Без особливішого об'явлення Божого ніхто не може з певністю сказати, що має освячуючу ласку, "бо лукаве над усе у світі серце - і ледаче! Хто його збагнути може?" (Єв. 17, 9). Без сумніву, було би це небезпечно, бо легко було б тоді впасти в гор­дість і наслідувати єван­гельського фарисея, що хвалився своєю праведні­стю, або також піддатися лінивству і надмірній надії на Боже Милосердя. Однак є знаки, з яких, хоч і не без боязні, можемо зробити висновок, що ми є милі Богові. Таким знаком є свідчення нашого сумління, яке не докоряє нам жодним смертельним гріхом від останньої доброї сповіді. Такими знаками є також:

Внутрішній спокій ду­ші і свята радість, любов до Бога і до ближнього, послух щодо натхнень Св. Духа, старанне дотри­мування Божих заповідей і викону­вання добрих вчинків, правдива ревність про славу Божу і розвій Св. Церкви, вірне наслідування Ісуса Христа, терпеливість у випробуваннях, замилування в молитві, бажання частого Св. Причастя, сердечна набожність до Найсвятішого Серця Ісусового і до Пречистої Діви Марії, а також охоче слухання слова Божого. І навпаки, з деяких ознак можна пізнати, хто не має ласки Божої і йде злою дорогою:

Якщо хтось є лінивийим у Божих речах, має відразу до слухання Слова Божого і прийняття Святих Тайн; якщо нехтує набожністю до Матері Божої, сердиться і бунтується на хрести у своєму житті; якщо носить у своєму серці ненависть до ближніх або не має милосердя до бідних; якщо догоджає почуттєвим пристрастям, не уникає небезпек і нагоди до гріха; якщо поповнює гріхи зі злістю і вперто перебуває в них, відкладаючи поправу на пізніше.

У життєписах давніх Отців Церкви знаходимо згадку про двох монахів, які жили між собою у великій згоді і яким Бог дав ласку за якимось зовнішнім, ви­ди­мим знаком пізнати ду­шевний стан одне одного. Один з них, вийшовши якось раннім ранком у п'ятни­цю зі своєї келії, побачив невідомого мона­ха, як той снідав. Не запи­тавши, чи не мав він якої слушної причини до цього, зганив його кажучи: "Як це? Ти їси так рано? Та ж сьо­годні п'ятниця!" Коли він повернувся до келії, його товариш не побачив на ньому звичайного знаку ласки Божої. Тож, за­журений, відізвався: "Що ти вчинив, вийшовши з келії?" - "Я не пам'ятаю, щоб учинив щось недобре", - відповів той.

"Може ти вимовляв яке непотрібне слово?" - допитувався товариш. Тоді той, другий, нагадав собі, що якраз перед хвилею осудив у думці та зганив свого брата-монаха. Обидва товариші постили два тижні, аби спокутувати цю провину. І щойно тоді показався знову на прогрішеному зовнішній знак ласки Божої.

Якщо тобі, християнине, сумління говорить, що ти є в стані ласки, дякуй за це Господу Богу і цінуй великий скарб ласки більше аніж всі багатства світу, бо "все золото на світі перед нею - піску дрібка, а срібло - як болото, супроти неї" (Муд. 7, 9). Щоб зберегти ласку, не шкодуй жодної жертви, не втікай від жодного терпіння, навіть не лякайся смерті, бо краще вмерти, аніж втратити найдрібніший її плід. У цьому намірі часто й гаряче молися, щоб сам Бог мав тебе у своїй милостивій опіці і стеріг від упадку. Особливо молися до Св. Духа, щоб тебе просвічував, зміцнював і провадив, бо "ті, що їх водить Дух Божий, вони - сини Божі" (Фп. 8, 14). Молися до Най­солодшого Ісусового Серця, проси після Св. Причастя або в часі відвідин Найсвятіших Тайн: "О Серце Ісусове, прив'яжи мене до себе золотим ланцюгом любові і не дозволь, щоб колись відірвався від Тебе". Молися також до Пречистої Діви Марії, щоб Вона, Непорочна і повна ласки, випросила тобі помноження ласки і витривання в ній. Розважай при цьому невимовну ціну ласки, часто думай про останні речі і пам'ятай про присутність Божу.

Св. Тома з Аквіну дав таку пораду своїм співбратам, коли його, вже вмираючого, питали, як витривати в ласці Божій: "Треба постійно ходити в Божій присутності, завжди бути готовим дати відповідь перед Богом за свої вчинки і ніколи не втратити Його любові через добровільну згоду на гріх". Врешті, уникай зла і чувай неустанно, аби неприятель не напав на тебе несподівано, а коли він атакує тебе - мужньо захищайся, щоб не сплямити шату ласки упродовж усього свого життя, доки не станеш у ній перед Небесним Царем.

Якщо часом поповниш тяжкий гріх, то не тривай в нім довго, ані не впадай в розпач, але через милосердя Ісусового Серця і заступництво Марії, яка є Прибіжищем грішників, проси Бога про ласку навернення. А щоб легше прихилити (спонукати) Наймилосерднішого Бога до змилування - чини покуту і давай милостині. Як тільки Господь зворушить твоє серце, негайно йди за Його голосом і приступи до Св. Тайни Сповіді, де в крові Агнця можеш обмити свої плями і повернути собі стан ласки.

