діяльність якого особливо посилилася за
останніх 5 років, був за цей період багато разів відмічений винагородами
РПЦ (в т.ч. орденом шани), а також світськими нагородами Російської
Федерації. Йому була також присуджена Премія «Людина року-2008» в
номінації «Релігія» «за подвижницьку просвітницьку діяльність».
Отже на питання, чим є для Церкви «політичне православ'я», в Києві і
Москві відповіли протилежним чином. Для Української Православної Церкви
«політичне православ'я» є служіння Кесареві, явище шкідливе,
компрометуюче Церкву Христову. У Московській Патріархії вважають, що це
явище є прекрасне знаряддя і благо для Церкви, сприяюче «всій її Божій
спадщині». Згідно ж Священного Писання, «блаженна людина, яка на Господа
покладає надію свою і не звертається до гордих і до тих, що ухиляються
до брехні» (Пс.39:5).
б. Як закликати до відвертості, щоб не було діалогу.
Патріарх Кирило багато разів закликав зробити все для лікування
розколу, і запевняв, що «як Патріарх, у тому числі і України, я робитиму
все для того, щоб народ возз'єднався» [25]. Закликав до відвертості і
діалогу: «Ми позитивно відносимося до того, щоб єдність Православ'я на
Україні була відновлена шляхом діалогу між Українською Православною
Церквою і співтовариствами, що відокремилися від неї» [26]. Проте слова
не виявили підтримки реальними справами.
У грудні 2007 єпископат УПЦ КП і УАПЦ направив на ім'я предстоятеля УПЦ
митр. Владіміра звернення з проханням про початок діалогу. Блаженнійший
митр. Володимир прийняв в своїй резиденції представника УПЦ КП арх.
Димитрія (Рудюка). У грудні 2007 року на Архієрейському Соборі УПЦ
Блаженнійший митр. Володимир виступив з доповіддю, де нагадав, що
«подолання розколу залишається одному з найбільш актуальних завдань
Української Православної Церкви» і підкреслив, що в цьому процесі кроки
назустріч «повинна робити не лише одна сторона... Нам разом необхідно
шукати дороги до подолання розколу. З радістю відзначаючи поглиблення
взаєморозуміння, закликаю як вірних канонічній Українській Православній
Церкві, так і наших співвітчизників, які не мають благодатного
спілкування з Уселенською Церквою, без ворожості відноситися один до
одного. Пам'ятатимемо заповідь Спасителя: "По тому взнають всі, що ви
Мої учні, якщо матимете любов між собою" (Ів.13:35)» [27]. Далі
обговорювалися тексти згаданих звернень, і сам факт соборної дискусії
дружнього тону дозволяв сподіватися на те, що діалог зрушиться з мертвої
точки.
Митрополит Агафангел, відомий тезою «немає і не може бути жодного
діалогу!» незабаром після намічених доріг до діалогу і відновлення
єдності сказав наступне: «Нам намагаються нав'язати "діалог" з
розкольниками з т.з. "київського патріархату", "автокефальної церкви".
Вони звернулися до Архієрейського Собору нашої Церкви з "посланнями", в
яких сміють ще ставити умови такого "діалогу". [...] І нас намагаються
змусити "зважати" на такі переконання розкольників? А в перспективі,
грубо зломивши всякий опір, об'єднатися з ними в лоні деякої "єдиної
соборної помісної української церкви"» [28].
Чи знаходить хоч якусь підтримку Московської Патріархії зроблений в
Києві крок по вилікування розколу і погашення ворожнечі? На жаль, ні.
Зате митр. Агафангел нагороджується орденом святителя Алексія
митрополита Московського «з уваги до старанних архипастирских праць». У
вітальній адресі наголошується: «Ви мужньо і послідовно відстоюєте
принцип канонічності. Невпинно закликаючи народ Божий до любові,
терпіння, миру і суспільної злагоди, Ви докладаєте особливі зусилля до
того, аби міцніла церковна єдність, а відношення між братськими народами
України і Росії дійсно були добросусідськими. [...] Нам належить
закликати народ Божий до любові, терпіння, співчуття, миру і суспільної
злагоди. І мені вельми відрадно усвідомлювати, що Ви приділяєте належну
увагу цьому служінню, пам'ятаючи заклик Церкви: «Благовістуйте день від
дня спасіння Бога нашого». Коментарі зайві.
