— Що ж тоді стало не перешкоді у признанні Митрополитові титулу Праведника?
— Кільки років тому Яд ва-Шем озвучила список звинувачень. Сьогодні, ймовірно, я б не отримав цього матеріалу. Можливо, хотіли мене переконати? Не знаю. Але цікавим є те, як люди, пов’язані із Яд ва-Шем, у своєму мисленні зациклені.
Перше звинувачення: Шептицький підтримував організацію дивізії СС. А у єврея все, що пов’язано із літерами «СС», пробуджує тільки злі емоції. Мій коментар: тут не потрібно логічно думати, тут грають роль емоції.
Сам факт, звичайно, мав місце, проте підтримка утворення дивізій не означало підтримки Гітлера, а тим більше націонал-соціалізму. Це все діялось весною та літом 1943 року, вже після Сталінграду, коли люди знали, що коло вже відвернулось і німці відступають.
На мою думку, яку розділяють інші історики, Шептицький боявся, що із відступом німців та приходом радянської армії наступить анархія та тотальне безвладдя.   
— Хоча початково мав надію, що..
— ...що буде вільна Україна. У тій ситуації мав надію, що українська мілітарна одиниця, хай навіть організована німцями, буде в часи безвладдя обороняти місцевих людей.
Була це наївна віра — ймовірно, він сподівався, що після німецького програшу між Сходом і Заходом, Росією та Америкою з Англією з’являться якісь домовленості, які створять умови для незалежності України. Він думав, що буде добре, якщо народ матиме якусь власну армію.
— Для нього після Бога найважливішою справою була самостійна Україна.
— Я би навіть сказав, що ця справа була на одному щаблі з Богом. Я історик, єврей, і я це все уявляю приблизно на одному щаблі. Він був українським націоналістом, я не заперечую цього, але водночас він був надзвичайним гуманістом.
Це трагічна постать, що розривалася між одним та іншим. У цьому полягає його трагедія, а не в тому, що він підтримав німецьку політику стосовно євреїв. Він рятував євреїв.
Друге звинувачення: порятунок євреїв був другорядною справою в усій діяльності Шептицького. Щоб так думати, треба бути ідіотом. Зрозуміло, що як митрополит він мав багато інших справ.
Третє звинувачення: Шептицький був найважливішою політичною постаттю, політичним авторитетом України, таким собі супер-політиком, і тому він відповідає за аморальну поведінку українців. Моя відповідь така: він ніколи не був політичним лідером. Він був релігійним і моральним лідером, але не політичним.
Є ще одне звинувачення: Шептицький публічно не закликав українців не вбивати євреїв. Мовляв, чому у пастирських листах «Не вбивай» і «Про милосердя» він не написав чорним по білому «не вбивайте євреїв»?
Відповідаю: так думати може тільки той, хто не знає історії тих часів. Якби він написав «не вбивайте євреїв», то всі ці листи були б конфісковані, а сам він – заарештований.
І ще один цікавий пункт, який демонструє стереотипність мислення: мовляв, Шептицький ненавидів більшовиків і радянську Росію, а тим часом радянська Росія рятувала євреїв.
Як історик радянської Росії, я добре знаю, як вона рятувала їх і як не рятувала. Цей аргумент, на мою думку, абсолютно неправдивий. Радянський Союз не збирався ані рятувати, ані вбивати євреїв. 250 тис. польських євреїв врятувалися у радянській Росії тому, що восени 1939 року як «небезпечний елемент» були вивезені на окраїни країни. Вони врятувалися не завдяки симпатіям радянської Росії до євреїв, а тому, що були в засланні.
Я сам протягом тривалих років відчував сильні почуття до Червоної Армії, бо вона мене визволила. Але вона не прийшла визволити Редліха від німецької окупації. Вона прийшла, бо йшла здобувати Захід.
— А претензії щодо антисемітських висловлювань Шептицького?
— Такою тоді була християнська теологія – тобто вона також була частиною всього цього комплексу. Рабин Львова Давид Кагане, якого врятував Шептицький, згадував розмову у бібліотеці собору св. Юра. Шептицький процитував відомий вислів: «Кров Його нехай впаде на нас і наших дітей». Наступного дня за ці слова, як згадував Кагане, митрополит вибачився. Сказав те, що сказав, але обдумав і виправив самого себе.
Ще звинувачують, що він не втручався, коли у перші дні німецької окупації почалися погроми у Львові. Це факт. Тоді повбивали кілька тисяч євреїв у Львові та сусідніх містах і містечках. Але спробуймо поставити себе на місце Шептицького.
Я вважаю, хоч не можу цього довести, що Шептицький був абсолютно приголомшений тим, що відбувалося на вулицях Львова. Літо 1941 року, все летить шкереберть, ошалілий натовп божевільних... Що конкретно він міг зробити, щоб зупинити такий натовп?
І останнє звинувачення – зрештою, теж ідіотичне, – що Шептицький був ідеологічним союзником Гітлера. Підставою для нього став лист, надісланий влітку 1941 року до Гітлера. Цей лист був підписаний кількома українцями, зокрема і митрополитом. Вони вітали Гітлера як визволителя від радянського ярма. Так тоді це розуміли.
Шептицький був багатогранною особистістю. Були у нього як і дуже позитивні сторони, так і негативні. На мою думку, загальний висновок все ж таки позитивний. Я можу про це дискутувати як з євреями, так і з поляками.
— Комуністична пропаганда зображувала його завжди негативно.
— Комуністична пропаганда багато поганого наробила тут. Вона впливала навіть на тих, хто був антирадянським. На думку Ротфельда, документи, які стосувалися Шептицького, були сфальсифіковані КДБ та НКВС. Я цього не досліджував, тому нічого не можу сказати.
— На щастя, ще живі ті, кого він врятував.
— Вони його обожнюють. Наприклад, пані Лілі Полман з Лондона згадує, як, прибувши до собору св. Юра, вона потрапила до кабінету митрополита. Він поклав їй на голову руку і сказав українською: «Не бійся, дитинко!» А згадуваний вже рабин Рабин Давід Кагане постійно стверджував: «Називаючи Шептицького святим, я не перебільшую».
«Шептицький був колаборантом у стосунках із нацистами, але водночас рятував життя євреїв», - написав про нього галицький єврей Шева Вейс, який назвав митрополита «українським Шиндлером». Євреї, які були врятовані ним під час війни, закликають до надання йому титулу Праведника Світу.
— Тож чого боїться Яд ва-Шем? Громадської думки?
— Так. Коли в Ізраїлі говориш щось хороше про українців, люди відразу нападають. На мене неодноразово вже нападали. З поляками так само, проте найгірше з українцями.
— Бо «українці йшли з Гітлером»?
— Так, і українці вбивали євреїв. Але ж не всі. Мене врятувала українка.

Переклад із польської Євгена Білоножка.
www.novazorya.if.ua