Генеральний настоятель Священичого Братства святого Пія, єпископ Бернард Фелле, звернувся з пасхальним посланням в якому висловив традиційний погляд Римо-католицької Церкви на протестантську Реформацію, 500-ліття якої відзначається в цьому році.
Дорогі Друзі і добродії!
П’ятсот років тому Мартін Лютер підняв заколот проти Церкви, прихопивши із собою третину Європи. Це була, мабуть, найбільш істотна втрата, яку зазнала Католицька Церква за свою історію, з часів Східної Схизми 1054 року.
Отже, він позбавив мільйони душ необхідних засобів спасіння, відокремлюючи їх не від однієї з багатьох релігійних організацій, але від єдиної Церкви, заснованої Господом нашим Ісусом Христом, заперечуючи її надприродну реальність та її необхідність для спасіння. Він абсолютно зруйнував віру, заперечуючи її основоположні догми, такі як: Святе Жертвоприношення Меси, дійсна Присутність [Христа] в Євхаристії, священство, папство, благодать і виправдання.
В основі його мислення, яке сьогодні є таким для всього протестантизму, лежить приватна думка. Цей принцип рівнозначний запереченню потреби в надприродному, непомильному авторитеті, який може нав’язувати себе приватним судженням і вирішувати суперечки між тими, кого йому довірено вести по шляху до неба. Цей принцип, коли він проголошується явно, робить акт надприродної віри неможливим, бо останній заснований на підпорядкуванні розуму і волі істині, яку Бог відкрив, а Церква навчає її з владою.
Приватна думка, встановлена як принцип, не тільки закриває доступ до надприродної віри, яка представляє собою шлях до спасіння («хто не увірує, засуджений буде», Мф. 16, 16), але також робить неможливим єдність в істині. Отже, він встановив як принцип для протестантів неможливість вічного спасіння і єдності в істині. Справді, число протестантських сект з XVI ст. не перестає зростати.
Перед лицем такого сумного видовища, хто не зрозумів би материнських зусиль, що вживаються правдивою Церквою, щоб віднайти заблукалих овець? Хто не вітав би багатьох апостольських починань, вжитих з метою врятувати так багато душ, які перебувають в неволі у цього фальшивого принципу, який забороняє їм доступ до вічного спасіння? Ця турбота про їх повернення до єдності в істинній вірі та істинній Церкві була присутня протягом століть. Це зовсім не новина; досить подивитися на молитву, яку читається на Страсну П’ятницю:
«Помолимося і за єретиків, і за схизматиків, щоб Бог і Господь наш визволив їх від усіх заблуджень і благоволив призвести назад в лоно Святої Матері-Церкви, Католицької і Апостольської.
Всемогутній, Вічний Боже, який рятуєш всіх і не бажаєш нічиєї смерті, поглянь на душі, збиті зі шляху диявольських обманом, щоб відкинувши всяке єретичне нечестя, заблудлі від щирого серця покаялися і повернулися до єдності Твоєї істини. Через Господа нашого Ісуса Христа, що живе і царєю з Тобою, в єдності Святого Духа Святого, Бог, на віки вічні. Амінь».
Ця традиційна мова не залишає ніякого місця для неясності, що поширюється тепер під виглядом лжеіменного екуменізму. Застереження Конгрегації Святого Оффіція від 1949 р, що послідували кільком папським документам, з яких найбільш важливим без жодного сумніву була Енцикліка Пія XI «Mortalium Animos» (1928 р), ось ці справедливі застереження нині здаються мертвою буквою. Проте, небезпеки екуменічного іренізма, викриті Пієм XII в Енцикліці «Humani Generis» (1950 г.), безмежні і дуже серйозні, бо вони відбивають охоту до навернення в католицтво. Який протестант, слухаючи похвали «багатств» і «високоповажним традиціям» лютеранської Реформації, відчув би потребу в наверненні? Більш того, саме слово «навернення» було вилучено з офіційного церковного слововживання, коли мова йде про інші християнські деномінації.
Разом з тим, ця нова позиція, яка полягає в прославленні протестантизму і вибачення за католицизм, тягне за собою втрату віри незліченною безліччю католиків, що є очевидним фактом. Всі дослідження, які вивчають вірування католиків, показують страшні спустошення, викликані цим приголомшливим зближенням з протестантизмом. Скільки ж католиків вражені в XXI столітті тим, що Церква засуджувала, аж до Собору, під ім’ям «індиферентизму»? Фатальне заблудження, яке стверджує, ніби весь світ врятований, яку релігію б хто не сповідував. Помилка діаметрально протилежна вченню Самого Господа і всієї Церкви після Нього. Проте, якщо хто-небудь викриває це заблудження, спрямоване проти двотисячолітньої католицької віри, йому тут же навішують ярлик фанатика і небезпечного екстреміста.
