Коли Пилат зійшов з тераси Гаввати, частина його воїнів пішла, щоб вишикуватись перед палацом. Решта залишилась біля засуджених. Двадцять вісім озброєних фарисеїв, серед яких було шість лютих ворогів Ісуса, що брали участь в арешті Спасителя на Оливній горі, вирушили до форуму, щоб супроводжувати скорботну процесію до місця страти.
Кати вивели Спасителя на середину майдану. Якраз тоді, коли кілька рабів, які несли Хрест, вийшли на майдан із західних воріт і брутально скинули Хрест на землю до ніг Жертви.
Обидві перетинки Хреста були прив’язані мотузками до основи. Помічники катів несли дощечку для ніг, каталки дерева, щоб прикріпити Хрест до землі та різні інструменти.
Коли Спаситель побачив біля Своїх ніг Хрест, став на коліна, обійняв його і тричі поцілував з тихою молитвою вдячності за визволення роду людського. Визволення, яке щойно почалося! Був звичай, згідно з яким священик цілував вівтар, на якому вперше приступав до заколення жертви. Так і Спаситель цілував Хрест – вічно священний вівтар кривавої і викупної Жертви.
Кати поставили Спасителя на коліна і поклали на Нього Хрест. Спасителю довелося взяти на рамена великий тягар, який Він підтримував правою рукою.
Еммеріх свідчить: "Я бачила Ангелів – більше ніхто їх не бачив. Вони допомагали підняти Йому Хрест. Без їхньої допомоги Він не зміг би цього зробити. Схилявся під Хрестом, стоячи на колінах. Коли Спаситель молився, інші кати поклали на плечі розбійників поперечні частини їхніх хрестів, відокремлені від основи, і міцно прив’язали до їхніх рук. Вони не були зовсім прямі, а трохи вигнуті. Раби несли ті стовбури хрестів, а з’єднали їх з бічними частинами лише під час розп’яття. Сурма сповіщала від’їзд вершників Пилата.
Один з фарисеїв підійшов зі словами: "Тепер не час прекрасних промов. Уперед, уперед!” Спасителя підвели з колін, і Він відчув на Своїх плечах весь тягар Хреста. Нам доведеться нести свій хрест за Ним, згідно з Його вічно справедливим і святим словом”.
Рушили. Небо зі співчуттям дивилося на урочисту процесію Царя Царів, а земля – як на крайнє приниження. До кінця Хреста були прив’язані дві мотузки, і два кати тримали цей кінець піднятим, щоб він не чіплявся за дорогу. Навколо Спасителя було четверо катів, які тримали чотири мотузки, прив’язані до пояса Спасителя! Поділ Його верхнього одягу був піднятий і прикріплений до пояса. ("Коли я побачила Спасителя під Хрестом, я подумала про Ісака, який ніс нагору дерево, щоб принести себе в жертву”).
Звук сурми Пилата був сигналом для початку Дороги. Спочатку Пилат хотів сам супроводжувати процесію з невеликим загоном воїнів, бо боявся народних заворушень. Озброєний правитель був на коні. Його воїни та вершники були навколо нього. Услід за ним ішло триста воїнів-чужинців, що походили з земель між Італією та Швейцарією. Попереду процесії йшов сурмач і голосно сурмив на кожному перехресті, оголошуючи про страту. На певній віддалі йшло багато слуг, які несли мотузки, цвяхи, напої, клини та кошики з інструментом. Ті, у кого міцніша будова тіла, несли драбини та хрести розбійників. За ними йшли фарисеї та юнак, який ніс притулений до своїх грудей напис, складений Пилатом, а ззаду на спині – прив’язаний до палиці терновий вінок Спасителя. Цей юнак ще мав світлі почуття і згодом навернувся до Бога.
Потім ішов хитаючись Спаситель. Він зігнувся під величезним тягарем, покладеним на Нього. На Його Тілі були сліди бичування – важкі та скорботні сліди. Він був зовсім утомленим та скатованим. З попереднього дня Він був без їжі та води. Жорстокість катів, втрата крові, гарячка, спрага, моральні страждання, ще важчі, ніж фізичні, довели Його до повного виснаження. Він йшов босий, на ногах проступала кров.
