НАУКА 3.
БУНТ І РОЗРИВ З БОГОМ — ГРІХ
Ніщо не може нам перешкодити в дорозі до Бога.
На тій дорозі до Бога у нашому земному житті ніщо нам не може перешкоджати, навпаки, все нам повинно допомагати для прославлення Бога і для служби Йому. Навіть терпіння, навіть переслідування, навіть муки не можуть звернути нас із тієї дороги, а, навпаки, можуть нас іще швидше і безпечніше завести до Бога і допомогти досягнути нашого призначення.
Один тільки гріх відвертає нас від Бога.
Є лише один ворог, є лише одне найбільше, найстрашніше лихо і нещастя, яке може нас звернути з дороги до Бога, позбавити нас нашого єдиного призначення. Цим найбільшим ворогом є гріх. Один лише гріх може нас розлучити з Богом і позбавити нас нашого спасіння, нашого вічного життя, нашої радості і щасливості. Про цей гріх будемо розважати за благодаттю Пресв. Серця Христового, утаєного у Найсвятішій Тайні Євхаристії, за заступництвом Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої, за молитвами св. Йосифа Обручника, за молитвами усіх Ангелів і Святих, за молитвами душ померлих у чистилищі і за вашими молитвами.
Що таке гріх? Гріх – це бунт і розрив з Богом.
Гріх — це непослух і бунт проти Бога. Це непослух і бунт мізерного створіння проти необмеженого і всемогутнього свого Творця. Гріх є непослухом і бунтом, бо людина, замість слухати Бога і виконувати Його волю, не хоче цього робити. Бог каже: не кради, а людина краде, Бог каже: не чужолож, а людина допускається розпусти, Бог каже: святкуй день святий, не присягай фальшиво, і так у всіх інших своїх заповідях і постановах, а людина чинить противно. Бог наказує людині, а вона відмовляє Йому у послуху, відвертається від Бога, розриває з Богом і йде своєю дорогою і за своєю волею. Людина розриває з Богом, відвертається від Бога і йде за своїм уподобанням, шукаючи свого щастя поза Богом.
Гріх — це найбільша глупота і сліпота, найбільше зухвальство і невдячність.
Гріх — це найбільша глупота і сліпота людська, бо грішник, розриваючи з Богом, не знайде свого щастя поза Богом, бо тільки у Бозі життя і щастя, а поза Богом — загибель і розпука. Гріх — це найбільший злочин, це найбільше зухвальство, бо грішник, як мізерне створіння, сам по собі — ніщо, і все ж він відважується спротивитися всемогутньому Творцеві. Гріх — це найбільша невдячність, бо грішник за цю найщедрішу доброту, якою Бог його наділив і хоче у вічності ще наділити самим собою, бо себе хоче дати у нагороду людині, — відплачує нехтуванням тією добротою і Божою любов’ю та легковажить нею. І тому Бог виявляє свій гнів устами Пророка Єремії такими словами: «Затривожилося небо через це і дуже сильно потряслося, — каже Господь, — бо два зла здійснили мої люди: залишили мене — джерело живої води, а викопали собі копанки розвалені, які не можуть води затримати!» (Єрем. II. 12. 13). Так, два страшних зла здійснює грішник, бо відвертається від Бога, нехтує Богом, легковажить Богом як джерелом життя й щасливості і шукає свого щастя поза Богом, служить створінням, які самі по собі не є джерелом живої води, але копанками, калабанями, які не тільки не видають із себе здорової води, але навіть не можуть затримати води, і є радше калюжами й багнами гнилої води, яка отруює та вбиває.
Все, що Бог створив, має служити на Його хвалу і виконувати службу Богу. Створіння неживі й нерозумні виконують своє завдання за правом необхідності своєї природи.
Усе, що Бог створив, створив на свою хвалу і на службу собі. Всі неживі і нерозумні створіння, як: сонце, місяць, зорі, земля, гори, ріки, вітри, птиці, тварини, дерева і все інше, хоч не мають життя, або не мають розуму і волі, однак на основі конечного права, даного від Бога у їх природі, самим своїм існуванням складають хвалу Богові і виконують Його волю.
Все, що Бог створив, має служити на Його хвалу і виконувати службу Богу. Створіння неживі й нерозумні виконують своє завдання за правом необхідності своєї природи.
