Не можна бути добрим і не бути святим, - вважає директор місії Карітас-Спес Україна, єпископ Станіслав Широкорадюк. Він очолює місію з 1996 року і за цей час вивів свою «формулу виховання до милосердя».

Благодійність і милосердя – це основоположні цінності християнства. Місія, яку Ви очолюєте, безпосередньо пропагує їх і втілює в життя. У яких основних напрямках ви працюєте?

Перший напрямок – це діти. Ми почали працювати з дітьми, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, будували малі центри для відпочинку й оздоровлення. Такі будинки створені в Карпатах, на Закарпатті, біля Новограда-Волинського, під Києвом. За рік у нас відпочиває понад три тисячі дітей. Працюємо також з дітьми-сиротами, створюємо будинки сімейного типу. Існує три таких будинки в Києві, два – у Житомирі і по одному в Ярмолинцях і Хмельницькому. У кожному будинку живе по 9 – 12 дітей. Оскільки найкраще співпраця проходить на Закарпатті, то там – найбільша кількість дитячих будинків.

Другий напрямок роботи – це самотні люди. У нас є три будинки для людей похилого віку: в Новограді-Волинську, на Закарпатті і в Городку (Хмельницька обл.). Ми також активно працюємо в соціальній сфері: створюємо соціальні центри, вони є майже в кожному обласному центрі. У такому центрі людина може отримати допомогу, медикаменти, безкоштовну медичну чи юридичну консультацію. Є також т.зв. світлиці, де ми працюємо з «важкими» дітьми з неблагополучних сімей. Це діти, які після школи не хочуть іти додому. У центрах їм допомагають робити домашнє завдання, займаються з ними і ввечері, відправляють додому.

Над чим працюєте зараз?

Останній наш проект – це робота з ВІЛ-інфікованими. У Києві, Одесі та Миколаєві створені центри психологічної допомоги. Зараз дуже багато молоді, яка потребує підтримки і допомоги у тому, щоб навчитися жити з цією хворобою.

Такі проекти потребують неабияких коштів, хто вам допомагає?

В Україні вже є значна частина добродіїв, які готові допомагати і розуміють, що це потрібно. Але поки що основна допомога надходить від доброчинців і благодійних місій з Німеччини, Австрії, Італії та Польщі. Тішить те, що черговий дитячий будинок у Києві збудований на кошти виключно українських благодійників. Один новонавернений підприємець приходив на Божу Службу і багато чув про нашу роботу, зацікавився, почав їздити в дитячі будинки, а потім сказав, що виділить землю і кошти, якщо ми візьмемося за будівництво дитячого будинку.

Часто стикаємося з «державним рекетом»

Будинки для дітей-сиріт – найкраще свідчення для доброчинців. Вони бачать реальну роботу і те, на що йдуть і як допомагають їхні кошти.

З якими проблемами ви найчастіше стикаєтеся?

Найчастіше, як це не парадоксально, - з «державним рекетом». Вражає те, що коли приходиш в якісь установи, то ніхто не шукає можливості тобі допомогти, навпаки, кожен робить все, щоб завадити. Санепідемстанція і пожежники іноді шукають найрізноманітніші причини, щоб зупиняти роботу дитячих будинків чи таборів відпочинку. Від цього боляче найбільше. Допомогти не хочуть, а палки в колеса встромляють всюди, де тільки можна. Раніше, коли державна політика була спрямована на те, щоб дитячі будинки сімейного типу і відпочинкові табори працювали, працювати можна було спокійніше й ефективніше. А останнім часом для контролюючих органів не важливо, чи то діти відпочивають, чи підприємство працює, для них важливо, чи вони на цьому можуть заробити. Зараз, коли почали створюватися комерційні центри відпочинку, ніхто не зацікавлений у тому, щоб розвивалися благодійні центри, так само як і благодійні їдальні, аптеки чи медичні заклади.

Разом з тим, місія працює і росте. Невже можна розгорнути таку масштабну діяльність, не маючи співпраці з держустановами?

На вищому рівні в нас гарна співпраця з адміністраціями й окремими відділами. Ми дуже добре співпрацюємо з відділами сім’ї і молоді, а також з відділами освіти у питаннях відкриття дитячих будинків сімейного типу й утримання дітей-сиріт. Ці відділи нам допомагають підтримувати дітей хоча б в перші місяці їхнього перебування в будинках, надають психологічну допомогу.

