«…бо ж вам дана ласка Христа не тільки вірувати в Нього, але за Нього також і страждати» (Фил. 1,29).

У повсякденному житті ми не раз зустрічаємося з різноманітними проблемами, суперечками, незгодами. Здається, їм немає кінця-краю. Ми не раз запитуємо себе про те, коли ж це все закінчиться: переживання, страх, неспокій. Ми часто уважаємо, що ці речі украй негативно впливають на нас, завдають нам великого болю. Але чи це так? Чи дійсно звільнення від них принесло би нам бажаний спокій? Спробуймо знайти відповідь на це запитання, розглянувши життя Христа. Вчитуючись у рядки Нового Завіту, спостерігаємо, як Христос у своєму земному служінні не шукав шляху втечі від різних проблем, навпаки, будучи повністю відданий волі Отця, Він обрав дорогу послуху аж до самої смерти, «смерти ж хресної». Він віддав своє життя, щоби нас зробити вільними від влади гріха, щоб ми могли почуватися справжніми Синами Божими, для яких труднощі теперішнього світу є лише засобами для віднайдення Царства Божого. Він прийняв людську подобу, немічне тіло заради того, щоб дати нам спасіння. Святий Іриней Ліонський пише: «Слово Боже оселилося в людині і стало Сином Людським, щоб привчити людину розуміти Бога і привчити Бога жити в людині, згідно з волею Отця». Дуже влучно висловлюються на цю тему святі отці, котрі казали, що багато людей хочуть радіти з Христом, але мало таких, які бажають нести з ним хрест. Цим хрестом, як не дивно, і є наші труднощі, незгоди. Почувши заклик Ісуса «Візьми свій хрест і йди за мною», наше життя наповнюється новим змістом. Воно ніби заново народжується. Христос послужив нам живим прикладом, образом для наслідування. Він є тим ідеалом, який супроводжуватиме нас ціле життя, Він є водночас нашим батьком і матір’ю, потішаючи у важку хвилину. Якщо ж ми знайдемо у собі сили іти за Ісусом, то ми зможемо по-инакшому поставитися до свого життя, до своїх щоденних клопотів. Для цього потрібно бачити в них не лише негативні, але і позитивні наслідки, адже недаремно ап. Павло у своєму посланні до филип’ян називає страждання ласкою. Він сам, голосячи Слово Боже, немало натерпівся і поневірявся, терплячи важкі муки й переслідування. Та у листі до колосян каже, як потрібно до цього ставитися: «Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце співчутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одного…».

Коли ж наше життя буде наповнене Христом, а серця будуть ведені Святим Духом, тоді з упевненістю можна сказати, що ніякі труднощі не зможуть загасити в нас любов до Бога і ближніх. Любов повинна ґрунтуватися на довірі до Бога. Яскравим свідченням цього може послужити молитва святої Терези Ісусової:

«Нехай ніщо тебе не турбує, нехай ніщо тебе не лякає,
Усе минає, Бог не змінюється.
Терпіння осягає все. Тому, хто має Бога,
Нічого не бракує; йому вистачає самого Бога».

Труднощі можуть позитивно вплинути на нашу духовну формацію, адже чим більше людина страждає, тим сильнішою і витривалішою стає у майбутньому. Пройти цей важкий шлях ми зможемо завдяки упованню на Бога і щирій молитві, яка постійно буде підтримувати в нас почуття любови і вдячности, яка буде нашою потіхою і відрадою у тяжкі хвилини. Вона стане дороговказом, який буде вказувати на кінцеву мету нашого життя, тобто на з’єднання з Христом Ісусом. Ще однією річчю, яка є вкрай необхідною для нас, є повна надія на Боже милосердя і довірення себе його волі. Адже сам Христос сказав, що без Нього ми не зможемо зробити жодного доброго діла. Тому нашим головним завданням є у постійній молитві просити Божої помочі і сили витримати у спокусах, а для цього нам досить лише довіритися Божому Провидінню, яке саме зробить з нас оселю Святого Духа. Ця довіра до Бога не повинна ґрунтуватися лише на пустих словах, але на дещо більшому і вищому, її основою повинні стати наші вчинки і діла, наше служіння і покірне несення щоденних клопотів. У Святому Письмі Христос наводить чудовий приклад, коли каже, що кожне дерево пізнається з плоду, так само і людина пізнається зі своєї поведінки. Ісус, будучи Богом, а водночас і простою людиною, зазнав так само багатьох труднощів, частої самотности і невдячности від инших. Навіть найближчі Йому люди, апостоли, довший час не могли до кінця зрозуміти свого вчителя, але це Христа не зупинило, ані Його хрест, ні смерть, навпаки, Його любов і далі продовжує жити у серцях мільйонів людей, полум’я цієї любови неможливо загасити, навпаки, вона щораз з більшою силою розгоряється. Отже, Ісус сьогодні кличе кожного з нас: «Візьми свій хрест і йди за мною, іди незважаючи на сотні перешкод, несучи покірно свій хрест і наповняй своє серце жаром любови до Бога». Ця любов є тим стержнем нашого духовного життя, адже недаремно Спаситель головними називає дві заповіді: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю…». А друга подібна до неї: «Люби ближнього твого, як себе самого». Справді, любов є чи не найважливішою чеснотою у нашому щоденному житті, вона є нашою опорою і підтримкою.

Отож, почувши заклик Христа покірно і без нарікання нести свій хрест, не відвертаймося від Нього, а з покірливим серцем візьмімо його на плечі, а Господь укріпить і допоможе нам. У хвилини розпачу і смутку, в час, коли нам здаватиметься, що Господь покинув нас, пам’ятаймо, що саме тоді Ісус є найближче до нас, адже він ніколи не дасть нести хрест, який є понад наші сили.
Степан ПАСІЧНИК
www.livingrosary.org.ua