Свою славну історію Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (с. Жировиці Слонімского району Гродненської обл., Білорусія), веде із 1470 р. Всенародної слави чудотворної ікони образ Пресвятої Богородиці в Жировиці набув на початку ХVII ст. Ікона Божої Матері у Жировиці входить в число 100 найвідоміших чудотворних ікон світу.
Головним джерелом найдавніших відомостей про чудотворну ікону, побудови на її місці церкви і заснування монастиря — є написана в 1622 р. ченцем Жировицької василіянської обителі ієромонахом о. Феодосієм Боровиком книга «Гистория, або повесть людей розных, веры годных о образе чудовном Пренасвятейшой Девы Марии жировицком в повете Слонимском...».
Як свідчить народний переказ, ікона Пресвятої Богородиці об’явилася пастушкам із с. Жировиці, літнього дня 1470 р. Їх увагу привернуло надзвичайно яскраве світло на краю лісу, яке пробивалося у вигляді полум’я крізь гілки. Вони чимскоріш побігли туди, щоб побачити, що це за дивна ясність. Коли вони підійшли ближче то побачили на гіллях груші-дички, невелику ікону Божої Матері у променевому осліпляючому сяйві. Із цікавістю і острахом спостерігали пастушки за досі небаченим дивом. Через деякий час яскраве світло стало мало-помало згасати. Коли ясність зникла вони зняли Ікону з дерева і занесли до власника цього лісу Александра Солтана. Не надавши особливого значення розповіді дітей- пастушків, він взяв ікону і сховав її в шкатулку, вважаючи, що це дорогоцінний скарб.
Коли одного разу у нього в гості зібралося чимало навколишньої знаті, він хотів показати цю ікону, але яке ж було його здивування, коли він не найшов її у своїй шкатулці, хоч вона була замкнена. В тім часі дали йому знати пастушки, що ця ікона знову знаходиться в лісі, на тім самім дереві, що й попереднього разу. Солтан зрозумів, що Богородиця не хоче, щоб її ікона була замкнена в скрині, але, що Вона вибрала собі те місце та хоче там перебувати. Тоді ж він дав обітницю на місці об’явлення ікони Богородиці побудувати церкву.
На місці об’явлення образу Пресвятої Богородиці власник с. Жировиці, підскарбій (казначей) Великого Князівства Литовського Александр Солтан велів спочатку поставити невеличку каплицю, куди було поміщено ікону. А через декілька місяців його ж коштом споруджено на місці об’явлення ікони — велику дерев’яну Свято-Успенську церкву. На тім місці, де стояло дерево, на якім об’явилася ця ікона Матері Божої, поставлено престіл, а над ним поміщено цю чудесну ікону Богоматері. Окрім цього, він спровадив монахів, щоб берегли це святе місце, побудувавши для них біля церкви Свято-Успенський чоловічий монастир.
По якомусь часі ця дерев’яна церква згоріла дотла. Після пожежі селяни й монахи перетрусили все згарище, але ікони не виявили. Не могла вона згоріти, вона ж із каменю, — переконували вони один одного. Ікону знайшли жировицькі діти, які погожого весняного дня бавилися неподалік згарища, під пагорбом. Саме вони й побачили на цьому невеличкому горбку, який був віддалений від згорілої церкви на декілька десятків кроків, надзвичайний блиск, який вразив їх, а в сяйві його променів фігуру жінку в світло-білій одежі.
Налякані побаченим, діти кинулися наввипередки в село, де розповіли про це дорослим. Незабаром ціле село разом із монахами були на місці дивної появи. Радості їх не було меж, коли вони побачили на місці панни в світло білій одежі свою добре знану ікону Пресвятої Богородиці, яка нічим не підперта, стояла на камені, що виступав із землі пагорба. На їх здивування ікона була ані трішечки не пошкоджена. А довкола ікони, поряд всі воти, які були зложені багатьма християнами різного соціального стану та різного віку, які з вірою приходили до цього Образу, відповідно до свого прохання від різноманітних недуг і страстей зцілялися. Перед іконою стояла свічка, яка хоча й горіла довший час, але не вигоріла. Побачивши незбагненне чудо, всі прибулі, як стій упали на коліна і врочисто заспівали благодарну побожну пісню та проказали молитву «Отче Наш» й Пресвята Богородице спаси нас. Вже з перших днів об’яви ікони в народі стали переконливо вважати, що нібито її знесли з неба на землю ангели. Монахи й жителі Жировиці неймовірно були раді віднайденням ікони. Одразу ж для неї спорудили невеличку капличку. Після чого приступили до будівництва нової мурованої церкви.
У 1560 р. на кошти Івана Солтана побудова мурована Свято-Успенська церква. Після освячення церкви сюди торжественною процесією, при численнім зборі духовенства і мирян з величальними піснеспівами та під мелодійний передзвін всіх дзвонів монастирської дзвіниці, голос яких розніс про цю радісну вістку, рознісся на всю околицю й було перенесено з каплички чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Її помістили в мистецьки виконаному кіоті зліва від царських врат, як величну святиню.