Що було для вас несподіваним, коли ви взялися за сферу благодійності?

Несподіваним було те, що ми взагалі змогли це зробити. Якби мені хтось двадцять років тому сказав, що наша Церква зможе створювати дитячі будинки чи будинки для людей похилого віку, я б у це не повірив. Але все сталося якось неочікувано і само по собі. Один священик приїхав з Австрії, і коли він побачив на вулицях багато дітей-жебраків та волоцюг, сказав: «Давайте щось зробимо для цих дітей». У нас не було коштів і він пообіцяв купити для них будиночок. Це був перший будиночок в Києві, який ми відкрили. Коли ми відкрили цей будинок, нам задавалося, що це найбільший дар і про більше годі й мріяти. Виявилося, що це лише початок. Сьогодні в цьому будинку живе дванадцять дітей. Одна дівчинка вже вийшла заміж, у неї є власна сім’я, а остання дитина потрапила до нас нещодавно – з лікарні до нас направили трьохмісячне маля.

Справа милосердя – поняття міжконфесійне

Другий будинок для нас купив один американець, який приїздив до нас в гості у складі делегацій. Для нього було дорого купити будинок у Києві, але він дуже хотів, тому ми запропонували йому Житомир. Так у нас з’явився другий будинок, а згодом і третій, теж в Житомирі. Священик, який нам купив перший будинок, після смерті залишив для нас всі свої «нажитки». Їх вистачило на будинок для дітей, який ми назвали на його честь. Отак на суцільних несподіванках ми живемо і розвиваємо справу милосердя в Католицькій Церкві.

Ви працюєте лише для «своїх» (католиків)?

Ми просто робимо добру справу. У наших будинках проживають люди похилого віку незалежно від конфесії. Звичайно, якщо в дитячий будинок потрапляє дитина не охрещена, то ми її хрестимо і виховуємо в нашому обряді. А відпочинкові центри відвідують переважно діти-некатолики. Карітас не робить обмежень, ми працюємо для всіх, ми працюємо для Бога. Справа милосердя – поняття міжконфесійне.

Не можна стати тільки добрим, а не бути святим

Як формується «милосердна людина», чи можна цього навчитись?

Спочатку варто навчити людей жити по-Божому, бути віруючими людьми, тоді вони будуть здатними творити милосердя. Не можна стати тільки добрим, а не бути святим. Сьогодні багато хто вважає себе добрим, бо роздає гроші на різні благодійні справи. Але ж у душі – порожньо! Другий шлях формації – для тих, хто готовий до милосердя. Ми проводимо різні зустрічі, семінари, конференції. Ще один шлях – програма «Сімейні круги», яка в нас діє. Я вважаю, що на сьогодні найважливіше завдання в Церкві – працювати з сім’ями, щоб вони були міцні і виховували добрих громадян. Тоді такі сім’ї роблять багато добра і найголовніше: вони залишають найкраще багатство – добрих і вихованих дітей. Краще мати добрих дітей, ніж потім знову вчити когось служити покинутим дітям. І ще один, не менш вагомий, шлях – вчитися бути вдячним, це поняття дуже загальне, але потрібне. Що таке вдячна людина? Вдячна людина – це та, яка добре вихована, та, яка вміє бачити добро, оцінити його і за нього дякувати. А ще – вдячна людина завжди радісна і всім задоволена. Навколо нас багато сумних людей, тому що вони не вміють бути вдячними за те, що мають. Бажання мати більше й більше стає «більмом» на оці, людина не може бачити того, що вона має. Задумайтеся. Чи хтось з нас дякує за те, що ми можемо ходити і маємо здорові ноги, що ми можемо працювати і відпочивати, що ми маємо батьків і дітей? Чи дякує чоловік за дружину і навпаки? Ось звідки походить незадоволення. Бо дуже багато добра є навколо нас, але ми цього не бачимо. Якщо людина бачить те, що є, а не те, чого вона хоче, тоді її життя наповнюється радістю. Вдячне серце завжди м’яке і милосердне, переповнене любов’ю і добром.

кредо