11 лютого 2013 р. Б. Свя­тіший Отець Венедикт XVI оголосив про своє зречення з Апостольського престолу. Ця вістка, немов блискавка серед ясного, погідного дня, якої ніхто не очікував, облетіла весь світ, не було жодного ЗМІ, який би не вважав за необхідне надати з цього приводу свій коментар.

Коментарі церковних до­стойників, духовних осіб різного рангу, політиків, звичайних мирян з усіх країн світу були досить неоднозначними - про це пого­воримо згодом.

Який був понтифікат Святі­шого Отця Венедикта XVI? Що ми знаємо про цього Римського Архі­єрея? У Львові 2012 р. Б. у видавництві "Свічадо" побачила світ книга Бернара Лєкомта "Таємниці Ватикану".

В анонсі до неї сказано: "Ватикан зберігає у собі багато таємниць, що викликають численні дискусії, домисли, інтерпретації... Автор пропонує захопливу розповідь про найважливіші таємниці з історії папської держави упродовж останніх ста років".

Перечитавши книгу, мимоволі зауважуєш, що до окремих подій церковного життя, тих або інших осіб автор ставиться однобічно, надає перевагу якійсь одній стороні, об'єктивна оцінка там відсутня, а ставлення до певних осіб і подій упереджене. Це оцінка і погляд католицького ліберала, модерніста. Проте, варто знати, якими очима дивився лібе­рально-модерний світ на особу кардинала Йозефа Ратцингера, майбутнього Святішого Отця Венедикта XVI.

Автор не приховує свого зневажливого ставле­ння до світлої пам'яті монсеньйора Марселя Лефевра. Він бачить у цій людині лише погане. У розділі "Нова літургія" автор пише:

"Реформа літургії витала в повітрі задовго до собору. Хто ж міг запере­чити, що літургії необхідна віднова? Навіть папа Пій ХІІ у 1947 році вихваляв цю реформу в енцикліці "Mediator Dei". Сама ідея ревізії римського служебника, який ши­рився після Тридентського собору завдяки папі Пієві V, не була революцією. Зрештою, 4 грудня 1963 року мон­сеньйор Марсель Лефевр проголо­сував за ухвалення кон­ституції "Sacrosanctum conci­lium", яка постано­вила присто­сувати літургію, а також зро­бити обряди зрозумілими (впро­ваджуючи у них місцеві мови, а водночас зберігаючи латинську як загально­обо­в'язкову) і подба­ти про активнішу участь вірних у літур­гійних обрядах. Колишній місіонер, консерва­тивний, але не обмежений, вважає реформу пер­шої частини літургії корисною, оскільки читання та проповідь "служать навча­нню вірних".

Тимчасом робоча група, яку створив папа Павло VI у лютому 1964 року і яка мала зайнятися впровадженням реформи літургії в життя та діяла під головуванням отця Аннібале Буніні, готує справжній переворот, порівняно з існу­ючими практиками та принципами. Під час презентації цього проекту на синоді у жовтні 1976 року багато ієрархів висловлюють свої сумніви: реформа, яка спочатку виглядала доволі невинно, стає радикально новою версією бого­служінь, особливо Божественної літургії, а насам­перед висуває вимогу обов'язкової заміни давнього служебника новим упродовж шести місяців.

Новий служебник представляють 2 травня 1969 року під час "загальної презентації", яка викликає неабиякий подив у багатьох церковних достойників. Оточення архієпископа Лефевра негайно піддає цю презентацію "короткому критичному аналізові". Уже саме опублікування цього документа (до слова, Лефевр переконується, що він отримав схвалення старого і майже сліпого кардинала Отавіяні) підбадьорює всіх, хто не хоче нічого чути про зміни в літургії. Однак 3 листопада, не вдаючись у деталі, "L'Osservatore Romano" сповіщає, що новий "Ordo missae" буде обов'язковим в Італії з 30 листопада!

Реформований слу­жебник викликає всеза­гальне обурення та пу­б­лічні полеміки. Таким чином, він стає гучною темою, а саме цього бракувало непокірному єпископові. Дуже меді­яльна проблема літургії латинською мовою дасть змогу викри­сталізуватися всіляким сенса­ційним і притишеним формам спро­тиву стосовно собор­них реформ. А також різноманітним прагненням. У ній зосе­редяться труднощі католиків зі сприйняттям ІІ Вати­канського собору. У цьомумонсеньйор Лефевр не поми­ляється, і саме тому в тексті від 25 листопада 1970 року він відкидає новий "Ordo missae". На думку його прихильників, цей жест мав бути "капітальним, історичним моментом для життя Церкви".