Ікона Божої Матері в Жировиці — за розмірами найменша із всіх наявних Богородичних чудотворних ікон. Вона невелика за розмірами (5,6×4,4 см.) з напівкруглого за формою кусочка каменя яшми, прозорої синяво-сірої, яка переходить аж до золотавої барви, на якому рельєфне, плоскою різьбою зображення Пресвятої Богородиці з дитятком Ісусом на правій руці. Навкруг по каймі вирізані слова на церковнослов’янській мові: «Чеснійшую Херувим і славнішую воістину Серафим, без істлінія Бога Слова породила сущую Богородицю Тя величаєм».
Щоб зберегти образ, до якого кожний, хто молився перед нею прикладався, від стирання і поступового нищення та захисту від впливу сонячного світла, його у 1638 р. закрили склом.
На місці другого об’явлення Жировицької ікони Божої Матері була побудована дерев’яна церква, освячена під титулом Різдва Божої Матері. У 1672 р. на її місці побудована кам’яна церква, яка перейменована пізніше на Явлення Богородиці («на камені»). Камінь, на якому знайшли ікону, був освячений і став основою Святого престолу в цій церкві.
Згодом неподалік церкви побудували новий великий монастир. Після Берестейського собору на вимогу Віленського трибуналу Жировицька Свято-Успенська чоловіча обитель в 1609 р. перейшла під юрисдикцію З’єднаної Церкви.
Фундаторами монастиря Отців Василіян в Жировиці були шляхтичі Ян Мелешко та Данило Солтан, які надали монастиреві значні пожертвування на його розбудову, про що записано у відповідних дарчих грамотах. Першим ігуменом новоствореного монастиря 23 листопада 1613 р. став Йосафат Кунцевич. А з виникненням і утвердження Чину Св. Василія Великого, монастир 1617 р. перейшов під його підпорядкування. Монастир у Жировиці на час заснування Чину Св. Василія Великого у 1617 р. став одим із перших п’яти чернечих обителей у Вільно, Новгородку, Мінську, Битені, які заклали його основи..
Своєю ревністю Йосафат Кунцевич оживив почитання Жировицької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яке в тому часі вже було дещо пригасло. Саме він з вірою в щирих молитвах перед цією іконою Матері Божої, в Її благословенні руки, під Її святу опіку передав не тільки себе, весь оновлений Чин Св. Василія Великого, який мав стати осердям З’єднаної Церкви, а й всю З’єднану із Святим Апостольським Престолом Українську Церкву на віки вічні. Василіяни під його духовним проводом, за його особистим прикладом посвячуються душею й тілом на утвердження та поширення культу Пресвятої Богородиці прославленої у Жировицькій чудотворній ікони Матері Божої. Число ревних почитателів якої росте з дня в день поступово, охоплюючи все більші території Литви, Білорусії, України, Польщі, а з часом сягне й Риму.
Слова із пісні «Жировиці цілу ласк криницю, на весь світ вийляли...» вказують на те, що Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Божим Провидінням, стала одним із перших життєдайних джерел благодаті серед більше ніж 300 чудотворних ікон Матері Божої — невичерпних криниць Господніх ласк не тільки для вірних Зєднаної Церкви, але й всіх християн в Почаєві, Зарваниці, Гошеві, Підгірцях, Улашківцях, Теребовлі, Білостоку, Крехові та в багато, багато, багато ін. місцевостях, монастирських та парафіяльних церквах. Чернечі обителі Чину св. Ввасилія Великого з того часу були і є осердям Богородичного культу в З’єднаній Церкві Білорусії та України, осередками релігійно-церковного, духовного життя, в яких василіянські монахи — ревні почитателі Божої Матері і словом, і книгою розвивали й поширювали культ Пресвятої Богородиці в білоруських та українських землях. В багатьох із них віками знаходяться безмірні духовні скарби, що їх монастирські церкви зберігають — чудотворні ікони Богородиці, що становлять спільне загальнохристиянське надбання. Василіяни маючи такі Господні дари, як чудотворні ікони Пресвятої Богородиці, віками цінували та цінують, берегли та бережуть, постійно та неустанно почитають їх, як великого значення духовну спадщину, ревно дбають, щоб через них християни духовно збагачувалися і всіляко стараються їх могутню духовну силу використати у розбудові духовного світу Христової Церкви.
Молитва до Жировицької Богородиці
О Мати Божа, Утішителько знедолених! Ми Тебе почитаємо в Жировицькій іконі, з якої Ти випромінюєш благодатне світло і показуєш повноту доброти, ніжності, надії і любові. Прибігаємо до Тебе, благаючи про зцілення для хворих, скріплення віри, розкаяння грішників, злагоду в сім’ях, єдність та солідарність з усіма християнами і добробут для всього світу. Благослови і захисти, молися і заступайся в Сина Твого Ісуса Христа за всіх нас. Амінь.
Володимир ГІЩИНСЬКИЙ / http://www.misionar.in.ua/