Своєю правою рукою Він підтримував важку ношу на правому плечі, що постійно сповзала, а лівою рукою намагався утримувати Своє широке вбрання, що заважало Йому іти. Чотири кати тримали прив’язані до пояса мотузки. Двоє тягнули Господа вперед, а двоє штовхали. Тож крок Його був непевний, мотузки заважали Йому підняти краї вбрання. Руки Спасителя спухли і вкрилися жахливими ранами від мотузок, що зв’язували їх. Обличчя Спасителя було також спухле і закривавлене, волосся та борода – скуйовджені, зліплені кров’ю. Ланцюги та ноша притискали Його важке вовняне вбрання до ран, і вони спливали кров’ю. Знущання, злість, ненависть насунулись на Нього звідусюди.
Неможливо описати вираз шляхетності, мучеництва та любові на Його обличчі, Він не припиняв молитися, в Його погляді були молитва, всепрощення та страждання.
Ті два кати, що йшли за Спасителем і підтримували мотузками Хрест, завдавали Йому найбільших страждань: вони то піднімали Хрест, то зразу ж опускали його. Кілька воїнів зі списами йшли з обох боків процесії, потім йшли два розбійники, два кати тримали їх за мотузки. Вони несли на спинах перекладини своїх хрестів, до яких були прив’язані їхні руки. На тілі мали щось подібне на фартух, груди прикривало вбрання, відкрите з боків і без рукавів. На голові було щось подібне на солом’яну кучму. Ішли сп’янілі від напою, що їм дали випити. Розсудливий розбійник здавався спокійнішим, інший, навпаки, був розлюченим, лаявся, проклинав та зневажав Бога.
Темношкірі кати були невисокого зросту, але міцної статури. Волосся мали кучеряве, чорне, бороди – рідкі. Обличчя свідчило, що вони – не євреї, а єгиптяни-раби, які працюють на загальних роботах і їх наймають за гроші для різних послуг євреї та римляни. Неможливо уявити звірячу жорстокість цих людей. Укінці процесії на конях їхали фарисеї, час від часу вони проїжджали рядами, спостерігаючи за порядком.
Серед тих, хто йшов попереду та ніс інструменти, було кілька євреїв низького походження, які запропонували послуги добровільно. На віддалі від сумної процесії тримався правитель зі своєю свитою. Попереду верхи їхав сурмач, за ним – Пилат у бойових обладунках в оточенні легіонерів, потім – вершники і нарешті – майже триста піхотинців. Свита з правителем перетнула форум, але потім повернула на широку вулицю, що йшла від форуму вбік.
Люди, які вели Спасителя, навпаки, повернули у вузьку, забудовану і надзвичайно брудну вулицю. Тут Спасителю довелось витерпіти нові образи. Кати заважали Йому просуватись уперед. З вікон будинків чулися на Його адресу образливі вигуки та глузування. Раби, що працювали на вулиці, кидали в Нього багнюку та нечистоти, негідники виливали на Нього чорну смердючу гноївку. Навіть діти, навчені Його ворогами, заздалегідь назбирали камінців і кидали Йому під ноги, коли Він проходив повз їхні будинки. Так діти виявляли свою вдячність Тому, Хто так любив їх, благословляв та зцілював.
У самому кінці брудна і вузька вуличка повертала вліво, розширювалась та піднімалась угору. Тут вулицю перетинав підземний акведук, який тягнувся з Сіонської гори. "Мені здається, що акведук проходить поруч з форумом і виливає свої води в купель неподалік від брами, – припускала Еммеріх. – Я навіть чула шум води, що стікала в цей акведук”.
Там, де вулиця піднімалася вгору, було заглиблення, наповнене водою та брудом: через нього переходили по високому та широкому камінню. Так часто трапляється на вулицях Єрусалима. Коли Спаситель дійшов до величезної брудної калабані, то зупинився, не мав сили іти далі. Кати почали шарпати і брутально та жорстоко штовхати Його. Божественний Хрестоносець упав навзнак на камінь, і Його тягар упав разом з Ним.
Вороги Спасителя проклинали Його, шарпали, навіть били та штовхали ногами. Процесія зупинилась, і серед людей почулись гнівні вигуки. Марно Спаситель простягав руки, благаючи допомогти Йому підвестися: ніхто не прийшов на допомогу. "Ох, швидко все закінчиться”, – сказав Він і продовжував молитися.
Фарисеї закричали: "Підніміть Його, бо Він помре тут, на дорозі, у нас на руках!” По обидва боки вулиці стояли жінки, вони плакали, а діти у них на руках кричали зі страху.
З неземною допомогою Спасителеві вдалося нарешті підняти Голову, але жорстокі вороги, замість допомогти Господу, знову поклали на Його втомлену Голову терновий вінок. Потім з жорстокістю підвели, і знову поклали на Його плечі Хрест.
