Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341] Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15] Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [25] Книги [21]
Молитви [191] Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65] Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22] Життя Святих [117]
Творчість [16] Масонерія і антихрист [245]
Відео Online [36] о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104] Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49] Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17] Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [108] Суспільні проблеми [450]
Пророцтва, об'явлення [55] Повчання, настанови [391]
Образки, ікони [5] Пресвята Богородиця [130]
Християнська містика [27] Українознавство [76]
Наука Церкви [424] Профанації [18]
Екологія [7] Цікаво... [68]
Традиціоналізм [63] Криза Церкви. Модернізм [70]
Повчальні історії, притчі [173] Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26] Подружжя [132]
Християнська етика [39] Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу

Головна » 2011 » Травень » 11 » Цікаво... » Професор Шимон Редліх: «Шептицький заперечував расистське мислення»
20:20
Професор Шимон Редліх: «Шептицький заперечував расистське мислення»
«Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями. Так, українці теж убивали євреїв, але ж не всі. Мене врятувала українка».
Професор Шимон Редліх (Szymon Redlich) народився у 1935 році у Львові, молодість провів у Бережанах. Врятований під час Голокосту українською сім’єю, в 1950 році емігрував до Ізраїлю. Закінчив Єрусалимський і Гарвардський університети. Сьогодні Редліх - пенсіонер, професор історії Університету імені Бен-Гуріона в Ізраїлі. Нещодавно він дав інтерв’ю католицькому журналу «Тиґоднік Повшехни» про свій досвід здобуття історичної правди щодо глави УГКЦ (1901-1944) митрополита Андрея Шептицького. Пропонуємо зміст цієї розмови увазі наших читачів.

— Пане професоре, чому Ви зацікавилися митрополитом Андреєм Шептицьким?
— У 1985 році мене попросили підготувати доповідь на міжнародну конференцію в Університеті Торонто на тему: «Шептицький і євреї під час ІІ Світової війни». Саме тоді я відкрив для себе проблему стосунків  між євреями, українцями і поляками у Східній Галичині.
До цього я не займався даною темою, але відтоді постійно до неї повертаюсь, а моя доповідь у розгорнутому викладі була перекладена і опублікована у різних країнах.
— Звідки така дослідницька вірність Шептицькому?
— Я займаюся справою надання йому титулу Праведника Світу. Шептицький врятував - особисто або через людей своєї Церкви - близько 150 євреїв. На сьогодні з них у живих залишилося вісім або дев’ять осіб. А те, що титул іще досі не був наданий, вважаю великою несправедливістю.
— А чому досі не наданий?
— Бо комісія, яка цим займається вже понад 20 років, зустрічалася лише 13 разів, і завжди були голоси проти. На останній зустрічі, в 1991 році, було прийнято негативне рішення. Врятовані неодноразово зверталися до Яд ва-Шем (національна установа Ізраїлю, яка вивчає Голокост), але без результатів.
— А зараз?
— Будучи у Львові, я розмовляв із священиком із собору святого Юра – там, де колись був Шептицький. Він сказав, щось рухається у справі беатифікації (для визнання людини блаженною у Католицькій Церкві мають бути надані свідчення праведного життя та підтвердження принаймні одного чуда), були знайдені документи, які заперечують закиди, що під час війни Шептицький негативно ставився до людей із польської Церкви. Але справи рухаються дуже повільно.

