Ми давно чули, що вирішення проблем суспільства, включаючи проблеми католиків у сучасних Сполучених Штатах Америки, полягає в тому, що кожен повинен «жити і дозволити жити» — що усі ми повинні бути класичними лібералами, які втішаються на землі, де люди можуть жити так, як самі обирають, допоки вони дозволяють іншим жити так, як інші хочуть, і допоки ніхто нікого не ображає. Теоретично це звучить гарно, однак як це відбувається на практиці?
Реальність ситуації полягає в тому, що практикування релігії (і, відповідно, насильницьке протистояння релігії, яким є сучасний атеїзм) безумовно є публічним і політичним. Наприклад, якщо усі католики повинні відвідувати богослужіння у вказаний день, то їм слід мати вільною від роботи частину того дня; а якщо має відбутись процесія, то, ймовірно, для цього треба перекрити головну дорогу. В першому випадку компанії можуть стати менш ефективними чи менш прибутковими; в останньому випадку це може вплинути на кількість заторів, можливо — на торгівлю, і безумовно може виглядати навʼязуванням для невіруючих чи незацікавлених. Сучасний атеїзм, зі свого боку, не менш публічний і політичний: він намагається позбутись усіх релігійних символів на кшталт хрестів і різдвяних яселок, і якщо б він міг, то б викинув неділі й свята (і це вже не поодинокі випадки). Якби їм вдалося домогтися свого, то вже не було би місця для поваги до християнства в публічній сфері. В цьому розумінні ліберал не той, хто вважає, що кожна думка має право на процвітання; ліберал вважає, що єдина думка, яка має право на існування, — що жоден погляд не обґрунтований достатньо як істинний для того, аби мати перевагу чи прерогативу серед людей.
Візьмімо інший приклад: музику. Якщо хтось слухає музику в своєму авто (особливо на велику гучність і з відчиненими вікнами, їдучи головною смугою), чи в навушниках, чи в ресторані, то змушує інших слухати те, що слухає сам. Його «вільний вибір» слухати нав’язує іншим ситуацію, яку вони вільно не обирали. Він змушує їх підпорядковуватися його свободі. Тому «давати свободу усім» це ілюзія; застосування свободи однієї людини може — і, швидше за все, буде — зазіханням на права іншої.
Ми бачимо, як це драматично розігрується в агресивному гомосексуальному лобі. Якщо легалізувати «гомосексуальні шлюби», то що станеться зі свободою пекарів, декораторів, кравців, музикантів і церков слідувати своїй християнській (і базованій на природному праві) совісті, оскільки вони вирішать брати участь лише у гетеросексуальних шлюбах? Вибачайте, друзі, але у вас вже немає свободи; лібералізм її відібрав. Тепер маєте робити те, що вам каже Держава — не більше, не менше.
Найсерйознішим прикладом, без сумніву, є відмова ненародженій дитині у людському праві на турботу матері й батька і на законодавчий захист, як писав Йозеф Ратцінґер у своєму творі «Істина і Свобода». Через нетолерантне переконання лібералізму, свобода жінки — це все, а життя дитини, права і остаточна свобода — це ніщо. Лише демонічна пародія на свободу може зруйнувати і скасувати свободу іншої людини для того, щоб убезпечити себе.
Якщо соціальний простір не є католицьким, то з часом його наповнять поганські й антикатолицькі елементи. Суспільство, як природа, не терпить вакууму. Не існує такої речі, як релігійно-нейтральна публічна сфера. Вона буде або релігійна, або нерелігійна; або християнська, або нехристиянська.
Др. Пітер Кваснєвскі / http://www.credo-ua.org
