Усі жаліються, що в нашому народі немає єдності, немає любові, а панує хаос, недовіра, зіпсуття, бере гору неправда, несправедливість тощо. Більше того — навіть у релігійній (духовній) сфері панує безлад. Коли б застосувати історичний аналіз до нинішньої ситуації у нашій Церкві, то ми побачили б, що вона подібна до тієї, яка панувала у 17,18 і навіть в 19 столітті нашої християнської ери в Україні. Цей аналіз доводить нас до початків хвороби, ім'я якій — "чистка обряду" і симптоми якої сильно відчутні в наших часах. Першою жертвою цієї хвороби, на тлі поділу Української Церкви на дві конфесії, впав св. Йосафат. І хоч він носив бороду й одягав одяг як і всі тодішні православні монахи чи владики — та все ж нічого не допомогло. Йосафатові розторощили голову топором, називаючи його папістом (немовби це був злочин!) та знущаючись над мертвим уже тілом великомученика-душехвата. Отже, мова не йшла про той чи інший обряд, але про відступництво від-Риму, про неприйняття примату папи та його непомильності у справах віри, що їх визнає Римська Церква і заперечує нез'єднана. Знана також всім недавня історія Холмської єпархії та Підляшшя, куди ІЗО років тому приїхали з Львівської митрополії каноніки під проводом о. Маркела Попеля, щоб " рятувати" Церкву від "латинізації". Вони так завзято чистили обряд, що врешті самі перейшли на православіє, давши нам, правда, святих пратулинських мучеників і тисячі інших незнаних жертв уніятської Церкви, які воліли радше загинути, аніж прийняти московську віру. Хіба не подібним шляхом ідуть сьогодні ті, які змушують греко-католиків уживати в богослужениях та називати себе й вірних православними? Чи не є це наслідуванням "чистки обряду", коли головуючий на синоді наших єпископів висунув пропозицію, щоб таки вживати слово "православний"? Більшість владик не прийняла цього, і тоді головуючий запропонував звернутися до Риму, щоб розв'язати цей спір. По якомусь часі Апостольська Столиця відповіла конкретно: де цього слова "православний" не вживалося, то й не треба його вживати, а де вживалося — там можна вживати (розуміється, якщо вірні переконані, що це слово означає вселенську, тобто католицьку Церкву, яку очолює папа Римський — "вікарій Христа" та наступник Верховного Апостола Петра, якому Христос передав ключі від Царства Небесного). На жаль, ця відповідь з Риму так і не побачила світу, не дійшла до владик, духовенства і вірних, а знайшла місце під сукном на столі у головуючого... А якими раціями можна виправдати проповідь одного нашого Владики в Ходорові, коли він на закінчення місій виголосив, що назва "греко-католики"— чужа нам назва, накинена австрійським урядом. І нічого не сказав, що саме наша Церква під назвою "греко-католицька" зберегла нашу віру і обряд від германізації, румунізації, мадяризації, полонізації, русифікації. Велика кількість вірних у Ходорові після такої сентенції почувалися ображеними. Вийшовши з гурту і прямуючи додому, вони питали себе: хто ми, звідкіля і куди йдемо? Куди, врешті, годиться таке виховання в духовних семінаріях, у яких одні семінаристи висміюють інших за те, що ті дотримуються давніх практик (вервиця, св. година, адорація), а самі палять сигарети, ведуть себе не дуже коректно як в семінаріях, так і поза їх межами? Отож, зважмо, яким духом повіяло в наших єпархіях, як перекручується правдивий екуменізм і підміняється псевдоекуменізмом (з утратою віри нашими людьми, звичаїв і релігійних практик), тобто — чисткою обряду. Тож молімося всі до небесних опікунів включно з нашими новомучениками за нашу Церкву і народ та за збереження їх автентичності! + Софрон ДМИТЕРКО ЧСВВ. Друкується за виданням українського греко-католицького часопису "Нова зоря", 7 червня, число 23 (393)
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.