Апостоли, згідно з наказом Ісуса Христа, відправляли св. Літургію так, як їх навчив Спаситель. Вони збирались разом із вірними в якомусь будинку, молилися, співали похвальні та вдячні пісні, перетворювали хліб і вино у Пресвяте Тіло і Кров Господню, які приймали самі і подавали вірним. Подякувавши Богу за прийняття Пресвятого Тіла і Крові Господньої, розходилися. Крім того, вони навчали зібраних слова Божого. Так само чинили і наступники Апостолів, додавши перед перетворенням св. Дарів до вищепере-ліченого читання св. Письма і проповідь слова Божого, бо Ісус Христос під час останньої вечері також повчав своїх Апостолів. Але молитви і пісні вони відтворювали з пам'яті, так, як навчилися від Апостолів і як їм передавав Св. Дух. Порядок відправи зазнав певних змін тоді, коли християни збудували церкви. До св. Літургії було додано інші обряди, щоб відтворити усе життя Ісуса Христа, а також благальні молитви, в яких виражалися найрізноманіт­ніші прохання вірних. А також під час відправи вірні приносили подяку Господу Богу за Його добродійства та славили Творця. Таким чином і утвер­дився певний порядок відправи св. Літургії. Але спочатку він не був зафіксова­ний на папері — св. Літургію відправляли по пам'яті, — тому і появилися певні відмінності в обрядах, але суть залишалася незмінною.
Розрізняємо східні і західні Літургії. Найважливішими східними Літургіями є Літургія св. Якова (Єрусалимська); Літургія св. Василія Великою, Літургія св. Івана Золотоустого, Літургія вірменська і Літургія Напередосвячених Дарів.
Літургія св. Якова (Єрусалимська), автором якої є св. апостол Яків, перший єпископ Єрусалиму, дуже довга — відправляється один раз в році в Єрусалимі в день св. Якова.
Літургія св. Василія В., архієпископа Кесарії кападокійської (+379), — це скорочена Літургія св. Якова. Вона відправляється 10 разів у рік — у неділі Великого посту, у Великий четвер і Велику суботу, у надвечір'я Різдва Христового, у день св. Василія В. (Новий Рік) і в надвечір'я Богоявления.
Літургія св. Івана Золотоустого, патріарха царгородського (+407), — це скорочена Літургія св. Василія В. Відправляється в усі інші дні.
Літургію вірменську написав св. Григорій Просвітитель, апостол Вірмен.
Літургію Напередосвячених Дарів приписують св. Григорію В. Двоєслову, Папі Римському (+604).
Західні Літургії: Літургія Церкви римської, автором якої є Папа Гелезій І (492-496), а доповнив її папа Григорій В., Літургія св. Амврозія, єпископа Міланського (відправляється в Мілані).

Св. Літургії св. Василія і Золотоустого діляться на три частини, а саме: Проскомидію, Літургію оглашенних, Літургію вірних.
ПРОСКОМИДІЯ (приготування)
Проскомидія — це та частина Літургії, яку священик відправляє в захристії або за престолом. Проскомидія представляє нам Різдво Ісуса Христа.
Найважливіші події, пов'язані з Різдвом Христовим такі: Ісус народився у вертепі поза межами міста; Матір Божа повила Його пеленками і положила в ясла; над вертепом з'явилася зірка; до народженого Месії прибули пастушки і царі. В дар Ісуса царі принесли ливан, миро і золото; Пречиста Діва принесла Ісуса до церкви, а Симеон, взявши Його на руки, упізнав в Ньому обіцяного Месію і провістив Його смерть.
Саме ці найважливіші моменти Різдва Ісусового зображає проскомидія. Ніхто не знав, де народиться Месія, тому і проскомидія правиться не на очах людей, які зібралися на Службу Божу, а за престолом або в захристії. Перед проскомидією священик відмовляє належні молитви, і, відтак, миє руки на знак того, що з чистим серцем приступає до цієї Жертви. Після цього одя­гається в ризи, відмовляючи відповідні молитви, в яких виражає радість з того приводу, що Господь Бог допускає його до такої великої ласки — бере співучасником у Жертві. Передусім бере наплічник, пізніше стихар, епітрахиль, пояс, нарукавці, а наостанку фелон. Кожну з цих риз благословить знаком св. Хреста і цілує. Після того, як облачився, підходить до проскомидійного столика і розкладає посуд, а саме: чашу, дискос, звізду і спис, пізніше бере цілу проскуру, з якої вирізає квадратний шматочок, який називається частицею, або бере вже готову частицю. Ця частиця має ще назву "Агнець" (ягня), тому що у давніх євреїв прообразом Спасителя, заколеного в жертву перед Великоднем, було ягня, якого теж заколювали на великодні свята. Цей приготований священиком хліб після переміни буде правдивим Агнцем, що принесе себе в жертву.
Проскура, з якої священик вирізає частицю, представляє Преч. Діву Марію, яка стала Матір'ю Ісуса Христа. Народивши Дитя, Пр. Діва поклала Його в ясла, тому священик кладе Агнця на дискос. У хвилину народження Месії над Вифлеемом з'явилася зірка — тому священик кладе на дискос і звізду, промовляючи: "І прийшла звізда, і стала зверху, де було дитя". Царі зложили перед Дитям дари — священик кадить кадилом. Преч. Діва повила Ісуса в пеленки — священик накриває святий хліб на дискосі покривалом — воздухом. Симеон провіщає смерть Ісуса — і священик пробиває списом бік Агнця, промовляючи: "Один із воїнів списом ребра його пробив і відразу полилася кров і вода". Кажучи це, священик уливає до чаші вина і декілька крапель води.
