Наприкінці минулого тижня люди згадували річницю початку майдану. Що ж, в історії країн бувають трагічні сторінки - і їх краще не романтизувати, щоб не напрошуватися на їх повторення. Але вони минають. Майдан був страшним, інфернальним обманом, але і він залишиться в минулому.
Пройде час, і Україна буде мирною, благополучною країною, де будуть цінувати людське життя, гідність і свободу. Жертв з усіх боків будуть поминати саме як жертв, а не як героїв, тому що люди будуть уникати героїзувати насильство. Це буде тепла, затишна, добра країна, і жити в ній буде добре. Тому що Бог любить Україну і дасть їй мир.
Але поки що робляться спроби відродити змучений пафос «революції гідності», знову проголосити гасла, які тоді запалювали людей. Це виглядає штучно і нестерпно сумно. Та й насправді, змучений пафос - це несамовито сумне видовище, як померла пристрасна закоханість. «Що ж ви відразу не сказали? - Так казали ж, ти не слухав». Люди слабкими і невпевненими голосами прославляють чудовий бенкет свободи і гідності, а в голові у них явно крутиться цитата з класика: «краще б і не було того бенкету».
Те, що сталося, викликає деякі паралелі з подіями, пов'язаними з релігійною громадою «Посольство Боже». Український проповідник нігерійського походження, Сандей Аделаджа, належить до так званої «теології процвітання» - псевдовчення, згідно з яким, якщо людина буде слухняна Богу, Бог благословить її рясно» і при цьому матеріально - причому, зрозуміло, вже в земному житті. «Рясні благословення» які виллються на вірного, будуть носити цілком відчутний характер - здоров'я і багатство. Треба тільки проявити віру та послух Богові, і покластися на Його обітниці. А найкращий спосіб проявити віру - це вкласти гроші в «служіння» проповідника процвітання. Бог обов'язково це оцінить, і віддасть вірному багаторазовим (і цілком фінансовим) прибутком.
Сам Сандей Аделаджа - людина здорова, пашить енергією і багатий. Цього не можуть заперечувати навіть його люті вороги і заздрісники. Його найближчі помічники також виглядають непогано - це безперечний факт. Ось, бачите, люди вже щосили насолоджуються «рясними благословеннями» які вони охоче закличуть і на вас своїми молитвами, якщо ви станете їх паствою.
І паства до Аделаджі стікалася - незважаючи на різку критику з усіх сторін, в тому числі з боку найближчих родичів по вірі - протестантів. Люди наповнювали величезні зали, щоб послухати людину, яка несла їм звістку надії - ви можете вилізти із злиднів, я знаю як, подивіться на мене, ви отримаєте такі ж «благословення». Люди жертвували всі свої гроші, продавали квартири, віддавали свої будинки і вирушали в знімні кімнати - пастор Сандей умів переконати їх, що в цьому полягає воля Божа для них, і що Бог, звичайно ж, ось-ось «благословить» їх надзвичайно «рясно». Люди вкладали гроші у «king's Capital», фірму, пов'язану з Сандеєм (згідно багатьом свідченням, ПО), очікуючи, що вони повернуться з величезним прибутком.
Зрозуміло, насправді Боже слово нічого подібного не обіцяє, чоловік благочестивий цілком може виявитися бідним і хворим, і багато святих людей такими були. Як і слід було очікувати, ніяких «благословень» пасомі Сандея не отримали. Замість цього вони втратили і так досить скромний достаток, який у них був. Як люди могли виявитися настільки нерозсудливими? Більшість із нас насторожаться (і правильно зроблять) коли їм пообіцяють великі гроші з повітря. Як нігерійському проповідникові вдалося вселити людям таку довіру? Зрозуміло, пастор Сандей - людина великого особистого артистизму. В інтернеті лежить ролик, де він збирає з залу двадцять тисяч доларів за дві хвилини - знайшовши двадцять чоловік, готових пожертвувати по тисячі.
Легко помітити, що Аделаджа просто лестить своїм адептам; авторська відеопрограма, в якій він розмовляє зі своїми парафіянами, називається (ні багато ні мало) «Становлення творців історії». Людям вселяють гостре почуття їх обраності, участі у великих справах Божих, великого і славного майбутнього, яке їх чекає, якщо вони будуть слідувати за «пастором Сандеєм».
Він задовольняє - на якийсь час - таку важливу потребу людини як потреба в значущості. Як писав незабутній (ще з часів перебудови) Дейл Карнегі, «пристрасне бажання бути оціненим по достоїнству». Аделаджа пропонує людям визнання їх гідності - в обмін на слухняність і, в підсумку, чималі гроші. На людей бідних і ображених (хоча не тільки їх) це діє безвідмовно.
Але повернемося до однієї з очевидних помилок, зроблених парафіянами «Посольства Божого». Вони вважали, що, раз сам Сандей Аделаджа - людина успішна і багата, успішним і багатим стане кожен, хто за ним піде. Але багатство - не грип, яким можна заразитися, спілкуючись з його носієм. Аделаджа успішний і багатий з причин, які не могли діяти для його парафіян. Вони допомагали йому - за свій рахунок - стати ще багатшими і успішнішим, а ось він їм - ні. Їх сліпа довіра служила лише його інтересам, ну, можливо, інтересам його найближчих помічників, але ніяк не інтересам їх самих.
Ми повинні помітити, однак, що при всьому тому матеріальному і духовному збитку, який Аделаджа завдав своїм адептам, крові на ньому немає. Він не посилав своїх парафіян вбивати і вмирати. Люди, постраждалі від красномовства Аделаджі (і від своєї власної легковерності) позбулися грошей, іноді осель, але не життя.
