(Кол. 1, 23)

Один німецький священик після II Світової війни потрапив у большевицький полон і його заслали в Казахстан. Повернувшись додому, він написав книжку, в якій розповів, що разом із ним на засланні перебував українець із Київщини. Того чоловіка засудили на досмертну каторгу за те, що завзято держався своєї віри, а мав він слабке здоров’я, тож праця у таборі була понад його сили. Наглядач жорстоко знущався над тим чоловіком, бив нагайкою, кричав і підганяв у праці. Знеможений копанням землі, нещасний упав і не міг підвестися, тож його занесли до табору. Німецький священик потішав того чоловіка і приготовляв його на зустріч з Богом, бо зближалася смерть. Умираючий українець витягнув з-під сорочки хрестик, поцілував його і промовив: «Отче! Цей хрестик я одержав від свого батька, вже небіжчика, і ціле життя носив на грудях. Як умру, то передайте його моїм дітям». При цих словах він притулив хрестик до грудей, заплакав і прошепотів: «Отче! Скажіть моїм дітям, аби вони держалися християнської віри». Це були останні слова засланця, його гаряче бажання, задушевна мрія – щоб діти були вірні Ісусові Христові.

Кожний віруючий батько бажає, аби його діти були вірні Христові, держалися Церкви, жили по-християнськи. Буває не раз, що родичі стараються, навчають дітей любови до Бога, посилають до католицьких шкіл або на лекції релігії, а ті відчужуються від Бога, Церкви, не моляться, живуть, як погани. Що сталося? Пригадаймо три причини відчуження від віри.

1. Перша причина — це лихе товариство. Ми — соціяльні єства, живемо з ближніми. Разом діти ходять до школи, разом ідуть на забаву, до кінотеатру, разом на вакаціях і разом працюють. У товаристві часто бувають розмови на різні теми, є обмін думок і поглядів, взаємні дискусії і поради. Наша приповідка каже: «З ким пристаєш, таким сам стаєш». Якщо товариство чесне, в ньому віруючі люди, якщо поведінка і бесіда приятелів і приятельок християнська, то між такими легко бути добрим, порядним, релігійним. У поганому товаристві слабі характери легко сходять на манівці - на бездоріжжя, відкидають релігійні переконання, інколи навіть цілковито втрачають віру. Лихе оточення відчужило від Бога чимало віруючих.

У французькому місті Камбре одного дня знайшли в тіні дерева мертве тіло юнака, який відібрав собі життя. Біля нього, на землі, лежав револьвер, а в кишені одягу була записка: «Ти, що знайдеш моє тіло, — хто б не був, — знай: п’ять років тому я жив згідно з євангельським Законом, і те життя давало мені невимовну радість. На лихо, я потрапив у товариство безвірків — і вони довели мене до цього жалюгідного стану. Я благаю прощення у християн, яким дав згіршення оцим розпачливим кроком. Я благаю прощення у свого отця-пароха. Як жаль, що я не пішов за його вказівками і порадами! Благаю прощення у своїх батьків, яким завдав такого страшного болю. Я постановив гідно жити, щоб бути потіхою і опорою моїх батьків на старші літа. Та все пропало. Мені остогидло життя».

Ось вам один із численних прикладів моральної руйнації, яку спричиняє лихе оточення. Багато молоді, а навіть і немало старших християн гублять величні християнські ідеали, красу душі, втрачають святу віру, а це тому, що мали неморальне товариство.

Ісус Христос застерігає своїх учнів: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині — вовки хижі» (Мт. 7, 15). Святий апостол Йоан дає подібну пересторогу: «Багато-бо спокусників поширилось у світі, що не визнають Ісуса Христа, який прийшов у тілі... Зважайте ж на себе, щоб не втратити те, що ми заробили» (І Йо. 7, 8). Знову читаємо пересторогу Апостола: «Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа» (Юда 4).

2. Другою причиною втрати віри є лиха преса. Вона – наче ґанґрена, зараза, пошесть, що завдає смерть мільйонам віруючих душ. Навіть погани осуджували письма, противні релігії. Філософ Платон поручав нищити ці твори, а їхніх авторів п’ятнував як зрадників і поручав проганяти з держави. Подібно писали Аристотель, Сенека, Квінтіліян та інші погани. Вченого Пітагора атенці прогнали з держави, бо він написав книжку проти богів. Римський історик Валерій Максімус згадував, що сенат поручив спалити грецькі письма, які заперечували правди віри. Ці погани розуміли небезпеку лихої преси. Твори французьких раціоналістів підготували Французьку революцію, а твори Маркса й „Іскра ”Леніна спричинили вогонь пекельної комуністичної - большевицької революції. Один проповідник (Т. Товт) слушно сказав: «Якби я був дияволом, то не руйнував би церков, не вбивав би священиків, не ширив би розпусти; замість того я би розповсюджував лиху пресу, а вона в короткому часі підкорить світ». Порнографія спустошує все довколо себе.

Християнин повинен уникати видань, які ширять невірство, підкопують Божий авторитет, атакують правди віри, висміюють святі речі й легковажать об’явленою правдою. Не раз волосся стає диба, коли поглянеш на те, що продається у крамницях, інших людних місцях. Дуже часто діти початкових шкіл читають твори безбожних і неморальних авторів, руйнуючи свої безсмертні душі.

3. Віру можна втратити і занедбуючи християнські практики. Ніжну квітку треба постійно зрошувати свіжою водою, бо інакше вона зів’яне. Свята віра є надземською, чудовою і ніжною квіткою Христового саду. Її треба завжди зрошувати, доглядати: треба молитися, брати участь у Святій Літургії, бо лише тоді віра міцніє і проявляється назовні. Без належного корму людський організм нидіє і вмирає. Віра живиться релігійними практиками. Жалюгідною є віра християн, які занедбали релігійні практики. Саме таких людей стосуються слова, записані в Одкровенні святого Йоана: «Знаю твої діла; що ім’я носиш, ніби живий, а мертвий ти» (3, 1). Багато людей називає себе християнами, але вони лише християни «з метрики», бо їхнє життя далеке, не раз дуже далеке від Христової Євангелії. «Праведник мій з віри буде жити», - каже Апостол (Євр. 10, 38). На смертному одрі ще ніхто й ніколи не жалів, що жив по-християнськи, по-Божому. Життя з віри є найбільшою потіхою християнина в час переходу до вічности. Амінь.

Єпископ Іннокентій ЛОТОЦЬКИЙ ЧСВВ

novazorya-if-ua.1gb.ua