Нова літургія також була введена в ім’я цього лжеіменного екуменізму. Вона має настільки багато паралелей з протестантською «Вечерею Господньою», що багато протестантських богословів, наприклад, Макс Туріа з Тезе, могли заявити, що для їхніх одновірців можливо використання нового католицького Служебника! І до цього дня багато чад Католицької Церкви відчувають себе позбавленими найпрекрасніших скарбів Богошанування і благодаті. Слава Богу, Бенедикт XVI сміливо оголосив, що багатовікова літургія ніколи не була скасована, але за минулі понад сорок років пособорна реформа вивела з храмів мільйони віруючих по всьому світу, бо вони не знаходять там очікуваного від Католицької Церкви.
Як може хто-небудь здивуватися, що цей екуменізм, який мав би сприяти досягненню християнської єдності, досяг настільки малого прогресу?
Архієп. Марсель Лефевр, починаючи з останнього Собору, викривав цей метод взаємин з протестантами, що ховається під ім’ям «екуменізму». Фактично під цим дуже еластичним терміном ховається загальний образ поглядів і діянь, запроваджених в Церкву під час II Ватиканського Собору. Йдеться про показну доброзичливість до всіх людей, проголошення неосуду заблуджень, а пошуку швидше того, «що об’єднує нас», ніж того, що розділяє. І те, що повинно було служити першим кроком до єдності, в рамках captatio benevolentiae [«набуття благовоління»], раптово стало самоціллю, нескінченним пошуком невизначеної істини. Воно ухилилося від своєї об’єктивної мети: повернення до церковної єдності тих, хто її втратив. Тому значення слова «екуменізм» було змінено, концепція єдності модифікована, засоби його досягнення сфальсифіковані.
У минулому Церква знала, що вона – єдина Церква, і проголошувала це гучно і сильно, але ця традиційна ясність була замінена на нове, невиразне вчення – мішанину вибачливого самознищення і постмодерністського релятивізму (наприклад, такі слова, як «ми не володіємо всією істиною «), що тепер веде більшість католиків до заперечення правди про те, що є лише один шлях, що веде до спасіння, і що отримали його від Самого Ісуса Христа, який сказав, що:» Я є Дорога, Правда і Життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14, 6).
Нишком перекрутили догму «поза Церквою нема спасіння», вводячи ідеї, що збивають з пантелику, аж до перекручення тези про тотожність Церкві Христовій Католицької Церкви. Кардинал Вальтер Каспер, тоді Голова Ради по Християнській Єдності, вбачав, що нове визначення Церкви («перебуває в» [subsistit in]) було тим, що зробило можливим екуменізм, який просувається Собором. [В Догматичній Конституції про Церкву II Ватиканського Собору «Lumen gentium», n. 8 замість слів est in («є в»), що були у проекті документа, були поставлені слова subsistit in («перебуває в»)] Відповідне визнання, зроблене такою фігурою як ця людина, являє собою те, що повинно сприйматися серйозно!
Ось, в двох словах, чому ми не можемо радісно святкувати 500-ту річницю протестантської Реформації. Зовсім навпаки, ми оплакуємо цей жахливий поділ. Слідуючи за Господом нашомим, ми молимося про те і працюємо над тим, щоб заблудлі вівці могли знову знайти шлях, який безпечно поведе їх до спасіння, – шлях Святої Римо-Католицької Церкви.
Ми також молимося про те, щоб цей ілюзорний іренізм був скоріше залишений, а справжній рух до навернення відродився, на кшталт того, що було перед Собором, особливо в англомовних країнах.
Нарешті, під час святкування сторіччя явлень Пресвятої Богородиці трьом пастушкам ми молимося про виконання прохань Пресвятої Діви Марії. Вона обіцяла навернення Росії, коли Верховний Первосвященик буде настільки добрий, що присвятить цю країну ясним чином Її Пречистому Серцю. Давайте посилимо наші моління і жертви, щоб ця обіцянка Богородиці невідкладно здійснилися.
Нехай зволить Вона милостиво із Сином своїм, cum prole pia [з Благим Породженням], благословити вас протягом цього пасхального періоду та привести всіх нас до вічного блаженства.
Світле Христове Воскресіння: Великдень 2017 р
+ Єп. Бернард Фелле