Сонце сходить і заходить у той час, який Бог визначив. Зорі світять так, як Бог їм постановив, вітри віють і дощ падає тоді, коли їм від Бога призначено. І так усі інші створіння точно виконують свою службу Богові.
Людина, обдарована розумом і свобідною волею, сама приймає рішення про службу Богові.
Людина також є створінням і вона теж повинна складати хвалу Богові і Йому служити, але не з конечності і примусу, як всі інші неживі чи нерозумні створіння. Людина є обдарована розумом і свобідною волею, отже, Бог хоче, щоб вона сама вирішувала своїм розумом і свобідною волею і, таким чином, виконувала свої обов’язки, визначені їй Богом. І тому Бог обіцяє людині велику нагороду, яку, однак, вона повинна сама собі заслужити своєю свобідною волею. Цієї нагороди Він не обіцяє всім іншим неживим або нерозумним створінням, а лише людині, яка сама своїм розумом і свобідною волею постановляє служити Богові та виконувати Його волю.
Коли людина грішить, вона зловживає своїм розумом і волею.
Коли, однак, людина грішить, тоді свідомо осліплює свій розум і зловживає своєю свободою, бо сама добровільно відмовляється належно служити Богові. Тим самим, вона відкидає своє призначення і нагороду вічного життя з Богом і в Бозі у небі. Тоді вона здійснює страшне зло, і тоді те зло ставиться їй у провину як гріх, як найбільший злочин. І саме в цьому є та сліпота, те зухвальство і та невдячність людини, коли вона грішить. У цьому якраз і полягає той бунт і непослух людини, як створіння, проти Бога як свого Творця, у цьому якраз і є та безконечна і найважча зневага Бога.
Ми не можемо зрозуміти і відчути зла, яке є у грісі.
Ми не можемо зрозуміти і відчути того зрозуміти і жаху, який міститься у грісі. Спершу необхідно зрозуміти і відчути всемогутність Божу, святість, доброту, справедливість і любов Божу, безмежний маєстат Божий, тоді могли б ми зрозуміти, що таке гріх. Але ми як слабосильні, обмежені та мізерні сотворіння не можемо цього збагнути, тому також не можемо належно зрозуміти і перейнятися жахом перед страхіттям, мерзотністю і лукавством гріха.
За мірою кари можемо оцінити тяжкість злого вчинку.
Однак, після кари за гріх, можемо мати бодай приблизне поняття про гріх. У звичайному житті, після кари, оцінюємо провину. Коли хто засуджений на малу кару, то кажемо, що він чинив якесь мале зло. Коли хто засуджений на кілька літ в’язниці, то здогадуємося, що він допустився якогось великого переступу. Хто засуджений на довічне ув’язнення, той допустився якогось дуже страшного злочину. Але хто засуджений на смерть через шибеницю чи розстріл, той допустився якогось найстрашнішого злочину. Так, отже, кара свідчить про тяжкість злого вчинку.
Кари за гріх. Перша кара за гріх Ангелів.
Щоб, отже, виробити собі бодай якесь поняття тяжкості, мерзотності і лукавства гріха, будемо застановлятися над карами, якими Бог карає гріх. Отож, найперше застановімся над карою за гріх Ангелів.
Зі Св. Письма знаємо, що Бог створив найперше Ангелів. Створив їх таке число, що розум людський не може їх порахувати. Створив їх більше, ніж листя на деревах цілого світу, більше, ніж зерен піску на берегах усіх морів. Ангели вийшли з рук Божих як найкращі сотворіння. Це духи ясні, світлі, могутні, такі могутні, що один Ангел здатний зрушити землю і трясти нею. Вони кращі за красу зірок, вони ясніші від ясного світла сонця. Але вони також, поки утвердилися у святості і були допущені до споглядання Бога, мусіли пройти пробу і повинні були самі вирішити, чи визнають себе Божими створіннями та бажають свобідно, з власної волі, Богу хвалу віддавати і Йому служити. Однак, один із них, і то один із найвищих, на ім’я „Світлоносний“, бо саме це означає слово „Люцифер“, збунтувався проти Божої волі, відмовив у послуху та хвалі Богу. Він так задивився на свою красу і свою могутність, що постановив не слухати Бога, але бути самим собі паном і бути подібним до Бога. „Знесуся на північ на хмари, там поставлю свій трон і буду подібним до Всевишнього“, — оповідає про нього св. пророк Ісая (XIV. 14). Ось — перший непослух і бунт проти Бога, ось — перший гріх, повний зухвалої гордості, лукавства і невдячності! Та не тільки сам Люцифер збунтувався, але звів і потягнув за собою також третину Ангелів. Наскільки велике число цієї третини упалих ангелів, можемо здогадатися з числа всіх створених Ангелів, число яких перевершує число листя на всіх деревах і число зерен піску по цілому світі.
Кажуть деякі св. Отці та Вчителі Церкви, що Бог, поки допустив Ангелів до споглядання себе лицем у лице, об’явив їм таїнство воплочення Сина Божого з Пречистої Діви Марії і зажадав, щоби Ангели віддали поклін цьому таїнству, щоб визнали Сина Божого, воплоченого у людській природі, як свого Господа, і щоб визнали Матір Його Пречисту Діву Марію як свою Царицю. І це була проба, котру мали витривати Ангели. Однак, Люцифер і третина Ангелів, ним зведених, відмовилися чинити послух Богові, збунтувалися, бо у своїй гордості не могли знести того, щоб визнати Сина Божого своїм Господом, який мав воплотитися у людській природі, котра є нижчою від ангельської природи. їх гордість не дозволяла їм також визнати Пречисту Діву Марію своєю Царицею. І тому св. Йоан у своєму об’явленні каже, що на небі явився великий знак: невіста одягнена сонцем, на голові її вінець із дванадцяти зірок, а місяць під її ногами, і перед нею червоний змій, який чекав, щоб пожерти дитя, котре мало народитися з тієї невісти.
В усякому разі гріх упалих ангелів був у тому, що вони, як Божі створіння, відмовилися чинити хвалу і службу Богові. Гріх упалих ангелів був також у тому, що вони з гордістю і зухвалістю збунтувалися проти Бога і відмовилися чинити Йому послух. Як же покарав Бог цих збунтованих і гордих ангелів? Вони в тій самій хвилині стали вигнанцями з неба. Архангел Михаїл, разом зі всіма добрими Ангелами, виступив на боротьбу зі злими ангелами під кличем: „Хто як Бог?“ — таке значення має ім’я Михаїл. Цей архангел подолав тих упалих ангелів. Скинуті з неба і вкинуті на місце вічних страшних мук до пекла, котре для них було створене. Скинуті з неба, вкинуті до пекла і перетворені на страшних дияволів, вони втратили всю свою красу і ясність, стали наймерзеннішими потворами. Як Бог є досконалою святістю, ясністю і красою, так диявол є досконалою злобою, мерзенністю і жахіттям, словом — темний дух. Диявол такий страшний, що якби люди побачили його мерзотності і жахіття, то радше воліли б кинутися у вогонь, аніж дивитися на диявола.
Ось — кара за гріх, за один лише гріх непослуху, за один гріх бунту, за один гріх гордості! Гріх той перетворив ясних Ангелів у страшних потвор, вони викинуті з неба і призначені на вічні муки у пеклі. І така кара спіткала не одного ангела, але всіх упалих ангелів, число яких недосяжне для нашого розуму. Ці ангели були ясними духами, могутніми, обдарованими великою красою, у них Бог знаходив своє уподобання, та, незважаючи на це, Він їх не пощадив. Будучи добрим і милосердним, святим і справедливим, довготерпеливим і таким, що не тримає гніву, тим, що розсуджує з найбільшим спокоєм, Бог покарав упалих ангелів належною карою. Ось, по тій карі упавших ангелів можемо здогадуватися, яка злоба, лукавство, зухвальство і мерзотність міститься у грісі, якою тяжкою і страшною зневагою Бога є гріх.
Кара за гріх перших наших родичів у раю.
Такою виглядає кара за гріх, здійснений упалими ангелами на небі. А тепер застановімся над карою за перший гріх, учинений на землі. Знаємо також зі Св. Письма, що перші наші родичі Адам і Єва, від Бога створені, були у стані святості обдаровані великими дарами душі і тіла. Їх ясний розум усе пізнавав без труднощів, воля слухалась розуму, а розум слухався Бога. В душі був мир, щасливий спокій і радість. Перші родичі були вільними від терпінь і ніколи не мали вмирати, а спокійно з цієї землі перейти до неба.
Кара за гріх перших наших родичів у раю.
Поселені були в раю, у місці щасливому і повному радості. Земля мала сама родити плоди, без напруженої і важкої людської праці, повітря було завжди сприятливим, не було холоду, ані спеки, усі звірята були лагідними, нешкідливими та безпечними для людини. Словом, щасливим було життя у раю.
Однак, перші родичі також мали пройти пробу і свобідною волею заявити про своє бажання служити Богові та Його прославляти. Саме Бог дозволив їм їсти овочі з усіх дерев раю, але заборонив їсти лише з одного дерева, і загрозив це карою смерті. Однак, упалий ангел, Божий і людський ворог, заздрив щастю наших перших родичів, не міг цього знести і звів їх, спокусивши до гріха. Перетворившись у змія, він найперше звернувся до Єви, намовляючи її з’їсти овоч із забороненого дерева, кажучи їй, що в цьому нема небезпеки, а з’ївши цей овоч, знатимуть усе, що добре і що зле, і що будуть вони обоє з Адамом як боги. Ось — спокуса гордості і непослуху: будете як боги!
Єва послухала змія, і тим самим не послухала Бога, з’їла з того дерева овоч і намовила Адама, щоб він також з’їв заборонений овоч. Ось — перший гріх на землі! По здійсненні гріха відкрилися очі перших родичів, але на те, щоб перейнятися соромом і жахом, бо пізнали, що вчинили гріх. Вони втратили ласку святості, в душі і тілі відчули бунт похотей і злих нахилів, розум став затемненим, воля послабилась, схилившись до злого. Відтак вигнано їх із раю, призначено їм важку працю, болі і терпіння, а вкінці — важку і болючу смерть. Викинуті з раю, призначені на важке і гірке життя. Все проти них збунтувалося. Вся природа проти них повстала: прийшли холод і спека, прийшли хвороби і болі душевні й тілесні, земля відмовила їм у родючості, видавала із себе тільки осет і бур’яни, і людина мусіла в поті чола здобувати хліб та все необхідне для свого життя. Ось — кара за один гріх! Рай — втрачено, а людина опинилася на цій землі, немов в’язень у тюрмі.
Наслідки першого гріха для цілого людського роду. Найперше — це позбавлення стану ласки і святості, терпіння природні і зіпсуття людської природи.
Одначе, кара за гріх перших наших родичів не зупинилася тільки на них самих, але перейшла на всіх їх нащадків, на всіх людей, тобто на весь людський рід, який походить від Адама і Єви. Бог обіцяв, що коли б перші родичі витривали у ласці Божій, то не тільки вони самі були б щасливі, але також усі їхні нащадки, всі люди — весь людський рід. А оскільки перші наші родичі не витримали проби, згрішили і Бога зневажили, через це той гріх переходить і на всіх нас. Цей гріх називається гріхом первородним, у тому грісі ми зачинаємося в материнській утробі і в тому грісі народжуємося. І тому, що цей гріх переходить на нас усіх, то переходять на нас також і всі кари. І для нас рай — втрачений, і для нас — терпіння, болі, праця і смерть. Звідси — морози і спекота, звідси — неврожаї, звідси — пошесті, хвороби і слабості, звідси — голод, повінь і пожежі, і вся природа проти нас збунтована. Повітря, вогонь, вода, звірі — все проти нас, а земля замість того, щоб бути для нас раєм, стала місцем вигнання, смутку, плачу і терпіння.
Інші наслідки: гріхи особисті зіпсутої і морально упавшої людської природи.
