Ця історія обійшла сторінки багатьох християнських видань. Але слави Божої багато не буває. А саме про неї йде мова в оповіді Бориса Пилипчука із Хмельницької області. Милостиве зцілення, а тим більше воскресіння із мертвих, завжди були однією із багато-чисельних граней характеру люблячого Бога...
12 серпня 2003 р.

Раптова смерть такого здорованя, офіцера міліції, схвилювала багатьох і була подією №1. Про це свідчили часті телефонні дзвінки в лікарню співробітників і віруючих, які молилися в багатьох церквах України. Лікарі зафіксували смерть в результаті крововиливу, який вразов 95 % поверхні головного мозку.

Про смерть Бориса було негайно повідомлено дружині, котра в молитві чекала результатів боротьби за життя. Після констатації у Бориса клінічної смерті, лікарі ще близько півгодини боролися за його життя, а після встановлення біологічної смерті пройшло ще не менше двох годин, протягом яких він знаходився у відділенні реанімації. Отож, незворотні процеси і загибель мозкової тканини давно вже настали, оскільки часу на оживлення після клінічної смерті відводиться лише 4-5 хвилин. У даному випадку людина "мертвіша" бути вже не може. Смерть Бориса була встановлена лікарями і підтверджена приладами, які були підключені до його тіла. Через дві години дружині дозволили супроводжувати каталку з тілом чоловіка до дверей моргу... Далі сталися неймовірні події.

Ось що розповів сам Борис Пилипчук у розмові з коресподентом київської газети "Слово віри" Любов'ю Василенко.

– Борисе, розкажіть про свої відчуття, що ви бачили?

– Я не знаю, як передати ці видіння словами, але мені хочеться, щоб ви уявили собі цю картину. Після внутрішнього поштовху в тілі я відчув себе у свідомості і став бачити все немов зверху! Лікарі намагалися повернути мене до життя, вводили всілякі препарати, але нічого в них не виходило. Я став віддалятися від землі. Вона ставала все меншою і меншою, поки зовсім не зникла. Моє переміщення супроводжувалося тривалим свистом в вухах.

Я потрапив у незвичайне місце, дуже світле. Мені стало надзвичайно добре. Я побачив широкі золоті сходи. По обидва боки були золоті перила, вздовж яких на сходинках стояли ангели в білих одежах із золотими поясами. Зовні вони були схожі на людей. Волосся в них було біле, ноги і руки за кольором подібні до блискучої мідної стружки. Навколо сходів і під ними їх було безліч. Вони співали псалом. Я не знаю якою мовою вони співали, але в той момент я повністю розумів значення кожного слова псалма. Вони співали: "Достойний Ти, Господи, всієї слави і хвали! Ти, Господи, сотворив небо і землю! Ти достойний цього прославляння!"

Місто

В кінці східців я побачив світло. Але воно було не таке, як від сонця або від зварювального апарату, яке ріже очі. Воно було яскраве, але м'яке, від нього йшло тепло, спокій, радість і мир. Це світло наповнило мене таким захопленням, яке неможливо передати словами. І звідти, звідки лилося це прекрасне світло, я почув: "Сину Мій, ввійди до мене! Я покажу тобі дещо. Я дам тобі допомогу".

Від величезного числа ангелів віддокремилось двоє і стали позаду мене по ліву і праву руку. Я не обертав голови, не оглядався, але у мене було таке відчуття, що я все бачу на 360 градусів довкола себе.

Я перемістився на велику галявину по якій бігали дуже гарні білі коні. Посеред галявини стояло величезне місто в формі куба. Переміщаючись у просторі, я не торкався ногами до землі, це було як ковзання.

