Церковно-слов'янська мова як словесний засіб молитовного богопочитання проіснував у нас тисячу років. На ній витворився цілий ряд богослужбових відправ, на ній написано багато священних книг, учительних євангелій, богословських творів, проповідей, пастирських послань, складено безліч набожних пісень - словом - на ній витворився наш культовий фонд, надбання довгих віків і легіон, праведних і богобойних отців нашої Церкви. Вона настільки зближена до розговірної нашої мови, що всяка пересічна людина без труднощів зрозуміє текст прочитаного Євангелія, псалма, стихири, прошень, які чує в церкві на тій церковно-слов'янській мові. Це не те, що латина для Литовця, чи Поляка, яких мови з латиною дуже далекі сусіди. Іншими словами, церковнослов'янська мова, як засіб богослужбового вжитку, має в нас цілковито інший статус як латина в багатьох народів латинського обряду.
Відкидаючи церковно-слов'янську мову цілковито з наших богослужень, ми поповнюємо фатальну похибку. По-перше, ми вирікаємося тисячолітньої богослужбовомовної традиції й відступаємо з легкої руки надбання наших предків за десять століть. Чому? І в ім'я чого? З яких рацій ми всі ці надбання маємо складати в архів і замикати на ключ? Не забуваймо, що ми занедбали захоронити для себе найкращий період нашої історії і його присвоїв собі хто інший. Чи маємо відступити ще й церковно-слов'янську мову? І весь цей духовний скарб. Який створили наші батьки? Де ж оборонці нашої традиції?
Позбувшись нашої богословсько-мовної традиції, ми зводимо де факто нашу Церкву "без обличчя", без коріння, без зв'язку, без традиції. Починаючи традицію від себе, в розпорошенні, ми не можемо сподіватися з неї багато добра. Ми ж не маємо ні одної єпархії, де панує однозгідність поглядів, а яку традицію ми тепер творимо, краще й не говорити. Ото ж це друге питання, яке треба мати на увазі.

Слово - два про принципи й типи перекладу
Всякий переклад з одної мови на другу це річ нелегка. Кожна мова має свої спеціальності вокабулярні, граматичні, стилістичні та й інші. На додаток кожна мова на повному етапі теж має свої спеціальності, притаманні даній дії її розвитку. То ж було б лиш нормально, коли б справою перекладів займались мовні спеціалісти й літургісти. В нашому випадку не досить знати українську й церковно-слов'янську мови. Тут треба ще мати й задовільне знання мови грецької, бо з неї в нас було зроблено початкові переклади.
Церковна влада не може толерувати в богослужбовому вжитку неавторизованих і неапробованих текстів, бо іноді такі тести це не більш, як літературні бур'яни, що честі нашому друкованому слову не приносять.
Приступаючи до перекладу, богослужбового тексту, перекладач, чи колегія, які перекладом займаються, неодмінно мусять встановити певні принципи, які при перекладі будуть перестерігати. Про кваліфікацію перекладача, чи перекладачів тут і не згадую, бо це лиш нормальна річ, що перекладом не може займатися кожний хто хоче. Ото ж одне з основних питань, що саме переклад має собою уявляти. Має переклад віддати точний зміст, чи має віддати сервільний словесний наче - еквівалент? Які слова, назви, імена належить лишити неперекладеними і вкінці справа граматики, які слова (іменники, займенники, прикметники) належить капіталізувати, а які ні, де давати знаки перепинання, а де ні.
Накінець треба звернути увагу на ще один аспект перекладу, аспект богословський. Деякі мають догматичний характер, тобто заключають вчення Церкви. Не маємо тут на думці "Вірую" чи формулу освячення, епіклєзу тощо, а деякі стихири чи подібні пісні. Напр. деякі стихири "на Хвалитех" на Утрені в неділю Пасхи, переклавши їх без належного зрозуміння, може вийти зовсім не, те, що було в оригіналі.

Змістовий переклад
Візьмім наступний тропар (Томина неділя) в перекладі:
- Христе Боже, Ти воскрес з мертвих, хоч гріб був запечатаний, і з'явився учням, хоч двері були замкнені. Ти є запорукою воскресения для всіх, бо в своєму безмірному милосерді обновив в нас правдивого духа".
Це вільний переклад, може навіть за - вільний і дуже незугарний. Коли порівняєте цей переклад з оригіналом, то вся краса мови, поезії, воскресної радості зникла. Лишилось оповідання, про яке можна сказати, що "залізо в строфах є - поезії жодної".
Краса й естетика мови в богослужбових текстах мусять бути фактором першорядної ваги. Коли перекладач того не відчуває, не розуміє, може вийти при всій точності змісту ось таке: "Облечеся Господь в силу і препоясася" - це чудова поетична метафора, оригінальна, збуджуюча асоціація безмежної могутності, в звучанні достойна й мила для вуха. А попробуйте цей стих перекласти на "зрозумілу й літературну мову", то вийде таке опудало: "Зодягнувся Господь в силу і підперезався!" Яка краса, просто класика. Уявіть лиш таку версію, взяту на ноту, чи не будуть люди з церкви втікати? Можна б таких, чи подібних прикладів навести більше, але діло не в реєстрації дивоглядних перекладів, а в тому, що переклади боголовських текстів - справа не така проста, як багато з нас собі її уявляє. То ж маючи прекрасні тексти богослужень на мові, яку витворили й якої уживали впродовж століть наші предки, ми не повинні їх заступати незграбними травестіями.

Служба Божа в церковно-слов'янській мові не належить до найтрудніших і найбільш незрозумілих текстів. За виїмком двох-трьох місць, всі інші партії: прошения, возгласи, антифони, тропарі й кондаки, молитви, пісні є зрозумілі всякій людині, яка знає українську мову. До тих трудніших для зрозуміння місць, мабуть треба б зарахувати: "Єлици во Христа хреститеся", деякі прошения Ектенії Оглашених, Іже херувими, ізрядно та й можливо ще одне - друге місце.
Але, не дивлячись на те, що церковно-слов'янський текст Служби Божої не є трудний для зрозуміння, той текст нині є майже цілковито витиснутий з церковного вжитку. Його заступило пару українізованих текстів, які іноді більш незрозумілі ніж оригінал.
Правду сказати. Ми не маємо ні одного тексту, який вдовольняв би так під оглядом вірності змісту. В більшості мова незугарна, важкувата, так і чути що ті слова насилу зліплені докупи.
Візьмемо кілька прикладів для порівняння й докладнішого обговорення.
1. "О благораствореніи воздухов, о изобиліи плодов земних, і временіх мирних, Господу помолимся".
"За добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні Господу помолімся".
- Поліття - це "добре літо", так це слово толкує Грінченко (благопріятная погода). Антонімом до поліття є лихоліття. Якщо отже поліття має позитивний зміст, то навіщо його ще зміцняти тут додатком "добре"? Церковно-слов'янське "О благораствореніи воздухов" власне й є політтям, тобто сприятливою погодою, доброю для врожаю. Невже зрозуміле слово поліття потребує для певності додатку "добре"?
2. "Єлици во Христа креститеся. Во Христа облекостеся. Аллилуя".
"Всі ви, що в Христа охрестилися, в Христа зодягнулися.
Церковно-слов'янський текст - це вірний і добрий переклад оригіналу. Українізовані переклади дуже незадовільні. По-перше, в оригіналі немає "всі ви", чи "ви". В оригіналі є "ті котрі", а не "ви", чи "всі ви".
Але, це півбіди. Гірше з тим зодягуванням. Давній текст під словом "облекостеся" розуміє стан охрещеної людини так, що наче б ця людина стала цілковито Христовою, приоділася в Христа, загорнулася в божественного Христа. Це фігуративний вислів, якому рівнозначника в нашій розговірній мові підшукати не легко. Під словом "одягатися" чи "зодягнутися", розуміється в нас накриття одежею (тай то не всякою) тіла. Зодягнення не включає взуття й накриття голови. Натомість слово "облекостеся" має куди ширше, більш образоване значення. Йому радше відповідало б слово "приодітися", хоч воно теж не те саме, що "облекостеся". В образовому значенні в нас уживається цього слова по відношенні до природи, ліс зодягнувся в зелень, весна зодягнулася в квіти і т. д., а людина може зодягнутися по-козацьки, по-гуцульськи, в ідею, в хоробрість?

5. Іже Херувими...
Це трудніше місце для перекладу так з огляду на мовну конструкцію, як теж з огляду на зміст. В Службі Божій наступає важливий зворот - принесення "чесних дарів" і підготовка до св. Тайни переістествлення. Текст допасовуючись до акції уводить вірних в настрій таємничості, містичності, наподоблюючи прославу Пресвятої Тройці небесними силамим. Церковно-слов'янський текст - це вірний і добрий переклад оригіналу. Жоден із перекладів йому недорівнює ні під оглядом молитовності вислову ні краси мови: Наведемо приклад:
- "Ми херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль".
Як сказано, ця херувимська пісня мала б створювати настрій таємничості, мала б підносити душу до небес, вказати як прославляють Господа Бога небесні сили і як вірні наподоблюючи ті небесні сили мають славити Господа тут на землі, позабувши всі життєві труди й печалі. Без сумніву, церковно-слов'янський текст цей настрій містики до певної міри витворює. А переклади... Хоч і як ми хотіли б "уявляти" Херувимів, виспівуючи хто "ми", то замість справжньої молитовної пісні, ви маєте тут дерев'яну споруду, яка-коли взагалі якось впливає то так, що відганяє всякий таємничий настрій.
Починати херувимську пісню від "Ми", нагадує трохи євангельського фарисея (Лк. XVIII. 9-14). В оригінальному тексті загалом нема "ми". Теж нема в церковно-слов'янському.

6. Побідную пісню поюще, вопіюще, взивающе і глаголюще.
Цей возглас, як відомо, є впровадженням останнього речення тихої молитви, яку говорить священик. Граматично цей возглас дієслівними формами точно достосовується до попередньої частини речення. Церковно-слов'янський текст є вірним перекладом грецького ton epinikion himnon adonta boonta kai legonta і перекладач тут старався точно заступити кожне грецьке дієслово відповідним церковно-слов'янським,, так щодо змісту, як і щодо форми, і йому це цілком добре вдалося. Він дуже вірно наподоблює славословну акцію, висловлену в грецькому оригіналі. Як же справились перекладачі українізованого тексту?
"Побідну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи",
Дотичні грецькі дієслова - це майже синоніми цієї чудової пісні для вислову одної і тої самої акції - славословія Херувимів і Серафимів богопочитання чи адорації, висловленої херувимським і серафимським співом. Спів це не банальне читання. Він не проходить монотонно, оповідно. Тут правлять окремі закони краси й естетики, які власне й визначають, який спів має бути. Треба повірити, що Херувими й Серафими розуміються на законах краси ліпше від людей, то ж і спів їхній мусить бути дуже величний. У своїй візії автори оригіналу віддали це як найкраще вміли, як загалом людська мова може віддати незрозуміле таїнство.
Крім перших слів, решта й на "оповідання" не дуже вдатне. Придивімся тим "викликувачам". "Викликаючи" - згідно зі словником визначенням, викликати можна: несмак, біду, сварку, протест, вовка з лісу, на поєдинок, незгоду, духів, до слова, дискусію. Бійку і т. д. Як припасувати це "викликування" до херувимської пісні, справді вгадати трудно. Ще коли б "вигукуючи", то хоч і не дуже приємне на вухо" мало б певневідношення до пісні, але викликування? Як можна пісню взивати? В церковно-слов'янському тексті справді є "взивающе", але згідно зі словниками воно означає: голосом волаю, закликаю, (Беринда) і в тому визначенні воно в церковно-слов'янському тексті має сенс. Перелицьоване на українське наче б літературне, як бачимо, воно тут сенсу не має.
"Промовляючи" - це те, що глаголити, казати, повідати, але не промовляти. Промовляти можна до розуму, до серця, до совісті. До вірних, до дітей, до гостей і т. д. Якже ж пісню промовляти? Невже ж Херувими - Серафими не вміють висловити своєї пісні інакше. Як промовою?
Є ще теорія, що наче б то ці чотири дієсловні форми відображають чотири євангельські символи (орел, віл, лев, чоловік) і ці чотири дієслова мають репрезентувати кожний "жанр" співу: Поюще - співає орел, вопіюще - віл, взивающе -лев, і глаголюще - чоловік. Та це теорія, не більше й вона нам при перекладі не багато помагає.

о. Теодозій Галущинський, ЧСВВ, 2000 р.
(Збережено авторський стиль)