Йому довелося схилити голову, закривавлену терном, набік, щоб узяти на рамена тягар Хреста. Страждаючи, Він продовжував Свою Дорогу. Йому було дуже важко йти вгору.
Коли Господу зачитали вирок, Скорботна Мати Спасителя пішла з форуму разом зі святими жінками та Іваном. Вона обійшла місця, відзначені особливими Стражданнями Христа. Людський гамір, тупіт коней і голос сурми сповістили про початок скорботної процесії. Пресвята Діва знову захотіла побачити Свого Стражденного Божественного Сина. Вона хотіла бачити, як Він несе Хрест, і благала Івана, улюбленого учня, повести її туди, де Він ітиме.
Вони йшли з Сіону через відкриту частину форуму, яку покинув Спаситель, аби людям було легше рухатись.
"Я бачила, – говорила Еммеріх, – як вони пройшли через двері в західній частині палацу, що відкривали прохід на вулицю, про яку я щойно розповідала. Вони опинились недалеко від того місця, де зупинилась процесія, коли Спаситель упав під тягарем Хреста. Я не можу точно сказати, чи це була частина одного з палаців Пилата, яка з’єднувалась з самим палацом, воротами та галереями, чи це вже було житло Каяфи, бо на Сіонській горі був лише його трибунал.
Іван умовив одного співчутливого служника дозволити пройти через ворота і його супутницям. Пресвяту Діву Марію супроводжували також один з племінників Йосифа Ариматейського, Сусанна, Хуса, Саломея Єрусалимська. (Коли я побачила Богоматір – бліду, з червоними від сліз очима, яка хиталася і тремтіла, оповита сіро-блакитним покривалом, відчула нестерпний біль!).
У гомоні натовпу чулися образливі вигуки. На розі вулиці вістовий повідомляв, що ведуть на розп’яття трьох розбійників.
Коли служник відчинив двері, щоб випустити їх, стало добре чути вигуки з натовпу. Богоматір тихо молилась. Потім звернулася до Івана: "Мені залишитись тут, щоб бачити, як Він ітиме, чи піти геть? Як Мені дивитись на все це?” Іван відповів: "Якщо Ви не побачите, як Він проходитиме тут, потім вам буде нестерпно тяжко та боляче”. І вони залишились біля воріт, вглядаючись у процесію, що з’явилася вдалині.
Як боляче шматував їхні душі голос сурми! Процесія наближалась. Ось вона вже близько, за кілька кроків від них. Перед ними не було людей. Натовп був поряд з ними і позаду них. Були і цікаві, які, побачивши Спасителя на форумі, тепер прийшли бічними вулицями і повставали заздалегідь на Його шляху, щоб подивитися ще раз.
Побачивши знаряддя страти та катів, що йшли з урочистим та зухвалим виглядом, Богоматір не могла приховати Свого Страждання. Вона склала руки, наче благала допомоги у Неба. Один із учасників процесії поцікавився: "Хто Ця Жінка, що так побивається і страждає?” – "Це – Мати Галилеянина”, – відповів інший.
Почувши відповідь, кати спрямували на Неї потік брутальних образливих слів. Вони показували на Неї пальцями, один з них узяв у руку великі цвяхи, якими мали прибивати Спасителя до Хреста, і тримав їх у Неї перед очима з жорстоким і нахабним виглядом.
Вона простягнула руки до Свого Сина, щойно побачила Його, біль та страждання змусили її прихилитися до дверей. Вона була бліда, як полотно. Губи її посиніли.
Спочатку Вона побачила фарисеїв, що їхали верхи, потім юнака, що ніс напис. Нарешті Вона побачила Сина Божого, Свого Сина, Святого зі святих, Відкупителя людей. Він хитався і ледве тримався на ногах.
Його Голова, оповита терновим вінком, схилилась на плече, а на обличчі застиг біль. Кати шарпали Його за мотузки. Господь був блідим, закривавленим, пораненим, борода, склеєна кров’ю загострилась. Його повний скорботи та страждання погляд зупинився на Матері.
Тієї ж миті Він удруге впав на коліна, знесилений, руками спершись на землю. Його Мати в пориві скорботи та любові до Нього не бачила ні катів, ні воїнів. Вона пробігла ті кілька кроків, що відділяли Її від Спасителя, відсторонила катів, що мучили Його, впала перед Ним на коліна й обняла Його.
"Я чула слова, – продовжувала Еммеріх, – якими Вони перекинулись: "Сину Мій-й!” – "Мати Моя-я!” Але я не можу сказати, промовили Вони ці слова вголос чи подумки.
На кілька хвилин запанувало сум’яття. Іван та святі жінки хотіли відвести Божу Матір. Кати не вгавали. Один з них сказав їй: "Що Ти тут робиш? Якби Ти Його краще виховала, Він не був би зараз у наших руках!” Також я бачила, що багато воїнів були глибоко зворушені. Ці воїни відвели Пречисту Діву, і жоден кат не доторкнувся до Неї.
Іван та святі жінки забрали її. Вона впала коліньми на камінь біля брами: здавалося, що горе вбило її. Її руки доторкнулись до каменя, дуже твердого, з зеленуватими прожилками, і залишили на ньому сліди. Відбитки, правда, неглибокі, подібні на складку, яка залишається на тканині від доторку руки.
Я бачила, що тоді, коли Яків Молодший був єпископом Єрусалимським, священний камінь перенесли та зберігали в першій церкві, що виникла в місті. Це була церква поблизу купелі Витезда.
Я вже говорила про те, що в особливих випадках святі, торкаючись каміння, залишають на них подібні відбитки. Божественна мудрість рідко вдається до людського відбитку, щоб залишити тривкі сліди діяння святості!”
Коли почали проходити воїни, двоє учнів відвели Пресвяту Діву в будинок і двері відразу ж зачинили.
Кати змусили Спасителя підвестися і знову нести Свій Хрест, але вже інакше. Обидві перекладини відділились від основи, і одна з них заплуталась між мотузками. Спаситель підтримував цю частину рукою, а основа Хреста волочилася по землі.
Серед людей, які гуртувалися, ображали Спасителя, були й загорнені покривалами жінки, що ледве стояли на ногах від скорботи та сліз.
  Процесія пройшла під аркою, зробленою в старій внутрішній стіні міста. Перед цими воротами є досить великий майдан, до якого сходяться три вулиці. Тут Спасителю довелося пройти по великому каменю. Він не втримався на ногах, Хрест спав з Його плеча, і Він упав разом з Хрестом, не маючи сил підвестися... Святково одягнені люди, що йшли до храму, минаючи Його, говорили зі співчуттям: "Горе, Нещасний зараз помре”.
Процесія розгубилася: як підняти Спасителя і знову покласти на Нього Хрест? Фарисеї, що керували процесією, говорили воїнам: "Він не дійде до Голготи, пошукайте когось, хто допоміг би нести Хрест”.
У цей час вулицю переходив поганин Симон Кириней з трьома синами. В руках він тримав в’язанку гілок (щороку перед святом разом з дружиною та дітьми він приходив до Єрусалима, щоб встановлювати загорожі та працювати в садах). Воїни за одягом визначили, що він – ремісник низького походження, схопили його і наказали нести Хрест.
Симон спочатку відмовлявся. Він не хотів бачити побитого Спасителя, Його брудного одягу. Але коли зустрів сповнений Божественної любові благаючий погляд Спасителя, відчув співчуття. Симон допоміг Спасителеві підвестися, і кати поклали йому на плечі одну з перекладин Хреста. Симон йшов за Спасителем, полегшуючи так Його тягар.
Спасителеві зняли з Голови терновий вінок, і скорботна процесія могла продовжувати шлях.
Симон був міцним чоловіком років сорока. З непокритою головою, в короткому вбранні, що облягало тіло. Діти його були вбрані в туніки яскравого кольору. Імена старших – Руфус та Олександр. Потім усі троє стали учнями апостолів.
Раптом трапився випадок, який надзвичайно вразив Симона. Вулиця, якою вони йшли, була дуже довга. Зліва вона утворювала коліно, і до неї прилягало кілька маленьких вулиць. Скрізь було видно святково вбраних людей, що йшли на свято до храму. Одні намагались триматися збоку, щоб не осквернитися, інші, менше налаштовані по-фарисейськи, були навіть схильні до співчуття.
Симон пройшов десь двісті кроків за Спасителем. Тоді висока жінка, шляхетної зовнішності, тримаючи маленьку дівчинку за руку, вийшла з гарного будинку, який стояв з лівого боку вулиці та з гідністю увійшла в процесію.
