Які насуваються кінцеві висновки в звязку з переслідуванням вірних, які прагнуть згідно зі своїм сумлінням і правдивою наукою Св. Церкви віддавати належну хвалу Господеві? Які є плоди таких діянь і як потрібно себе вести в таких ситуаціях? Чому ставання на коліна, яке є тільки зовнішнім виразом внутрішнього стану душі людини, відіграє таку велику роль в нашому спілкуванні з Господом? Людина встає на знак пошани до іншої людини, наприклад, встає студент, коли входить професор. Стояти потрібно під час різних державних урочистостей, стоять струнко перед командиром в армії або коли звучить державний гімн і т.д. Стояча постава має чисто людський вимір і є призначена для людського вжитку. Багато людей ще памятає з часів окупації есесівців, які стояли на розставлених ногах в церкві, коли всі стояли на колінах. Ще недавно в часи Польської Народної Республіки можна було побачити, як під час похоронної Служби Божої якогось партійного товариша лояльні присутні співтовариші стояли струнко, бо не могли наражатися на небезпеку, стаючи на коліна. Папа і кард. Вишинський десятки разів говорили у своїх промовах, що тоталітарний безбожний комунізм був справою диявола. Матір Божа в Фатімі, застерігаючи людей перед комунізмом, попереджала, що коли люди не навернуться, то диявол розсіє блудну науку по цілому світу. Тому партійні товариші не могли згинати своїх колін, бо були жертвами безбожної диявольської ідеології, яка ненавиділа Бога. А ставання на коліна є чимось глибшим, є жестом спеціальним, вийнятковим, скерованим тільки до Бога. Воно виражає ту любов і пошану, яку створіння повинно засвідчувати своєму Творцеві. Воно є також зовнішнім актом правдивої покори духу, любові і справжньої синівської довіри та надії на Милосердя Господа. Це є перебуванням у визволяючій правді перед нескінченним Маєстатом і Святістю Бога в Трійці Святій Єдиного. Це є підняттям людини до гідності дитини Божої. А також є для всіх знаком присутності Бога. Св.Церква, освячена Св.Духом, вірна завжди Традиціям і Св.Письму, від самого початку свого існування наказувала поставу на колінах під час прийняття Св.Причастя. Відхід від цієї науки неухильно доводить, що це є справа диявола. Так, в Книгах Старого Заповіту, хоч не було ще Євхаристійного Христа, а Ковчег був тільки Його праобразом, жиди, вірні Об'явленню і керовані здоровим і надприродним почуттям віри, не інакше як тільки на колінах і обличчям до землі віддавали поклін і честь Найвищому і так чинять сьогодні вірні Старозаповітній Традиції, яка також зобов'язує католиків. Сам Ісус Христос дав нам приклад в Ґефсиманії, де впавши на обличчя (Лк 22,41; Мт 26,39), молився до Отця Небесного. Тому в цілій Церкві і у всіх парафіях та монаших орденах дбали про те, щоб не погасло це величезне почуття вакшт (того, що святе), та повага і пошана перед справжньою присутністю Бога. Під час принесення Найсвятішої Євхаристійної Жертви завжди всі присутні падали на коліна, бо знали, що сам Господь сходить на землю, а тим більше завжди чинили це під час прийняття Св.Причастя. Існують ситуації (яскравим прикладом є прийняття Св.Причастя), коли те, що ми відчуваємо або переживаємо всередині, мусить проявитися зовні. Не тільки духом, але і тілом ми зобов'язані віддавати честь Богові. Ще недавно люди падали на коліна перед Євхаристійним Христом, не звертаючи увагу на болото, сніг чи дощ. Цей приклад старших мав величезне значення для дітей, які знали, що йдеться про Когось найважливішого, бо всі дорослі падають на коліна. Це була також дуже дієва форма євангелізації дорослих осіб, зокрема невіруючих або людей слабкої віри.