— Повернімося до порятунку євреїв.
— Можливо, ці справи між собою пов’язані? Якщо одна сторона рушить, може і друга піде за нею? Як історик, я багато років не хотів займатися публічними справами, але зараз дивлюсь на ці справи інакше. Зараз я на пенсії, маю більше часу і більше свободи. Сконтактувався з усіма, хто ще живий, із врятованих Шептицьким.
З моєю допомогою було приготовлено та переслано у грудні 2005 року до Яд ва-Шем апеляцію про відновлення праці комісії. Потім професор Гутман (Gutman) та ще один історик, член комісії Праведників, і я написали лист, якого 27 квітня 2006 року передали голові Яд ва-Шем пану Авнерові Шалеву.
Комісія залишила хвіртку - можна повернутися до розгляду справи, якщо будуть нові матеріали. А я саме знайшов дещо, що не було розглянуте комісією.
— Що це таке?
— Серед іншого це, скажімо, пастирський лист Шептицького «Про милосердя», подібний до відомого листа «Не вбивай». Опублікований він був уже давно на шпальтах католицького журналу в Канаді, але комісія його не розглядала.
Написано листа у червні 1942, коли гітлерівська політика щодо євреїв стала цілком зрозуміла. Рішення про остаточне розв’язання (зараз вже знаємо про це майже на 100 відсотків) було прийнято між жовтнем-груднем 1941 року. Вважаю, що Шептицький тільки через кілька місяців усвідомив, які насправді наміри мають німці та що відбувається у дійсності. І саме тоді написані були ці два пастирські листи.
У листі про милосердя не випадково так багато цитат із Старого Заповіту, з пророків і з Книги Мудрості, достосованих до актуальної трагічної ситуації. В пункті 48 звертається до свого народу, до своїх вірних, до українців з проханням, аби були готові посвятити життя для врятування ближнього.
В пункті 49 однозначно осуджується будь-яке вбивство людини: «Кожен ближній є братом і є частиною людської родини». В контексті тодішнього часу звучить це сильно та драматично.
— Тому що говорить не тільки про українців або християн...
— Так, говорить про людей. Це заперечення расистського мислення.
Також є листи Шептицького у Ватикан, де описуються дії німців стосовно єврейського населення. Декілька років тому, але вже після останнього зібрання комісії Яд ва-Шем у справі Шептицького, міжнародна католицько-єврейська історична комісія досліджувала Ватиканські документи щодо Голокосту.
Саме тоді було встановлено, що в кінці серпня 1942 року митрополит Андрей Шептицький передав Папі листи, у яких детально було описано велику трагедію винищення євреїв та місцевого населення. Історики цієї комісії вважають, що жоден інший католицький ієрарх не надав такої кількості безпосередніх свідчень і не відзначився такою турботою про долю єврейського народу, знаходячись у центрі німецької діяльності.

