Перша Божа заповідь наказує почитати Бога внутрішньо
і зовнішньо. Це означає, що наша побожність має походити з серця, а
назовні має виявлятися поставою тіла: ставанням навколішки, складанням
рук, поважним настроєм і т. д. Внутрішньо побожність серця має той, хто
прославляє Бога, дякує Йому за добродійства, покладається на Його волю,
вірить Богові і Церкві, Бога любить і надіється на сповнення того
всього, що Бог обіцяв.
З першим наріжним каменем, тобто вірою, тісно
з'єднаний другий, яким є надія. Чим є надія в духовному житті?
Християнська надія - це надприродна чеснота, дана нам Богом, силою якої
ми, спираючись на обітницю Божу і на заслуги Ісуса Христа, спокійно і з
радістю очікуємо того, що обіцяв нам Господь Бог взамін за виконання
Божої волі. Тому св. Павло каже: "Держімо непохитно надію, яку ми визнаємо, бо той, хто обіцяв, вірний" (Євр. 10, 23).
Два чинники єднаються тут в одне. Тобто бажання
посісти в усій повноті найвище добро, яким є Бог з його дарами, і
безумовна довіра, що отримаємо для цього потрібні ласки, виєднані нам
Ісусом Христом. Надія, подібно як віра, виростає з насіння, яке сам Бог
засіває на святому Хрещенні, але так, що насіння надії міститься в
насінні віри. Звідси випливає тісний зв'язок надії з вірою. Бо коли віра
каже, що існують надприродні добра і що вони призначені для людини, то
надія прагне їх набути в переконанні, що набути їх можна.
Християнська надія називається чеснотою, бо вона є
силою нашої душі, яка наказує нам робити тільки те, що добре. Вона
велить нам покладати своє довір'я на Бога і є в нас не один раз, не
хвилинку, але завжди. Вона подібна до вогню, що тліє ще довго під
попелом, хоч назовні його не видно. Так і християнська надія жевріє в
чистій душі, поки не присипле і не придушить її попіл гріхів.
Християнська надія виявляється в людині не одразу
після народження, але аж тоді, як людина приходить вже до вживання
розуму, коли вже знає, в що має вірити, що чекає її по смерті і яка її
остаточна мета. Коли людина цілком усвідомлює це все, тоді вона з вірою
чекає в майбутньому того, що обіцяв їй Господь.
Праведному Симеонові Господь Бог обіцяв, що він
побачить обіцяного Месію, Ісуса, ще до своєї смерті. І старець сердечно
тужив за тою хвилею. Тужив, бо уповав на Господа Бога, тобто був сильно
переконаний, що Бог дотримає даного слова. Надія на воскресіння до
вічного життя надихнула братів Макавейських мужністю, і вони радісно
переносили завдані їм муки. Отже, бачимо, що надія є, з одного боку,
якоюсь тугою, бажанням, очікуванням обіцяного добра, а з другого боку,
упованням, переконанням, що Бог дотримає слова і сповнить обітницю. Як
через бінокль ми бачимо зблизька найвіддаленіші предмети, так за
допомогою надії бачимо вже тепер майбутні радощі неба і тішимося ними.
"Через надію зазнаємо вже наперед райських насолод, обіцяних нам Богом", - каже св. Павлин.
Святі в небі вже не надіються і не очікують, бо те,
чого ми ще тільки сподіваємося, вони вже одержали. Прокляті в пеклі
також не надіються і не очікують, бо добре знають, що нічого іншого вже
отримати не можуть. І саме це, що вони не мають надії на краще -
доводить їх до розпуки.
Св. Августин каже: "Правда, що через мої великі
гріхи я не мав би надіятися ані на прощення, ані на небо, однак смію
мати надію, що силою заслуг Ісуса Христа буду спасенний через покаяння і
дотримання Його заповідей".
Якщо ми сподіваємось того, що Господь Бог обіцяв, то
разом з тим маємо і сильне довір'я, що те все можемо осягнути. Коли б
ми не мали такого довір'я, то наше очікування не називалося б
християнською надією, а було б звичайним бажанням.
Християнська надія подібна до якоря, яким корабель
зачіпляється до морського дна. Як якір має три рамена, що ними тримає
корабель, так і християнська надія має три рамена, якими притримує
людину на морі людського життя, а ними є всемогутність, доброта і
вірність Божа. Адже Бог тому, що Він всемогучий - може нам дати, тому що
добрий - хоче нам дати, а тому що вірний - дасть нам все те, що обіцяв.
Це сильне переконання, що Бог є найвірніший,
всемогучий і найліпший, і що Ісус Христос вислужив нам всі добра,
називаємо упованням на Бога. Таке уповання є коренем надії, а чим
сильніший цей корінь, тим сильніша і надія. Це бачимо на прикладі хворої
жінки з Євангелія, яка доторкнулася до краю одежі Ісуса Христа.