Прийняття Св.Причастя на колінах, на противагу стоячій поставі, є не тільки набагато більшою ознакою пошани до Господа і самого вівтаря (а також і священника), а також забезпечує краще зосередження людини, створює кращі умови для молитви та адорації. Воно краще готує людину до прийняття Господа неба і землі, значно збільшує повагу до маєстату Євхаристійної Літургії, більше сприяє тому, щоб люди думали про Бога. Якщо для того, щоб випросити якусь ласку, ми повинні під час молитви стати на коліна перед Господом і Марією в їх містичній присутності, то тим паче ми повинні впасти на коліна перед безумовною присутністю Ісуса Христа, наприклад, перед Євхаристійним Христом, під час переєстествлення або коли свяшеник іде зі Святими Тайнами, так як це було завжди. Відомо що під час переєстествлення Господь Ісус вступає тільки на вівтар. Але не вівтар, а людське серце є кінцевою метою та найважливішим місцем, де прагне спочити ціла Пресвята Трійця. Тому вступ Господа Ісуса до святині людського серця є набагато більшим доказом не тільки незбагненої любові Господа до людини, але й пониження Його Нескінченного Маєстату і Святості стосовно до грішного створіння. Душа, яка по-справжньому любить Господа, зобов'язана до свідчення ще більшої покори, пошани, вдячності, пониження і восхваления цілої Пресвятої Трійці за цей незрозумілий і найбільший на землі дар, який людина нічим не заслужила. Це означає, що коли не треба ставати на коліна під час прийняття Господа Ісуса в Св.Причасті, то будь-яке вклякання є абсурдом! Є безсенсовним і великою помилкою те, що говорить Св.Письмо, ціла Традиція^Церкви, Собори, те що чинили і навчали всі Папи, святі і прброки від самого початку існування Церкви! Безсенсовними і помилковими є також ті всі натхненні і надзвичайно глибокі традиційні пісні, які говорять про адорацію Господа на колінах, які є виразом віри, що визнавалася цілими століттями, згідно принципу: яка віра, така і молитва. Безсенсовним та великою помилкою зі сторони Пап і Єпископів було повчання вірних і утримання на протязі століть в парафіях та у всіх монастирських орденах того величезного почуття святості, яке завжди виражалося в паданні на коліна, в покірній і тихій молитві, в скромному одязі і поставі повній пошани. Кандидат на священика під час церемонії прийняття святої Тайни Священства лежить хрестом, а потім стоїть на колінах перед Єпископом, який висвячує його. Невже в цьому випадку слід лежати хрестом або стояти на колінах, а там, де набагато потрібніше було б це робити, тобто під час прийняття Св.Причастя, можна стояти?! Чи не йде мова про того самого Бога?! Самовільне змушення, всупереч сумлінню вірних, настоячи приймати Св.Причастя суперечить натурі кожної людини, в якої десь там в глибині серця є закодоване почуття святості і пониження перед Богом. Цей брак покори перед Нескінченим Маєстатом і Святістю Бога раніше чи пізніше доведе вірних до повної втрати почуття святості, а в кінці до релігійної байдужості, що вже поширилося на Заході... Кінцевим ефектом цього явища буде відвернення людей від Церкви, бо людині не потрібна Церква, в якій немає святості і надприродності. Багато священиків в Польщі вболіває, що ніхто з їх парафіян не вклякає перед священиком, що йде зі святими Тайнами. їм важко зрозуміти, що причиною цього сумного явища є впровадження звичаю прийняття Св.Причастя в стоячій поставі. Як швидко вони забули що ще недавно закидали своїм вірним, які не хотіли цьому підпорядкуватися, "непослух" Церкві!, насилуючи цим способом в людських душах почуття святості, тобто потребу пониження і пошани перед Богом. Ліквідація вклякання призводить також до браку пошани, байдужості і забуття та незліченних зневаг і блюзнірств різного типу, які Господь Ісус отримує сьогодні в значній мірі під час своєї присутності в Найсвятішій Тайні Євхаристії. Вона сприяє також ослабленню або втраті залишків віри в безумовну присутність Господа в Найсвятішій Тайні Євхаристії та веде до світського способу поведінки в церкві, без належної пошани людини до місця, в якому вона знаходиться (руки опущені або запхані в кишені, нескромний та безвстидний одяг, галаслива поведінка, дозвіл на вільну поведінку і бігання дітей по церкві і т.п.), так якби не було різниці між Богом і людиною, або якби Його зовсім не було в святині. Сьогодні католики з набагато більшою пошаною відносяться до світських ідолів, ніж до Ісуса Христа, утаенного в Найсвятішій Тайні Євхаристії! Таке трактування Бога завжди є причиною падіння авторитету єпископа і священика. Авторитет єпископа і священика є похідним від авторитету Ісуса Христа. Як вони будуть відноситися до Ісуса Христа, так і будуть сприйматися людьми. Тому Св.Письмо остерігає, що слуги святині, які не дбають про честь, належну Богові, зіткнуться з погордою людей. Наслідком такої поведінки є також повсюдне зменшення адорації Господа після принесення Жертви Божественної Літургії, що є умовою гідного прийняття Св.Причастя. Колись духовенство заохочувало ще до 10-15 хв. тихої, особистої молитви-подяки після прийняття Євхаристійного Христа. Сьогодні такі дії були б визнані застарілими, а священики - занадто старанними. Для багатьох вірних, які хотіли б тепер так вчинити з власної духовної потреби, це є в багатьох випадках неможливим, бо дуже часто недільні Служби Божі відправляються одна за одною, без жодної перерви. Це призводить до того, що в той момент, коли одні вірні виходять, а другі заходять до святині, розпочинається вже чергове принесення Жертви Божественої Літургії. В таких умовах ніхто не дає можливості заглибитися в адорації після прийняття Св.Причастя, або гідно приготуватися  до  чергового  принесення Жертви Божественної Літургії. Ця відсутність принаймі півгодинної перерви між першою і другою Службою Божою є також прикладом великої непошани і неповаги не тільки по відношенню до Найсвятішої Тайни Євхаристії, але й до самої Жертви Божественної Літургії. Це також сприяє поширенню релігійної байдужості серед вірних. Коли священики примушують вірних приймати Св.Причастя в стоячій поставі, вони в більшій чи меншій мірі ображають і зневажають публічно чи безпосередньо тих людей, які згідно зі своїм сумлінням і правдивою наукою Церкви приймають поставу на колінах. Найчастіше священники вживають такі коментарі та аргументи: 1) Якщо комусь не подобається спосіб подавання Св.Причастя в стоячій поставі в цій церкві, може собі шукати іншу церкву. (Такі та подібні вислови, які ображають Господа і принижують людей, ніколи не мали місця, коли Св.Причастя згідно з Божою волею завжди подавалося людям, що стояли на колінах, і нікому з вірних ніколи навіть не приходило в голову, щоб противитися цьому. Всі хоча б тільки інтуїтивно вважали це цілком безумовною і нормальною справою. Це доводить, що приймання Св.Причастя в стоячій поставі не має Божого Благословення.)
2) Хочуть бути святішими за Папу. (Папа ніколи нікому не відмовив подання Св.Причастя навколішки, ані не зробив ніколи нікому жодного зауваження з цього приводу.)
3) Це є "непослухом" по відношенню до Церкви. (Так зване виконання 177 Конференції Єпископату Польщі і наслідування святих, тобто найбільш досконалих людей, є непослухом!)
4) Це є розбиттям єдності Церкви! ( Вклякання перед Богом згідно з твоїм сумлінням, підтверджене Св.Письмом і Традиціями, є розбиттям єдності Церкви - яке страшне засліплення!) Св.Причастя є знаком єдності Церкви, тому всі повинні прийняти одинакову поставу, тобто стоячу. (Тобто трактування Бога, всупереч власному сумлінню, як рівного собі - є знаком єдності Церкви! Як страшно при цьому перекручують і змінюють суть нескінченної таємниці досконалого поєднання Творця зі своїм створінням.)
5) Це є необхідним для більшого підтримання порядку і спокою. (Йде мова про ситуацію, коли вірні підходять до священника, що стоїть. Тобто треба враховувати не пошану до Бога, а відношення до людини, бо це є важливіше, ніж надприродність. Це чисто людський спосіб мислення, наслідком якого є зредукування тих великих нескінченних таємниць до рівня людського розуму, трактування Жертви Божественної Літургії як якогось партійного зібрання. Іншими словами, вважається, що подавання Св.Причастя в поставі на колінах було на протязі багатьох століть уособленням браку спокою і непорядку, якому можна зарадити тільки завдяки сучасним "винахідникам". Напевно подавання Св.Причастя в поставі на колінах вимагає дещо більшого зусилля від священика, який замість того, щоб вигідно і комфортно стояти на одному місці, був би змушений зробити кілька десятків кроків, трохи більше при цьому нахиляючись. Але чи для хвали Божої це має якесь значення?)
6) Ми є народом прочан - народом, що знаходиться в "дорозі", тому потрібно стояти підчас приймання Св.Причастя (А якщо хтось, наприклад, є калікою і не може ходити, то чи він також відноситься до народу прочан, що знаходиться в "дорозі"? Чи той, хто спить або відпочиває в ліжку, також знаходиться в "дорозі"? З цього також випливає, що той, кому сумління і здорова побожність наказують стати на коліна, не належить до народу прочан, що знаходиться в "дорозі". Ця "псевдотеологія" повністю перекручує і висміює правдиву і надзвичайно глибоку теологію слів "народ прочан, що перебуває в дорозі до дому Отця Небесного", що означає ніщо інше, як неустанний вибір між добром і злом для здобуття заслуг на Небо.)
7) Інший "теологічний аргумент", який вживається деякими священиками: щоб це мені було останній раз, тобто приймання Св.Причастя в поставі на колінах. (Цікаво, звідки така злість на устах священика, який тримає чашу над людиною, що стоїть на колінах?)
8) Ще один "теологічний аргумент": Треба покінчити з цим невільництвом, тобто з вкляканням до Св.Причастя. (В цьому випадку Папа є, напевно, найбільшим невільником, бо ми дуже часто бачимо Його на колінах. Тобто постава на колінах перед Богом є невільництвом! Напевно, коментарі тут зайві!)
Є також свящ., які кажуть, що не дозволять, щоб п.Казимір Доманський з Олави керував у Церкві. Тут маються на увазі об'явлення Матері Божої в Олаві за посередництвом п.Доманського, щодо яких Вроцлавська Курія зайняла негативну позицію. Тут не йде мова про зайняття певної позиції щодо цих об'явлень, бо це до нас не належить. Але з таких висловів випливає, що це не Постанова 177 Конференції Єпископату Польщі, яка заховує вірність двохтисячолітній Традиції Церкви, наказує вірним ставати на коліна, а п.Доманський змушує вірних до таких негідних і досі нікому в Церкві незнаних дій. В якому світлі ці свящ. показують не тільки Постанову Єпископату, але й ціле Об'явлення Боже і правдиву науку Св.Церкви?! Тут можна було б ще довго перераховувати "теологічні аргументи", якими послуговуються сьогоднішні "реформатори" Церкви для того, щоб показати "вищість" постави "стоячої" над поставою на колінах під час віддавання честі Богові, але обмежимося наведенням ще кількох фактів.
На сторінках біблійно-літургічного місячника "Служба Божа", травень 1995 р, в статті "Беріть і їжте... беріть і пийти", автором якої є свящ.Т.Пушч, містяться такі слова: "Причащання вірних відбувається після прийняття Св.Причастя свящ.. Воно може відбуватися в кількох формах: вірні залишаються на своїх місцях, підходять до вівтаря в поставі на колінах або на стоячи. Переважно свящ. подають до відома форму, відповідну до даної Літургічної Служби"! Тобто найвищу силу має не наказ Конференції Єпископату Польщі, не кажучи вже про Св.Письмо або тисячолітні Традиції Церкви, а те, що постановить священик. Це так як у протестантів, де все вирішує пастор і де, крім того, майже всі вони відрізняються між собою в інтерпретації Св.Письма. На кінці цієї статі міститься додаток від редакції під назвою "Радимо душпастирям", в якому читаємо: "Однак найбільшу "вигоду" має підхід процесії вірних до Св.Причастя. При цьому є найбільше спокою і порядку. Священик, диякон чи інший "подавач" Євхаристії стоїть тоді спокійно на одному місці, а вірні проходять в ряду, без пропихання, зосереджені - найкраще тоді відмовитися від вклякання, приймати Христа настоячи з можливим прикляканням перед підходом до того, хто роздає Господнє Тіло". Тобто кожний священик може робити все, що йому подобається. Вжиті слова "... з можливим прикляканням перед підходом до того, хто роздає Господнє Тіло" свідчать не тільки про легковажне відношення до Бога, але в першу чергу доводять, що тут не бачать величезної різниці між прикляканням перед і прикляканням під час прийняття Св.Причастя, коли Нескінченний Маєстат і Святість Бога вступають до святині людського серця. Це свідчить також про спрощення цих незрозумілих і нескінченних таємниць до рівня людського мислення, що є напевно великою образою Господа і доводить те, що бракує правдивої віри в Його дійсну присутність.
Тобто "та найбільша вимова"(вигода?) в підходженні процесією до Святого Причастя має полягати на "спокої і порядку", тобто на організаційній стороні Служби Божої. Тут немає ніяких думок про Бога, які повинні бути єдиним критерієм наших дій. Тому не потрібно дивуватися тому, що тут немає жодного слова про покору, про пошану і пониження перед Господом, про віддання Йому належної честі, так, якби Його зовсім тут не було. Це є класичним прикладом перенесення культу Господа на культ людини. Докладно так, як у протестантів, де повністю виключається безумовна і особиста присутність Ісуса Хреста.
В словах "Свящ., диякон чи інший "подавач" Євхаристії стоїть тоді спокійно" мається на увазі, що зовсім не рахуються з хвалою Божою, а спокій "подавача" є найважливішим, підкреслюють вигоду священика, який за своїм покликанням повинен на кожному кроці подавати приклад жертовності, посвяти і забування про себе, як Ісус Христос, який винищив себе аж до цілопальної жертви на Хресті. Також мають на увазі, що коли люди, пройняті найглибшою пошаною, ставали на коліна протягом багатьох століть, то не було порядку і спокою! Напевно не потрібно нікого переконувати, що це є повним перекрученням того, про що говорить Святе Письмо, Собори, Традиція і що стосовно до пропозиції Івана Павла II ухвалила 177 Конференція Єпископату Польщі. В цей спосіб багато духовних осіб свідомо чи несвідомо зменшують хвалу, належну Господеві.
Як можна безкарно друкувати такі статті, що сіють згрішення в так званій католицькій пресі. Адже ця сваволя, яка нищить Церкву (Матір Божа заповідала це в Фатімі, а пізніше - в Акіта), вже видає злі плоди! В одній з церков Польщі призначено тільки одну Службу Божу, на якій можна прийняти Святе Причастя на колінах! У Варшавській дієцезії один зі священиків вголос назвав людей, які приймають Святе Причастя на колінах, "бидлом". Якраз це плоди приймання Святого Причастя стоячи! І не допомогло звернення до Кардинала Гульбіновича. В іншій церкві у Вроцлаві отець-настоятель перед подаванням Святого Причастя заявив: "Тепер почнеться випростування ніг". Незабаром принаймні половина людей перестане ходити до цієї церкви, а шукатиме іншу. Настоятель вже думає про зменшення кількості Служб Божих в зв'язку з малою кількістю вірних. Раніше так само відбувалося на Заході. Люди, які мають живу віру, ніколи не сприймуть тих "новинок", що нищать почуття святості і ранять їх найглибші релігійні почуття, не кажучи вже про зневагу Бога. Ще більше ображають Господа Ісуса Христа, коли подають Святе Причастя на руку. Ця жахлива практика веде до впровадженя незлічених святотатств!
Немає ніякого сумніву, що наш Господь є присутній навіть у найменшій часточці Святої Євхаристії. Тому, щоб уникнути профанації (святотацтва), священики зобов'язані вживати дискос, на якому можуть залишитися крихти Пресвятої Євхаристії. При подаванні Святого Причастя на руку ці крихти залишаються на руках, падають на землю, можуть попасти в кишеню, сумку, випасти на вулиці, в туалеті, магазині, і т.п. Таким чином обов'язково відбувається святотатство, бо практично неможливо, щоб при такому прийманні Святого Причастя на руках не залишилася хоча б маленька крихта, непомітна неозброєним оком. Ця практика вже застосовується в багатьох неокатихуменальних спільнотах в Польщі, а на Заході та в Америці, незважаючи на зростаюче опустіння церков, це повсюдно впроваджується всупереч протесту вірних. Часто трапляється (практично цього не можна уникнути), що вірні приймають Святу Євхаристію на брудні, спітнілі руки, і це збільшує Богозневагу. Долоні священика є посвячені, тому він має право доторкатися Пресвятої Євхаристії. Крім того, він не займається фізичною працею, щоб завжди, на знак пошани, мати делікатні і чисті руки.
Дуже часто люди, які приймають Святе Причастя на руку, сприймають Його як якусь забавку в руці! А вірних обдурюють і часто говорять, що приймання Святого Причастя на руку підсилює релігійні почуття. Як ті, що відповідають за такий стан речей, не бояться, що колись стануть на суді перед Господом Богом, якого сьогодні так поневіряють і спонукають інших це робити?! Нині на Заході, завдяки цій блюзнірській практиці, кожний атеїст, сатаніст, буддист, і т.п., який прийшов з вулиці, може дуже легко отримати Пресвяту Євхаристію. Як відомо, Базиліка святого Петра і Павла фактично перетворилася на музей, в якому безперервно перебувають тисячі людей різних віросповідань з цілого світу. В деяких бічних каплицях, незважаючи на величезну юрбу туристів, відправляються Служби Божі. Ми на власні очі бачили, як деякі особи, в тому числі один священик, теля прийняття Святого Причастя стоячи і на руку, сховали Його в кишеню! Як якийсь звичайний предмет! При такій непошані не потрібно дивуватися, що більшість людей на Заході вже давно не вірять в безумовну присутність Господа під видами хліба і вина. Вважається, що це тільки символ присутності Ісуса Христа серед людей. Звідси походять часті випадки, що Святу Євхаристію ховають до кишені, забирають її додому, залишають на лавці або продають масонам і сатаністам, які в страшний спосіб зневажають її в своїх чорних службах. На Заході та в Америці такі випадки трапляються дуже часто, а ціна однієї Часточки Пресвятої Євхаристії в залежності від ситуації складає від 100 до кількох сотень доларів! (Юда оцінив Ісуса Христа в ЗО срібняків).
Як можна без найменшої ознаки пошани приймати нескінчений Маєстат Бога, перед Яким, як каже св. Павло, повинно "зігнутися всяке коліно небесних, земних і підземних істот" (Фил. 2,10)(ангелів, людей і демонів)?! Існує тільки дві причини: або безмірна гордість, яка приводить до того, що ми поводимося так, ніби є рівні Богові, або переконання, що Він не є дійсно присутній в Пресвятій Євхаристії. Кінцевим результатом таких зловживань є ослаблення або цілковита втрата віри в безумовну присутність Господа і повний упадок Євхаристійного культу, усунення Господа Ісуса з головних Вівтарів до бічних закутків, а також відхід людей від Церкви та перехід до протестантів, зниження пошани до церковної ієрархії, і т.п.
Відомо багато випадків переходу цілих оазисних груп або груп відновлення в Св.Дусі (де модернізм збирає найбільші плоди) до протестантів або зеленосвятківців.
