У день Страшного суду Спа­ситель поставить одних по праву руку, а других - по ліву. Тим, що стоятимуть праворуч, скаже: "При­йдіть, благословенні Отця Мого, ві­зьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення сві­ту. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. Тоді озвуть­ся праведні до Нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагоду­вали, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми ба­чили Тебе недужим чи в тюрмі і при­йшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх бра­тів найменших - ви Мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; був чужинцем, і ви Мене не прийняли; нагим, і ви Мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужин­цем або нагим, недужим або в тюрмі, і Тобі не послужили? А Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів най­менших - Мені також ви того не зро­били" (Мт. 25, 34-45).

Із цих слів зрозуміло, що кожен із нас зобов'язаний допомагати тим, хто потрапив у скруту. Справедливо зауважує св. Людовік ІХ: "Убогі по­винні здобувати собі небо терпели­вістю, а багаті - справами милосер­дя". "Чи не ставимося ми до вбогих, - каже св. Мати Тереза з Калькут­ти, - як до смітників, у які вкидаємо все, що нам не потрібне або чого ми не можемо з'їсти? Я не можу цього з'їсти, тож віддам убогому. Ця річ або цей одяг ні на що не годяться, тож віддам їх убогим. Чи, роблячи так, я ділю вбогість з убогими? Чи я уподі­бнююся до вбогих, яким служу?" Ми радо жертвуємо річ меншої ваги, аби не втратити важливішої: дозволяє­мо відрізати собі руку або ногу, аби лишитися живим. Так само радо по­винні ми віддавати частину марного добра, майна, аби не втратити добра найвищого - вічного щастя.

Будь-яка допомога, яку ми нада­ємо нашим ближнім у потребі, нази­вається ділом милосердя, бо до неї нас спонукує співчуття, тобто мило­сердя. А оскільки той вогонь любові християнського милосердя розпа­лює в людині Св. Дух, "Потішитель засмучених", то з давніх-давен існує звичай присвячувати будинки для хворих Св. Духові. Ще в середньо­віччі знаходимо в Римі й інших вели­ких містах "шпиталі Св. Духа", над входом яких зображено голуба, як символ Св. Духа.

Розрізняємо діла милосердя щодо тіла і щодо душі відповідно до того, чи допомагаємо ближньому в тілесній чи душевній потребі. Тіло ближнього може потребувати їжі, напою, одягу, захисту, свободи, здоров'я або життя. Як можна зарадити цим потребам?

Відвідування хворих є лише тоді ділом милосердя, коли при цьому ми маємо намір допомогти хворому на душі або на тілі. Приятелі Йова від­відали його, коли він захворів, але їх вчинок не був вчинком милосердя; такий вчинок здійснив милосердний самарянин, який потурбувався про пораненого єврея.

Відвідуй і доглядай хворих і ти, бо хто ж, як не вони, найбільше по­требують нашого милосердя? При­куті до ложа болю, часто залишені без опіки й пригнічені на дусі, вони з тугою очікують на чуйне серце і ми­лостиві руки. Ще гіршою є їх доля, коли до хвороби приєднується бід­ність. І тим нещасним приходить на допомогу християнське милосердя у постаті Товариства св. Вікентія а Паульо чи іншого і приносить хліб, ліки, дрова, а особливо Божу потіху. О, те милосердя! Яке ж воно мужнє і винахідливе, коли йдеться про поря­тунок терплячих! Його ніщо не стри­має: ані проливний дощ, ані снігова заметіль, ані погане піддашшя, ані відстрашуючий вигляд хворого.

Господь Бог таку любов, чисту і безкорисливу, не раз і героїчну, ви­соко цінує і щедро винагороджує. Коли Бог хотів св. Катерину Сієнську винести на вершину досконалості, то казав їй найперше піти до лікар­ні і там доглядати хворих. Читаємо також, що монах Альквірин з вели­кою чуйністю прислуговував хворим і перев'язував їхні рани. А коли вже був близький смерті - зберігав див­ний спокій і святу радість. Бачить це настоятель і здивований тим, запи­тує про причину. "Знаєте, Отче, - відповів Альквірин, - перед хвилею об'явився мені Спаситель з дуже милим і солодким виразом обличчя і запевнив мене про спасіння, і на­віть запросив мене поцілувати Його рани, а все це тому, що я часто й охоче перев'язував рани Його слуг".

Знали про це Святі, і тому легко можна зрозуміти їхню посвяту для хворих. Св. Людовік, французький король, прислуговував хворим у лі­карнях завжди на колінах і з відкритою головою. Св. Едвард, англійський король, на своїх плечах ніс до церкви бідного каліку. Св. Єлизавета цілувала гнійні рани убогих хворих. Подібно робила і св. цариця Маргарита. "Доглядаючи хворих та потребуючих, - каже св. Мати Те­реза з Калькутти, - ми торкаємося зболеного тіла Христа, і це дає нам силу, що дозволяє забути про від­чуття відрази і наші природні схиль­ності. Наші очі мусять бути сповне­ні глибокої віри, щоб ми могли по­бачити Христа у спотвореному тілі і брудному одязі, за якими ховається найпрекрасніший із людських синів. Нам будуть потрібні Христові долоні, щоб ми могли торкнутися зранених болем і терпінням тіл".

