Скільки разів побожно відмовляється Вервиця, стільки ж разів вкладається на голову Ісуса та Марії вінець із ста п’ятдесяти білих і шістнадцяти червоних троянд Неба; троянд, які ніколи не втратять ані своєї свіжості, ані привабливості.

Пресвята Діва прийняла і сподобала цю назву – Вервиця, наголошуючи багатьом своїм шанувальникам на тому, що скільки "Богородице Діво” промовили б на Її честь, стільки б пожертвували Їй найчарівніших троянд.

Брат Альфонс Родрігес з Товариства Ісуса молився на Вервиці з такою ретельністю, що нерідко було видно, як з кожною молитвою "Отче наш” виходила з його уст червона троянда і з кожною "Богородице Діво” – біла троянда, однаково прекрасні і запашні.

Хроніки св. Франциска розповідають, що один молодий монах мав звичку щодня перед обідом читати молитви-коронки до Пресвятої Діви. Одного разу він не встиг помолитися, а вже пролунав сигнал іти до столу, тоді попросив наставника, щоб дозволив йому все таки помолитися, перш ніж сяде обідати. Отримавши дозвіл, подався до келії. Позаяк, його довго не було, наставник послав одного з братів покликати його. О, диво! Той побачив його осяяного небесним світлом і Пресвяту Діву з двома ангелами. З його уст з кожним "Богородице Діво” виходила прекрасна троянда, яку обережно підхоплювали ангели і оздоблювали нею голову Пресвятої Діви, що з задоволенням приймала таку шану.

Вервиця 150 "Богородице Діво”, таким чином, є великим вінцем, Вервиця 5 "Отче наш” – малим вінком квітів або троянд небесних, покладених на голові Ісуса та Марії.

Троянда – це королева квітів. Вервиця – це троянда серед побожних практик.

Вервиця походить від східних пустельників. Вони жили давно в пустинях для того, щоб молитися, молитви ж повторяли сотні разів. Так, наприклад, св. Павло, що жив у єгипетській пустелі, проказував триста молитов на день. Щоб не помилитись, брав він 300 камінчиків і потім за кожною молитвою по одному відкидав.

Спосіб цей був досить невигідний. Тому вже учні св. Павла чинили дещо інакше. Одні брали мотуз і в’язали на ньому стільки вузлів, скільки проказували молитов. Інші понав’язували на шнур стільки зернят із ягід, скільки їм треба було проказувати молитов, а потім за кожною молитвою пересували по одному зернятку.

Це й був початок Вервиці. Від східних пустельників перейшов цей обряд до грецьких і латинських ченців, що жили в монастирях близько міст.

Коли ж пізніше наші предки прийняли св. Віру, то цей гарний набожний звичай перейшов від монахів до нас.

Назва „вервиця” походить від церковно-слов’янського слова "верв”. Що означає шнурок.

Форма і метод, згідно з якими відмовляються молитви сьогодні, походять з Церкви, бо подала їх у 1214 році Пречиста Діва св. Домінікові для навернення єретиків-альбігенсів і грішників.

Наша старовинна книга з XI сторіччя "Номоканон” стверджує виразно, що наші предки ще до прийняття християнської віри використовували вервиці.

І старовинна ікона зображує св. Антонія Печерського з вервицею в руці. Шевченко в поемі про Палія, представляє його, як монаха, теж із вервицею: "Перехрестився, чотки (вервицю) взяв і за Україну молитись Палій чернець пошкандибав”.

Вселенська Церква не перестає устами Христових Намісників заохочувати вірних проказувати молитви на вервиці. Ці молитви Церква наділяє великими відпустами.

До того ж сама Цариця Неба прив’язує до цієї молитви великі обітниці. Як у Люрді, так і у Фатімі являється Пречиста Діва Марія з вервицею в руках і гаряче заохочує проказувати на ній молитви.

Пресвята Діва прихильна не тільки до проповідників Вервиці. Вона чудово винагороджує і тих, хто власним прикладом заохочує інших до цього набоженства.

Король Альфонс, прагнучи, щоб уся його родина вшановувала Вервицею Пресвяту Матір, заохочував всіх до цього власним прикладом, носячи при боці велику Вервицю. Однак читання молитов на ній не було обов’язковим, лише добровільним: завдяки чому увесь його двір почав побожно молитися на Вервиці.

Незабаром він переконався, як Пресвятій Матері подобається його побожний намір. Якось король важко захворів, вирішили навіть, що він помер. Та тільки його схопив Трибунал Божий, як він побачив дияволів, які звинувачували його у багатьох злочинах, і Божого Суддю, що мав винести йому вирок вічної кари. Аж ось прийшла Матір Пресвята і заступилася за Альфонса. Дияволи поклали на одну шальку терезів гріхи короля. Вона ж поспішила покласти на другу шальку велику вервицю, яку Альфонс носив на Її честь, а також Вервиці тих, кого своїм прикладом заохотив до цього набоженства. Відразу та шалька переважила. Пресвята Діва дивлячись на Альфонса, ласкаво мовила: "Випросила тебе у Сина, як нагороду за малу послугу, яку ти зробив Мені, носячи Вервицю, щоб ти жив ще кілька років; отож використай їх добре і чини покуту”.

Отямившись Альфонс вигукнув: "О, благословенна Вервице Пресвятої Діви, завдяки, якій я уникнув вічної кари!” Незабаром він одужав. Відтак щоденно молився на Вервиці.

Отже, коли відчуваєте, що ваше сумління обтяжене провинами, візьміть Вервицю, промовте одну її частину і будьте певні, що у той час, коли ви будете розважати і вшановувати ті таємниці, Він покаже Отцю Небесному Свої святі Рани, заступиться за вас і випросить для вас ласку і відпущення ваших гріхів.

П’ятнадцять обітниць для тих, хто відмовлятиме св. Вервицю (дані бл. Аланові де Рупе)