Чи це і є оте славнозвісне розходження шляхів, рішучий casus belli? Зовсім ні. Найліпший доказ - того ж року в Регенсбурзі один викладач богослов'я також нарікає на новий служебник. Його ім'я - Йозеф Ратцингер. Він був одним із молодих реформа­торських експертів, однак швидко пом'якшив тон своїх висловлювань. Ратцингер, який справі літургії присвятив чимало досліджень, почувається "збенте­женим" (це його формулювання), коли дізнається, що замість того, аби пристосувати традиційну літургію до рішень та експериментів, які були проведені після ІІ Ватиканського собору, автори нової версії служебника мають на меті замінити попередній впродовж кількох місяців із дня опублікування! Обурений Ратцингер пише, що в історії Церкви ніхто й ніколи не протиставляв одного слу­жебника іншому: кожен новий синтез, так, як це було з римським служебником Пія V (який тричі зазнавав змін за понтифікатів Климентія VIII , Урбана VIII, Лева XIII ) був пристосуванням існуючих обрядів з метою впорядкування літургії всієї Церкви. А цього разу, обурюється Ратцингер, здійснено своєрідний роз­рив, наслідки якого будуть трагічними: наказати вірити, що літургія може бути плодом роботи еру­дитів та юристів, які роблять з минулого чи­стий аркуш, - це те саме, що заперечувати літур­гію як живий процес!

Саме це написав архієпископ Лефевр у листо­паді 1970 року у своїй ноті: те, що новий "Ordo missae" повинен бути обов'язковим, не має прецеденту в історії Церкви. Якщо йдеться про папу Пія V, то він продовжив давню традицію, у той час як Павло VI штучно накладає на неї нову. Нова літургія не є ані недійсною, ані єретичною, та вона "поволі веде до єресі".

Обидва - і Йозеф Ратцингер, і Марсель Лефевр - переконані, що "криза Церкви значною мірою полягає в дезінтеграції літургії", і не добиратимуть слів, виступаючи проти цієї реформи. Дисидентський єпископ і майбутній префект Конгрегації у справах віровчення, покликаний стати папою Венедиктом XVI, працюють майже в унісон. Ратцингер роз­судливо представлятиме свої міркування у книжках, натомість Лефевр поквапливо осідлає того скакуна, який має принести йому славу та прихильників" 1.

За словами автора, група під кевівництвом отця Аннібале Буніні, яка мала зайнятися реформою Святої Літургії, "готує справжній переворот, порівняно з існуючими практиками та принципами". Ми звикли до слова "переворот", коли мова йде про політику, управління тієї чи іншої держави, навіть про мистецтво чи музику, але переворот у Церкві (а особливо, що стосується Святої Божественної Літургії) - це щось нове, не цілком зрозуміле, тож невідомо, які насправді сили стояли за цим переворотом.

"Реформований служебник викликає всеза­гальне обурення та публічні полеміки". Презентація нового служебника "викликає неабиякий подив у багатьох церковних достойників". Але чи дослу­халися до голосу людей, які мали свої зауваження щодо нового служебника, чи відбувалися дебати на цю тему і взагалі: хто бажав чути голоси мільйонів католиків як духовних, так і мирян, які пере­буватимуть у сум'ятті, не розуміючи, що відбу­вається з їхньою релігією, зі Святою Літургією? Це була справжня "духовна революція" в Церкві Христовій.

Отже: "3 листопада, не вдаючись у деталі, "L'Osservatore Romano" сповіщає, що новий "Ordo missae" буде обов'язковим в Італії з 30 листопада!" Це обов'язкова вимога! Ніхто не зважає на сумління мільйонів людей.

Ще раз послухаймо голосу майбутнього Папи щодо нового служебника, вдумаймося глибше в його золоті слова, пояснення Святої Божественної Літургії: "Ратцингер, який справі літургії присвятив чимало досліджень, почувається "збентеженим" (це його формулювання), коли дізнається, що замість того, аби пристосувати традиційну літургію до рішень та експериментів, які були проведені після ІІ Вати­канського собору, автори нової версії служебника мають на меті замінити попередній впродовж кількох місяців із дня опублікування! Обурений Ратцингер пише, що в історії Церкви ніхто й ніколи не протиставляв одного служебника іншому: кожен новий синтез, так, як це було з римським слу­жебником Пія V (який тричі зазнавав змін за понтифікатів КлиментіяVIII , Урбана VIII, Лева XIII) був пристосуванням існуючих обрядів з метою впорядкування літургії всієї Церкви. А цього разу, обурюється Ратцингер, здійснено своєрідний розрив, наслідки якого будуть трагічними: наказати вірити, що літургія може бути плодом роботи ерудитів та юристів, які роблять з минулого чистий аркуш, - це те саме, що заперечувати літургію як живий процес!"