У житті св. Кунегунди читаємо, що одного разу вона зустріла при дорозі прокаженого, сам вигляд якого проймав відразою. Кунегунда взяла його до своєї повозки і, відчу­ваючи велику огиду, але перемага­ючи себе, приклала свої уста до його ран і виразок, внаслідок чого хворий відразу одужав. Св. Магдалина де Пацці часто проводила п'ятнадцять днів без перерви при ложі хворих і виконувала для них найнижчі по­слуги.

Св. Мати Тереза з Калькутти го­ворить: "Чим відразливіша праця, тим глибша наша віра, тим біль­ша радість самопосвяти. Природно, коли ми відчуваємо відразу, од­нак якщо нам вдається її подолати з любові до Ісуса, ми можемо стати святими. Часто в житті святих було так, що героїчна перемога над чимсь, що викликало відразу, става­ла ключем до великої святості". Так було зі святим Франциском з Асижу, який, зустрівши надзвичайно зніве­ченого прокаженого, відсахнувся, але в ту ж мить переміг себе й поцілував його в спотворене обличчя. Тоді Франциска огорнула невимовна радість. Він став господарем самого себе, а прокажений відійшов, про­славляючи Бога за зцілення.

"Одного разу, - розповідає св. Мати Тереза з Калькутти, - сестри зі Згромадження Сестер Місіонерок Любові забрали з вулиці Бомбею якогось чоловіка і привели його до нашого дому. Нам подарували вели­чезний будинок, у якому ми влашту­вали притулок для вмираючих. Саме до цього будинку черниці привели чоловіка й оточили його турботою. Вони полюбили його і виявили по­шану. Сестри одразу помітили, що на його плечах нема ані шкіри, ані тіла. Їх сточило хробацтво. Мона­хиня розповіла мені, що коли вони обмили і поклали чоловіка до ліжка, на його обличчі відобразилась така радість, якої вона ще ніколи досі не бачила. Тоді я запитала сестру: "А що ти відчувала, коли знімала з його плечей хробаків, що ти відчувала?" Вона поглянула на мене й сказала: "Ніколи до того часу я не відчува­ла Христової присутності. Ніколи по-справжньому я не розуміла Христових слів: "Усе, що ви зробили од­ному з моїх братів найменших, - ви Мені зробили" (Мт. 25, 40). Того ж разу Христос був присутній, я бачи­ла це на обличчі того чоловіка". Ось Божа ласка.

Св. Йоанна Франциска де Шан­таль була перейнята такою великою і надприродною любов'ю до хворих, що щонеділі й у свята відвідувала їхні помешкання, розважаючи по дорозі про Страсті Христові. До слуг, які її супроводжували, говорила: "Йдемо в подорож і відвідаймо Господа Ісуса". Окрім цього, вона просила на­вколишніх селян, аби вони всіх опу­щених хворих зносили до її замку. Одного разу принесли до неї хлопця, покритого страшною проказою. Його вигляд жахав усіх, лише Свята при­йняла його з невимовною радістю, немов найдорожчий скарб, улашту­вала для нього помешкання, сама обрізала йому волосся, перев'язала рани й годувала його своєю ру­кою. Через кілька місяців, коли вже смерть хворого здавалась недалеко, Свята цілу ніч чувала при його ложі, осолоджуючи йому останні хвилі, а коли він вже був в агонії смерті - по­цілувала його в чоло і, показуючи на небо, сказала: "Іди туди, моє дитя. Ти на землі був подібний до Лазаря, тому після смерті ангели понесуть тебе до неба". І після смерті ще по­мила й зодягнула тіло прокаженого. Іншим разом протягом трьох років з невимовною дбайливістю доглядала хвору жінку, в якої рак так сточив все обличчя, що вона була подібна до трупа. Відвідувала її кілька разів на день і сама своїми руками годува­ла її, бо інші не могли навіть диви­тися на неї. Св. Алойзій доглядав у Римі хворих під час чуми. Св. Йоан Божий також доглядав хворих і у 1617 році заснував Чин "Милосерд­них Братів" для опіки над хворими. З цією самою метою заснував в 1618 році св. Вікентій а Паульо чин "Сес­тер Милосердя". О, яка ж то велика перемога любові над людською при­родою! Та любов і сьогодні не по­гасла, бо й сьогодні численний загін монахинь, справжніх ангелів потіхи, з великою посвятою доглядає опу­щених хворих. Св. Мати Тереза з Калькутти з п'яти заснованих нею гі­лок створила свої духовні "загони". Вони охопили великою Божою спра­вою п'ять континентів, оживляють "діяльну любов" і роблять її присут­ньою у світі. Сьогодні майже в усіх країнах існує товариство "Червоно­го Хреста", члени якого опікуються хворими людьми. Справою милосер­дя є також самопосвята католицьких священиків, які поспішають із Най­святішими Дарами до кожного хво­рого, часто навіть ризикуючи своїм життям.

Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ Провінції Божого Милосердя / http://www.saintjosaphat.org