У міру наближення до міста моє захоплення від побаченого ставало все більшим. Високі стіни складались з різнокольорових шарів, котрі виблискували і мінилися в сяйві світла. Я бачив основу міста, зроблену з 12 дорогоцінних каменів цього світу, бачив ворота з перлів, по 3 в кожній стіні. Я не вимірював їх, але одна перлина була більше двох метрів, – як я оцінив. Господь підвів мене до цього міста з кута, тому я бачив тільки шість воріт. Коли я пройшов всередину міста, то побачив два надписи: один над воротами, другий – під ними. Над воротами було написано одне із імен Ізраїлевих колін, а під ними – ім'я одного з апостолів. Я зайшов у місто і завмер від захвату: воно було повністю золотим. Вулиці, будинки, двері – все з прозорого як скло золота. Я ще ніколи не бачив такого блиску. Я бачив, як виблискують золоті прикраси в ювелірному магазині, але ніщо в порівнянні з тим, що я побачив в цей момент. Про це я читав у Біблії, але не міг уявити, що твердий метал може бути таким прозорим і чистим. А тепер я все це побачив і захотів торкнутися.

Я не питав у ангелів куди мені йти, а наче знав, куди йду. Було повне відчуття, що знаходжуся дома. Коли пішов по місту далі, ближче до центру, то в одному місці побачив велике дерево. На ньому висіли плоди грушевидної форми розміром з літрову банку. Листя нагадувало липове, але було більшим, як листя лопуха. Я підійшов до дерева і мені захотілося зірвати один з плодів. Я простягнув руку і подивувався: моя рука була прозорою. Я готовий був зірвати плід та ангел, котрий стояв трохи позаду, перепинив мій порух. Жестом він показав, що рвати не потрібно. Для мене було дивним, що я без всякого жалю і смутку відійшов від дерева.
Повернення

Коли я наблизився до самого центру міста, то побачив надзвичайно яскравий потік світла. Мій захват продовжував зростати, досягнувши найвищої точки. Важко передати словами цей надзвичайний стан душі. Коли я побачив центр цього випромінювання, то опустив голову і відчув непереборне бажання стати на коліна. Та ангели підтримали мене, і я почув голос: "Сину Мій, того, що Я показав тобі поки достатньо. Ти повинен повернутися назад, щоб сповістити Мою славу, силу і могутність, щоб передати те, що побачив і почув".

Я зрозумів, що зі мною говорить Господь, і став просити Його: "Господи, я не хочу назад!" На що Господь мені відповів: "У тебе є дружина і троє дітей. Ти повинен повернутися до них, тому тобі ще не час бути тут".

Тоді я знову почав благати: "Господи, я не хочу назад. Дозволь мені зостатися з Тобою".

Але Господь сказав мені: "Сину Мій, будь покірним і стриманим, не ремствуй, повертай назад. Ти повинен розповісти всім про Мою славу".

Вмить я перемістився в просторі і побачив, як на ношах встановлених на каталці, медпрацівники везли моє тіло. Коли я побачив дружину, що йшла поряд, то зрозумів, що везуть мене. Один з працівників заспокоював її і намагався не допустити в кімнату, куди везли тіло. В кімнаті на столах лежали люди, деякі були розрізані, я зрозумів, що знаходжуся в морзі. Двері перед моєю дружиною зачинили. Люди почали віддалятися. Коли я побачив все це, то відчув поштовх і різко опустився в своє тіло. Тут же відчув величезну силу, яка вибила двері моргу. Двостворчасті двері ударом зірвало з петель і вони впали на підлогу, а каталку з тілом викотило з приміщення моргу. Після цього верхня частина мого тіла піднялася, простирадло спало.

Санітар, сповзаючи вниз по стіні, упав, медсестра також... Обидва лежали напівпритомні. Прийшла ще одна медсестра і, побачивши мене сидячого, знепритомніла. Та ж надприродна сила поставила каталку вертикально, і я став на ноги. Каталка впала і покотилася назад у морг.

