(До 100-річчя битви на г. Маківка)
Ще перед війною Росія за всяку ціну хотіла загарбати Галичину в Австрійської імперії, як «ісконниє рускіє зємлі» і включити її до складу царської імперії, а «уніатов возвратіть в свойо ісконноє казьонноє православіє», тим самим назавжди викорінивши мазепинський рух українофілів. Крім цього, Росія хотіла взяти під свої крила всіх слов’ян, в тому числі і південних, створити вихід у Середземне море, захопити Стамбул, перетворивши його у православне місто.
Австрійська імперія була багатонаціональна. Конституційна монархія відповідно наділила народи деякими правами, щоб утримувати їх у покорі. Щоб зрівняти права українців з поляками на релігійному «ґрунті, для них вводять назву «греко-католики». Австрія прагнула зберегти свою імперію і не допустити Росію на Балкани і Дарданели, в тому числі закріпити за собою Галичину.
28 червня 1914 р. у Сараєво, столиці Боснії, сербський терорист Гаврило Принцип вбиває наслідника цісаря Франца-Йосипа ІІ архикнязя Франца-Фердінанда і його дружину Софію. Це ще більше розбурхало європейські народи.
Справа в тому, що Боснію Австро-Угорщина анексувала 1908 року. Після того, як Боснія і Сербія звільнилися від турецького панування, на ці країни посилювали свій вплив як Австрія, так і Росія. У Боснії проживають мусульмани боснійці, православні серби і католики хорвати. Тому Сербія робить все, щоб відірвати Боснію від Австрії. У цьому її підтримує Росія. Теракт був продуманий і спланований відповідними службами Сербії, щоб пізніше приєднати Боснію до Сербії.
Австрійський уряд висилає Сербії ультиматум. Сербія звернулась до Росії з проханням про підтримку і частково задовільняє ультиматум, але Австрія не приймає такої відповіді і об’являє Сербії війну. У Європі почалась воєнна ланцюгова реакція. Росія на захист Сербії вводить війська на західні українські терени. Німеччина, як союзниця Австрії, оголошує війну Росії 1 серпня, а 3 серпня – Франції. 5 серпня п’ять російських армій під командуванням генерала Іванова почали наступ на галицькі терени. Фронт розтягнувся більше, як на 450 кілометрів. Центром наступу був Львів. Після цього Австрія оголошує війну Росії. В радянських підручниках написано, що війну з Росією почала Австрія, а перша - захищалася. Така оманлива думка побутує сьогодні серед росіян.
* * *
Перше українське товариство під назвою «Січові стрільці» було засноване у березні 1913 року. Своїм ентузіазмом вони захопили молодь, до них прилучились українські жінки і дівчата. Головою став Володимир Старосольський. Велику активність виявила відома поетеса Константина Малицька. До лав Січових стрільців вступили відомі героїчні жінки: Олена Степанів, Ганна Дмитерко, Павлина Михайлишин, Софія Галечко, Ольга Басараб та інші. 30 липня був створений комітет, а вже 2 серпня політичні партії об’єдналися у Головну Українську Раду. У серпні зголосилося 28 тисяч добровольців. Населення Галичини зібрало для свого війська кілька сотень тисяч крон і продукти. Австрійська влада, в свою чергу, дозволила включити до легіону лише 2 500 українців.
Російські війська великою численністю успішно наступали. У вересні зайняли Львів. На початку березня 1915 р. піддалася фортеця Перемишль. Російське військо дійшло до Карпат і головною їхньою метою було перейти через Карпати.
В кінці вересня у бій вперше вступає сотня Семенюка біля Сянок недалеко від Турки. Були перші жертви, вбиті і поранені. У стрільців було старе озброєння, кріси системи Верндля. У жовтні сотня Семенюка обороняє позиції на Лисій горі. Було троє убитих і семеро поранених. Стрільці набираються досвіду в боях і отримують визнання військової команди. Протягом усієї зими січовики виконували службу стежок на Карпатських Бескидах і тим самим добре послужили австрійському командуванню.
Зима в Карпатах завжди має свої особливості: завальні сніги до двох метрів, морози, гірські вітри, довгі ночі. Деякі стрільці навіть не мали відповідної одежі і взуття, але вони добре знали ціль свого покликання, мужньо переносили всі ці труднощі.
На початку березня стрілецьку бригаду було переведено до Грабівця та Головецького біля Славська. Ця бригада утримувала дільницю фронту на горах Клива і Маківка. Гору Маківка Січові Стрільці зайняли 22 березня і відтоді не припинялися бої протягом 60 днів. Вони не давали російському війську пробитися гірськими долинами річок Тухля і Славська.