Однак, кара не закінчилася природними терпіннями, але перший гріх став поштовхом до інших гріхів, які з того часу почали здійснюватися, які чиняться дотепер і будуть творитися аж до кінця світу. Бо, як попередньо сказано, перший гріх наших родичів позбавив їх і нас усіх стану святості, натомість у людській природі збудилися грішні похоті, бо з гріха вони зродилися і до гріха провадять. Наша природа є так просякнута злими і грішними нахилами, що завжди здатна до гріха, легка і швидка на зло, а важка і повільна на добро. І звідси родяться гріхи, які кожна людина особисто поповнює. Гріх первородний став поштовхом і причиною всяких інших гріхів особистих. Звідси — всякі злочини: вбивства, крадіжки, грабунки, мордування, підпали, розпуста, кривди, фальш, неправдомовність, несправедливість, насильство й усі інші гріхи і переступи. Звідси — ненависть, сварки, бійки, звідси — гнів, завзятість, помста. Звідси — війни і жахливі спустошення, які вони спричиняють. Справді, земля стала яскинею розбійництва. Ось — кара як наслідок першого гріха.
Зберім же це разом. Порахуймо і зважмо всі людські терпіння по всі віки, послухаймо усі ці стогони нещасних людей, перейдімся по домах, у яких хворі стогнуть і у смертельних судомах покидають це життя, перейдімся по шпиталях, у яких люди терплять усілякі хвороби, перейдімся по в’язницях і тюрмах, де тяжко упавші люди спокутують за свої злі вчинки, вдумаймося у страхіття всіх війн і в ті злочини, що вони спричинили, зберім усі сльози, пролиті людьми, зберім усю пролиту людську кров і відкриється море тих сліз, і відкриються ріки крові; зберім усі кості померлих людей, і здіймуться цілі гори костей, вищі, ніж наші Карпати. Ось — кара за гріх, який покрив землю кістьми і вчинив з неї цвинтар, ось — кара за гріх, який залив цю землю, наче повінь, людськими слізьми і людською кров’ю.
Христос — Син Божий — на хресті найсильніше голосить про тяжкість гріха.
Гріх є таким тяжким злочином, є такою страшною зневагою, що жодна людська сила не може його знищити, не може принести гідного переблагання ображеному і зневаженому Богові. Гріх, з огляду на безмежний маєстат Божий, є також безмежним злом. І тому, щоб хоч один гріх знищити і принести переблагання та надолуження Богові, не досить ані молитви, ані терпіння, ані муки всіх людей, хоч би й святих, не досить навіть усіх Ангелів, коли б могли терпіти. Щоб, отже, принести переблагання за людські гріхи, треба було, щоб Син Божий, рівний і одно з Отцем, став чоловіком і за людські гріхи приніс достатнє, безконечне, надолуження ображеній Божій справедливості і зневаженій Божій святості.
Христос — Син Божий — воплочений Бог, своїм життям, своїми трудами, своїми заслугами і, зрештою, своєю смертю на хресті приніс жертву безмежної вартості і ціни як відкуплення за людські гріхи. Збунтованих ангелів Бог відразу ж відкинув, бо вони самі по собі згрішили. Перших родичів пощадив, бо їх звів змій, упалий ангел, диявол. Однак, Бог міг так само відкинути перших родичів і вічною карою покарати, подібно як ангелів, що згрішили. І коли цього не вчинив, то головно з огляду на воплочення Сина Божого, котре було постановлено в Божих планах перед віками, від вічності. Син Божий у часі мав стати чоловіком, прийняти на себе людську природу, а не ангельську, котрий мав перебрати на себе людські гріхи, тому Бог пощадив перших родичів і не відкинув їх відразу ж. З огляду на заслуги і жертву Ісуса Христа, Він залишив їм час для покути. Коли Бог не карає людей відразу ж по кожнім грісі відкиненням і вічною карою, хоч часом буває й таке, коли вимагає цього святість і справедливість Божа, то цим завдячуємо Ісусу Христу, котрий став подібний до нас, крім гріха. Він прийняв тільки гріхи наші на себе, за котрі приніс себе у жертву. З огляду на хресну жертву Ісуса Христа, Бог терпить людські гріхи і чекає у своєму милосерді на опам’ятання та спокутування наших гріхів через заслуги, муки і хресну смерть Ісуса Христа.
А коли хочеш відчути тяжкість гріха, то стань на горі Голгофі, пригадай собі ту хвилину, коли Христос умирав і уяви собі Ісуса Христа, розп’ятого на хресті. Придивімося добре. Христос прибитий до хреста руками і ногами гострими і грубими залізними цвяхами. З тих ран, які щораз більше роздираються, пливе кров. Голова Його терням увінчана, а з-під вбитих у голову кілець терня спливає кров рівцями по Його обличчі, покритім плювками і порохом. Лице Його бліде від болю і мук, покрите синцями, уста почорніли з болю і гарячки, по всьому тілу рана на рані. Христос висить на хресті у найбільших муках, без найменшої полегші. Висміяний і поганьблений усіма, осуджений як найбільший злочинець, хоч сам є самою святістю.