Я хотів іти, але не зміг. Було таке відчуття, що я не в своєму тілі, ноги мене не слухалися. Тоді я став молитися, тому що думки у мене були ясні. Я все усвідомлював, але голоси були якимись чужими, протяжними. Було враження, якби магнітофонну стрічку прокручували на зменшеній швидкості. Я став посити Господа, щоб Він дав мені сили піти. Коли закінчив молитися, то відчув приплив потужної енергії. Було таке відчуття, ніби волосся відділилося від голови і тисячі голок торкнулися мого чола. Я отримав такий приплив енергії, що мені здалося, ніби ноги мої по ступні взгрузли в підлогу. Я відчув тепло і велику силу з голови до ніг і пішов у напрямку ординаторської, де засідали лікарі.

Моя дружина впала на коліна, дякуючи Богові за те, що Він воскресив мене. Коли вона прийшла до тями, то схопила простирадло і побігла за мною, щоб прикрити мою голизну. На моєму шляху медпрацівники розбігалися з криками; хтось з них падав, хтось закривався в палатах. Дружина догнала мене біля ординаторської і накинула на мене простирадло. Я підійшов і легким доторком руки відчинив двері. Пізніше я дізнався, що лікарі замкнули двері на ключ, підсунули шафу і забарикадувалися зсередини. Але двері піддалися мені легко – їх відчинила сила Божа.

Коли я увійшов в ординаторську, дехто знепритомнів, дехто зі страхом збилися в купку в дальному кутку і кричали: "Хто ти? Що тобі від нас потрібно?" Я заспокоїв їх: "Не бійтеся, дайте мені тільки одяг". Бачачи на їхніх обличчях невимовний страх, я зрозумів, пояснювати причину свого воскресіння цим бідним переляканим лікарям. Щоб я їм не сказав, вони однаково не почули і не повірили б мені. Я повторно: "Віддайте мені одяг і я піду додому". Лікарі швидко дозволили мені звідси вийти, бо відчували страх в моїй присутності. Я одягнувся, нам вислали автомобіль, і ми поїхали додому.

– А що було потім?

– Всім, хто знав про те, що сталося важко було повірити, що я живий-здоровий. Коли наступного дня я прийшов на роботу, мій начальник сказав: "Я не можу допустити тебе до служби. Після інсульту тобі, як мінімум, потрібно отримати першу групу інвалідності. До того ж твоя смерть і твоє загадкове воскресіння".

Я сказав йому, що здоровий, як віл. Але мій начальник відповів: "Так, я тебе бачу і чую, але все одно такого бути не може".

-І до якого висновку прийшли медики?

– Питання про моє подальше перебування на службі два з половиною місяці вирішували 15 комісій. Лікарі хотіли довести, що повинні бути якісь наслідки того, що зі мною сталося. Але всі результати досліджень засвідчували, що я абсолютно здоровий. Мені дали допуск до подальшого проходження служби оперативним черговим райвідділком міліції.

Лікарі просили мене, щоб я нікому не розповідав про своє воскресіння. Але Господь повернув мене на землю, щоб я повідав про це людям. Я стверджую, що Бог – це реальна особистість. І небеса реально існують. Деякі лікарі, свідки того, що сталося зі мною в лікарні, покаялися.

– Ваше воскресіння – це унікальний випадок. Я хочу задати вам питання, яке хвилює багатьох людей: "Що треба робити, щоб після смерті бути з Богом?"

– Цей шлях відкритий кожному. Я чистосердечно покаявся, звернувся до Бога. Ісповідав Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем і прийняв тверде рішення жити за Божим словом. Це шлях для всіх, хто хоче мати благословенне життя з Богом тут, на землі, і вічне життя з Ним після фізичної смерті. Бог повернув мене на землю, щоб я підтвердив цю істину.

P.S. Борис Пилипчук – старший лейтенант міліції одного з райвідділів Хмельницької області. Зараз йому 37 років, одружений, має троє дітей. Проживає в Старосинявському районі в селі Нова Синявка Хмельницької області.

www.livingrosary.org.ua