Австро-німецькі війська готувалися до рішучого наступу. Московське командування про це знало, тому хотіло їх випередити на південній частині фронту і кинуло на гору Маківку багато полків. Живої сили Москва ніколи не шкодувала.
Російські генерали хотіли запевнити свого царя Миколу ІІ про свою непереможність. До речі, цар тільки що відвідав Львів, Самбір, Хирів та Перемишль. Тому командувач фронту генерал Іванов хотів запевнити царя перемогою.
* * *
Наступ москалів на г. Маківка, яку захищали австро-угорські частини, почався 28 квітня і розвивався успішно до часу, поки близько четвертої години ранку не прибули п’ять сотень Січових стрільців. В скорому часі російські частини здали свої позиції сотням Осипа Будзиновського і Андрія Мельника. 29 квітня бій тривав недовго, проте він був запеклий, росіяни відступили за річку Головчанку, яка вийшла з берегів і багатьох ворогів потопила. Найзапекліший бій розпочався 1 травня. Гору росіяни обстріляли з гармат, стрільці зазнали великих втрат, тому залишили свої укріплення. Бій був жахливий, на голови летіли галузки дерев, земля з-під снарядів. Під прикриттям гарматного вогню напирала сіра лава москалів. Якась невідома сила гнала їх на явну смерть заради якоїсь перемоги.
Двічі Маківка переходила з рук в руки, і тільки третього разу ворожі війська були скинуті вниз. Загальна Українська Рада та Бойова Управа вітали Січових стрільців: «Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав до самостійного життя та що він має волю і силу вибороти собі ті права кров’ю і залізом. Ви довели, що довголітня неволя не понизила українського народу до ряду покірних рабів».
Під час боїв за Маківку загинуло 42 стрільці, 76 було поранено, а 35 потрапили в російський полон. Втрати ж москалів були вражаючими: близько трьох тисяч убитих і поранених, 173 потрапило в полон.
Очевидець тих подій, який приходив до мого батька, розповідав: «Руки мліли у наших жовнірів від скорострілів, а вороги лізли лава за лавою, як та саранча, і кричали: «За царя-батюшку, за отєчєство!». Не обходились вони і без спиртного. Дивним було те, що коли відступали, то лаяли царя-батюшку на чому світ стоїть.
Чи перемогли Січові стрільці на г. Маківка? Січові стрільці боролись не за перемогу над Росією чи її царем. Вони боролись за гідність українського народу, за свою державу, за свою мову, культуру і щоб визнавати Бога у вірі своїх предків, які належали до Вселенської Церкви. Російські війська, загарбавши Галичину, вважали себе переможцями. Заодно царський режим вже з перших днів окупації зневажав права українців, їхню мову і віровизнання. Він виступив, як нікчемний володар проти самого Бога.
Подібно сатана через первородний гріх отримав свою перемогу над людиною. Але Господь Бог дає обітницю майбутньої перемоги над злом. «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3,15). Переможець є тільки один Бог. Перемагає той, хто співпрацює з Богом.
Роздумуючи над цими подіями, можна сказати, що це була перша Небесна сотня, яка поклала свої буйні голови на жертовник незалежності українського народу і його держави.
Якщо ми візьмемо за приклад ізраїльський народ, який був народом Божим, то в очах ізраїльтян торжество Бога ототожнювалось з їхньою перемогою над ворогом. Коли Ізраїль зраджував Богові, то він без вагання вступав у війну проти Нього і зазнавав поразки, тобто покарання. Бог хотів, щоб Ізраїль навернувся до Нього, щоб разом перемагати.
З приходом Христа боротьба із злом набирає іншого характеру. Ісус проявляє себе і торжествує над сатаною. «Лев із покоління Юди переміг» (Одк. 5, 5) і став володарем людства. Хресна смерть, яка начебто виглядала поразкою, забезпечила Христа над гріхом. Христос смертю смерть подолав. Ми знаємо, як багато християн йшли на мученицьку смерть за Христа. Своєю смертю вони перемагали ворога диявола. І, як не дивно, пролита кров християн ставала новим посівом нового християнства.
Апостоли вірою в Христа перемогли антихриста. «А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий» (І Ів. 5,5). Людина, колись переможена сатаною, гріхом та смертю, перемагає сатану, завдячуючи Ісусові Христові.
