Ми сотворені Богом, і все, що ми маємо, отримали від Нього, тож повністю від Нього залежимо. Лише Він може дати нам логічну відповідь на важливі запитання, які стосу­ються нашого існування. "І сотво­рив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою створив їх" (Бут. 1, 27). Людина створена для того, аби бути відбитком Бога, тобто наслідувати й відображати Божу суть. А оскільки ми самі по собі нічим і нічого не маємо, то можемо осягнути досконалість нашого єства тільки тією мірою, якою ми будемо відкриті на все, що дає нам Господь. Отож, Бог хоче показати Свою сутність через Своє об'явлення, а також хоче бути присутнім у Своєму творінні через Своє відображення в людині. Але яким чином тимчасова істота може відображати, наслідувати і втілювати Нескінченного?

Бог - це відвічна Єдність. Він є Сам у Собі і неустанно все в Собі обіймає. Він єдиний. Великі філософи помістили це в двох коротких фор­мулах: Бог є ens a se ("буттям самим з себе") і Бог є ipsum esse subsistens ("самим буттям, яке вічно існує в собі, носить само себе"). Жодне створіння не існує само по собі, але є ens ab alio ("буттям з іншого", тобто з Бога). Людина складається з тіла і душі, при чому тіло мовою томічної філософії ми називаємо матерією, а душу ― життєдайною, духовною формою тіла. Натомість Бог є простим буттям, чистим актом (actus purus), оскільки є чистим духом. Буття людини як складної природи може відображати буттєву єдність і простоту Бога тільки таким чином, що протилежні елементи людської природи є взаємно необхідними, вони не можуть існувати автоном­но, а взаємодоповнюються. Єдність створеного буття, можлива через доповнення протилежних елементів, показує єдність Бога, яка перевершує всяке розуміння.

Для ілюстрації побіжно розгля­немо питання всюдисущності Бога. З одного боку, Бог є нескінченно над нами. В цьому полягає Його Маєстат, всесильність і велич, які безмежно перевищують всяке сотворіння. Во­дночас Бог присутній у Своїх сотворіннях як їхня найглибша причина, джерело, з якого випливає все, що існує. Св. Августин окреслює це коротким і точним латинським висло­вом: "Deus intimior intimo meo", що означає: Бог є в мені глибше (тоб­то Бог доходить до моєї суті глиб­ше), ніж я сам. В цьому виявляється Його любов, якою Він хоче з нами найтісніше з'єднатися. Хіба це мож­ливо, аби Бог був безмежно над створінням і водночас найглибше у створінні? Тільки через два різні, відмінні і протилежні елементи, які сполучені, відображають таємницю всюдисущності трансцендентного Бога. Яким чином людина може відобразити в собі ці таємниці Бога? Це можливо лише тоді, коли людство складається з двох різнорідних елементів.

Те саме стосується найглибшої таємниці суті Бога. З одного боку, Його природа є якнайбільше індивідуальною дійсністю. Ця Божа індивідуальність багата єдиною в своєму роді неповторністю Трійці Осіб: Батьківського Я, Синівського Ти і взаємності між Ними в Особі Святого Духа. А водночас Бог є безмежним універсумом, безмежним океаном. Все міститься в Ньому і все знахо­дить у Ньому свої межі. Він є вічним спокоєм і невгасимим світлом, як висловлює це жалобний офіціум Церкви: "Requiem aeternam dona eis Domine, et lux perpetua luceat eis". (Вічний відпочинок дай їм, Господи, а світло вічне нехай їм світить). Зно­ву виникає запитання: яким чином людина може відобразити таємниці як конкретних, єдиних у своєму роді Божих Осіб, так і універсального, всеохопного, нескінченного безмежжя єдиної Божої природи? - Через присутність у людстві двох відмінних між собою елементів, з яких один репрезентує радше аспект індивідуального, конкретно­го діяння творчого Бога, а другий аспект універсального, вагітного і заспокійливого лона Божої природи.

Тому Господь створив людину в двоїстості статей як чоловіка та жінку. У своїй відмінності вони яв­ляють різні риси Божої природи, а у своєму єднанні показують, що всі ці прикмети Бога не є нічим іншим, як тільки виразом Його неподільної єдності.

Бог над усім та в усьому

Чоловік є відображенням Бога "понад нами", тому він шукає Бога "понад всяким буттям", досліджуючи творіння Бога, роздумуючи про Нього в контексті Його величі і вивчаючи Його таємниці. Чоловік є відображенням трансцендентного Бога таким чином, що наслідує Його в творчій діяльності, в Його домінації над речами і в порядкуванні речей. Тут на землі чоловік є учасником Бо­жого авторитету. Він є головою, про­водирем, організатором, військовим командиром. Його інтелект планує справи і реалізовує їх. Він - архітектор і будівничий.

Натомість жінка є відображенням любовного віддання Бога Своєму створінню. Вона показує Бога рад­ше як присутнього "в нас". Вона знаходить у Богові захист, безпеку, дім. Її саму можна порівняти з до­мом, келихом, лоном. Вона є тією, яка приймає життя, як дім приймає мандрівника, а келих - вино. Жінка є берегинею Божого життя і любові. Вона є передусім тією, яка спочиває в Богові, а чоловік передусім тим, який шукає Бога, відкриває й досліджує таємниці Бога. Завдяки триванню в Богові жінка захоплена таємницями Його вітцівства, прад­жерела плідності. Тому що Він неу­станно укрито діє в найглибшій суті всякого буття, все наповнює жит­тям, підтримує, охороняє й утримує Своє діло. Все благословляє, оточує опікою, стереже. Він є, повторюю­чи за св. Августином, в глибині сотворіння, безнастанно б'є дже­релом, є вагітним батьківським та материнським лоном, прапричиною всього буття. Христос пояснює ці таємниці в перспективі найвищого рівня любові, порівнюючи Себе зі слугою, який віддає себе в жерт­ву своєму створінню. В це любля­че, турботливе Боже віддання Себе Своєму сотворінню, Бог в особливий спосіб ввів жінку. Вона може бра­ти участь у вітцівстві Бога як матір, яка приймає, огортає турботою і дає зріст життю. Вона може з Бо­гом і в Богові служити життю, бути безпечною скарбницею, де постає і розвивається життя. Тому ім'я першої жінки звучить Єва ― "дже­рело життя". Бог обдаровує її риса­ми, яких вона потребує, а передусім силами організму, так щоб вона могла прийняти, виносити, народи­ти на світ, вигодувати й виховати нове життя. Крім того, Він наділяє її відповідними рисами, щоб вона мог­ла служити життю і дбайливо його оберігати. Вже в тварин існує мате­ринський інстинкт, слабке відбиття жіночої сили приймання і збережен­ня життя. Жінка приймає життя, дає життю дитини безпечний притулок під своїм серцем, а після народжен­ня дбає про її зростання. Вона бе­реже й утримує при житті хлопця так, щоб він міг стати чоловіком, а дівчинку - щоб могла вирости й ста­ти жінкою. Вона є для дітей притул­ком, місцем захисту і джерелом по­чуття безпеки. Вона турбується про охорону життя, яке є в небезпеці, в міру можливості старається заради­ти бідності, пом'якшити біду. Отці Церкви називали її хранителькою любові, серцем світу.

(далі буде)

Переклад Надії Бушки

За кн.: Ks. Stehlin K., FSSPX / Istota, godność i misja kobiety. - Warszawa: Te Deum, 2009. - 126 s.
ISBN 978-83-89345-72-1 // Греко-Католицька Традиція 9,вересень 2014 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org