Крім Агнця, священик вирізає або бере вже готові частиці, і кладе їх біля Агнця на дискосі. Ці частиці повинні зображати Преч. Діву Марію, Святих, Ангелів, душі в чистилищі і всіх живущих, Царем котрих є Ісус. Скінчивши проскомидію, священик виходить до престолу. Якщо Служба Божа співається, то священик залишає чашу і дискос із Агнцем на проскомидійному столику, якщо ж читається, то бере з собою до престолу.
Як бачимо, проскомидія докладно представляє Різдво Христове.
Друга частина Літургії — Літургія слова, яка представляє життя Ісуса Христа з дитинства до того часу, коли Він готується до смерті. Цей період життя Христового поділяється на чотири найважливіші моменти, а саме: життя Ісуса Христа в Назареті до 30-ти років; вихід Ісуса на берег ріки Йордан, в пустелю, щоб постом, молитвою і хрещенням приготуватися до повчання людей; Хрещення Ісуса в Йордані; проповідь Слова Божого протягом трьох років.
Виходячи з цього, Літургія слова ділиться на чотири частини. Перша частина — від початку Служби Божої до пісні "Єдинородний Сину"... — зображає життя Ісуса в Назареті. Друга починається, коли священик виходить із Євангелієм, а люди співають "Прийдіте, поклонімся..." Ця частина представ­ляє вихід Ісуса на ріку Йордан. Третя частина починається співом "Святий Боже..." на честь Пресв. Тройці — це момент хрещення Ісуса, на Йордані і появи Пресв. Тройці. Четверта — читання Євангелія — символізує повчання Ісуса Христа.


Закінчивши проскомидію (під час співаної Служби Божої), священик виходить з-за престолу або із захристії і стає перед престолом, відчиняє царські ворота і низько, аж до землі, кланяється Ісусові Христові, утаєному в Найсв. Тайні Євхаристії. Відтак, бере в одну руку посудину з кадилом, а другою рукою бере ложечку і насипає до кадильниці кадило, благословить кадило в кадильниці і починає кадити. Передусім кадить із чотирьох боків престолу, далі виходить царськими воротами і стає перед іконостасом. Коли покадить іконостас, повертається до людей і також кадить їх.
Цим дійством священик віддає належну шану Ісусу Христу в Тайні Євха­ристії, Святим, яких представляють образи, а також ушановує вірних. У такий спосіб священик віддає шану всій Христовій Церкві — невидимій у небі, видимій на землі — і самому Ісусу як Голові цієї Церкви. Це дійство (коли священик кадить і наповнює церкву своєрідним запахом) зображає момент народження Ісуса Христа, коли земля наповнилася Божою ласкою, завдяки якій тепер Святі перебувають на небі, а ми можемо осягнути його. Як кадило підноситься догори, так і наші молитви, молитви Святих на небі, а також молитви Ісуса Христа, з'єднавшись в одне ціле, повинні вознестися до неба, до Отця Небесного.
Закінчивши кадіння, священик стає перед престолом, низько вклоняється Ісусові, відтак, перехрестившись, складає руки і починає тихо молитвою "Царю небесний..." взивати допомоги Св. Духа. Відмовивши молитву, говорить: "Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління". Ці слова промовляються тому, що саме Ангели звістили народження Христа, Божественної природи якого ще ніхто не знав. Проскомидія відображає Різдво Ісуса, тому і священик сповіщає про нього словами, які свого часу промовили Ангели. Гарний звичай побутує в деяких церквах — у момент, коли священик кадить, хор співає "Слава во вишніх". Таким чином хор, як свого часу Ангели, сповіщає цю радісну новину усім людям. Священик двічі повторює "Слава во вишніх" і за кожним разом вклоняється. Відтак промовляє: "Господи, губи мої відкрий і уста мої сповістять хвалу Твою". Кажучи це, також уклоняється і цілує престол. Ці дії священика повинні нагадати подію, яка сталася у Старому Завіті. Одного разу пророку Ісайї явилися Ангели, котрі співали славу Божу. Спостерігаючи це, він відчув себе негідним і промовив: "О я, окаянний, як я нечистими устами посмів би славити такого Бога!" Тоді Ангел узяв вуглик із Божого престолу, торкнувся ним його уст і сказав, що він очистився від усіх своїх гріхів. І тоді сказав Господь: "Хто піде до ізраїльського народу, повинен уміти розповісти про славу Божу". І сказав Ісайя, що вже йде. Так само і тут. Священик, пригадавши слова Ангела, добре розуміє, що він недостойний славити Бога так, як Ангели, недостойний розповісти про ту славу вірним, — тому цілує престол, на якому лежить Євангеліє (котре є ніби тим вугликом, яке його навчає, як повинен славити Бога).
Поцілувавши престол, священик проголошує: "Благословенне царство Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків". Це перші слова, які священик промовляє вголос. Що означають ці слова і чому саме їх промовляє священик? Священик говорить про новонародженого Ісуса. А для чого Ісус Христос народився на цей світ? Для того, щоб створити царство на землі. Отже, священик, сповістивши людям словами "Слава во вишніх" про народження Ісуса Христа, закликає усіх людей до того, щоб царство, яке Ісус Христос прийшов створити, благословляли, прославляли, поширювали, щоб за нього дякували. Люди на це відповідають: "Амінь" (що означає: "Так, нехай буде прославлене царство Боже, Отця, і Сина, і Святого Духа, Пресв. Трійці. Хочемо це царство поширити і прославляти усюди").