Жінку звали Серафією, вона була дружиною Сіраха, члена синедріону. За свою відданість Спасителю вона потім отримала ім’я Вероніка (від слова "істинна”). Серафія приготувала у себе вдома ароматний зміцнюючий напій з вина, який хотіла подати Спасителю на Його Хресній Дорозі, щоб хоч трошки полегшити Його Страждання. Уже давно вона з тривогою чекала, коли процесія проходитиме повз її будинок. Коли процесія наблизилась, загорнена покривалом, з хусткою через плече, вона вийшла на вулицю. Дівчинка, її прийомна донька, була біля неї і тримала в руках ретельно загорнуту посудину з вином для Спасителя.
Ті, хто йшов на чолі процесії, намагались її відтіснити. Але її любов, прагнення заспокоїти Божественного Учителя дали їй надзвичайну силу: вона відштовхнула воїнів та катів, стала на коліна перед Спасителем, подала Йому хустку, розгладжуючи один кінець, і промовила: "Дозволь мені витерти Обличчя мого Господа”. Спаситель узяв лівою рукою хустку і приклав до Свого закривавленого Обличчя, потім повернув хустину благочестивій жінці і подякував їй. Серафія з трепетом поцілувала її, заховала під покривало біля серця і підвелася з колін. Дівчинка несміливо намагалась подати Спасителеві посудину з вином, але сторожа та воїни не дозволили цього зробити.
Сміливість та рішучість Серафії здивували і наче приголомшили варту. Процесія зупинилася, і ця коротка зупинка дала їй можливість подати хустину своєму Божественному Учителю. Фарисеї розлютились від шани, виявленої привселюдно Спасителеві. Щоб помститися вони, почали бити та брутально штовхати Господа.
Серафія поспіхом увійшла у свій будинок і впала непритомна, поклала Хустину на стіл. Дівчинка стояла біля неї на колінах і плакала від горя. Хтось з друзів увійшов до кімнати і застав благочестиву жінку в такому стані. Перед нею лежала Хустина, і на ній проступало скорботне, страшне в своєму стражданні і справжнє криваве зображення Обличчя Спасителя! Коли жінка прийшла до тями і побачила Хустину, вона засмутилася і зраділа водночас.
Вероніка стала перед Хустиною на коліна і промовила: "Тепер я можу відмовитись від усіх благ світу, бо Господь мій залишив мені дорогоцінний доказ Своєї благодаті та любові!”
Процесія була в кількох кроках від досить міцної та широкої брами на південному заході, і вулиця тягнулась на схил до неї. Дорога пройшла спочатку під аркою, потім під мостом і знову під аркою. Зліва стіни тягнуться на південь, потім – на захід. Відтак – до південно-західної частини Сіонської гори. Справа стіни тягнуться на південь до наступної брами, потім ведуть на захід від Єрусалима.
Коли процесія наблизилась до південно-західної брами, сторожа ще більше розлютилась. Дорога була нерівною, з великою калабанею посередині. Кати потягли вперед. Симонові Киринею вдалося обійти її, Хрест похитнувся, і Спаситель упав у брудну калабаню. Це було Його четверте Падіння. Симонові коштувало багато зусиль втримати Хрест.
Господь тоді чітко промовив голосом, надірваним від страждань: "Горе, горе тобі, Єрусалиме! Я любив тебе, Я хотів зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат під свої крила, а ти проганяєш Мене з усією жорстокістю поза стіни свої!”
Господь був сумним та стражденним... Фарисеї повернулись до Нього й сказали: "Спокуснику! Ти й досі не заспокоївся? Ти й досі продовжуєш Свої божевільні промови! Потім вони знову били Його, й ударами змусили піднятися з калабані. Симон Кириней, обурений їхньою жорстокістю, сказав їм: "Якщо ви не припинете це звірство, я кину Хрест, хоч би ви і вбили мене за це!”
Навпроти брами від головної дороги пролягає вузька та стрімка Дорога на південь і йде до Голготської гори. Головна ж дорога трохи далі розділяється на три різні шляхи. Одна дорога веде вліво на південний захід через долину Гіон до Вифлеєма; інша – на південь до Еммауса та Йорра; третя – вправо, на північний захід – до Бетцура, проходячи позаду Голготи.
Якщо подивитися вліво від цієї брами, звідки повели Спасителя в напрямку на південний захід, то можна побачити браму, що веде до Вифлеєма. Ці брами знаходяться найближче одна від одної в Єрусалимі.