Це випадковість? Ні, це дія Божого Провидіння. Любов до Літургії всіх часів він проніс глибоко в своєму серці. Святий Дух поставив його Папою в час, коли експериментам щодо Святої Літургії не було меж, він мав засвідчити своєю найбільшою владою як Римський Архієрей і показати усьому світові ту неоціненну перлину, спадщину віків усіх часів, якою є Свята Божественна Літургія. Хто уважно стежив за його богослужіннями, той бачив воістину святе ставлення Римського Архієрея до святих речей, особливо до Святої Літургії.

"Здивування: Ратцингер

Чому panzerkardinal не повинен стати наступником папи Йоана Павла ІІ

- E bianca!

Вівторок, 19 квітня 2005 року, 17:50. На площі Святого Петра чути гомін і поодинокі вигуки. Виглядає на те, що натовп, який спокійно очікував, коли кардинали, зібрані на конклав, оберуть 265-го папу, щось помітив. Чи справді дим, який видно над дахом Сікстинської капели, білий? Усі телестанції з цілого світу, від TF1 до CNN (кабельної мережі новин), показують вузький та архаїчний комин, який виглядає доволі чудернацько серед дахів Апостоль­ського палацу: з нього виходить якась невиразно сіра смуга диму. Клуби диму, які з'явилися так несподівано, виглядають не надто переконливо...

На годиннику 18:04. Натовп починає вигу­кувати:

- Viva il Papa!

Доведеться почекати ще пів години, аби дізнатися, хто саме ним став. Новообраний папа спочатку повинен прийняти вибір, сповістити кардиналам, яке ім'я обирає, а потім піти до невеликого приміщення, яке називають "залом сліз": правдоподібно, там папи плачуть зі зворушенням, коли врешті починають розуміти, що приготовила їм доля. Потім папа приміряє три білі сутани різних розмірів, які шиє римська фірма "Гамарелі", вона вже два століття дбає про гардероб Святіших Отців. Новообраний папа одягає понтифікальні шати, в яких через кілька хвилин вперше звернеться з величезної лоджії Залу благословень до римського народу.

Проте папа все ще не виходить. Одягнений у біле, він повертається до Сікстинської капели, щоби там вислухати фрагмент Євангелії від святого Матея:

- Ти - Петро (Скеля), і на цій Скелі я збудую мою Церкву. Я дам тобі ключі від Небесного Царства.

Потім новий папа підходить до вівтаря і, повернувшись спиною до славнозвісного "Оста­ннього суду" Мікеланджело, який кожному нагадує про те, що колись доведеться стати перед найвищим Суддею, приймає привітання присутніх кардиналів, а потім інтонує Te Deum. Назовні натовп нетерпеливо очікує. Врешті-решт о 18:43 на балкон виходить кардинал-протидиякон Хорхе Артуро Медіна Естевез і наближається до мікрофона:

- Annuntio vobis gaudium magnum: habemus Papam!

У перекладі: "Сповіщаю вам велику радість: маємо папу!"

Далі промовець продовжує латинською:

- Emminentissimum ac Reverendissimum Domi­num, Dominum Josephum...

Йозеф! У всіх кінцях світу коментаторам перехоплює подих: серед papabili небагато Йозефів..

- Cardinalem Ratzinger!

Це Ратцингер. Упродовж кількох секунд це прізвище облітає увесь світ. Мало хто звертає увагу на те, яке ім'я вибрав новий папа - Венедикт 16, і на значення, яке треба надати цьому вибору. Тимчасом те, що перший папа-німець у цій епосі хоче бачити у своєму понтифікаті символічне продовження лінії Венедикта XV, папи з часу війни 1914-1918 рр., має велике значення. Однак зараз іще надто рано задумуватися над екзегезою. Поки що всі здивовані. Бо якщо якийсь конкретний кардинал мав би видаватися найменш відпо­відним наступником Йоана Павла ІІ, то однозначно йдеться про кардинала Йозефа Рантцингера" 2.

Новий Папа вибирає собі ім'я

Венедикт XVI

Багато експертів хочуть вказати (особливо поляків), що Папа Венедикт XVI продовжує лінію свого попередника блаженного Йоана Павла ІІ. Ні. Це новий Папа, який має іншу лінію, в деяких речах відмінну від тієї, яку провадив його попередник. Якщо б Венедикт XVI хотів в усьому наслідувати свого попередника, він звичайно вибрав би ім'я Йоан Павло ІІІ, але цього не зробив. Чому Венедикт? Святий Венедикт - покровитель Європи. Папа вкотре підкреслює свою європейськість, бажання відродити, зміцнити віру на старому континенті, адже в багатьох країнах Європи віра занепадає, стає приватною справою, Папа ще раз хоче повернути серце Європи до Бога до Церкви. Папа Венедикт XV правив у часи Першої світової війни, нині часи на земній кулі не є легшими.

