Мішель Куаст

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бриняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» ( І Кор. 13, 1-8).

«Ісус пережив свою радість і свій біль з благословенням Отця і не загубив правди про себе. Бог любив Його беззастережно, і ніхто не міг від Нього це відібрати».

Саме в християнському ключі пізнається культура поведінки як сопричасна єдність внутрішнього стану та зовнішнього прояву особи, а відтак – це природне бажання віддячити Богові за дар життя, дар спілкування з ближніми, створивши їм якнайбільше зручностей, приносячи їм радість, допомагаючи відновити внутрішній мир, «втрачений рай». З почуття благоговіння перед Господнім маєстатом виростає зворушливе наставлення, повне вдячності й любові до світу, до кожного життя у ньому. Збагнувши серцем такі духовні істини, ми не будемо питати, чому неввічливо думати про своє, коли з тобою розмовляє потребуюча людина; вульгарно, брутально висловлюватись; лузати насіння, засмічувати Богом даровану нам землю... Адже найважливіше – обдарувати ближнього увагою, співчуттям, вирозумінням, надією, добрим настроєм.

Культура поведінки – це зовнішні прояви внутрішнього наставлення люблячої людини до Бога, до самої себе, до ближніх, до світу природи, а також до культурних здобутків, надбань (матеріальна і художня культура). Етикет є надбудовою, органічним, відповідним, природним завершенням будови, фундаментом якої є наш світогляд, моральні засади. Надавання переваги формі (зовнішнім приписам) над духовним світоглядним стержнем (внутрішнім переконанням) може поступово привести до втрати змісту, формальності.

Христос педагогічно тонко пояснив це фарисеям. «Коли він говорив іще, якийсь фарисей запросив його на обід до себе. Ісус увійшов і сів за столом. Побачивши це, фарисей здивувався, що він перш не зробив обмивання перед обідом. Господь сказав до нього: „От ви, фарисеї, чистите лиш зверху чашу і полумисок, самі ж ви всередині повні здирства і лукавства. Безумні! Чи ж той, що зробив верх, чи не зробив і середини? То ж дайте милостиню з того, що у середині, і все у вас буде чисте. Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м'яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати. Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах. Горе вам, бо ви, як оті гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того"» (Лк. 11, 37-44).

Можна зовнішньо культурно привітатися, але наша внутрішня сутність буде інертною, байдужою до людини. Надмірна, загострена надувага до норм і правил, відрубне заучування їх поза світоглядними переконаннями може призвести до зворотних результатів. Етикет має служити людині: її красі, здоров'ю, доброму настрою, а не призводити до роздвоєння, лукавства. Без зв'язку з етичним коренем зовнішня пристойність є шкідливою, бо вона лицемірна, призводить до розбиття цілісності особи. Важливо, щоб відбулась зміна внутрішнього стану, а не лише форми поведінки.Найнебезпечнішим для людини є розбіжність між її внутрішнім світом та зовнішнім неадекватним вчинком. Шляхетна поведінка не повинна бути самоціллю, а засобом самовираження особистості, її духоносності, того, до чого покликана «кожна людина, яка приходить у світ».

В одній із своїх проповідей відомий письменник Генрі Ноуен роздумує про християнське бачення людини. «„Ти є такий, як про тебе говорять люди", або „ти – це твої досягнення", або „ти – це твій маєток". Отже, якщо ти не даєш собі ради, не маєш відповідних друзів, грошей і успіху, то тебе просто нема. Ця ілюзія керує світом, нею надихається мистецтво: кіно, література тощо, вона потужно маніпулює людьми, а також ділить світ на багатих і бідних. Ісус говорить про це зі своїми апостолами. Ти – частинка цього світу, і тебе теж спокушають повірити в ілюзію, що ти є те, що ти робиш, що маєш або чим керуєш. Зібране життя – це коли ти говориш: „Я не мушу просити у світу дозволу на життя. Я не є те, що про мене говорять люди, не те, що продукую, і не слава, яку маю. Я не мушу випрошувати дозволу на існування. Я – Божа дитина, яку він уподобав"» .