Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341] Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15] Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [25] Книги [21]
Молитви [191] Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65] Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22] Життя Святих [117]
Творчість [16] Масонерія і антихрист [245]
Відео Online [36] о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104] Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49] Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17] Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [108] Суспільні проблеми [450]
Пророцтва, об'явлення [55] Повчання, настанови [391]
Образки, ікони [5] Пресвята Богородиця [130]
Християнська містика [27] Українознавство [76]
Наука Церкви [424] Профанації [18]
Екологія [7] Цікаво... [68]
Традиціоналізм [63] Криза Церкви. Модернізм [70]
Повчальні історії, притчі [173] Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26] Подружжя [132]
Християнська етика [39] Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Грудень » 15 » Наука Церкви » Ікона в житті християнина
19:49
Ікона в житті християнина
Слово "ікона” походить від грецького слова ει’κών. Появу ікон учені та дослідники датують третім століттям. Їхня пізня поява пояснюється тим, що перші християни шанували старозавітну заповідь, яка забороняла робити божків та ідолів, а також вони вбачали в цьому повернення до поганства. 
У перших віках, через переслідування, християни зображають лише символіку та алегорію, як, наприклад, риба, голуб, агнець, а вже після виходу їх із катакомб почали з’являтися ікони як такі.
Честь і поклоніння ікони стосується того, хто  зображений на цій іконі. Св. Григорій Двоєслов так говорить про ікону: "…і ми, приклоняючись перед образом, поклоняємося тому, кого згадуємо за посередництвом ікони”. Він же назвав церковні зображення "Біблією для неграмотних”. Оскільки кожне зображення являє собою подобу свого першообразу, як каже Діонізій: "істина – в подобі, першообраз – в образі; кожне з двох – у кожному з двох, виключаючи відмінності сутності”, то той, хто поклоняється зображенню, в даному випадку іконі, - поклоняється тому, хто на ній зображений. 

Ми сміливо можемо порівняти ікону з Христом. Адже Христос, взявши людське тіло, став іконою свого Отця. Про це говорить сам Христос: "Хто бачив мене, той бачив Отця мого”. Отже, Ісус став видимим невидимого Бога. І це видиме приводить до невидимого. Христос, з’являючись нам в тілі, веде нас до невидимого Бога. Людина ж навпаки, через видимі жести (символи) виявляє те, що відчуває, переживає в середині. Тобто через видиме виявляє невидиме. Після того як VII Вселенський Собор затвердив перемогу іконопочитання, Отці Собору, звертаючи увагу на необхідність іконопочитання у православній традиції, приписували створення ікон богословам, залишаючи їм втілювати ідею (задум) в матерії. Та цей же Собор нічого не говорить про критерії, засоби чи матеріали зображень (ікон), таким чином даючи художнику повну свободу вибору. Але не слід забувати, що рішення VII Вселенського Собору є далеко не на користь фабричного "штампування” ікон, так як форми та композиції зображення (ікони) завжди відображались через життєве, літургійне, теологічне середовище, в якому жив і працював іконописець. Якраз тут і з’являється внутрішній зв’язок, який відображається в іконі. Зв’язок Бога, який дією Святого Духа впливає на іконописця, відкриваючи йому повноту тайни. Іконописець же відображає те, що відчуває. Як було сказано, Бог стає видимим, щоб через видиме привести людину до невидимого, а людина виявляє видимим те, що відчуває - невидиме. Отже, бачимо, що ікона є витвором більш молитовним, ніж художнім, адже вона створюється з молитви і для молитви. Її природнім середовищем є храм та богослужіння. Ікона, яку забрали з її   природного середовища, втрачає своє літургійне значення. Порівнюючи ікону з Христом, не слід забувати, що Христос, ставши людиною (взявши людську природу), не перестав бути Богом. Так само і ікона. Будучи видимим образом невидимого Бога, ікона є чимось більшим ніж образ. Вона є фактично Тим, Кого вона відображає, але не у значенні пантеїстичному, а у тому, що вона є видимим невидимого. Таким чином, вона становить одне ціле з тим, кого зображає. Так  і людина, що складається з видимого (тіло) і невидимого (душа), становить одне ціле. І  якщо психолог, дивлячись на людину, бачить її внутрішній духовний світ, так і кожний, хто молиться до ікони, повинен бачити в ній того, хто на ній зображений.

Блаженний Августин подає нам такі чотири ступені розуміння ікони: буквальний, алегоричний, моральний і анагогічний. На першому рівні, дивлячись на ікону, ми знайомимося з сюжетом. Бачимо, хто зображений, які події, біблійний сюжет або сюжет із життя того чи іншого святого тощо. На другому рівні ми розкриваємо смисл образу, його символіку, знаки. (Важливим є те, як зображено колір, світло, жести, деталі тощо). На третьому рівні "віднаходиться” зв’язок між зображенням та молільником. (Рівень зворотнього зв’язку). Ікона сприймається також як вікно в духовний світ через особливу "мову”, де кожний знак – символ означає набагато більше, ніж він сам є. Отож четвертий рівень – анагогія -  являється рівнем "чистого споглядання”, переходу від видимого до невидимого. Веде до безпосереднього зв’язку з першообразом. На цьому рівні якраз і відкривається весь смисл, заради якого й існує ікона. Таким чином, розуміючи символіку ікони, з’являється принцип прочитання ікони як тексту. І тут згадуються знову слова св. Григорія Двоєслова, що ікона є "біблією для неграмотних (неписьменних)”.

Велику роль в іконописанні відіграв у XVI столітті Стоглавий Собор. У цю епоху вперше у російському іконописанні з’являються зародки нової течії. На противагу старій течії, строгих Візантійських передань та типів приходить нова, допускаючи впливи західних мистецьких образів. Тоді і з’являється розкол між людьми, прибічниками візантійського іконопису та італійського мистецтва.

Як ми знаємо, основою літургії являється Слово Боже. У літургійному просторі ми бачимо, так би мовити, три різні "іпостасі” Слова: Слово, яке промовляє через Євангеліє, Апостола, молитви  тощо; Слово видиме – це храмові фрески, мозаїки, ікони;  Слово, Бог Живий, який є присутнім серед людей, зібраних у Його ім’я та через причастя. О. Павло Флоренський назвав богослужіння синтезом мистецтв, так як тут є все – архітектура, живопис, спів, проповідь, театральність дій – і все це діє для створення образу іншого світу, в якому царює Бог.

Отож для того, щоб краще зрозуміти суть ікони в іконостасі та й суть самого іконостасу у храмовому просторі, ми повинні розглянути також бодай коротко символіку храму і всіх літургійних речей, які належать йому.
www.livingrosary.org.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Наука Церкви | Переглядів: 4155 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Образ, ікона, ікони, християни | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений Святому Йосифу - Обручнику Пресвятої Богородиці

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті



Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2024©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика