Дівицтво - образ Божого маєстату
Для чого Господь створив це чудо краси, дівицю? Щоб таким винятковим способом показати сенс і вартість людського життя, відобразити на землі Божий маєстат і блиск, аби вказати красу їх існування як квітів "на хвалу Його величі" (Еф. 1, 12). "Як самотня квітка високо в горах, на межі вічних снігів, яких ніколи не бачило людське око, як недоступна краса пустель та полюсів, які не без зусиль можуть бути метою людини, так і дівиця показує, що створіння має сенс лише як блиск вічного блиску Бога".
Нині, коли людина здатна мислити лише прагматично і при кожні нагоді запитує, яку матиме з того користь, дівицтво здається непридатним. Оскільки дівчина, яка свідомо й добровільно вирішує залишитися дівчиною, відмовляється від використання сил своєї статевості, її життя вважається змарнованим, нереалізованим і невдалим. Її жертву, пов'язану зі збереженням невинності, вважають безглуздою і називають наругою над правами природи. Звідси також бере початок негативне ставлення світу до монашого життя, особливо контемпляційного, як "безглуздого і змарнованого існування".
Наша оцінка повинна ґрунтуватися на інших положеннях. З дівицтвом пов'язане все найцінніше, вартісне і досконале в житті людини. Потоптання дівицтва через гріх є причиною багатьох людських страждань. Через первородний гріх тіло людини доведене до найглибшої нужденності і з того часу поневолене пристрастями. Христос прийшов, щоб звільнити людей з неволі: "Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп'ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більше не служити (Рм. 6, 6), "Нехай, отже, не панує гріх у смертнім вашім тілі, щоб вам коритися його пожадливостям" (Рм. 6, 12), "Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті й беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддавайте ваші члени на служіння праведності, на освячення" (Рм. 6, 19). Це оздоровлення тілесного життя дозволяє нашому тілу завдяки очищаючій хрестильній купелі стати "новим сотворінням", чимось святим і чистим, знаряддям нового життя. Тому "утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла" (1 Кр. 6, 18). Найвища досконалість краси і святості тіла означає його цілковиту непорочність як дівичого тіла.
В іншому місці св. Павло пише про переваги дівицтва (пор. І Кр. 7, 25-40). Одна з них це "свобода від клопотів "Це означає, що жонатий чоловік чи заміжня жінка набагато більше "ув'язнені" в світі, ніж особи вільного стану. Хоча би з огляду на сім'ю, вони набагато більше зацікавлені тим, що відбувається в світі, зв'язані з ним: "хто жонатий, клопочеться про справи цього світу" (І Кр. 7, 33). Натомість життя дівчини оточене таємничою свободою, яку описує сам Ісус Христос: "не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне" (Мт. 6, 31- 32). Ця безтурботність щодо земних справ дає незаміжнім і нежонатим можливість звернутися до вищих вартостей, а навіть найвищих, а також вповні розкрити свої таланти.
Св. Павло також пише про жонатого, як про поділеного чоловіка, бо він турбується про справи цього світу, про те, як подобатися жінці. Таким чином євангеліст хоче сказати, що це просто неможливо, аби жонатий міг неподільно присвятити себе вищим речам, оскільки мусить ділити свій час і свої сили. Натомість безженний може залишитися "чоловіком однієї справи", оскільки його душу не наповнюють тисячі турбот дочасного життя. Тому його життя може здобути чесноти цілісності, шляхетності і повної посвяти. Дріб'язковість, нервовість, внутрішній неспокій не торкаються його, оскільки він реалізовує ідеал дівицтва. Дівицтво є "цілісністю" в найглибшому значенні цього слова.
Що більше, дівицтво має в собі внутрішню динаміку, стремління до вищої мети. Якщо людина один раз відкриє собі цю безтурботність та інтегральність, вона буде все більше відкриватися на тривалі, вічні цінності. В той же час для неї втрачають цінність скороминущі приємності цього світу, а душа все легше підноситься до "вічних пагорбів". Це подібно до того, як вільний від тягаря рюкзака мандрівник, який несподівано побачив здалеку прекрасну вершину, а на ній затишну турбазу, де знайде відпочинок. Зачарований побаченим, він вільно та витривало йде вгору, думаючи лише про досягнення мети. Як священичі долоні під час Св. Літургії старанно обіймають всіма пальцями дискос і підносять його до Бога, так і дівиці кожного дня знову можуть підносити ціле своє єство до неба.
Св. Павло описує таємниці Церкви як Обручниці Христової. Бог хоче "появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна" (Еф. 5, 27). Христос через свою кров зробив Церкву дівицею та вчинив, що в ній родяться дівичі душі. Саме дівственний чоловік здійснює найглибшу таємницю містичної Обручниці Христової. Він стоїть всередині неї, там, де вівтар і де завжди горить вогонь присутності і жертвенної смерті Христа. З цього найпіднесенішого місця на землі на світ вспливають життєдайні сили.
Переклад Надії Бушки
За кн.: Ks. Stehlin K., FSSPX Istota, godność i misja kobiety. -
Warszawa: Te Deum, 2009. - 126 s. ISBN 978-83-89345-72-1
Греко-Католицька Традиція 10,жовтень 2014 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