Роком пізніше, 17 січня 2009 року, на передсоборних зборах УПЦ митр.
Володимир виступив з доповіддю, де підсилив необхідність діалогу: «Ми
всі втомилися від релігійної ворожнечі. Як свідчать тексти звернень УПЦ
КП і УАПЦ, також і у наших братів, що перебувають в цих конфесіях, є
бажання знайти вихід з канонічної ізоляції, в якій вони виявилися.
Закликаючи до загальноцерковного обговорення проблем Українського
Православ'я, ми повинні уникати тих небезпек, які часто переслідують нас
на цій дорозі. Головна з них - це заполітизовування церковного життя.
Наша Церква дистанціюється від яких би то не було політичних сил. Вона
принципово засудила так зване «політичне православ'я», представники
якого намагалися принести в церковну огорожу певні політичні ідеології, і
під прикриттям Церкви фактично займалися політичною пропагандою» [29]. А
ось далі на зборах відбувається демарш «одеської групи» проти свого
Предстоятеля. Зокрема, ідея створення двосторонньої комісії для пошуку
єдності викликала лютий протест з боку митрополита Агафангела і його
прибічників. І сам митрополит, і його вікарний єпископ Алексій прямо
заявили: «Комісія нам не потрібна», що було посилене поясненням, що
діалог з розкольниками може принести шкоду Церкві, що всі бажаючі вже
визначилися, де їм знаходитися: у канонічній Церкві або в розколі, і УПЦ
нині не повинна прагнути до повернення в своє лоно тих, хто перебуває у
складі неканонічних церковних об'єднань [30]. Програма Предстоятеля УПЦ
була зірвана.
Мабуть, священоначаліє в Москві стало на сторону митр. Владіміра, або
засудило поведінку митр. Агафангела, поводиться до нього з напученнями?
На жаль, все сталося прямо протилежним чином. Ні єдиного позитивного
слова не було сказано на адресу миротворчих починів Предстоятеля УПЦ,
зате митр. Агафангел удостоюється найгучніших дифірамбів з боку
міценаглядача Московського Патріаршого престолу митр. Кирілла. Демарш
митр. Агафангела і його праці по недопущенню реального лікування розколу
помічають і світські власті Російської Федерації, нагороджуючи його
Орденом Пошани «за заслуги в зміцненні духовно-етичних традицій, дружби і
співпраці між народами Росії і України».
Митрополит Агафангел, тим часом, закликає «не дозволити "вовкам в овечій
шкурі" зруйнувати єдність Української Православної Церкви з Московським
Патріархатом. [...] Захистимо ж православну віру від навали
іноплемінників, від вовків в овечій шкурі - від лжебратії, від
розкольників, що накликали на себе анафему і погибель». Та все ж, не
дивлячись на демарші і недобрі, провокаційні відносно митр. Владіміра
статті, що виходять, - дивно - все з тих же надр Одеської єпархії, 2
жовтня 2009 року проходить перша офіційна зустріч між представниками УПЦ
і УПЦ КП. Її результатом стає погашення ворожнечі і заклик до взаємної
пошани сторін: «слід зазначити, що будь-який діалог передбачає взаємну
пошану сторін. Тому сьогодні ми повинні здолати конфронтацію, яка, на
жаль, завжди засмучувала наші стосунки з УПЦ КП. Собор єпископів
Української Православної Церкви 21 грудня 2007 року закликав віруючих "з
християнською любов'ю і без ворожості відноситися до наших братів і
сестер, які, віримо, тимчасово знаходяться поза рятівним обгороджуванням
Церкви"». Прес секретар Предстоятеля УПЦ прот. Георгій Коваленко
відзначає, що зустріч, що відбулася, - «це продовження курсу УПЦ на
відновлення єдності українського Православ'я. Ми вступаємо в діалог не
лише з УАПЦ, але і з Київським патріархатом. І сподіваємося на плідний
діалог. УПЦ починає цей діалог ради відновлення єдності українського
православ'я». А ось думка учасника зустрічі, співробітника ОВЦС УПЦ,
прот. Миколи Данільовіча: «Перш за все - важливо зустрічатися. Важливо
обговорити проблемні питання, які існують між нами, - канонічні і
еклезіологічні. І обговорити дороги їх рішення. Основні питання, які
зачіпатимуться в діалозі, - це, напевно, будуть питання визнання
таїнств, питання дійсності їх хіротоній і питання регулювання
канонічного статусу УПЦ КП» [31].
І якщо учасники зустрічі відзначили, що підготовка до діалогу
відбувається на підставі «взаємної доброї волі сторін, без якого-небудь
зовнішнього тиску або втручання» і вказали, що «з метою плідної
підготовки до діалогу, вивчення різносторонніх аспектів, які мають до
нього відношення, визнано вважати корисним проведення круглих столів,
конференцій, зустрічей з даних питань, до участі в яких залучати
представників обох сторін», то Одеська єпархія, подібного до персонажа
одного мультфільму, «все одно проти!» і з відповіддю не забарилася.
Митрополит Агафангел, традиційно сповідаючи принцип: «немає і не може
бути жодного діалогу», - зрозуміло, не бачить причин для діалогу і
підкреслює, що всі дії мають бути направлені «на те, аби знайти дороги
до усвідомлення своєї гріховності розкольниками, які пішли від нас, вони
повинні повернутися і принести покаяння». А секретар Одеської єпархії
починає перестерігати проти навіть не офіційного діалогу, а взагалі
проти всякого спілкування навіть на рівні круглих столів, тому що «коли
люди сідають за круглий стіл, то виникає ілюзія єдності, яка відноситься
до дуже небезпечних явищ».
Здавалося б, в таких умовах Патріарх Кирило, людина, яку, за його ж
словами, терзає розлука з братами, повинен всіма силами підтримати
почини і сприяти подальшому діалогу і зближенню сторін, звернутися до
християнської совісті митр. Агафангела, але ні. Немає ні вітання
учасникам переговорів з боку хоч кого б то не було з Московської
Патріархії. Немає навіть ні єдиного слова підтримки на адресу учасників
або Предстоятеля УПЦ, блаженнійшого митр. Владіміра. Факт зустрічі або
замовчується зовсім, або висловлюється настороженість і навіть
побоювання в апостасі. Більш того, один з основних учасників
переговорного процесу, керівник ОВЦС УПЦ архим. Кирило (Балакун)
терміново відгукується з Києва до Москви на посаду першого заступника
глави Учбового комітету, що розцінюється, і учасниками переговорів і
аналітиками церковного життя, як знак очевидного незадоволення
результатами зустрічі і демонстрація того, що продуктивний діалог
Московської патріархії небажаний. Тим часом, митр. Агафангел з боку
московського священоначалія і патр. Кирілла зокрема удостоюється вже
традиційних дифірамбів «за зміцнення миру, християнської любові, єдність
і міцне стояння в істині». Не дивлячись на обнадійливий початок і
намічені зустрічі, переговорний процес був фактично припинений.
Складо зрозуміти, чи то душевні терзання Патріарха від розлуки з братами
не так вже сильні, чи то ще по яких причинах, але під час своїх
відвідин України в 2010 році він ставить саме митр. Агафангела і Одеську
єпархію в приклад: «Хотів би особливо подякувати вам, владико
митрополит Агафангел, кліру вашої єпархії і всьому народу за тверде
стояння у вірі Православною, за збереження єдності нашої Церкви у важкі і
смутні роки громадянських споруд на всьому пострадянському просторі. Ми
знаємо, що розкол боляче уразив життя Української Православної Церкви,
але він не поколивав віри і вірності благочестивого українського народу.
І прикладом такого твердого стояння у вірі є Одеська єпархія і одеська
земля. Я низько кланяюся всім вам і дякую вам за це стояння. Вірю, що
Цариця Небесна виконає молитви і прохання кожного з вас і оберігатиме
вас від всякого зла, як ви оберігаєте Церкву-матір від розділень і
спокус» [32]. Близький до такої характеристики Одеської єпархії виявився
і найближчий сподвижник Патріарха Кирила, голова ОВЦС РПЦ митр.