Тут бачимо страхітливість і тяжкість гріха. Бо Син Божий у людській природі приносить таку страшну і тяжку жертву за гріх. Тут бачимо ту злобу і мерзотність гріха, котрий зогидив таку святість, як святість Божого Сина, котрий сам без найменшого гріха, а тільки прийняв на себе людські гріхи.
І тому переймімся жахом і відразою до будь-якого гріха, а водночас користаймо з милосердя Божого і позбудьмося гріхів, які ми сповнили у нашому житті. Для цього і є ця духовна місія! В Ім’я Ісуса Христа, розп’ятого на хресті, в ім’я Його ран, в ім’я Його страшних мук і смерті закликаю і прошу: користайте з того невимовного милосердя Божого, з тієї невичерпної доброти і любові Божої так, щоб хресна жертва Христа Спасителя вийшла на піднесення з гріхів, на поєднання з Богом, як також на освячення і на вічне спасіння. Амінь.
НАУКА 4.
НАЛЕЖНА КАРА ЗА ГРІХ — ПЕКЛО
Повторення попередньої науки.
У попередній науці ми пізнали, чим є гріх. Гріх є непослухом і бунтом людини-створіння проти Бога — свого Творця. Це є відвернення від Бога, розрив із Богом. Людина через гріх відмовляється чинити хвалу і службу, належну Богові, а звертається до себе і до інших створінь, шукаючи в них свого добра та задоволення. Залишає Бога — джерело живої води, а копає собі копанку, яка не може не тільки затримати води, але радше є калабанею гнилої, отруйної води, яка спричиняє смерть і вічну загибель.
Гріх, отже, є найбільшою глупотою і сліпотою, найбільшим лукавством і зухвальством, бо з огляду на Бога, на Його безмежний маєстат є безмежною і найтяжчою зневагою Бога, найстрашнішим злочином, який чинить той, хто грішить.
Легковажність людей у справі гріха.
Та хоч люди і знають про ці кари, однак легковажно грішать. Осліплені, вони обдурюють себе і думають, що ті кари їх не стосуються. „То ангелів так Бог покарав, а нас не буде карати», — міркують вони собі. Карає Бог і людський рід, але люди так освоїлися, що нічого собі з цього не роблять, бо Бог у милосерді своєму, з огляду на жертву Ісуса Христа, звичайно, не карає їх відразу ж наглою смертю чи іншими суворими карами. Карає Бог, але милосердно, радше для спам’ятання, а не для загибелі. А тому люди думають, що гріх не є таким страшним і що кара нагло їх не спіткає, і грішать, додаючи до давніх гріхів нові гріхи.
Бог є не тільки милосердним, але й справедливим.
Люди, отже, зловживають Божим милосердям, легковажно грішать, забуваючи, що Бог є не тільки милосердним, але й справедливим. Бог, з огляду на заслуги і жертву Христа, є терпеливим і милосердним, не карає і не засуджує відразу ж після вчинення гріха, але вичікує, щоб грішник отямився і завчасу все направив. Однак, коли вичерпається терпеливість і милосердя Боже, карає належною і справедливою карою, і то карою страшною і вічною. А тією карою є вічні муки у пеклі. І про цю справедливу кару Божу нерозкаяних грішників будемо застановлятися за ласкою Пресвятого Серця Христового, утаєного у Найсвятішій Тайні Євхаристії, за заступництвом Пречистої Діви Марії, за молитвами св. Йосифа Обручника, за молитвами всіх Ангелів, усіх Святих у небі, за молитвами душ у чистилищі і за вашими молитвами.
Існування пекла. Про існування пекла свідчить Святе Письмо.
Що таке пекло? Пекло — це місце вічних мук для нерозкаяних грішників, які пішли з цього світу в стані тяжких гріхів, а навіть хоч би у стані одного тяжкого гріха. Про це свідчать слова Св. Духа, Духа Правди, що містяться у багатьох місцях Св. Письма. Про це говорять слова самого Ісуса Христа, в якому є повнота благодаті і правди, який ані сам не може помилитися, ані нікого ввести у блуд.