* * *
Січові стрільці пройшли чималий шлях звитяги з 1914 по 1920 роки, не зрадивши своїм ідеям. З ними були також військові капелани, котрі у важкі моменти підтримували їх духовно. Серед них були письменники, поети, композитори, художники, які своїми творами прославили незламний дух борців за волю України. Про відомого поета і письменника недавно писала «Нова Зоря». «Юрій Шкрумеляк — героїчна постать гуцульського краю» - цю статтю написав його односелець Степан Голіней.
«Ой вийшли походом,
Рідний край укрили,
Пишним цвітом заквітчали
Стрілецькі могили».
На жаль, ще на сьогодні ми не знаємо, де є могили Січових стрільців і вояків Галицької армії, які загинули на теренах східних областей України. За радянських часів правда про Січових стрільців була під трьома замками. Навіть свідома молодь не була обізнана з їхньою діяльністю. Були заборонені або перекручені стрілецькі пісні Михайла Гайворонського, Романа Купчинського, Юрія Шкрумеляка.
Як тут не згадати Григорія Труха? Ще до війни він бажав вступити до Духовної семінарії, мріючи стати священиком. Коли вибухнула війна, зголосився добровольцем до австрійського війська, але його не прийняли, бо не підходив роками. Потрібно було мати 21 рік. Зате його прийняли в ряди Січових стрільців. Він належав до сотні Дмитра Вітовського. Був співавтором пісні «Ой у лузі червона калина». Саме йому належать слова «визволяти братів українців з московських кайдан».
Вояком у Січових стрільцях пробув шість років. Під Болеховом його поранили, а після оздоровлення знову брав участь у воєнних діях. З 1918 року, коли була утворена ЗУНР, став на захист держави. Потрапивши до польського полону, відбуває ув’язнення в Домб’є, де зустрічається з отцями Василіянами. Вийшовши з ув’язнення, Григорій Трух вступає до Василіянського Чину. Пізніше вже з новим іменем Андрій навчався в університеті «Григоріянум» у Римі. Надалі о. Андрій виконував обов’язки Божого воїна в боротьбі за поширення Царства Божого на землі серед українців. Отець Андрій є автором нового 4-томного «Життя святих», до якого він включив життя католицьких святих нових часів. Отець Андрій став автором багатьох поезій, а також статей, які друкували «Нова Зоря», «Наш приятель», «Місіонар», «Світло» та інші.
У Січових стрільцях було багато молодих талановитих літераторів, публіцистів, які підносили їхній бойовий дух, а також кореспонденти, до яких належав всім відомий Осип Назарук, пізніше — редактор «Нової Зорі».
* * *
Хто би міг подумати, що через 100 років знову почнеться війна за Україну, тільки вже на Сході. Багато є подібного у цій боротьбі сьогодення і з історичною столітньою давністю. Українські Січові стрільці проявили всі якості мужніх борців за незалежність Української держави. Вони свої обов’язки, будучи дисциплінованими, виконували сміливо і совісно. Показали майбутнім поколінням гарт свого духу, мужньо захищаючи свою землю від ворогів, даючи добрий приклад свого геройства і самопожертви. Своєю кров’ю скропили гори Карпати. А потім були походи до Серету, в Семиківці, Сосків, на Лисоню, степи Надніпрянщини, столичний Київ, на розлогі ниви і поля Поділля.
Небесна Сотня на Маківці була передвісником Небесної Сотні на Майдані, коли кров’ю героїв Майдану була скроплена наша столиця Київ.
Дорогі брати і сестри, ніколи не буде так, як цього хочуть земні володарі, а буде так, як Господь Бог цього бажає. А нам постійно потрібно благати Бога і пізнавати Божу волю. Московський цар Микола ІІ навіть не думав, що на Маківці захитається його трон і що його дні вже полічені.
Дорогий брате, сестро! Коли прочитаєш цю статтю, помолись коротенькою щоденною молитвою за наших героїв, котрі з любові до рідного краю, своєї Батьківщини віддали в той чи інший спосіб своє життя.
«Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли життя своє кладе за друзів» (Ів. 15, 13).
Така вже Божа воля, що Він хотів бачити тих, які загинули на всіх майданах нашої України. Молімося, щоб якнайшвидше запанував мир у нашій багатостраждальній Україні, а всі воїни щасливі повернулись з бойових дій до своїх домівок. Молімося за тих, хто перебуває у шпиталях і лікарнях, за наших інвалідів.
Боже, благаємо нині всі разом: бережи нашу Україну!