Це вигідно відрізняє Його від революціонерів, які позбавляють людей не тільки достатку, але і життя. Хоча між ними є і явні подібності. Насамперед, у самому принципі «йдіть за багатими і успішними людьми і ви самі станете багатими і успішними».
«Революція гідності» була очевидно прозахідною і привела до влади прозахідний уряд, люди, які стояли на Майдані хотіли в Європу, на Захід взагалі, сприймаючи посланців Заходу - Байдена, Нуланд, Маккейна - з тим же натхненням, з яким парафіяни «посольства Божого» слухали пастора Сандея. Чому? Тому що Захід - тобто США і Західна Європа - надзвичайно успішне суспільство. Це неможливо заперечувати. Не рай земний, звичайно, але ця група країн забезпечила своїм громадянам найвищий у світі рівень достатку та особистих можливостей. «Жити як у Європі» значить жити в достатку і комфорті, в якому живуть і західноєвропейці (північні)американці. Довіртеся посланцям цих чудових країв - і ваше життя стане настільки ж прекрасне. Адже вони нічого іншого не бажають, як тільки того, щоб ви розділили з ними рясні благословення істинної демократії.
Росіяни виявилися дещо менш уразливі для цієї спокуси, тому що бачать, що порівняно з жебракуватими 90-ми їх життя помітно покращилося. Україна - за ряду причин - залишилася в 90-х, будучи найбіднішою країною Європи. Люди опинилися у становищі, з якого відчайдушно хотіли вибратися - і тут перед нмими з'явилися проповідники «Шляху до Європи». Як рік тому говорив у своїй промові Арсеній Яценюк, в Євросоюзі зарплати набагато вищі, ніж в Україні чи в Росії, рівень корупції значно нижче, високий рівень медичного обслуговування, тривалість життя в ЄС в середньому на 15 років більше, ніж на Україні чи в Росії, українці хочуть гідного і кращого життя - і тому треба підписувати асоціацію з Євросоюзом. Можна трохи прискіпатися, вказавши на те, що такі країни ЄС, як, скажімо, Латвія, небагаті, не багатше Росії, а такі як Румунія і Болгарія - відверто бідні, але в цілому вірно. Країни західної Європи, що входять в Євросоюз, дійсно багаті і впорядковані. Ми хочемо, щоб людей поважали - говорив Яценюк в тій же промові - щоб людині, яка звертається до чиновника, не хамили, щоб йому не доводилося давати хабарі. Сміливим реформам, які перетворять Україну на процвітаючу країну на зразок Франції чи Німеччині, допоможуть «брати» з Європейського Союзу і США. Вони обіцяли, що не кинуть, допоможуть, забезпечать кредитами і робочими місцями, як Арсеній Яценюк запевняв аудиторію.
Люди, які прийшли на Майдан, сприймали ці промови як благу звістку, з упованням і гарячою вірою. Підемо в Європу, і станемо багатими і упорядкованими. Але ця надія була не більш грунтовною, ніж надія парафіян пастора Сандея знайти «рясні благословення», жертвуючи його організації.
Як незабаром з'ясувалося, західні «брати» переслідують свої власні інтереси - не тому, що вони якісь особливо погані люди, зовсім ні, просто тому що так влаштований світ. Державні діячі діють в інтересах своїх держав.
Дозвольте нагадати деякі очевидності. Суверенні держави мають свої інтереси. Професійні обов'язки державних службовців, що працюють в області зовнішньої політики, полягають у захисті інтересів їхніх держав. На відміну від Сандея Аделаджі, Джо Байден з товаришами - чесні люди. У тому сенсі, що вони чесно виконують свої обов'язки перед державою, якій вони присягали і яка платить їм зарплату. Їх робота полягає в забезпеченні інтересів Сполучених Штатів Америки. Точно так само, як робота, наприклад, Сергія Лаврова полягає в забезпеченні державних інтересів Росії. Ми, мабуть, будемо вважати безнадійно наївними яких-небудь бідняків з іншого кінця земної кулі, які чомусь вирішать, що Сергій Лавров та інші високопоставлені державні мужі Росії - найбільше стурбовані своїм добробутом. Ні, звичайно, добробут якихось заморських бідняків цікавить цих державних мужів лише остільки, оскільки воно якось відбивається на державних інтересах Росії. Так і для Джо Байдена українці - абсолютно чужі і неприємно галасливі східноєвропейські бідняки, які вічно просять грошей. Тут справа навіть не в тому, що Байден поганий або українці погані - просто так уже влаштований світ, іноземні політики ніколи вам не будуть братами, тому що у них є власні держави і народи, перед якими вони несуть зобов'язання.
Те, що вам будуть говорити багаті сусіди по планеті, зумовлене їхніми інтересами, а не вашими. Для вас слідування їх побажанням може обернутися жорстокими бідами, - що ми і бачимо, на жаль, в Україні. Майдан 2004 року був гаряче підтриманий Заходом - і закінчився великою перемогою демократії. Менше ніж через десять років багато людей вважають, що життя їх настільки нестерпне, що вирушили на другий майдан. Результати відомі.
Що ж, принцип «слухайтеся багатих і успішних людей, і ви будете багаті і успішні» не працює. Іноді люди бувають багаті та успішні рівно настільки, наскільки вміють користуватися легковір'ям інших. Що ж, зробленого не повернеш, треба жити далі, але варто пам'ятати про те, що набагато краще вчитися на чужих, ніж на своїх помилках.
Сергій Худієв / http://pravoslavnews.com.ua