Про існування пекла свідчить простий розум і почуття справедливості.
Чим є і мусить бути пекло, як не справедливою Божою карою за гріх? Про це говорить нам наш простий розум і наше власне почуття справедливості. Ми народжуємося з почуттям справедливості, і воно є так нам вроджене, що ніяк не можемо його позбутися. Вже мала дитина, що, може, не має повного розуму, та все ж відчуває, що є справедливим, а що ні, де слушність, а де кривда. Навіть найбільший негідник, хоч сам допускається несправедливості, однак не може у совісті позбутися цього почуття справедливості.
Повної справедливості на цім світі немає.
Та, однак, ця справедливість і вроджене почуття справедливості не може бути заспокоєним на цьому світі, бо люди є короткозорими, не раз керуються упередженнями, своїми уподобаннями, особистими інтересами і, навіть, сліпими пристрастями. Людські суди ніколи не є повними і тому людська справедливість не є цілковитою і повною. Навіть, коли люди хочуть керуватися якнайбільше повною справедливістю, то таки не можуть це повністю здійснити. Адже, щоб якийсь вчинок цілком справедливо оцінити й осудити, треба спершу пізнати людське серце, внутрішнє життя душі, треба спершу дізнатися, з яким наміром здійснено вчинок. Нераз хтось зробить велике діло, творячи про людське око гарні вчинки. Люди за це його хвалять і віддають йому честь. Тим часом, він здійснює те все з хитрості і підступу, для людського ока, з гордості, і нераз, навіть, щоб позірними своїми добрими вчинками привернути до себе людей, щоб відтак використати їх для своїх справ, словом, щоб їх ошукати. Противно знов, хтось є наскрізь чесним і добрим, живе і чинить благородно, керуючись щирою і палкою любов’ю до Бога і ближніх, та, однак, не раз його не розуміють і належно не цінять. Навпаки, не раз такий є осуджений людьми, терпить наруги і наклепи. Отож хитрун і фарисей — у почесті і в кулак сміється з усіх, а той, хто чесний і благородний, зазнає принижень. Нема, отже, повної справедливості між людьми.
А коли звернемо увагу на разючі переступи і кривди, які діються на світі безкарно, то наше почуття справедливості переповнить обурення. Нераз люди слабкої віри доходять до того, що кажуть: „Нема Бога, коли такі безправства безкарно діються між людьми“. Великі ошуканства, великі крадіжки і розбої, страшні кривди нераз проходять безкарно, бо хто має силу, хто має вплив, хто має гроші, той майже нікого не боїться і завжди його „правда“. Діються насильства між людьми, гноблення поодиноких осіб, а інколи й цілих народів, і нема такої сили, котра б заступилася і виміряла справедливість. Ось, большевики, які завели у себе царство антихриста, гноблять і мучать цілі народи, вбивають, розстрілюють невинних людей сотнями, тисячами, мільйонами, оголосили війну Богові, церкви збезчестили, ширять розпусту і всяку грішну погань, і тим часом усе це безкарно їм сходить, а інші держави навіть входять із ними у приязнь для марного гроша і зиску. Запитую, отже, чи є справедливість на цім світі? Ні! Нема! Однак, наш розум, наше почуття вимагає справедливості і ніяк не може погодитися з несправедливістю цього світу. Коли, отже, такою є справа з нашим почуттям справедливості, і то з почуттям конечним, вродженим, для всіх спільним, то мусить бути справедливість, котра би заспокоїла наше бажання справедливості. А оскільки така повна справедливість неможлива на цім світі, то мусить бути повна і цілковита справедливість на другім світі.
В Бозі є повна справедливість.
Так, мусить бути повна справедливість, яку вимірює Бог, який є не тільки милосердям і любов’ю, але також правдою і справедливістю. Бог є терпеливим, але й справедливим. Бог є всевідучим і все знає: чесноту і лукавство, є всемогутнім, і тому може здійснити всю справедливість, є вічним, і тому ніхто не може ухилитися від справедливого суду. Так, отже, як Бог є, так є й повна справедливість: нагорода для добрих і кара для злих та непоправних. Небо — для праведників, пекло — для грішників.
