Дуже важкою не раз є боротьба тих, які стараються виправити помилки свого грішного життя. Більшість усе своє життя пожинає плоди, які посіяла. Людина повна сама собою, своїми планами, намірами, судженнями, і в неї дуже мало часу залишається для Бога. Тому Господь Бог не може увійти в серце людини, доки вона не визволиться від своїх егоїстичних схильностей, свого "я", своєї зарозумілости. Зазвичай, людина може прийти до цього тільки ціною невдач, болючих терпінь, які розвіюють всі її ілюзії про покладання виключно на "власні" сили. Господь Бог ніколи не дає терпіння, яке б не принесло людині користі в її духовному житті. Через терпіння Бог формує у людині мужність, витривалість, покору і саму людину.
Людина через свою самозакоханість, самовпевненість, гордість, пиху змушує Господа Бога робити їй боляче - не раз через пониження, висміювання, паплюження, наклепи, хвороби, щоб упокорити і спасти безсмертну душу людини. Не маючи терпінь, людина ніколи б не змогла зростати духовно, не зрозуміла б болю іншої людини, не усвідомила б стану своєї душі. Господь Бог кличе, щоб ми виконували Його волю. Але життєві клопоти цілком відвертають нас від цього. І ми кажемо, що ми нещасні. Бо людині на думку не спало, що за все потрібно дякувати Богові. Для того, аби змінити свій стан душі, ми перш за все повинні визнати, що більшого щастя на землі, як бути живим, мати руки, ноги, бачити, розмовляти - нема. Коли людина це усвідомлює, вона розуміє свою залежність від Бога.
Тому використаймо нинішній день для Господа Бога, бо завтра Бог нам не обіцяв. Завтрашній день є для нас недоступним, як і вчорашній. У нашому розпорядженні є тільки сьогодні. Тільки сьогодні ми можемо боротися зі спокусами, просити в Бога прощення, молитися. Зупинімося і проаналізуймо своє життя. Ми нерідко опускаємо вечірню молитву, виправдовуючись тим, що втомилися працею упродовж дня. Вранці хочемо довше поспати і через лінь опускаємо ранішнє спілкування з Богом. У щоденному гаморі і метушні важко зосередитися на молитві. А коли приходить випробування, ми не готові, бо через своє лінивство, упущення ми віддалилися від Бога. Не будьмо скупими на молитви. Без молитви людина не може виходити у світ, який повний небезпек і пасток диявола. А молитви - це ніби ланцюжок, по якому людина проходить через кам'янисті, тернисті, не раз невідомі і темні, важкі дороги протягом свого життя. А усамітнення - це найкращий засіб для застанови і розважань. Тиша на самоті - велика сила. Пізнання цієї мудрості може різко змінити життя людини. Замість поспіху і нервової метушні, краще сісти біля стіп Пана-Бога і дати можливість спокійно діяти Божественній силі Святого Духа. Людина повинна тільки дати можливість, щоб ласка Святого Духа діяла в ній. Святий Дух, який перебуває у людській душі - це іскра, якої не можна пригасити, бо вона є частиною Бога.
Стараймося у своїх прикрих і насичених марнотою буднях частіше зупинятися і зосереджуватися, і ми зрозуміємо, що в усіх обставинах життя у нашій душі є щось вічне і безсмертне, що не піддається руйнуванню. Ніколи не переставаймо збагачуватися духовно, від того ми станемо внутрішньо вільними і сильнішими. Знайдімо Бога, любімо Бога і не позволяймо собі хоч один день прожити, не дякуючи Йому за все, що ми маємо і будемо мати в житті. А коли просимо про якусь потребу, то дякуймо Богові заздалегідь. Бо немає у житті людини нічого випадкового - усе проходить через руки Божі. Використовуймо кожну хвилину, кожну можливість і нагоду, щоб провести час із Богом. Нічого в житті не можна порівняти з часом, проведеним із Господом Богом. Не тратьмо ласки Синами Божими називатися. Яке життя - така смерть, яка смерть - така вічність.
Підготувала Ольга ПОПОВИЧ, ревнителька Апостольства молитви при церкві Свв. Верх. Ann. Петра і Павла
Дзвін з Фатіми 5(40), вересень-жовтень 2008 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
