… Настав ще один ранок, життя вирувало, батьки поспішали на роботу, старші брати готували свої портфелі до школи; лише Іванко залишався в дома із бабусею, котра мерщій бігла до кухні, щоб встигнути зварити їсти. Але той день був незвичайний, у цей день до їхньої домівки мав завітати святий Миколай. Хоч Іванко був маленький, але дуже багато чув про святого Миколая, він знав, що якщо він буде нечемний, то його домівку може оминути і він залишиться без подарунка… 

Із самого ранку землю вкривав пухнатий, сріблястий сніжок. Іванко підбіг до бабусі, обняв її і тихенько прошепотів: «Я так хочу дістати санчата, а правда, що я був чемний?...». Бабуся поцілувавши його, усміхнулася. День тривав так довго, хвилини були довші за всі ці дні, які минули. Іванко став на крісло і, дивлячись у вікно спостерігав за сніжинками, які кружляли у танці і ніжно спадали на землю. Але маленьку голівоньку ніяк не полишало бажання побачити святого Миколая. «Але ж мама казала, що якщо Миколай побачить, що дитина не спить, то він просто омине цю хату», - подумав Іванко і засумував. В цих роздумах Іванко навіть не зауважив, як минув день. До дому повернулися рідні, мама із бабусею накрили стіл і, помолившись, усі приступили до вечері… 

І ось настала ніч, ця прекрасна ніч, на яку так чемно маленьке серденько… Іванко, ставши до молитви, уклінно просив, щоб святий Миколай не забув про нього і приніс йому ті подарунки, які він дуже хотів. В Іванка було велике бажання побачити Миколая, тож він вирішив, що поки його не побачить, доти не засне. Так минула перша хвилина, потім п’ять і зрештою оченята стулилися і маленький Іванко поринув у прекрасний і солодкий сон…

…І тут на поріг до їхньої хати заходить святий Миколай, у вишитих ризах за вікном на нього чекають янголи на санях. Затамувавши подих, маленьке хлопча спостерігало за тим, як у його кімнаті засіяло яскраве світло, від якого ставало тепло і приємно. Іванко настільки був вражений побаченим, що цілком забув про подарунки і про усі свої побажання, які мав до цього часу. Іванко, не втримавшись, вигукнув: «А Ви такий, як Вас малюють, справді!». Святий Миколай притуливши його до себе, попрощався із ним і сон ще глибше поглинув Іванка… 

… Настав ранок… Іванків сон перервало ранішнє проміння сонця, котре ніжно лоскотало його маленький носик. Ставши, він побачив чудесні подарунки, про які він так довго мріяв, але його серденько переповнювалося радістю від того, що він зумів дочекатися зустрічі із святим Миколаєм. Хоч, нажаль, батьки у цей час міцно спали…

www.livingrosary.org.ua