"Залізний кардинал

Перша і найбільша очевидна причина пов'я­зана з його позицією на арені Церкви. Безперечно, Церква - не політична партія, і ніщо більше не дратує кардиналів, які працюють у курії, як поділ ієрархів на прогресистів та консерватистів. Та ці відтінки все ж існують. ІІ Ватиканський собор спричинив тривалий розлам між прихильниками відкриття Церкви до сучасного світу та захисни­ками незмінної традиції. Хоча ті, хто керує Церквою, а особливо папи, ніколи не є однозначно прогресистами чи консерватистами.

Це очевидно, що Йозеф Ратцингер не є прогресистом. Так його можна було назвати хіба що сорок років тому, коли під час ІІ Ватиканського собору він був радником кардинала Йозефа Фрінгса, архієпископа Кельна. На той час Ранцингер був молодим викладачем богослов'я у Бонні, кон­тактував із німецькими єпископами, переважно реформаторами, а також із багатьма відомими богословами: Ранером, Схілебексом, де Любаком, Конгаром, Кюнгом і Герингом, які становили один фронт, що боровся з консерва­тизмом курії. Та після ІІ Ватиканського собору вони розійшлися у різні боки.

Однак хаотичне впровадження постанов собору в життя супроводжувалося деякими відхиленнями, які не подобалися професорові Ратцингеру, а луна розгнузданости з травня 1968 року дійшла навіть до його університетської авдиторії в Тюбінгені. Тому Ратцингер перейшов до табору захисників традиції та догми. Це було остаточне рішення. Настільки, що в очах багатьох спостерігачів він став втіленням консервативних тенденцій у сучасній Церкві. Це враження посилилося після того, як у 1981 році папа Йоан Павло ІІ довірив йому керувати Конгрегацією у справах віровчення, колишньою Конгрегацією священної канцелярії, безпосе­редньою спадкоємицею святої інквізиції.

Навіть із новою назвою ця дикастерія має погану славу. Впродовж довгих років її вважали різновидом трибуналу, який завзято вистежує правдиві чи вигадані єресі. Ця конгрегація залиши­лася інституцією, яка вирішує, що є като­лицьким, а що - ні. Саме там, у маєста­тичному будинку Священної канцелярії, неподалік площі Святого Петра, пишуться застереження, ви­сновки та засудження на адресу надто сміли­вих богословів, надто радикальних інте­гристів, місіонерів, які надмірно пристосовуються до місцевої культури, та надто поблажливих єпископів...

Цей негативний образ у поєднанні з німецьким походженням нового папи пояснює чимало титулів у пресі, які з'явилися одразу після вибору кардинала Йозефа Ратцингера наступни­ком Йоана Павла ІІ. Того, кого раніше називали Panzerkardinal, тепер засипають не надто елегантними порівняннями: "ротвейлер Господа Бога", "німецька вівчарка" тощо. З'являються дещо невпевнена плітка про його добровільний вступ до "Гітлерюгенду", і хоча з часом її спростовують, та все це лише посилює критичні відгуки журналістів, гостру іронію коментарів і вбивчий запал карикатуристів..." 3

Це правда: після вибору Папи Венедикта XVI багато людей були не задоволені, особливо серед молодого покоління. Вони звикли до блаженного Йоана Павла ІІ, в новому Папі вони хотіли бачити віддзеркалення старого Папи. Вони розуміли, що новий Папа не буде тією особою, якою був Йоан Павло ІІ. Можливо, це і був "ляк" для більшості людей. ЗМІ дали негативну оцінку новому Папі. Деякі люди пророкували, що це Папа лише на перехідний період. Звичайно, це людська оцінка. Після певного періоду понтифікату світ відкрив для себе, а особливо віруючі люди побачили інше обличчя Римського Архієрея, не те, яке змальовували і подавали ЗМІ. Папа показав світові, як можна в інший спосіб любити Бога, Йому служити, іти за Ним. Папа показав це своєю глибокою покорою, лагідністю, чемністю, своїм люблячим тихим батьківським серцем, а водночас своєю відданістю і принци­повістю щодо Святої Віри. Світ побачив Папу, який вміє любити не устами, жестами, а серцем і душею, а це набагато більше за людські слова. Духовенство і віруючі люди спостерігали за ним, за його діями і вчинками, словами і наукою. Поволі вони впізнали в ньому люблячого духовного батька. Тому серед багатьох віруючих виникла така приказка: "За часів Йоана Павла ІІ люди їхали в Рим, щоб побачити Папу, за часів Венедикта XVI їдуть, щоб почути його".