Якщо хочеш цю ласку помножити - старанно вправляйся в добрих вчинках: чи то в наказаних, до яких тебе зобов'язують Заповіді Божі і Церковні, а також обов'язки стану і покликання, чи то в добровільних, до яких схильні твоя вдача і здібності. Бо вони здобувають нам новий ступінь ласки і новий ступінь слави. Тільки старайся, щоб ці добрі вчинки виконувати в стані ласки, з чистої спонуки на славу Божу і згідно з Божою волею, бо лише тоді вони будуть мати заслугу життя вічного.

Особливо користай зі Св. Тайн, з яких пливуть невичерпні джерела ласк. Тому віддавай їм глибоку шану, дякуй за них гаряче, як за дорогоцінні дари любові, а особливо часто приступай до Св. Тайн із якнайкращим приготуванням, бо вимір ласки залежить від приготування душі. Якщо будеш від них триматися осторонь або приступиш без належного приготування - приречеш свою душу на неминучу смерть.

На жаль, сьогодні Св. Тайни є дуже занедбані, погорджені, особливо Тайна Св. Сповіді і Тайна Пресвятої Євхаристії. Тому на світі панує страшна посуха, а тисячі душ гине, не маючи води життя, хоч може не раз за кілька кроків б'є неустанне джерело тієї води.

Коли Олофен зайняв ізраїльське місто Ветулію, він найперше перекрив мешканцям доступ до водних джерел, і якби не геройський вчинок Юдити, то був би присилував їх голодом і спрагою видати своє місто. Так і сьогодні хитрий диявол, щоб знищити в людській душі життя Боже, збуджує в ній відразу до Св. Тайн або каже приступати до них без належного приготування. І не дивно, що стільки душ перебуває в його огидній неволі. О, якби не опіка правдивої Юдити, Пречистої Діви Марії, ця неволя стала б для багатьох страшною, бо вічною.

Ласка дієва, її потреба і дія

Окрім освячуючої ласки, для душі конечною є ще ласка дієва. Називається дієвою, або спо­магаючою, бо додає душі сил до виконання доброго. "Все, що слабше, - каже Св. Бонавентура, - потребує допомогти. Незрячий потребує когось, щоб його супроводжував, аби не впав, хворий - поживи, щоби скріпився, а дерево дощу, щоб родило. Подібно й людина, ослаблена внаслі­док перво­родного гріха, потребує Божої допомоги, щоб осягнути призначену мету". Цією допомогою є ласка дієва, яка діє чи то на розум і є внутрішнім світлом, чи на волю - і є для неї поштовхом або до­помогою. Ласка дієва спонукає душу до доброго, допомагає у його виконанні і діє так, щоб душа ви­тривала в доброму. Без неї не може людина доступити спасіння. Бо не може своїми силами повстати з гріху, не може покаятися, не може поєднатися з Богом, хоч може відірватися від Бога. "Як камінь, - каже св. Вікен­тій, - який може без сторонньої допомоги впасти на землю, але піднятися вгору сам не може, так і душа легко впадає в гріх, але без Божої помочі не може піднестися до Бога ані думкою, ані словом, ані вчинком".

"Без Мене ж ви нічого чинити не можете" - каже Ісус Христос. (Йо. 15, 5). А апостол додає, що без ласки не можемо ані імені Ісуса вимовити (розуміти треба, щоб мати з цього заслугу на вічне життя), ані бажати чогось доброго, "бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм упо­добанням" (Фп. 2, 13). Одне слово, в надпри­родно­му порядку сама людина нічого не спроможна. І нічого в цьому немає дивно­го, бо між людиною і Богом пролягає безконечна безодня, через яку, мовби мостом, провадить тільки ласка Божа. Бо хоч ласка освячуюча спонукає до доброго, однак сама не виконує, тому що вона є станом, який освячує душу, але до вчинку не схиляє. Наприклад: недо­статньо, що око є здорове і скоре до оглядання, потрібно ще світла, яке б поєднало предмет з оком; не достатньо, що землю оброблено і засіяно зерном, треба ще тепла і вологості, щоби зерно кільчилося; не досить, що корабель приготований до плавання і напнуто вітрила - окрім того, потрібно ще вітру, який би дув у вітрила і під­штовхував корабель. Тим світлом, теплом, вологою і вітром для душі є ласка дієва. Вона просвічує душу, щоб могла пізнати правду і добро. Вона порушує і схиляє душу, щоб полюбила правду і бажала добра. Вона спонукає душу до дії і до­помагає у виконанні того, чого запрагнула. Це вона приводить до Церкви заблу­каних і безвірків, навертає грішників, захищає тих, що борються, зміцнює ослабле­них, піднімає впалих, утверджує в доброму праведних, вливає зами­лування в чеснотах, збуджує запал до праці, умертвлень і жертв, дає мужність в небез­пеках, потіху в терпіннях, надію в годині смерті, врешті запевнює остаточний тріумф над ворогом і місце в небі. Її перемоги є інколи рішучі і видимі, а іноді повільні і ледве помітні. Часом як блискавка вдаряє в людське серце і мовби наступом бере його, то знову діє потихеньку, але неустанно, ніби крапля, яка, падаючи на камінь, врешті виточить у ньому отвір. З багатьма серцями мусить боротися, працюва­ти і докладати зусиль. Не раз, зазнаючи певною мірою втоми, здається, відкладає свою працю, навіть втрачає надію і втікає з бойовища, але за хвилину знову по­вертається до дії і з неви­мовною терпе­ливістю пра­цює, аж врешті спіймає душу для Бога.