Люди в кінці відвернуться від такого єпископа чи священика, що не має жодної пошани до Бога. Священик, який зневажає Найсвятішу Тайну Євхаристії (своєю байдужістю, погордою, примушенням вірних до приймання Св.Причастя стоячи і на руку, утрудненням вірним проведення різних адорацій і молитв перед Найсвятішою Тайною Євхаристії і т.п.), буде так само зневажений не тільки невіруючими, але й самими католиками. Великою маніпуляцією Традиціями Церкви та багатьох наказів Апостольської Столиці і Соборів при поясненні причини подавання Св.Причастя на руку є посилання на св. Кирила.
В Церкві завжди траплялися поодинокі випадки такого типу. Не завжди все те, що чинили святі, Церква вважала правильним, так як це було у випадку св. Кирила. В дуже багатьох випадках навіть великі святі допускалися помилок. Також серед найбільших Докторів Церкви інколи виникали різні погляди щодо розуміння тих чи інших теологічних або доктринальних питань, а оцінює їх правдивість і придатність виключно Святійший Отець як найвищий і безпомилковий Пастир Церкви. Нещодавно Папа Іван Павло II, кажучи про вийняткову святість Катерини з Сієни, відкинув її твердження, що можна визнати справедливим використання зброї для оборони святих місць, додаючи, що вона піддалася ментальності, яка тоді панувала (L'Osservatore Romano 5/1995). Навіть на цьому прикладі ми бачимо, як можна скривдити вірних і Церкву, подаючи неправдиву інформацію.
/Тридентський Собор та Папа св.Пій V, не кажучи вже про більш ранні та пізніше видані накази Апостольської Столиці, керуючись пошаною до Святої Євхаристії, наказали подавати Св.Присастя тільки і виключно в поставі на колінах, а II Ватиканський Собор не тільки в найменшій мірі не порушив цього святого принципу, але видав наказ щодо його подальшого практикування. Як можна повертатися до того, що вже багаторазово з дуже важливих причин відкидалося найвищим керівництвом Церкви?! Керуючись подібним принципом, єпископи вимагали від Івана Павла II скасування безженства (celibaty)./
Недостаток поваги і пошани при подаванні Св. Причастя в стоячій поставі і на руку призводить також до того, що Службу Божу починають трактувати як бенкет, а не як жертву. Безумовно, на "бенкеті" ніхто не стає на коліна і ніхто не подає нікому їжу до уст, тільки на руку. На "бенкеті" найважливішою є людина, тому там непотрібні є зосередження і тиша, тобто правдива адорація Бога. Сьогодні на Заході майже ніхто з вірних, а також величезна кількість напівсвітського духовенства, вже не вірить в Переєстествлення. Якщо втрачається віра в безумовну присутність Бога в Найсвятішій Тайні Євхаристії, то втрачається сенс не тільки Жертви Божественної Літургії, але й святої Тайни Покаяння. Це призводить до того, що люди бездумно приймають Св.Причастя, уникаючи індивідуальної сповіді та роблячи при цьому один з найтяжчих гріхів на землі. Замість Тайни Покаяння там впроваджено в "дусі" II Ватиканського Собору і "екуменізму" так звані покутні відправи, суть яких полягає в тому, що всім присутнім одночасно уділяють розгрішення без індивідуальної сповіді. Така сповідь в світлі доктрини Церкви є недійсною, а тому приймання більшістю вірних Св.Причастя є святотатством. Тому нічого дивного, що там зникло будь-яке приклякання чи будь-які інші ознаки почуття святості. Господа Ісуса Христа не тільки викинули з головних Вівтарів, але в багатьох випадках повністю усунули з церков, з яких зробили музеї, де поведінка людей нічим не відрізняється від поведінки в громадських місцях. Перебуваючи в Італії, ми бачили всередині Базиліки св. Петра і Павла у Ватикані закохані пари, які обнімалися, жінок, які палили сигарети, не кажучи вже про нескромний, майже пляжний одяг жінок та чоловіків і т.п.блюзнірства. Ми були свідками того, як звідти викинули групу прочан з Польщі, які разом зі священиком почали проказувати Св.Вервицю, щоб винагородити Господа Ісуса Христа за ті потворні блюзнірства, які діються не тільки в Базиліці св.Петра і Павла, але й в інших святинях. При виправданні цих дій стверджували, посилаючись на одного з кардиналів у Ватикані, що це перешкоджає туристам під час відвідання Базиліки! Але ж ця Базиліка, як і кожна святиня на світі, збудована виключно для хвали Божої і молитви! Але в це вже не вірить сьогодні величезна частина духовенства також і у Ватикані. Тут пригадується сцена з Євангелія, де Ісус Христос виганяє продавців навіть не з самої святині, а від входу, кажучи до них: "Написано є: Мій дім буде домом молитви, а ви зробили з нього печеру розбійників" (Лк 19,45-46). Тому нічого дивного в тому, що Св.Отець Іван Павло II неустанно нагадує і остерігає духовенство перед великою небезпекою того, що святині стануть світськими будинками і попереджає, щоб не піддаватися духові і ментальності цього світу.
У своїй енцикліці "Dives in Misericordia" він висловлює пересторогу для духовенства в таких словах: "Десакралізація релігійного життя призводить до дегуманізації, тобто морального падіння". Саме ці слова повинні вплинути на всіх прихильників "новинок". Одна з польських черниць, яка перебувала на місії в Італії, розповіла нам, що коли вона хотіла, згідно зі своїм сумлінням і освяченою сотнями років Традицією Церкви, прийняти Св.Причастя на колінах, то єпископ сказав їй, що коли вона не підпорядкується прийнятим тут "звичаям" і не прийме Св.Причастя в стоячій поставі і на руку, то може повертатися в Польщу! Тепер на Заході, а також дедалі частіше і в Польщі, поширюється явище, що закликаючи до послуху, примушують ченців і черниць не дотримуватися прав і конституцій своїх чинів, яких вони присягали дотримуватися, вступаючи в монастир. Це призвело до майже цілковитого розкладу і відмирання монаших чинів на Заході. Справжним послухом в цьому випадку повинна бути категорична відмова. Навіть верховна влада не може наказувати вчинку ганебного, злого, а тим більше примушувати ченців не дотримуватися присяг, які вони дали Богові, а вважати їх звичайними обіцянками. Так само як ніхто не може наказати нам бути протестантами чи модерністами. Св.Тома в "Сумі теологічній" вказує, що всі вірні, як світські так і духовні: "Можуть давати братерські вказівки стосовно керівництва в питаннях, що стосуються віри". Папа Іван Павло II, звертаючись часто до монастирських згромаджень, десятки разів нагадував, щоб вони завжди були вірні складеним присягам і Церковній Традиції.
Бачимо, якою глибокою є криза віри, організована зі знанням справи. Це є доказом того, що керує нею не людина, а сам диявол. Цей великий майстер брехні і "хресний батько" всіх інтриг робить сьогодні все, щоб довести католиків до непослуху всякій Традиції в ім'я послуху!
Кард. Ст.Вишинський, багаторазово звертаючись до духовенства, попереджав, щоб воно не відважувалося подавати Св.Причастя стоячи або на руку; особливо часто він повторював це нововисвяченим священикам. Він сам стрерджував, що ніколи не допустить, щоб Св.Причастя подавалося в стоячій поставі або на руку, а тим більше світськими "подавачами", бо добре знав, які потворні плоди принесло це на Заході. Тому перед смертю він звернувся до єпископів, щоб вони не брали прикладу з Заходу і не впрваджували таку згіршаючу практику в Польщі. Святі і великі єпископи завжди раніше бачили небезпеку. Як потрібно повести себе, коли вклякання є згіршенням для єпископа чи священника?! У випадку відмови єпископом чи священником (що на Заході відбувається майже завжди) подати Св.Причастя в поставі на колінах і до уст (в Польщі це відбувається дедалі частіше) не потрібно демонструвати ніякого зовнішнього незадоволення, але з покорою і спокійно потрібно повернутися на своє місце і прийняти Господа Ісуса Христа духовним способом. В цьому конкретному випадку духовне Причастя буде мати таку саму вартість, бо не з вашої вини ви не можете гідно Його прийняти, згідно з вашим сумлінням і Об'явленням Божим. Потрібно при цьому багато молитися за такого єпископа чи священика. Коли священик прилюдно когось зневажить з приводу вклякання, то щоб не створювати йому умов до падіня, можна на протязі якогось часу ходити до іншої церкви, а якщо такої немає, то утриматися на певний час від приймання Св.Причастя з рук такого священника і приймати Господа Ісуса духовним способом, не забуваючи ніколи про неустанну молитву за цього священника.
/Після проходження певного часу, наприклад 2-х тижнів, знову приступити до Св.Причастя і якщо б далі виступали ті самі труднощі, то застосовувати цей метод до того часу, поки він не дасть наслідків/.