Бог не може дозволити легковажності і висміювання щодо своїх прав.
Крім цього, мусимо зрозуміти, що Бог, коли видає свої права, то не на те, щоб люди собі їх легковажили і з них сміялися. Божі постанови і права не можуть бути лише пострахом, подібно як страхопуди для горобців. Коли є оголошене право, то мусить бути виконана нагорода для тих, які дотримуються цього права, а також кара для тих, які цим правом легковажать, не дотримуючи і порушуючи його. Коли земний володар видає свої права, то оголошує також і кару для порушників цих прав, бо інакше люди легковажили б ці права. Тому люди, які не хочуть накликати на себе кару штрафом чи в’язницею, або навіть втратою життя, мусять поважати ці права і їх дотримуватись. А Бог, який є найвищим Господом, який є монархом усіх земних монархів, від якого походять усяка влада і право, отже, чи Бог мав би наголошувати на своїх правах, щоби за них не карати тих, які відважуються ці права легковажити, порушуючи їх? Чи Бог мав би видавати і грозити карою тільки для постраху? Ні! Бог є справедливим та всемогутнім, і тому виконає повну справедливість, і тому мусить бути небо як нагорода для праведних душ, і мусить бути пекло для нерозкаяних грішників.
Чому Бог не карає грішника відразу ж після вчинення гріха? З огляду на свобідну людську волю, котрої Бог не хоче ламати чи обмежувати.
Не беремо до уваги те, що Бог не хоче нікого насильно і примусово тягнути до неба або кидати до пекла. Людина має розум і свобідну волю. Бог шанує та цінить цю свобідну волю людини і хоче, щоб людина сама свобідно служила Богові, сумлінно виконуючи Його волю і права, та щоб через це вона мала заслуги. Якби Бог відразу карав за гріх справедливою карою вже на цім світі, то люди, з боязні і страху, остерігалися б гріха та чинили б чесноти, але зі страху, отже з певного примусу та конечності, і тоді не було б заслуг за добрі вчинки, ані кари за злі вчинки. Тоді людська воля була б обмеженою, не була б свобідною. Люди, виконуючи людські права, з боязні перед жандармом і поліцейським, перед карою штрафом або в’язницею, то роблять це тільки з боязні, але не зі свобідної волі. Бог хоче бути оправданим у своїх судах. Бог поставив перед людиною вогонь і воду, життя і смерть, а людина сама повинна свобідно вирішувати і вибирати те, що хоче, й отримає те, що сама вибрала, так що ніхто не може нарікати на Бога, що незаслужено отримав кару. І тому Бог є терпеливим до людей на цім світі.
Бог визначив міру і межу як для праведників, так і для грішників.
„У Бога все розважене, розмірене і розраховане», — каже Святий Дух. Визначив Бог праведникові міру, яку має заповнити своїми чеснотами і добрими вчинками. І коли з любові до Бога свобідно заповнить свою міру добрими вчинками і заслугами, покличе його Бог до себе і дасть йому нагороду. Так само визначив Бог міру і грішникові, доки може грішити і чинити безправно. І коли грішник заповнить міру своїх гріхів і злочинів сам, із власної лукавої волі, тоді Бог бере його з цього світу і відміряє йому повну справедливості кару. Так, Бог є милосердним і терпеливим, але також і справедливим. І тому не мине праведників нагорода у небі, а також не мине належна кара грішників у пеклі.
Отже, Бог є самою правдою і справедливістю, є нагородою за чесноти у небі, є карою за гріхи у пеклі!
Кари пекла. Перша – цілковита розлука і розрив з Богом.
Які кари є в пеклі? Кари душі і кари тіла, тому що людина грішила душею і тілом.
Першою і найтяжчою карою є розрив і цілковита розлука з Богом, і ця кара відноситься головно до душі. Бог ненавидить грішника, а грішник — Бога. На цім світі Бог не відмовляє грішникові у своїй любові. Навіть, коли він грішить, Бог не тільки підтримує його життя, але також дозволяє йому вживати дочасних дібр земного життя, земської радості і земського задоволення. Бог не позбавляє його своєї любові, яку вкорінив у його душу.
(Продовження буде)
† Григорій ХОМИШИН,
Єпископ Станиславівський.