При цьому всьому ласка не псує людської природи, але її очищує, удосконалює і підносить, даючи їй такі сили, на які людська природа сама не здатна спромогтися. А замість змушувати людську природу, пристосо­вується до її схильностей і бажань, наскільки вони можуть бути використані для Бога. Замість змушувати волю - сильно і над­звичайно солодко її потягає. Як учитель, який провадячи рукою учня, не змушує руку до писання, а однак нею пише, так що письмо є однаково справою вчителя і учня. Однак, якщо воля слухає і співпрацює, ласка так з нею і через неї діє, що діло приписується ласці Божій і людській волі, однак більше ласці, бо навіть співдія волі є овочем ласки.

"Бо ти - Владика... і провадиш нас вельми дбайливо" (Муд. 12, 18).

Дієву ласку дає Бог тільки зі Свого Милосердя і з огляду на заслуги Свого Сина Ісуса Христа, який є Посередником між Богом і людьми. Дає радо і охоче. Навіть ріка не пливе так швидко, ані дощ не падає так скоро, як Бог прагне виливати свою ласку на душу. Дає у великій кількості і неустанно, так що небо ніколи не закривається, але без кінця спускає на землю Божу росу. Дає всім без винятку, бо "Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди" (1 Тм. 2, 4). Як сонце світить для всіх, які хочуть користати з його світла, так Господь Бог на всі сторони зсилає проміння ласки. Тому кожна людина, щоб мати змогу перемогти спокуси або виконати обов'язок, отримує до помочі ласку спомагаючу, з якою може і повинна співдіяти. Якщо вона потребує більшої і обильнішої ласки, має використати посуд, яким би зачерпнула, а ним є молитва. Якщо ж не співдіє і не молиться - нехай звинувачує себе.

Навіть невірні та іновірці, хоч не знають Христа або зле його знають, відчувають благословенний вплив Його ласки. Однак ми, християни-католики, в порівнянні з ними можемо вважати себе за дітей упривілейованих, бо коли ми бенкетуємо за накритим столом, то вони тільки збирають крихти. Коли ми пливемо до батьківщини в безпечному і забез­печеному кораблі, що є у Св. Церкві, то вони плавають на слабеньких човнах по розбурханому морі і тільки з великим зусиллям можуть пристати до пристані. Незважаючи на це, ніхто не може звинувачувати Бога у несправедливості, бо, як каже Св. Августин: "Під опікою люблячого Бога не спасеться лиш той, хто не хоче спастися ".

Хоч Господь Бог нікому не відмовляє Своєї ласки, однак не всім дає її в однаковій мірі. Міра ласки залежить найперше від Його найдосконалішої волі, яка знаходить уподобання в різноманітності, а в роздаванні ласки враховує не тільки добру волю людини, але й її покликання, стан і природну схильність. Св. Павло порівнює Господа Бога з гончарем, який виготовляє різний посуд.

І як у заможному земному господарстві є різний посуд: і золотий, і срібний, і глиняний, і кожний має своє призначення, так і в Божому - є різні душі, і в кожної інше призначення, а тому й різнорідні ласки. Має Господь Бог золоті душі, які зберігають скарб невинності ненарушеним, але має також і глиняні, які випалюються тільки у вогні покути. Однак жодна душа не може скаржитися, що в Божому домі вона є відкинутою, забутою чи скривдженою. Нехай тільки буде посудиною чистою і порожньою, а Бог наповнить її оливою Своєї ласки, а навіть і пере­повнить.

Міра ласки залежить також від приготування душі. З криниці всі можуть брати воду, а однак, хоч кожний однаково зачерпує, все-таки більше бере той, хто має більшу посудину. Подібно і джерело Божої ласки не закрите перед ніким, але Бог дає кожному стільки, скільки його посудина, тобто добра воля, може помістити. Якщо, отже, хочеш більше взяти від Господа Бога, найперше май велике і гаряче бажання.

Врешті, міра ласки залежить від співдії з ласкою. Хоч людина не може вислужити ласки, бо вона є даром Божої щедроти, однак може її зменшити або загородити гордістю і прив'язанням до гріха. З іншого боку, людина може випросити її молитвою. Звідси впливає необхідна для кожної людини потреба молитви.

Розваж, чи зрозумів ти хоч трохи таємницю ласки?

Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя

Журнал "Дзвін з Фатіми" №6(53) листопад-грудень 2010.

www.saintjosaphat.org