Щоб потішити вас, інформуємо, що певна група поляків в Англії на протязі 3-х місяців вклякала до Св.Причастя, не отримуючи Тіла Христа, бо вони не хотіли приймати Св.Причастя стоячи. При цьому вони неустанно молилися з цього приводу і складали різні пожертви. Після проходження цього часу священик раптом поступився і тепер подає їм Св.Причастя на колінах. Також він став більш сердечно відноситися до цих людей. Пам'ятаймо, що ласка Божа є сильніша і раніше чи пізніше переможе. Треба пам'ятати, що багато священиків малої віри, зокрема молодих, часто погано сформованих в Семінаріях і не розуміючи актуальної ситуації в Церкві, переконані, що чинять добре, тим більше що бачать Папу, який подає Св.Причастя тим, що стоять. (Вони не розуміють, що Папа, уділяючи святе Причастя вірним - цей святково-торжественний час не є моментом лекції, чи уроком катехизації. Папа ще нікому не відмовив у святому Причасті в поставі на колінах, а вимагати примусово вклякати - не тактично.) Тому потрібно відноситися до Папи з розумінням і терпеливо. Однак не можна дозволити, щоб тебе залякали фальшивим послухом. Послух має свою межу і не повинен бути сліпим! Це првда, що Господь Ісус Христос сказав: "що хто вас слухає, той мене слухає" (Лк 10,16), але цей принцип зобов'язує тільки і виключно тоді, коли пастирі проголошують правдиве Євангеліє, таке, яке передає Христос. Якщо ж вони не є вірними правдивій науці Св. Євангелія, то тоді зобов'язують слова св. апостола Петра: "що більше треба слухати Бога, ніж людей" (Дії. 4:19; 5:29), а приймання Св.Причастя стоячи і на руку, як ми вже довели, не походить від Бога. Послух є на службі віри, а не віра на службі послуху! Єресь або будь-що, що спричиняє єресь, не може бути причиною послуху! Сам Ісус остерігав перед фальшивими пастирями: "Стережіться вовків в овечій шкірі (Мт. 7,15). Євангельським обов'язком є відмовитися від послуху таким єпископам чи священикам, які всупереч Традиції і Святому Письму пробують нав'язати вірним приймати Святе Причастя стоячи і на руку, змушуючи їх при цьому чинити всупереч сумління. Так само зобов'язані чинити священики стосовно до єпископів, якщо не хочуть впасти жертвою фальшивого, хоч, напевно, вигідного послуху, який спричиняє згіршення серед вірних. Можна також письмово або особисто виступити в обороні честі, яка належить Богові,  утаєному в Найсвятішій Тайні Євхаристії, тактовно і з пошаною звертаючи увагу священикам і єпископам. Особа світська має право робити зауваження також єпископові чи священикові (з належною пошаною), коли він невідповідно поступає. Потрібно також інформувати про це Папу, Архиєпископа та Апостольського Нунція в Польщі. Дуже добрим способом також є листи-протести з підписами великої кількості вірних. Однак потрібно пам'ятати, що не занедбуючи пропонованих вище способів боротьби з цими негативними явищами, найдієвішою формою боротьби зі злом є тривала і довірлива молитва, жертва, покута і Служби Божі. А якщо ми будемо це байдуже спостерігати, то за 5-10 років правдива Жертва Служби Божої і правдиве священство стануть тільки згадкою з усіма катастрофічними наслідками. Оскільки Постанова 177 Конференції Єпископату Польщі практично ніколи в цілому не виконувалася, а тепер дедалі більше повсюдно ігнорується, польські єпископи повинні надати вірним відповідь на наступне запитання: Чи існує незнана загалові вірних в Польщі постанова Єпископату Польщі, яка відмінила б дію Постанови №177? Не потрібно додавати, що брак ретельної і однозначної (так або ні) відповіді на це питання, підірве і так вже ослаблений з тих чи інших поданих тут причин авторитет польського духовенства. Для того, щоб оберегти вірних перед напівправдами і двозначностями, які вже сіють духовне спустошення і є завжди гіршими за відкриту єресь, потрібно надати вірним однозначну (так або ні) відповідь на такі питання:
1) Згідно яких критеріїв вірні повинні відрізняти ті постанови Конференції Єпископату, які не є обов'язковими для вірних, хоча були видані спираючись на накази Папи?
2) Чому єпископи, які прийняли Постанову №177, від самого початку самовільно відступили від її виконання, не представляючи при цьому жодних теологічно-доктринальних аргументів, які випливають з Традиції Церкви і Св.Письма?
Наслідки втрати правдивої віри є завжди вражаючими не тільки для одної людини, але й для цілих народів. Якщо ми на це дозволимо, то станемо, як і Західна Європа, повністю поганською державою, богом якої буде диявол, а вбивство дітей, старших і тотальна погорда людиною, особливо слабкою, стане нормальним явищем. Десакралізація Євхаристійної Літургії та інших обрядів завжди приводить до перекручення і зміни суті Жертви Божественної Літургії з одночасним підваженням фундаментальних правд віри і католицької моральності. Потрібно вірно виконувати накази Папи Римського і Матері Божої в Меджугорі, Фатімі, Акіта і т.п., і тільки тоді прийде правдиве релігійне і суспільне відродження.

о. Боніфацій Гюнтер (Чину Кармелітів Босих) "Тільки сатана не хоче вклякати перед Богом і Божою Матір´ю. - Вроцлав-Івано-Франківськ, 2002 р.