Волокаламський Іларіон (Алфєєв). У своєму недавньому інтерв'ю скандально
відомому «героєві віри» В. Каурову він сказав наступне: «Я хотів би
побажати того, щоб православні Одесити також твердо продовжували стояти
на варті канонічного Православ'я, подаючи приклад всій Україні і подаючи
приклад всьому світу» [33].
Примітно, що за результатами дослідження «гріховності» областей України
[34], приведеного видавництвом «Контракти» на підставі статистичних
даних, областю, що найбільш загрузнула в «смертних гріхах», визнана саме
Одеська. Отже по іронічному збігу в приклад православного благочестя
священоначалієм РПЦ була поставлена найбільш гріховна область України.
«Одеська єпархія - одна з щонайпотужніших єпархій в Україні, якою керує
харизматичний лідер, відомий всьому світу» [35], - висловилася недавно
Ігуменя Серафима (Шевчик). Що ж, те, що блакитний підрясник митрополита
Агафангела відомий, при тому дуже добре відомий і далеко за межам
одеської області - правда, з цим вже точно не посперечаєшся. Але
залишимо життя митр. Агафангела «без митри і жезла». Задамося питанням,
чим викликана активна підтримка Патріархом таких одіозних персонажів, як
митр. Агафангел, прот. Андрій Новіков, Валерій Кауров і ін., а головне
їх діянь. Що це - непоінформованість Святійшого або своєрідне змагання з
Предстоятелем УПЦ Блаженнійшим митрополитом Володимиром?
«Кожен візит патріарха Кирила збільшує кількість прибічників
незалежності Української православної церкви. Будь ласка, хай він
приїжджає хоч кожного місяця, нехай навіть оселиться тут. Ми будемо раді
цьому, тому що він щодня показуватиме, що таке Московський патріархат
насправді - не УПЦ (МП) в Україні, а саме він і його оточення» [36] -
відзначив на прес-конференції глава інформаційного відділу і секретар
синоду УПЦ-КП єпископ Евстратій (Зоря). З болем спостерігаємо правоту
цих слів. Спроба підсилити свій авторитет хай «зручними і швидкими», але
насправді неправими методами, спотворюючи дійсність, зрештою приведе, і
вже приводить, до зворотного результату. Але невже Патріарх Кирило не
розуміє, що така демонстративна підтримка одіозних осіб, деколи доведене
до гротеску «життя в задзеркаллі», компрометує не лише його, але і РПЦ.
І що причини в зростаючій в Україні незадоволеності політикою Патріарха
варто шукати не в якихось «ворожих силах», а перш за все, в своїх діях,
вже що дуже часто перечать словам.
8. Післямова
У Задзеркаллі діють інші закони, абсолютно відмінні від звичної
реальності. Це світ спотворення дійсності і підмін, де жодні аргументи з
реального світу не мають влади, де фактам, що перечать власним
установкам, і думкам, просто не вірять, а неспростовні факти з легкістю
відкидаються, як нічого не значуща випадковість. Світ, в якому
лихослівний може ставитися в приклад, як провідник миру і добра;
неосвічений єретик - як той, що стоїть в істині; сервелист, що міняє
свої переконання з неймовірною швидкістю на протилежні, - принциповим
діячем, а знаменитий на весь світ своєю аморальною поведінкою - як
подвижник благочестя і охоронець чистоти. «Чи соромляться вони, роблячи
мерзоту? ні, ніскільки не соромляться і не червоніють. За те ляжуть між
занепалими, і під час відвідин Моїх будуть повержені, говорить Господь»
(Єр. 6:15). Але невже це і є ті самі стовпи Російського Світу, про який
говорить Патріарх? Спростування цієї думки реальними справами патріарха
знайти, на жаль, складно.
Як не пригадати знаменитий діалог про підміну християнства з «Трьох Розмов» Володимира Соловйова:
П а н і. Ні, ви до нього дуже строгі. Звичайно, вони всі якісь зламані,
та зате і нещасні такі: немає в них жодної веселості, жодного достатку і
добросердя. Адже в Писанні десь сказано, що християнство є радість в
Дусі Святому.
Г е н е р а л. Становище насправді важке: Духа Христового не маючи, видавати себе за справжнісіньких християн.
П [- н] Z. За християн по перевазі за відсутності саме того, що складає перевагу християнства.
Г е н е р а л. Але мені думається, що це сумне становище і є саме
становище антихристове, яке для розумніших або чуйніших обтяжується
свідомістю, що врешті-решт крива не вивезе.
П [- н] Z. В усякому разі, поза сумнівом, що те антихристиянство, яке по
біблійному переконанню, - і старозавітному, і новозавітному - позначає
собою останній акт історичної трагедії, що воно буде не проста невіра,
або заперечення християнства, або матеріалізм і тому подібне, а що це
буде релігійне самозванство, коли ім'я Христове привласнять собі такі
сили в людстві, які на ділі і по суті чужі і прямо ворожі Христу і Духу
Його...
Отже, мабуть, є правда в словах арх. Іонафана, і хтось дійсно навмисно
маніпулює свідомістю православних віруючих, вводячи їх і все українське
суспільство в оману, і намагається відвернути від реальності, нав'язавши
правила задзеркалля.
Що ж, висновки залишимо зробити читачам.
[1] http://eho-ua.com/2010/07/19/mnenie_posle_vizita_patriarkha_na_tret_uvel...
[2] http://www.religion.in.ua/main/daycomment/3949-my-nash-my-russkij-mir-po...
[3] http://www.zn.ua/3000/3690/69076/
[4] http://www.zn.ua/3000/3690/69076/
[5] http://uaoc.net/2010/07/16/zvernennja/
[6] http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/5276-vstrecha-patriarxa-lepe...
[7] Там же.
[8] http://www.segodnya.ua/news/14157972.html
[9] http://www.otechestvo.org.ua/main/20093/1418.htm
[10] http://www.segodnya.ua/news/14157972.html
[11] http://www.rus-obr.ru/days/7359
[12] http://www.interfax-religion.ru/?act=documents&div=1029
[13] http://www.patriarchia.ru/db/text/1229235.html
[14] http://sektainfo.ru/09/mar10.htm
[15] http://www.patriarchia.ru/db/text/363876.html
[16] http://www.naenara.kp/ru/news/news_view.php?0+25612
[17] http://www.mospat.ru/ru/2010/07/26/news23023
[18] http://www.risu.org.ua/ru/index/expert_thought/comments/36790/
[19] http://orthodox.org.ua/ru/aktualnoe/2008/03/05/2750.html
[20] http://www.otechestvo.org.ua/Links/eo.htm
[21] http://www.otechestvo.org.ua/main/20056/1501.htm
[22] http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=59068
[23] http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=59068
[24] http://www.otechestvo.org.ua/main/20076/2512.htm
[25] http://www.patriarchia.ru/db/text/707493.html
[26] Лист-відповідь Патріарха Московського і всього Русі Кирила на ім'я
Президента України В.А.Ющенко відносно питання діалогу між православними
в Україні і зняття анафеми з гетьмана Івана Мазепи.
[27] http://orthodox.org.ua/uk/pastirske_slovo/2007/12/22/2488.html
[28] http://www.patriarchia.ru/db/text/363876.html
[29] http://orthodox.org.ua/ru/pastyrskoe_slovo/2009/01/17/4443.html
[30] http://www.kiev-orthodox.org/site/churchlife/1888/
[31] http://podrobnosti.ua/society/2009/09/10/628041.html
[32] http://odnarodyna.ru/articles/14/1407.html
[33] http://www.otechestvo.org.ua/main/20108/0332.htm
[34] http://www.risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_society/...
[35] http://eho-ua.com/2010/07/19/mnenie_posle_vizita_patriarkha_na_tret_uvel...
[36] http://www.kyivpost.com/ua/news/society/detail/76178/
Milites Christi Imperatoris
