Кожен, хто прожив якийсь проміжок свого життя розуміє, що наше життя є сповнене страждання і терпіння в різних життєвих ситуаціях. Певні терпіння, які стаються в житті, приносять дискомфорт, неприємні відчуття чи переживання. Врешті-решт фізичні обмеження, внаслідок важкої недуги. Часто ці обмеження викликають психологічні страждання чи самонавіювання. Тому виникає питання: чому і для чого існують страждання у світі?
Нерідко нам доводиться чути таку думку, що «така воля Божа». Або ж «Бог так дав йому». Тому може виникати таке бачення, що уособлює християн як осіб, які отримують «задоволення» від того, що мають страждання. Бог тоді постає суддею, якому подобається спостерігати за тим, як Його творіння терпить певні труднощі чи вади. Для того, аби Його благали, щоб Він змилосердився над кимось. Чи те, що наче Бог має своїх улюбленців, яким дає економічні блага, здоров’я. Іншим лише економічні, фізичні незручності. До того ж, наше розуміння Святого Письма може ґрунтуватися лише на тому, що страждав Ісус Христос. Новий Завіт часто подає нам страждання як блаженство, завдяки чому ми лише так можемо наслідувати Христа.
Проте природно, коли людина боїться певних терпіннь, болю, страждання. Адже ніхто з нас не любить того, що спричиняє біль. Тому, читаючи Святе Письмо, зауважимо багато моментів, де виявляється співчуття і розуміння до страждаючого під час різних життєвих ситуацій: втрата близьких і рідних, війни, посуха, рабство, несправедливість, соціальна нерівність, свавілля зі сторони влади. З вибраного народу лунає до Бога плач, голосіння, лемент, прохання про допомогу. Чи у часах окупації іншими народами, перебування у неволі, чи несправедливості зі сторони власних царів чи духовенства. Бог є тим, що вислуховує і посилає допомогу. Бачимо приклад земної місії Ісуса Христа, який бачачи страждання людей: сліпих, калік, паралітиків, німих, хворих чи біль і сум родичів за померлим, йде на зустріч страждаючим. Зцілює їх, в окремих моментах навіть не вимагає особистого визнання віри чи прохання. Христос дає зрозуміти, що Він є тим, хто звільняє людину від терпінь. Терпіти біль є не лише не природньо, але й людина до свого гріхопадіння була призначена для життя у Бозі. Але не зважаючи на хресну смерть, Воскресіння і Вознесіння Христа, терпіння є надалі. «Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би?» (Ам. 3:6).
Насправді Бог не є творцем зла на землі. Господь лише допускає, щоб певні негаразди чи труднощі сталися у нашому житті. Причиною нашого страждання є гріх. Через гріхопадіння, у яке впала людина, в світ увійшов гріх, що є злом. Це зло спричиняє не лише смерть, але й терпіння. Часто ці терпіння спричиняє собі сама людина внаслідок власних амбіцій, зловживання, гордості, бажанням бути всюди першим, щоб до моєї думки прислухались. Тому чимало конфліктів виникають саме на цьому ґрунті.
Кожен з нас має від Бога дар свободи. Ми здатні робити вибір між добром і злом. Тому чимало війн, техногенних катастроф, аварій, нещасних випадків стаються з вини людини. З бажання володіти, керувати, бути всюди першим, комусь щось доказати, що я найголовніший. Тому, коли у світі ми бачимо зло, є несправедливо говорити, що Бог є ініціатором нашого страждання. Або ж «Така воля Божа». Чимало терпінь, які трапляються в житті є спричинені нашою некомпетентністю, безвідповідальністю, чи людина просто робить помилку за помилкою. Внаслідок чого страждає не лише особисто, але приносить терпіння для інших.
Коли ж будемо роздумувати на тим, чому Бог допускає певні терпіння для кожного з нас, можемо зауважити, що кожен має свої проблеми, турботи, виклики, пережиття, страждання. Бог посилає людині стільки, скільки вона може насправді витримати. Дає кожному з нас свій хрест. Проте Бог не дає нам для того, аби ми самі щось Йому чи собі доказали. Людина не має забувати, що вона є найперше творінням, яке окрім певних сил, має свої обмеження. Тому часто в часі терпінь особа може себе почувати пасивною або вважати безпомічною. В таких випадках ми можемо в молитві звернутися до Бога, який завжди допоможе.
