Чи не у кожному селі Калущини — десятки гектарів необробленої ніким землі, а люди продовжують сваритися через кілька метрів межі чи стежки. Здебільшого, подібні конфлікти просто абсурдні, але саме вони дуже швидко переростають у справжні міжсусідські війни. Примирення у подібних випадках — малоймовірне. Тим паче, коли проти сусідів, родичів, простих односельців та сільської ради виступає… родина священика.

Конфлікт за стежку у Завої розгорівся минулого тижня, одразу після того, як Микола Данів (УАПЦ - прим. адмін.) вирішив загородити частину пішохідної дороги, якою до цього користувалися всі сусіди та односельці. За один день чоловік забетонував стовпці, натягнув сітку та переніс ворота. Його подвір’я, таким чином, збільшилося на кілька квадратних метрів зарослого болотяною травою клаптика землі.
Сусідам, проте, таке розширення меж не сподобалося. По-перше, через нього люди позбуваються стежки, якою, переконують, ходили споконвіку. По-друге, тепер подвір’я сусіда суттєво виступає за лінію суміжних із ним подвір’їв і захоплює частину городів інших людей. І по-третє, що найголовніше, — відтепер людям буде ніде розвернутися не лише автотранспортом, але навіть звичайним возом із кіньми. Адже земля, яка давала можливість для невеличких маневрів, стала приватною.
— Ми не мовчали, — поділився з "Вікнами” Ярослав Матіїв. — Одразу ж вийшли до сусіда та запитали, що ж відбувається. Поступово розгорілася суперечка, вийшли ще кілька сусідів, але отець (Микола Данів служить у церкві Середнього Угринова. — Авт.) уперто виконував свою роботу, аж поки не загородив усе, що хотів. Нам він повідомив, що має документи на приватизацію і, відповідно, відмежовує своє. Але тих документів ніхто з нас не бачив. Більше того, навіть, якщо вони дійсно є, то виникає логічна підозра, що розширення подвір’я відбулося не без участі сільської ради. Та чи законно це?
Розібратися у конфлікті минулої п’ятниці вирішили і депутати, землеупорядник та в. о. голови Завійської сільської ради. Поки вони прийшли, біля спірної ділянки вже зібралися понад 40 завійчан. Люди йшли звідусіль: молодші — з дітьми, а старші, опираючись на палиці. Не залишалися осторонь навіть ті, кому приватизація ділянки суттєво не шкодить.
— На цій вуличці живе моя мама, — розповіла одна з жінок. — А я, хоч живу окремо, щодень до неї навідуюся. Завжди ходила цією стежкою. Тож, нею впевнено пішла і цього разу. Надворі, щоправда, було вже темно, а вуличного освітлення у селі немає. Тому я просто наштовхнулася на сітку, якою вдень обгородили подвір’я. Ледь не впала. Досі не можу зрозуміти, як можна привласнити дорогу?
Інші люди також були одностайними: межі подвір’я треба повернути до попередніх розмірів. Адже стежка, частина якої опинилася за загородою, тягнеться кілька кілометрів, і люди нею користувалися віддавна.
"Навпроти моєї хати також ця стежка проходить і люди нею користуються. Але ж я не загороджую її”, — стверджувала одна жінка. "Діти тою стежкою до школи ходять, а дорослі — на городи”, — доповнювала інша. "На городи людям тепер хіба літаками літати”, — обурювалася третя.

