Свята Едіта Штайн була однією з найвидатніших особистостей європейської філософської і культурної еліти свого часу. Безкомпромісний пошук істини привів її до вершин святості. Вона загинула мученицькою смертю в Освенцимі в 1942 році. 1998 року зарахована до лику католицьких святих і проголошена співпокровителькою Європи.
Едіта Штайн народилася у Вроцлаві (на той час Бреслау) 12 жовтня 1891 року в заможній жидівській родині. Була наймолодшою, одинадцятою, дитиною у сім'ї Зігфріда та Августи Штайн. Батько Едіти помер, коли дівчинці не виповнилося ще й двох років. Після смерті чоловіка Августа Штайн була змушена взяти на себе керівництво фірмою, яка торгувала деревиною. Взагалі мати Едіти була винятковою жінкою, яка об'єднувала всю сім'ю теплом вимогливої любові. Вона була прикладом глибокої віри в Бога, вірності щоденній молитві, найточнішого дотримування постів та релігійних обрядів.
В часи студентства Едіта стала уникати вживання навіть краплі алкоголю, аби, як сама пізніше згадувала, "з власної вини не втратити свободи духу та людської гідності". Вона ніколи не погоджувалася на посередність. З дитинства вчилася панувати над собою, сумлінно виконувати належні до неї обов'язки, наполегливою працею і підкоренням своїх почуттів владі власної волі досягала поставлених завдань, що було непросто для її надто чутливого серця.
Батьки Едіти були віруючими, але не ортодоксальними юдеями. Молилися не по-жидівськи, а німецькою мовою. В суботу їхня фірма працювала, як і в звичайні робочі дні. Едіта і в початковій школі і в ліцеї відзначалася витривалістю, самодисципліною, була надзвичайно здібною, тому в навчанні досягла значних успіхів.
У 15 років дівчинка перестала молитися і відмовилася від віри в Бога. Тоді вона мешкала у своєї сестри Ельзи. Читала в її сімейній бібліотеці не відповідні для свого вразливого віку книжки, мимоволі слухала не завжди корисні для себе розмови дорослих. Сестра Едіти і її чоловік були свідомими атеїстами, у їхньому домі не було й сліду релігійності. "Так що тут я свідомо з власної волі переслала молитися", - зізнавалася пізніше Едіта. Бачачи, як її рідні брати моляться без внутрішнього переконання в існуванні Бога, переживши похорони своїх двох дядьків, які вчинили самогубство, вона поринула в глибоку духовну кризу. Своїм чутливим дівочим серцем Едіта відчула, що тоді на цвинтарі молилися без віри в життя після смерті і без віри в зустріч із померлими. Пізніше вона писала: "Безсмертя душі для юдеїв не є предметом віри. Усі їхні зусилля спрямовані на земне. Навіть набожність віруючих спрямована на освячення цього життя".
Відмовившись від віри в існування Бога, образ Якого склався в її уяві в дитячі роки, Едіта до 21-річного віку вважала себе атеїсткою. Після свого навернення вона окреслила свій тодішній стан як "гріх радикального невірства". Але незважаючи на всі перепони, Едіта шукала і прагнула істини. Туга за істиною була її єдиною молитвою. "Хто шукає істину - шукає Бога, навіть якщо цього й не розуміє", - писала вона в листі до свого друга. Слід пам'ятати, що в цей період сумнівів і вагань, відчаю духу, викликаних атеїзмом, Едіта зберігала внутрішню чесність, дисциплінованість, чистоту серця, вірність моральному обов'язку. "Я завжди жила, як монахиня", - скаже вона пізніше про себе. Звичайно, в певний період молодості вона переживала ніжні почуття до одного юнака. "... Я мала надію, що спізнаю велике кохання і щастя в заміжжі, - писала Едіта в автобіографії. - Не знаючи зовсім основ католицької віри і моралі, я прагнула до католицького ідеалу шлюбу. Серед молодих людей, з якими я зустрічалася, один мені дуже подобався, і я охоче вийшла б за нього заміж". Проте її почуття були наповнені бажанням добра для коханого, а не прагненням домогтися його і володіти ним. Вона зберігала своє дівицтво як найцінніший скарб і не хотіла мати жодних контактів із людьми, які не шанували цноти.
Опрацьовано за матеріалами католицьких видань
Дзвін з Фатіми 3(44), травень-чевень 2009 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