Бувають моменти, коли кожен з нас може перебільшувати своїм «хрестом» вважаючи, що мені є найгірше. Але поруч можуть бути люди, які матимуть більші проблеми ніж ми. Причиною цього є те, що ми не вміємо чекати. Хочемо все і одразу. Та, щоб побачити певні плоди виховання, праці, досягнень – потрібен час. Приклад ми можемо побачити в житті. Хтось хоче, щоб діти одразу добре вчились, слухали, щоб студент знав те, що хоче викладач. Одразу хочемо жити добре у нашій державі, не приклавши зусиль. Натомість ховаємось за чужими спинами. Або ж хотіти, щоб наші солдати, які прийшли з війни, одразу були «адекватними» людьми. Десь не замислюємось, що не пережили того, що вони. Тому маємо дати час як для них, так для себе, щоб був результат. Ми забуваємо, що Євангеліє говорить допомогти тому, хто має потребу: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили». (Мт. 25:40). Вміймо допомогти нести «хрест» нашого ближнього.
Неодноразово терпіння виникають із страху прийняти реальність, особливо коли щось потрібно змінювати в собі. Можемо побачити чимало гірких прикладів у життєвих ситуаціях, коли в родині, сім’ї, на роботі не говорять одне з одним. Існують певні упередження чи страхи один перед одним. Але і ніхто не хоче їх почати руйнувати. Внаслідок чого є терпіння, від яких страждаємо не лише ми, але й інші?
Для прикладу хотілося б навести одну історію, що відбулася в малому французькому провінційному містечку, в якому жив один чоловік. Він був важко хворим, внаслідок чого не міг ходити і був змушений пересуватися в інвалідному візку. Проте знаходив підтримку у своїх друзях і парафіяльного священника, що кожного дня приносив йому Причастя. А кожної неділі приходив у гості. Але одної неділі священик прийшов радісним і сказав до чоловіка: «Я дістав для тебе путівку на прощу до Люрду. Їдь. Я, твої друзі і парафіяни будемо тут молитися за тебе, щоб Господь зцілив тебе». Спершу чоловік дуже втішився. Та пізніше відмовився від поїздки, посилаючись на погане здоров’я, що не зможе перенести подорож. Згодом у його щоденнику було знайдено запис: «Якщо я зцілюся, це надзвичайно чудесно… Але коли я буду здоровий, мені доведеться шукати собі роботу. Держава більше не буде платити мені пільги. Мої друзі не будуть мене відвідувати і жаліти. Більшість речей мені треба буде робити самому. Краще залишити все як є».
Зате великою таємницею залишатиметься для нас терпіння, на які ми не матимемо жодного обґрунтування. Тим більше, вони для нас виглядають несправедливо. Особливо коли бачимо, що багато дітей народжуються з певними хворобами чи фізичними вадами: зору, слуху, мови чи не мають кінцівок рук і ніг. Або коли дізнаємося, що маємо важку недугу, яка є невиліковною. Чи пережили жорстокий обман зі сторони роботодавців, що на певний час позбавили нас платні. Комусь це могло коштувати здоров’я або засобів праці (рук чи кінцівок). Саме на ці питання ми не знайдемо відповідей у людей. Відповідь ми знайдемо лише у Бозі. Коли особисто звернемось до Нього, так само як Йов, який зазнаючи страждань, вимагав у Бога відповіді. Саме в таких випадках проявляється наша віра в Христа і в тому, чи є я справжнім Його учнем. Ісус Христос на власному прикладі показав терпіння наклепів, приниження, обмов, побиття, врешті мученицької смерті на хресті. Також приклад багатьох святих мучеників, які вміли терпіти муки, катування, важкі хвороби, щоб якось уподібнитись до Христа.
Певні терпіння, що стаються у нашому житті, завжди мають стимулювати до особистої молитви (розмови) з Богом. Бог є тим, що обов’язково дасть нам відповідь чому ми терпимо. Чи внаслідок особистого гріха, покутуючи за нього. Терпимо для того, щоб вийти з тієї «ями», в яку потрапили. Або ж через наші терпіння Бог хоче дати нам сили, щоб зробити нас прикладом Його правдивого учня.
