- Чому у школі-садку №7, де ви є керівником, не святкують Новий рік, адже, погодьтеся, це дивує багатьох? Як поставився педагогічний колектив до такої Вашої ідеї?

- Тому, що радянська окупаційна влада поставила «віз перед конем» Тому, що Новий рік є «празник, безцельная жизнь, ничегонеделаниє». Тому, що поняття «новий рік» є абстрактне, а діти дошкільного та молодшого шкільного віку - реалісти.

Тому, що у ті далекі 90-ті роки це була не тільки моя ідея, не тільки я прозрівала, але, як мені здавалося на той час, прозрівали і багато свідомих людей, відмовлялися від радянського традиційного «святкування» Нового року 1 січня. Оскільки в душах християн пробуджувалися почуття і розуміння того, що є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності – це ідеал, що дає нам його християнство, котре дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню. Адже, відкривалися роками зачинені церкви, каплички, відбудовувалися зруйновані і споруджувалися нові через те, що старі не вміщали усіх бажаючих. І хочу вам сказати, що я дуже дивуюся, чому дотепер багато хто з наших «християн» не може розлучитися з цим «праздником». Можливо тому, що українці не скільки поважають чуже, скільки добре вміють віками нехтувати своїм. Тому звістка про те, що у колишній столиці України – місті Харкові сьогодні встановлено чотири «матрьошки» висотою по 8 метрів кожна і самовар, мене переконали –«відволікальники» не сплять. А головне, що ніхто не рахує, скільки ж цей непотріб коштує у час кризи, так як рахують дотепер вартість Меморіалу пам’яті жертв Голодомору. Найперше, дякую Богові, що живемо в демократичній державі, незалежній Україні. Як директор, у своїй роботі, звичайно, керуюся чинною нормативно-правовою базою. Тому, за згодою батьків, рішенням педагогічної ради, бо більшість педагогів цю ідею сприйняли з великим захопленням, у 1991р. ми провели перше Свято Миколая. Діти, батьки і педагоги з великим піднесенням готувалися до свята. Батьки витягали з бабусиних скринь вишиванки, купували, дехто вишивав сам. Зала була переповнена, багато людей плакали з радості, виплеск позитивних емоцій дітей пам’ятаємо дотепер. І за ці роки ми бачимо з якою радістю і дошкільники, і учні звертаються до Святого Миколая, як вони пишуть листи (правда, нам гірко, що в цих листах є прохання, щоб Святий допоміг їхнім батькам залишити погані звички), розповідають вірші, співають пісні про нього як про Святого. Це справді Свято, бо від слова Святий, котре несе з собою дитині не тільки подарунки, але і виховує високу моральність. Найперше, вчить віри, бути слухняними, поважати старших, шанувати працю, рости здоровими, милосердними. Поряд з цим, вчить прощати, забувати зло, бути стриманими, ґречними. Саме ці моральні якості, котрі притаманні українському народові, котрі, зрештою, я з дитинства пам’ятаю, були основою виховання дитини в родині та громаді. Ось тому те, що ми розпочали у 1991 році, дякувати Богові, продовжуємо і сьогодні.

- А батьки не скаржаться, що у їхніх дітей відбирають свято з Дідом Морозом?

- Ні, дякувати Богові, оскільки, до нас, в основному, приходять діти з християнських, національно-свідомих і освічених родин. Є випадки, що, власне, через Діда Мороза з інших дошкільних закладах, батьки переводять до нас дітей.

- Чи можна вважати святкування Нового року у звичному його форматі в наших освітніх закладах гальмуванням процесу їхньої націоналізації?

- Особисто я не сприймаю слово «націоналізація». Чому ми, маючи таку багату спадщину української нації, в незалежній Україні, в своїй державі, повинні говорити про «націоналізацію». А хто ж «націоналізовував» українців по Америках, Австраліях, Європах, а потім і по Сибірах, що у них це все збереглося дотепер? Ми - батьки, педагоги - повинні просто пам’ятати слова Костянтина Ушинського, що будь-яка імперія працює над тим, щоб забрати генетичну, історичну пам’ять у народу, а народ без пам’яті – це тіло без душі, котрому залишається піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, тому, що кожному народові судилося Богом відігравати в історії свою роль, а коли він забуває її, то стає більше не потрібний для Всесвіту, тобто асимілюється. Такі приклади в історії людства є, на жаль, не поодинокими. Пам’ятаймо про це. І так звані «праздники» з Дідом Морозом та Снігурочкою, котрі ми бачимо особливо тепер, не несуть моральності і не виховують християнських чеснот. Особисто я прошу Бога, щоб він змилостивився над нами, щоб ми як всі християни світу, святкували Новий рік після Різдва Христового, а не навпаки. І того «воза перед конем», котрого нам залишила радянська ідеологія, позбулися назавжди.

- Чи не робили ви спроби донести свої міркування з приводу відзначення Нового року у ширші освітянські кола?

- Протягом 20 років робимо це системно і послідовно. Друкуємося в освітянських фахових виданнях, виступаємо в ЗМІ. Цього року ми видали збірник «Софія Русова і сьогодення», який я упорядкувала. У ньому зібрана праця 20-ти педагогів нашого закладу з питань виховання і навчання свідомого громадянина України і передано, до речі, безоплатно у кожен дошкільний заклад м. Івано-Франківська.

- Чому, на ваш погляд, донині культивуються образи Діда Мороза і Снігурочки в дитячій художній літературі, ЗМІ і т.д., а церква мовчить з приводу применшення значення Святого Миколая?

- Тому, що, як зазначає Іван Ольховський у своїй статті «Дід Мороз – термінатор» (17-23.01.2008, «Українська газета»), «коли Україна стогнала від небаченого у світі голодомору, нечуваних репресій, Сталін виголосив неперевершену цинічну фразу: «Жити стало краще, жити стало веселіше», радянський народ треба було чимось відволікти від жахливої дійсності та важкої праці, дати можливість відчути принади комунізму. Роль таких «відволікальників» виконували Дід Мороз і Снігурочка.У 1935 році після заборони дозволили ставити ялинки, але виникла проблема: партійні працівники не мали права співати біля ялинки різдвяні колядки, а їхні діти наряджатися ангеликами. Негайно до Сталіна скликали всіх відомих дитячих письменників: Агнію Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковского. Агнія Барто запропонувала: «Нехай діти наряджаються не ангелами, а звірами: вовками, лисицями, ведмедями, зайцями». «Це добре», - сказав Сталін. Потім промовив Самуїл Маршак: «В Америці дає дітям подарунки Санта Клаус, добре було б, якби нашим дітям давав подарунки наш червоний Дід Мороз, а з одягом нічого придумувати не треба». «Це дуже добре», - сказав Сталін. І очікувально подивився на Чуковського. Той знітився, почервонів і сказав: «Погано, що Дід Мороз буде приходити до дітей один. А як же наші радянські жінки? У нас є Робітник і Селянка, Свинарка і Пастух, хай буде Дід Мороз і дівчина Снігуронька». «Це дуже, дуже добре», - вигукнув Сталін, поцілував Корнія Чуковського і дав йому Ленінську премію». Отже, наділені неприродними функціями Дід Мороз і Снігуронька так в’їлися у свідомість радянського суспільства, що воно і сьогодні не уявляє свого життя без них. Але найстрашніше те, що це вони хочуть передати в спадок своїм внукам і правнукам. Думаю, що мої коментарі зайві, інакше, ті батьки, чиї діти вчилися за читанкою О. Я. Савченко (3 кл. ІІ частина, оповідання Алли Коваль «Скільки років Діду Морозу», С.8), з такого навчання могли б подивуватися: «Потрапивши до нас, північний казковий персонаж Водан і релігійний персонаж Святий Миколай злилися з нашими казковими персонажами – Морозом Морозовичем у росіян, Морозом-Морозенком у нас, українців. Поступово з цих кількох казкових персонажів витворився ще один – Дід Мороз.» А чому церква мовчить щодо применшення значення Святого Миколая, (я би назвала це святотатством ), не в моїй компетенції.

- Коли ви особисто перестали відзначати це свято і у зв’язку з чим?

- 21 рік тому, коли відкрито пішла до церкви. Хоча новий рік і для мене є календарною подією у житті. А найкращим її відзначенням, вважаю, – молитву Богові за щасливий наступний рік, що, до речі, у наших церквах і роблять.

- А Ваші рідні святкують Новий рік?

- Вони молоді, і, звичайно, відзначають цю подію в родинному колі.

На завершення хочу привітати всіх читачів з різдвяно-новорічними святами, побажати їм ласки від Бога, опіки від Матері Божої і зіслання Духа Святого на всіх людей України.

Розмову вела Оксана ПРОЦЮК

www.spilka.pt