— Що ж тоді стало не перешкоді у признанні Митрополитові титулу Праведника?
— Кільки років тому Яд ва-Шем озвучила список звинувачень. Сьогодні, ймовірно, я б не отримав цього матеріалу. Можливо, хотіли мене переконати? Не знаю. Але цікавим є те, як люди, пов’язані із Яд ва-Шем, у своєму мисленні зациклені.
Перше звинувачення: Шептицький підтримував організацію дивізії СС. А у єврея все, що пов’язано із літерами «СС», пробуджує тільки злі емоції. Мій коментар: тут не потрібно логічно думати, тут грають роль емоції.
Сам факт, звичайно, мав місце, проте підтримка утворення дивізій не означало підтримки Гітлера, а тим більше націонал-соціалізму. Це все діялось весною та літом 1943 року, вже після Сталінграду, коли люди знали, що коло вже відвернулось і німці відступають.
На мою думку, яку розділяють інші історики, Шептицький боявся, що із відступом німців та приходом радянської армії наступить анархія та тотальне безвладдя.   
— Хоча початково мав надію, що..
— ...що буде вільна Україна. У тій ситуації мав надію, що українська мілітарна одиниця, хай навіть організована німцями, буде в часи безвладдя обороняти місцевих людей.
Була це наївна віра — ймовірно, він сподівався, що після німецького програшу між Сходом і Заходом, Росією та Америкою з Англією з’являться якісь домовленості, які створять умови для незалежності України. Він думав, що буде добре, якщо народ матиме якусь власну армію.
— Для нього після Бога найважливішою справою була самостійна Україна.
— Я би навіть сказав, що ця справа була на одному щаблі з Богом. Я історик, єврей, і я це все уявляю приблизно на одному щаблі. Він був українським націоналістом, я не заперечую цього, але водночас він був надзвичайним гуманістом.
Це трагічна постать, що розривалася між одним та іншим. У цьому полягає його трагедія, а не в тому, що він підтримав німецьку політику стосовно євреїв. Він рятував євреїв.
Друге звинувачення: порятунок євреїв був другорядною справою в усій діяльності Шептицького. Щоб так думати, треба бути ідіотом. Зрозуміло, що як митрополит він мав багато інших справ.
Третє звинувачення: Шептицький був найважливішою політичною постаттю, політичним авторитетом України, таким собі супер-політиком, і тому він відповідає за аморальну поведінку українців. Моя відповідь така: він ніколи не був політичним лідером. Він був релігійним і моральним лідером, але не політичним.
Є ще одне звинувачення: Шептицький публічно не закликав українців не вбивати євреїв. Мовляв, чому у пастирських листах «Не вбивай» і «Про милосердя» він не написав чорним по білому «не вбивайте євреїв»?
Відповідаю: так думати може тільки той, хто не знає історії тих часів. Якби він написав «не вбивайте євреїв», то всі ці листи були б конфісковані, а сам він – заарештований.
І ще один цікавий пункт, який демонструє стереотипність мислення: мовляв, Шептицький ненавидів більшовиків і радянську Росію, а тим часом радянська Росія рятувала євреїв.
Як історик радянської Росії, я добре знаю, як вона рятувала їх і як не рятувала. Цей аргумент, на мою думку, абсолютно неправдивий. Радянський Союз не збирався ані рятувати, ані вбивати євреїв. 250 тис. польських євреїв врятувалися у радянській Росії тому, що восени 1939 року як «небезпечний елемент» були вивезені на окраїни країни. Вони врятувалися не завдяки симпатіям радянської Росії до євреїв, а тому, що були в засланні.
Я сам протягом тривалих років відчував сильні почуття до Червоної Армії, бо вона мене визволила. Але вона не прийшла визволити Редліха від німецької окупації. Вона прийшла, бо йшла здобувати Захід.
— А претензії щодо антисемітських висловлювань Шептицького?
— Такою тоді була християнська теологія – тобто вона також була частиною всього цього комплексу. Рабин Львова Давид Кагане, якого врятував Шептицький, згадував розмову у бібліотеці собору св. Юра. Шептицький процитував відомий вислів: «Кров Його нехай впаде на нас і наших дітей». Наступного дня за ці слова, як згадував Кагане, митрополит вибачився. Сказав те, що сказав, але обдумав і виправив самого себе.
Ще звинувачують, що він не втручався, коли у перші дні німецької окупації почалися погроми у Львові. Це факт. Тоді повбивали кілька тисяч євреїв у Львові та сусідніх містах і містечках. Але спробуймо поставити себе на місце Шептицького.
Я вважаю, хоч не можу цього довести, що Шептицький був абсолютно приголомшений тим, що відбувалося на вулицях Львова. Літо 1941 року, все летить шкереберть, ошалілий натовп божевільних... Що конкретно він міг зробити, щоб зупинити такий натовп?
І останнє звинувачення – зрештою, теж ідіотичне, – що Шептицький був ідеологічним союзником Гітлера. Підставою для нього став лист, надісланий влітку 1941 року до Гітлера. Цей лист був підписаний кількома українцями, зокрема і митрополитом. Вони вітали Гітлера як визволителя від радянського ярма. Так тоді це розуміли.
Шептицький був багатогранною особистістю. Були у нього як і дуже позитивні сторони, так і негативні. На мою думку, загальний висновок все ж таки позитивний. Я можу про це дискутувати як з євреями, так і з поляками.
— Комуністична пропаганда зображувала його завжди негативно.
— Комуністична пропаганда багато поганого наробила тут. Вона впливала навіть на тих, хто був антирадянським. На думку Ротфельда, документи, які стосувалися Шептицького, були сфальсифіковані КДБ та НКВС. Я цього не досліджував, тому нічого не можу сказати.
— На щастя, ще живі ті, кого він врятував.
— Вони його обожнюють. Наприклад, пані Лілі Полман з Лондона згадує, як, прибувши до собору св. Юра, вона потрапила до кабінету митрополита. Він поклав їй на голову руку і сказав українською: «Не бійся, дитинко!» А згадуваний вже рабин Рабин Давід Кагане постійно стверджував: «Називаючи Шептицького святим, я не перебільшую».
«Шептицький був колаборантом у стосунках із нацистами, але водночас рятував життя євреїв», - написав про нього галицький єврей Шева Вейс, який назвав митрополита «українським Шиндлером». Євреї, які були врятовані ним під час війни, закликають до надання йому титулу Праведника Світу.
— Тож чого боїться Яд ва-Шем? Громадської думки?
— Так. Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями.
— Бо «українці йшли з Гітлером»?
— Так, і українці вбивали євреїв. Але ж не всі. Мене врятувала українка.

Переклад із польської Євгена Білоножка.
www.novazorya.if.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Цікаво... | Переглядів: 1676 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: митрополит, Шептицький, УГКЦ, церква, Друга світова війна, євреї | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений Святому Йосифу - Обручнику Пресвятої Богородиці

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті



Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2024©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика