«З моїм 20-річним сином досі не було жодних проблем. І ось несподівано я дізнаюся, що: Бога швидше за все не існує, а якщо Він і є, то точно не християнський; кожен має право робити все, що йому подобається, а він сам ходить до церкви лише тому, щоб мені не було прикро. Може Ви знаєте про якісь реколекції для студентів чи якісь інші місця, де він зміг би більше дізнатися про нашу віру, бо його знання на цю тему залишаються на рівні дитини, яка готується до Першого Причастя. Щоправда, він майже все своє життя був міністрантом, але радше не поглиблював своїх релігійних знань поза недільною Літургією». Мама

У кожному місті, де є якісь вузи, є також і священики, які працюють з молоддю – можна звертатися з проханням про допомогу безпосередньо до них. Проблема в тому, чи син сам хоче щось зробити з своїм незнанням та втратою віри. Швидше за все він в черговий раз перекладає свою проблему на мамині плечі, а ця проблема полягає між іншим і на бракові самостійності. Зрештою, може це не втрата віри а якесь релігійне каліцтво, на яке ми самі можливо дещо несвідомо прирікаємо наших дітей? Варто розпочати щиру розмову і перепросити сина за своє занедбання.

Лист цієї жінки я присвячую батькам молодших дітей, адже це ми відповідальні за те, щоб наші діти не затримувалися в релігійному розвитку. Ми аж надмірно дбаємо про їхній фізичний та інтелектуальний розвиток, запевняємо їм додаткові заняття протягом цілого тижня, а справи віри залишаємо священикам і катехитам. Це в нашому самозадоволенні після урочистості Першого Причастя ховається джерело проблеми, яку піднімає читачка. Син спокусився простацькими аргументами а може вирішив піти по лінії найменшого опору, коли почув насміхання або ображання Церкви, тож вирішив краще приєднатися до грона критиків чи релігійно байдужих, ніж зробити якесь зусилля і самому пошукати відповідей на запитання. Можливо кожен з вас потребує реколекцій і усвідомлення, що віру не можна здобути раз і назавжди, а вірити – не означає спокійно жити.

Бог непомітно перетворюється в дружбана

Ось фрагмент листа-відповіді від пані психолог: «Молодь залишає Церкву також і тому, що не може її зрозуміти. Наприклад мова, якою розмовляють з молоддю про віру. Ісус або «прибув» або «приперся». Тобто, це або дуже відірвана і «одуховлена» мова, або спрощенв і налаштовано спеціально «під публіку». В першому випадку справи віри віддаляються від щоденності, а в тому другому – Бог з Друга та Опікуна непомітно перетворюється в дружбана. І віра або перестає показувати правильних життєвий шлях тут і тепер, або починає дискусії з дружбаном з якимось ефемерним відчуттям рівності. Для мене в катехизі молоді дуже сильно занедбана справа послуху в правильному католицькому розумінні. Також мені бракує в катехизі присутності непростої тематики відносин батьки-діти. В багатьох сім’ях батьки займають місце Бога. А дітей позбавляють вільної волі навіть в тому, в чому вони просто зобов’язані її мати».

Тема, яку було поставлено у назві стає все актуальнішою і відповіді треба починати шукати вже зараз.

 кредо