Документ-фантом
Зрештою, прийшла і комісія сільської ради. Щоправда, — без документів, за якими можна би було легко встановити істину. Відтак, замість зваженої розмови на практиці суперечка переросла у балаган: кожен наводив свої аргументи, а от до аргументів інших — особливо не прислухалися.
Дружина священика, пані Ольга, одразу ж заявила: чоловіка вдома немає, бо ніхто їх не попереджав, що має бути комісія.
— Як добрі сусіди, то вони підходять і кажуть: дайте нам ту стежку, — зазначила Ольга Данів. — Ми, як робили приватизацію, то всі сусіди підписувалися. Ми зробили документи і знаємо, що то є наше. Але от, наприклад, баба припинає кози, а сусідські хлопці (не знаю, чи спеціально, чи ні) мотоциклами починають ганяти. Приїжджають до кожного машини, щось хочуть розвантажити, ніхто не питає, можна чи не можна заїжджати. Заїхали, розвантажили і поїхали. Я не хочу ні з ким сваритися. Але чоловік вирішив то загородити і — так і зробив. Він зразу казав, що якщо є у документах стежка, то він загороджувати не  буде. Але у документах її немає.
Переконати оратора, що стежка потрібна всій громаді, намагалася в. о. Завійського сільського голови Анастасія Василів: "Я би, напевно, вмерла, якби вся громада за того куска землі так проти мене повстала. Та зробіть той паркан так, як він був, і най люди ходять здорові тою стежкою. Ми ніхто за собою її не заберемо. Вона як була, так і буде”.
Але, вочевидь, аргументи були не переконливими. Господиня вперто наполягала: паркан стоятиме. Тим часом люди продовжували сперечатися, згадували один одному конфлікти попередніх років, давні суперечки й образи.
"Вікнам” Ольга Данів порадила звертатися до сільської ради. Зазначила лише, що земля приватизована вже давно, і вони все роблять згідно з законом. Від детальніших коментарів — відмовилася. 
Зрештою, депутати сільської ради попросили показати документи на приватизацію. Утім, їх, як з’ясувалося, газди тримають у сусідньому селі. Землеупорядник сільської ради свого примірника також не мала.
Між іншим, дісталося і землеупоряднику Марії Ільків, яку люди згарячу почали звинувачувати у незаконній приватизації. Сусіди запевняли, що документи вони підписували, навіть не здогадуючись про те, що межі подвір’я будуть змінені. Інакше — були би не підписали. А безпосередні заміри комісія робила без свідків. Марія Ільків заперечила, навіть вказала на свідка. Той, щоправда, у свою чергу, запевнив, що навіть близько не був біля подвір’я священика. Знайти правду знову не вдалося.
Анастасія Василів ще кілька разів просила владнати суперечку мирно. Але Ольга Данів була непохитною. Відтак, пообіцяла вже у понеділок принести у сільську раду документи про приватизацію.
Отож, комісія була змушена відкласти вирішення питання на кілька днів. Щоправда, обіцяли: навіть переконавшись, що земля, через яку зав’язався такий конфлікт, — приватизована, спробують повернути її громаді.
— Ми обов’язково вивчимо документи, — зазначив депутат сільської ради Микола Гаврилів. — Якщо приватизація відбулася з порушеннями, то ми можемо рішенням сесії сільської ради це визнати. Скласти відповідний акт. І хай люди звертаються до суду і відміняють це все. Іншого виходу я не бачу.
Зрештою, поки одні сперечалися, інші від слів перейшли до діла: за кілька хвилин чоловіки розібрали огорожу.

Усі — до суду
Розставити хоча би деякі крапки над "і” планували у понеділок. Але, як повідомила Анастасія Василів, державного акту про приватизацію сім’я Данівих у сільську раду так і не принесла. Не прийшли вони й у вівторок та середу.
— Ми спілкувалися ще по телефону, але, наскільки я зрозуміла, документів нам ніхто пред’являти не збирається. Тому, найімовірніше, людям таки доведеться вирішувати справу у суді, — підсумувала Анастасія Василів. — Сільська рада у цій ситуації — просто безсила. Щоб дізнатися, чи справді той клаптик землі приватизували, треба звертатися у земельний відділ, де зберігається другий примірник державного акту. Далі — до суду, який може відмінити рішення про приватизацію. Лише після цього громада поверне собі свою стежку. Щоб у людей була підстава, комісія сільської ради, яка вивчала ситуацію на місці, складе відповідний акт. Ми — на боці більшості. Адже, коли близько 40 людей говорять, що стежка їм потрібна, і лише одна сім’я вирішила по-іншому, ми повинні діяти в інтересах громади.
Між тим, у понеділок увечері до Завою завітали двоє чоловіків. Спочатку — до хати в. о. голови сільської ради. А потім — до Ярослава Матіїва.
— Чоловіки представилися співробітниками Івано-Франківського УБОЗу. Показали якісь посвідчення, але я не читала їх. Повірила на слово, — розповіла "Вікнам” Анастасія Василів. — Вони цікавилися конфліктом, допитувалися, нащо громаді тої стежки. Я пояснила, що до центральної дороги від тих хат — кількасот метрів, які щоразу треба буде долати і дітям, і пенсіонерам, що стежкою користувалися люди багато років і просто так люди її не віддадуть. Вони це все вислухали і пішли геть. Мене особисто здивувало лише те, що вони прийшли ввечері і додому.
Свій візит "гості” нанесли і Ярославу Матіїву. Щоправда, його на той момент удома не було.
— Я якраз поїхав на другий кінець села до кума, — каже чоловік. — А дружина вдома вирішила сфотографувати сина. Тож, коли прийшли нібито співробітники УБОЗу, у руках у неї був фотоапарат. Побачивши двох накачаних бритоголових чоловіків, вона злякалася. Вони запитували про мене. Потім почали погрожувати, що якщо ми не заспокоїмося з тою стежкою, не перестанемо розголошувати про конфлікт, то доведеться познайомитися з в’язницею і таке інше. Донька одразу кинулася телефонувати по сусідах. Почали сходитися люди. Дружина у цей момент непроханих гостей ще і сфотографувала. Тож, їм не залишалося нічого, як піти.
Сім’я Матіївих одразу ж зателефонувала у Калуський міськвідділ міліції і повідомила про погрози. А ще щодо вирішення питання приватизації стежки — до голови Калуської райдержадміністрації Василя Качмара. Районна влада пообіцяла прислати комісію.
За словами Ярослава Матіїва, сусід-священик погрожує йому та іншим учасникам розборів судом. Але шукати справедливості у Феміди готова і громада Завою, яка, схоже, за стежку боротиметься до кінця.