"Корабель, який тоне"

Кардинал Ратцингер консервативний і непопу­лярний. А ще він песиміст. І ця риса не анекдотична. Коли кардинал є песимістом, то це його зовсім не дискваліфікує, гірше, коли це стосується папи. А особливо погано, коли йдеться про наступника Йоана Павла ІІ, який імпонував своєю вірою, довірливістю, ентузіазмом. У квітні 2005 року під час конклаву після смерті папи-поляка всі чудово пам'ятають його славнозвісні слова: "Не бійтеся!".

Та перед початком конклаву, під час уро­чистої літургії eligento pontifice, яка відбувається у базиліці Святого Петра, головний священно­служитель Йозеф Ратцингер, голова Карди­нальського колегіуму, проголошує гомілію, в якій усі відчувають нотки суму:

- Скільки "повівів науки" принесли нам останні десятиліття, скільки ідейних нуртів, скільки модних напрямів у мисленні... Часто вони були подібні на неспокійні хвилі, підштовхували мислення багатьох християн, ніби малий човен, з однієї крайності в іншу: від марксизму до лібералізму й аж до вільнодумства; від колекти­візму аж до радикального індивідуалізму; від атеїзму до імлистого релігійного містицизму; від агностицизму до синкретизму тощо... Визнання чітко окресленої віри, згідно із Credo Церкви, часто називають фундаменталізмом. Натомість реля­тивізм, тобто підкорення "кожному повіву науки", зазвичай вважають єдиною позицією, гідною сучасної епохи. Твориться своєрідна диктатура релятивізму, який не визнає оста­точних справ і єдиним мірилом усього називає власне "я" та його забаганки... Віра, яка базується на моді та новизні, не є зрілою.

У базиліці чути шепіт. Слова кардинала сильні, але водночас розпачливі. Деякі кардинали, зокрема Каміло Руїні, дуже консервативний керівник італійської конференції єпископату, починає апло­дувати. Інші почуваються дещо збентежено. Більшість знає про основний неспокій свого декана. 24 лютого, під час похорону отця Луїджі Джуссанні, творця руху "Comunione e Liberazione" ("Спільність і визволення"), вони вже чули його опис нашого часу як "темної долини", період "спокус і помилок". Під час роздумів у Велику п'ятницю, які відбуваються у Колізеї, їх вразили драматичні акценти молитви кардинала Ратцингера:

- Скільки бруду є в Церкві! І саме серед тих, хто через священство мав би вести вірних до Бога! Скільки пихи та самозакоханості!.. Господи, як часто Твоя Церква видається нам кораблем, який тоне, човном, у який з усіх боків затікає вода... Нас вражає нечистота шат та обличчя Твоєї Церкви... Спасай і освячуй Її.

Хіба це трагічне бачення не знаменне для Старого Континенту, який постійно бідкається через свою долю і сумнівається у власних силах? Для багатьох християн кардинал Ратцингер надто європейський, аби бути втіленням Церкви ХХІ століття. Він народився в Баварії 1927 року, в серці міжвоєнної Європи, в якій зароджувалися найбільші злочини в історії людства: фашизм, нацизм, комунізм, антисемітизм. Ця Європа, зі своїми драмами та поривами, зі своїм минулим та спадщиною, з традиціями та культурою, дала Церкві цілі покоління великих слуг, таких як Кьоніг, Войтила, Вілебрандс, Дьопфнер, Сюенан, Ви­шенський, Люстіже та інших на кшталт Ратцин­гера, які відповіли на виклик конкретної епохи"4.

Яка мета Христової Церкви, яке завдання Римського Архієрея перед світом? - Голосити Добру Новину всьому створінню, вести людей до Царства Божого. Папа Римський Венедикт XVI - не песиміст, як хочуть представити його нам ЗМІ, він, як добрий пастир, дбає про своїх овець. Папа, який був свідком страждань і терпінь мільйонів людей під час Другої світової війни, який бачив руїну людських душ у часи панування ідеології воюючого атеїзму, застерігає світ і має на це право, дане йому від Господа Бога, щоб у період високорозвиненого технічного прогресу, космічних досліджень, а також морального спустошення і підміни цінностей ідея матеріалізму, який нібито може ощасливити людство, не поглинула нас, Папа застерігає, щоб та ж сама людина знову не стала жертвою фальшивих ідей.

Кожен християнин розуміє, що він живе в постійній духовній боротьбі між добром і злом, що в світі на його душу чекають різні спокуси і випро­бування, що певного часу в тій чи іншій ситуації він має засвідчити свою віру в Христа Ісуса. Святіший Отець застерігає нас, щоб ми не втратили того, що для людини має правдиве значення і сенс усього її земного життя: "Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися Мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами" (Мр. 8, 34-38). Папа не може голосити науки, що суперечить Слову Божому, або замовчувати науку Святого Євангелія.

Нове опитування видання "Pew Forum" пока­зало, що 48% американців вважають себе про­тестантами, 22% є католики і майже 20% не відносять себе до жодної з конфесій. Дослідники також вивчили політичні та суспільні погляди мирян. У 1972 р. 62% американців вважали себе про­тестантами, 26% католиками і 7 не відносили себе до певної конфесії. "Католицька частина насе­лення була приблизно стійкою протягом цього періоду, зокрема, завдяки імміграції з Латинської Америки", додали автори дослідження.

Під час опитування з'ясували, що 41% католиків відвідує богослужіння мінімум раз на тиждень, а 58% щодня моляться. 39% католиків ідентифікують себе як політичні консерватори, 42% - помірні і 18% як лібе­рали. 50% католиків і 54% білих католиків - вважа­ють, що аборти повинні бути законними в більшості або в усіх випадках, в той час як 45% католиків (і 41% білих католиків) вважають, що вони мають бути незаконними. 37% опитаних католиків вважають, що одностатеві шлюби повинні бути законними, і 53% думають протилежне... (catholicculture. org)

Коли така сумна картина серед віруючих католиків у світі, які формально називають себе християнами, але їхнє життя, вчинки, вказують, що вони далекі від правдивих джерел Святої Віри - як має поводитися Римський Архієрей: мовчати і хвалити людей, що вони молодці і хай так про­довжують жити в темряві як живуть - ходити до церкви і до екстрасенсів, називати себе віруючими і робити аборти, не сповідатися роками і приступати до Святого Причастя?..

"Надто старий? Надто європейський?

Однак часи змінюються. Європа піддається дехристиянізації. А ще вона відходить на другий план: у 2030 році, прогнозують, її населення становитиме лише вісім відсотків земної попу­ляції. Уже зараз понад вісімдесят відсотків католиків живуть у Південній півкулі, і в них немає досвіду ГУЛАГУ й Шоаху. Уже доволі тривалий час погляди спрямовані у бік нових континентів, Африки та Латинської Америки, а ще Азії, щоби там знайти майбутнього papabile. Від якогось часу з'являються прізвища, які є гордістю країн третього світу: Френсіс Арінзе (Нігерія), Клаудіо Хумес (Бразилія), Оскар Родрігес Марадьяга (Гондурас), Хорхе Маріо Берголіо (Аргентина), Іван Діас (Індія) та інші.

Остання слабка сторона Ратцингера - його вік. Так само, як бути європейцем не є недоліком, так само вік 78 років не є гріхом. Та коли обирали Кароля Войтилу, йому було 58. На двадцять років менше! Вік Ратцингера є найсерйознішою перешкодою для можливого вибору. Важко уявити, щоби майже 80-річний папа міг би надалі подорожувати світом, так як це робив Йоан Павло ІІ упродовж усього свого понтифікату. Понад сто офіційних подорожей, а деякі марш­рути були настільки ж довгими, настільки пам'ятними, 139 країн, а ще подорожі Італією, відвідини трьох сотень римських парафій... 58-річний понтифік спортивної статури надав папству нат­хненого ритму. Як же папа-викладач, котрому вже сповнилося 78 років, зможе підтри­мати цей стиль? Адже всім відомо, що він не любить ані натовпів, ані подорожей...

Кілька коментарів марно пригадують, що кар­диналові Ронкалі сповнилося 77 років, коли він став папою Йоаном ХХІІІ, і що вік не перешкодив йому скликати ІІ Ватиканський Собор. Вік Рат­цингера залишається проблемою. І він це усві­домлює. Йозеф Ратцингер особисто просив Йоана Павла ІІ звільнити його від усіх обов'язків, аби піти на пенсію, ходити по бібліотеках, писати бого­словські праці. У нього є чимало ідей, зокрема ам­бітний проект написання книжки про життя Ісуса.

Йоан Павло ІІ не відправив свого приятеля-баварця займатися улюбленою науковою працею, та Ратцингер усе ж сподівався, що невдовзі піде на пенсію. От тільки спочатку відмовиться від обов'язків декана Кардинальського колегіуму, який є єдиною особою, відповідальною за проведення процесу сукцесії на папському престолі. Це він очолює конклав. Та оскільки Ратцингер ніколи не належав до фракцій, груп чи коаліцій, він не має жодного наміру впливати на "великих електорів" чи на папську сукцесію.

Через усі ці причини після смерті Йоана Павла ІІ нікому не видається, що його наступни­ком може стати кардинал Йозеф Ратцингер. Деякі засоби масової інформації, особливо в Західній Європі, представляють його в образі справ­жнього нещастя для Церкви. На думку багатьох газет, які повто­рюють прогнози AFP (Агенції Франс Пресс) від 2 квітня, "шанси, що його виберуть, мізерні". Інші, наприклад, "L'Express", навіть не називають його прізвища у списку кандидатів. А італійська "La Republica" й решта видань множать негативні аргументи: "Вісім з оди­надцяти американських кардиналів та п'ять із шести німецьких кардиналів виступають проти Ратцингера!" Навіть "La Croix" із натиском наголошує на тому, що він є "захисником като­лицької ідентичності, яку спочатку треба по­вернути". Усі, або майже всі, із задоволенням повторюють старий вислів ватиканістів: "Хто заходить на конклав папою, виходить кардиналом, а хто заходить кардиналом, виходить папою"... 5

Святіший Отець Венедикт XVI докладав усіх зусиль під час свого понтифікату, щоб промовити до сердець мешканців старої Європи. До Європи, яка має глибоке християнське коріння. До Європи, яка була колискою християнства для цілого світу. Тут зароджувалися монаші ордени, звідси несли світло Євангелія на всі континенти земної кулі, тут будувалися університети, монаші і парафіяльні школи, дитячі садочки, тут опікувалися хворими і старшими, на цьому континенті розвивалася християнська культура, мистецтво, архітектура. І що тут є поганого, що Святіший Отець "надто європейський"?..

"Крутий перелом в історії

Вівторок, 19 квітня. Кардинали повер­таються до Сікстинської капели, в якій до полудня заплановано провести ще два голосування. Якби Ратцингер отри­мав менше голосів, ніж попе­реднього дня, то для нього був би кінець, а консервативний табір був би змушений заміни­ти його кандидатуру іншою. Багато електорів спрямовують свої думки у бік 63-річного карди­нала Сколі, патріарха Венеції, який справді має шанси отримати біль­шість голосів. Тимчасом щось цілком протилежне: Ратцингер отримує 65 голосів, Хорхе Маріо Бергольо - 35: обоє виграють! Обоє мають шанси стати наступним папою. Третє голосування це лише підтверджує: Ратцингер отримує 72 голоси, Бергольо - 40. Перший набли­жається до більшості у дві третини, проте другий набрав одну третю голосів, а це блокує можливість обрання контр­кандидата. Усі прогнози зруйно­вано. В історії саме відбувається крутий перелом.

Конклав - це не політичні вибори. Мета цього голосування "без кандидатури, без виборчої програми і без компанії" полягає не в тому, щоби вибрати одну особу замість іншої. Треба визна­чити того, хто найліпше надається до керування усією Церквою. Саме тому кандидатура Ратцин­гера у багатьох осіб викликає побоювання, адже вона не є результатом консенсусу. А на думку кардиналів, не може бути нічого гіршого, ніж вибрати кандидата однієї половини. Однак 72 голоси аж ніяк не можна вважати вираженням волі меншості.

Через це деякі кардинали, які попередньо висловлювалися проти Ртцингера, тепер почи­нають його підтримувати. Хіба впродовж останніх днів декан Кардинальського колегіуму не довів свого вміння вести діалог, не проявив поміркованості й авторитету? Хіба він не показав, що в такий складний час може покеру­вати Церквою? Після такого гіганта, яким був Йоан Павло ІІ, смерть котрого зворушила цілий світ, навряд чи хтось із кардиналів може почу­ватися спроможним взятися за обов'язки папи.

Йозеф Ратцингер, і це думка загалу, є не­зрівня­нним богословом, людиною, яка має ви­няткову освіту. Хіба цей кардинал, який понад двадцять років був близьким другом і приві­лейованим радником Йоана Павла ІІ, не може бути його наступни­ком? Хіба не він най­ліпше підготований до того, щоби продовжи­ти справу померлого папи, щоби запобігти різнома­нітним несподіваним відхиленням у цьому зглоба­лізованому світі? Навіть якби через свій вік цей кардинал не зміг жертвувати Церкві нічого більше, крім лагідного переходу до наступного понтифікату?