Головним предметом надії є Сам Бог, бо Він Сам сказав до Авраама: "Я є твоїм захисником. Твоя нагорода буде вельми велика" (Бт. 15, 1),
а другорядним предметом є все те, що Бог обіцяв, передусім вічне
спасіння, і те, що провадить до спасіння, тобто освячуюча ласка і ласки
дієві, відпущення гріхів, натхнення Святого Духа і допомога ззовні.
Дочасні добра, тобто здоров'я, майно, родинне щастя, також можуть бути
предметом надії, якщо їх уважати середниками осягнення духовних і вічних
дібр. А тому що ми не знаємо, які дочасні, земні добра можуть нам
принести користь, а які шкоду, тому тільки умовно і з підданням Божій
волі можемо їх бажати і сподіватися.
Запевняє нас про це Сам Бог у Старому Завіті, говорячи через пророків: "Благий Господь до того, хто Його чекає і до душі, яка Його шукає (Плач Єр. З, 25), а в Новому Завіті устами Воплоченого Слова Ісуса Христа і Апостолів: "Прийдіть
до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас" (Мт. 11, 28);
"Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость
і знайти благодать для своєчасної помочі" (Євр. 4, 16).
Щасливі ми, що маємо ласкавого, предоброго,
милосердного, всемогутнього Отця в небі. Ми завжди повинні мати довір'я
до Небесного Отця. Ми ніколи не самі, бо над нами чуває око Небесного
Батька. В час життєвих труднощів, у час недуги, терпіння пам'ятаймо, що
Небесний Отець чуває над нами, "Отець же ваш Небесний знає, що вам... потрібно" (Мт. 7, 32) - каже Ісус Христос.
Одного разу зірвалася на морі жахлива буря. Морські
хвилі піднімалися високо вгору і кидали кораблем. Всі люди на кораблі
дуже злякалися, зчинився крик, зойк, дехто плакав, дехто молився і
готувався до смерті. Малий десятилітній хлопчина спокійно сидів і
приглядався до морських хвиль.
- Ти не боїшся бурі? - запитав його якийсь
переляканий чоловік. - Чи ти не бачиш, що нам загрожує смерть, бо
корабель може потонути в морській глибині?
- Пане, я нічого не боюся, бо мій батько є капітаном
цього корабля, і я впевнений, що він щасливо запровадить корабель до
пристані, - спокійно відповів хлопець.
Безмежне довір'я сина до рідного, люблячого батька!
Подібне довір'я ми повинні мати до нашого Небесного Отця, бо Він нас
любить безконечною любов'ю. Небесний Отець рядить і керує цілим світом.
Він є "капітаном" нашого життя, тож маймо довір'я до Нього.
Хворий віддає своє тіло під ніж лікаря, хлібороб
довіряє своє зерно землі, сліпий довіряє своє життя провідникові, а ми,
християни, маємо довіряти нашому Богові і Спасителеві. Тому Богові, який
може дати нам те, що обіцяв, бо Він всемогучий, а можливості Його сили
безмежні. Люди часто обіцяють, але дотримати обітниці не в силі, хоч
мають найкращу волю. Тому Богові, який хоче сповнити нам те, що обіцяв,
бо Він безконечно добрий і милосердиться над нами, не так, як люди, що
часто відвертаються від потребуючих. Тому Богові, який знає, що ми є
немічні і не можемо зробити нічого доброго без Його помочі. І Він
милосердиться над нами і хоче сповнити нам те, що обіцяв, а певно, що
сповнить, бо Він безконечно вірний у Своїх обітницях і слова дотримує. "Бог, - каже Св. Письмо, - не людина,
то й не рече неправди, не чоловік Він, то й не може відступити. Чи може
ж Він твердити, а ділом не ствердити? Чи може сказати, а не доказати?"
(Чис. 23, 19).
Ти, може, скажеш: "Не для мене, грішника, та обітниця, а для вірних синів". Але чи ти забув, що Бог є милосердний? Поглянь на хрест. На ньому висить Посередник грішників у Бога і з хреста взиває: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23, 34). Може, тебе відлякує хрест? Тоді подивися під хрест, там стоїть Посередниця грішників у Розп'ятого. "О чоловіче, - каже св. Вернард, - якою
ж впевненою і сильною має бути твоя надія. Адже ти маєш безпечний
доступ до Отця, коли Мати стоїть перед Сином, а Син стоїть перед Отцем.
Мати показує Синові Свої материнські груди, якими Його вигодувала, а Син
показує Отцеві свій відкритий бік і рани, яких зазнав з послуху до
Нього. Не може бути відмови там, де є стільки доказів любові".
Піднесися, душе занепокоєна, і кажи зі св. Бонавентурою: "Хоч
би мене Господь Ісус хотів вкинути до пекла, однак я знаю, що Він не
може відмовити своєї любові тому, хто Його любить і шукає усім серцем. Я
любов'ю вхоплюся за Нього і не випущу, аж поки не поблагословить мене,
так що не зможе відкинути від себе. Коли б Він хотів мене відкинути, я
сховаюся в Його ранах і не дам себе звідти усунути. А якщо б Він мене
навіть до ніг своїх не допустив, я знаю, що зроблю. Піду до Його Матері,
Марії, кинуся до ЇЇ стіп і так довго буду стогнати, доки Вона не
виєднає мені прощення, і буду взивати: "Споглянь на мене ласкавим оком, о
добра Мати, о Маріє, адже я твоє дитя, в Тобі від колиски поклав я свою
надію".
Св. Фаустина Ковальська говорила, що коли б на ній
були всі гріхи світу і вона вже летіла б у пекельну пропасть, то й тоді б
не втратила довір'я до Ісуса, а до останньої секунди взивала всім своїм
серцем: "Ісусе, надіюся на Тебе! І су се, довіряю Тобі!".
Отже, довіряй Божому Милосердю, бо його престолом є
Наймилостивіше Серце Ісуса, а до нього нас провадить Найласкавіша Мати.
Ніколи не покладай надії в сотворіннях, бо зазнаєш болючого
розчарування.
Потреба надії
Господь Бог, покаравши за гріх першу людину, а в ній
весь людський рід сумним поневірянням серед праць, боротьби і терпінь,
залишив їй на потіху і на відродження життя надію. Він запевнив її, що й
надалі буде її Батьком, хоч ця людина стала звироднілим сином, що буде
над нею чувати, що зішле їй на порятунок Свого Сина, щоби привернути їй
Боже синівство, що врешті колись відкриє небо, яке закрите через гріхи.
То сам Бог влив надію в людське серце і вчинив її, з одного боку,
потіхою і силою, а з другого - правом і обов'язком
людини, а через
освячуючу ласку підніс її до гідності надприродної чесноти, до чесноти
Божої. Та надія й досі присвічує земному скитальцю, розбуджуючи в тих,
що в розпачі, підбадьорення, силу духа, в знеохочених - бажання і силу
до подальшої мандрівки. Без надії людське життя було б нестерпною мукою,
а навіть самим пеклом, яке є страшним, особливо тому, що до нього не
має доступу надія. Причиною того, що сьогодні так багато людей закінчує
життя самогубством, є те, що ці нещасні з вірою втратили також і надію.
Отже, надія є необхідною в житті людини, щоб вона
жила по-Божому. Щоб не прив'язатися до незначних земних дібр, людина
повинна бажати духовних, небесних, Божих, а таке бажання збуджує тільки
надія. Щоб людина не захиталася в боротьбі і не впала під тягарем
хреста, вона повинна мати запевнення Божої помочі і потіхи, а таке
запевнення дає їй надія і довіра до Господа Бога. Щоб людина працювала
для неба, вона повинна мати обіцянку, що може те небо осягнути, а таку
обіцянку дає нам надія. Аби йти дорогою досконалості, людина повинна
мати певну запоруку, що дійде до мети, а таку запоруку дає нам надія.
Тому й Апостол залишив нам таку пересторогу: "не покидайте цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду" (Євр. 10, 35).
Отже, надія є підоймою духовного життя і мовби
золотим ланцюгом, який звисає з неба і до якого ми прив'язуємо наші
душі. Божа рука піднімає вгору той ланцюг і тих, які за нього
тримаються, понад збурене море життя. Хто за нього сильно вхопиться, той
дістанеться до неба. Хто ж лінивий або слабо тримається, той впаде в
глибину пропасті. Для багатьох надія є останнім якорем порятунку. Часто
душа, як корабель під час бурі, втрачає все, що давало їй силу, красу і
вартість. Бо щогла віри скерована в протилежному напрямку, вітрила
добрих бажань розтріпані, шнури любові розірвані, все її майно, тобто
добрі вчинки, стали жертвою хвиль. Їй загрожує цілковита катастрофа. Але
душа ще не втрачена, якщо має якір надії, бо тим якорем вона
зачіпається за дно Божого Милосердя, і так уникає загибелі. І для
досконалої душі також потрібна надія, бо надія дає їй мовби орлині
крила, на яких душа скорим летом підноситься до Бога. "Ті ж, що на Господа уповають, - каже пророк, - відновляють сили, немов орел, здіймають крила біжать, не знають утоми, і вперед, не знемагають" (Іс. 40,31). Без надії й довіри нема любові, і навпаки, хто любить, той довіряє і надіється.
Підготували Традиційні сестри ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя
Греко-Католицька Традиція, січень 2012
www.saintjosaphat.org