Ті, хто закидають йому консерватизм, доско­нало розуміють, що колишній архієпископ Мілана не є "фашистською потворою", як його описують критики та західні засоби масової інформації. Цей люб'язний, делікатний і навіть несміливий чоловік насправді є дуже толерантним співрозмовником, який викликає довіру...

На цьому етапі голосування Йозеф Ратцингер усвідомлює, що відбувається, і просить... щоби його не обирали! Через кілька днів він розповість про це під час аудієнції для своїх співвітчизників:

- Були молодші, ліпші кандидати. Я думав, що справа мого життя вже завершилася, а на мене чекають спокійніші роки. Коли під час голосування я поволі почав розуміти, що петля стягується, то просив Господа, щоби відвернув від мене цю участь, однак цього разу Він мене не вислухав!

Того ж дня Ратцингер розповідатиме, як один із кардиналів переказав йому щось, що нагадало його власну проповідь на тему слів: "Іди за мною!", які дуже багато означали для Кароля Войтили. Слова того кардинала звучали так: "Пригадай собі, про що ти говорив, і не відмовляй!"

Після обіду відбувається четверте голосу­вання, вирішальне. Коли підрахунок карток із прізвищем "Ратцингер" сягає магічної кількості 77 голосів, усі підводяться і починають аплоду­вати. Потім підрахунок добігає кінця: 84 голоси! Усі аплодують стоячи. Невідомо, чи найбільші противники кандида­тури Йозефа Ратцингера, кардинали Вальтер Каспер і Годфрід Даннелс, також аплодують. Однак справу вирішено. Кількість голосів за Бергольо зменшилася до 26. Кажуть, що під час перерви аргентинець дав зрозуміти, що не хоче брати на себе цього тягаря. Тому в лавах "реформаторів" вирішили віддати свої голоси за Ратцингера.

Кардинал Кормак Мерфі О'Коннор, архі­єпископ Вестмінстеру, пояснить: попри існуючі застереження, було вирішено, що "для єдності Церкви" буде ліпше "змінити позицію і проголо­сувати за Ратцингера". Чи в цьому був якийсь елемент переговорів? Правдо­подібно, ми вже ніколи не дізнаємося про це. Згідно з деякими свідченнями, Ратцингер і Мартіні відбули довгу розмову, йдучи під руку під час обідньої перерви.

- Ці двоє чоловіків цінують і поважають один одного, - прокоментував один із спостерігачів.

Можна припустити, що взамін за деякі гарантії стосовно принципового напряму понти­фікату Мартіні сам спонукав своїх прихильників віддати голоси за Ратцингера...

Оскільки новообраний папа є деканом Карди­нальського колегіуму, то наступну частину протоколу виконує його декан-помічник кардинал Анжело Содано. Це він, згідно з регламентом, уро­чисто запитує Ратцингера, чи він приймає вибір:

- Слухняний Святому Духові та голосам кардиналів, відповідаю: так.

Лунає наступне ритуальне запитання:

- Яке ім'я обираєш?

- Венедикт XVI.

Це остання несподіванка цього конклаву. Багато осіб вважали, що найліпший приятель і найближчий радник папи-поляка візьме собі ім'я Йоана Павла ІІІ - хоча б задля того, щоби якось пом'якшити потрясіння, викликане його обра­нням, особливо в засобах масової інформації, які навіть не стри­муються від їдких коментарів на тему обрання "великого інквізитора". У Північній Європі та Латинській Америці в пресі панує суцільне замі­шання.

Та хіба папа повинен формувати власну поведінку на основі короткочасних тенденцій у ЗМІ? Кардинал Жан-Марі Люстіже, якому після голосу­вання ставили чимало запитань, не прихо­вував, що вибори розпочиналися у "великій невпевненості та з чималим збентеженням" і щойно пізніше стали "спокійною очевидністю". Архієпископ Парижа також пригадав, що той, кого обрав конклав, є новим главою Церкви, а не особою, відповідальною за її медіальний образ..." 6

Боже Провидіння не помиляється: в тому часі мав бути такий Папа, якого Св. Дух покликав до слу­жіння, і ним став кардинал Ратцингер - Венедикт XVI.

(Далі буде)

о. Василь КОВПАК,

Генеральний настоятель СБССЙ

www.saintjosaphat.org

---

Виноски:

1/ Бернар Лєкомт. Таємниці Ватикану. - Львів, "Свічадо", 2012. - С. 181-184.

2/ Там само. - С. 321-323.

3/ Там само. - С. 323-325.

4/ Там само. - С. 325-327.

5/ Там само. - С. 327-329.

6/ Там само. - С. 332-335.

---