Недалеко від брами, там, де дорога до місця страти тягнеться вбік від основної дороги, був стовп. Великими блідими літерами на ньому було написано смертний вирок Спасителеві та обом розбійникам. Неподалік стояв гурт жінок. Вони плакали, голосно висловлюючи свою скорботу криками та риданнями. Це були дівчата та бідні жінки з дітьми, які випередили процесію; серед них жінки з Вифлеєма, Хеврона та інших сусідніх міст, які прийшли до Єрусалима на свято Пасхи.
Коли Спаситель дійшов до місця перетину доріг, то ледве не впав знову, але Симон, який ніс Хрест за Ним, зауважив це і підтримав Його, Спаситель оперся на Симона.
Коли жінки побачили Спасителя в такому стані, почали плакати та кричати ще голосніше. Вони хотіли подати Йому, згідно з юдейським звичаєм, полотно, щоб витерти обличчя. Спаситель повернувся до них і сказав: "Доньки єрусалимські, не плачте за Мною, плачте за собою та своїми дітьми, бо прийде хвилина, коли скажуть: "Щасливі неплідні, щасливі лона, що не зачали, і груди, які не годують! Тоді скажуть горам: впадіть на нас! І пагорбам: накрийте нас! Якщо так чинять з зеленим деревом, то що буде з сухим?”
"Потім Господь сказав кілька слів, щоб заспокоїти їх, – розповідала Еммеріх, – але я забула, пам’ятаю тільки це: "Ваші сльози не залишаться без нагороди, і ви підете кращою дорогою, ніж йшли досі!”
Тут на хвилину зупинились, щоб перепочити. Ті, хто йшов попереду зі знаряддям страти, вже дійшли до Лобного місця. За ними йшла сотня римських воїнів зі свити Пилата. Римський правитель провів процесію до міської брами, а потім повернувся до міста.
Процесія рушила далі. Між брамою та Лобним місцем була важка та кам’яниста дорога. Воїни посилили удари, щоб змусити Спасителя йти швидше.
У тому місці, де стрімка дорога повертає на південь, Спаситель упав шостий раз. І це падіння було особливо тяжким та болісним...
Знову Його почали бити, щоб змусити встати та йти. Він знову впав, сьомий раз, дійшовши до скелі, на якій мав померти...
Симон Кириней, втомлений та вражений жахливим ставленням до Господа, сповнився благородного гніву та обурення. Він хотів допомогти Спасителеві підвестися, але варта ударами палиць змусила його відійти, і він відійшов до учнів Спасителя. Змусили також піти геть і тих, хто ніс знаряддя катування.
З Голготської гори виднілося все місто. Верхівка гори – кругла, оточена невисокими схилами, перерізаними п’ятьма дорогами.
"Я зауважила, – говорила Еммеріх, – що в Палестині часто зустрічається число "п’ять” стосовно доріг. Так буває і на цілющих джерелах, у місцях, де хрестять (наприклад у купелі Витезда). В багатьох містах – п’ять брам. Християнська епоха перейняла цю схильність до числа "п’ять”. У цьому є свій містичний та пророчий зміст. Як усе, що відбувається в Святій Землі, це було знаком п’яти шляхів спасіння, п’яти брам милосердя Божого, відкритого людям через п’ять ран, отриманих Спасителем на Хресті.”
Вершники доїхали до Лобного місця легшою дорогою із західного боку гори і зупинилися на деякій віддалі від вершини, де був похилий спуск. На протилежному від міста боці спуск був стрімкий, а місцевість дика. Сто римських воїнів, родом з країн, сусідніх з сучасною Швейцарією, були розставлені в різних місцях біля підніжжя гори і біля стін. Кілька воїнів охороняли двох розбійників, яких ще не вивели нагору. Розбійники лежали на землі, руки їхні були прив’язані до поперечних частин хрестів. Вони чекали на схилі, в тому місці, де дорога повертає на південь.
Було багато різних людей: чужинців, слуг, рабів, поган, жінок, що не боялися осквернитися, – усі вони товпились навколо. Багато хто стояв на сусідніх пагорбах. Кількість цікавих збільшувалась: надходили мешканці з сусідніх сіл, адже в Єрусалимі – свято Пасхи!
  На південному схилі гори Гіхон розташувались табором ті, хто приїхав до Єрусалима на свято Пасхи. Багато з них спостерігали процесію здалеку, інші наближались до Лобного місця.
Було близько дванадцятої години, коли Спаситель упав разом зі знаряддям Своєї страти на тому самому місці, де Його мали розіп’яти. Шарпаючи Спасителя за мотузки, кати розв’язали перекладини і з’єднали всі частини Хреста. Яке сумне видовище: Господь на місці, де має померти – блідий, побитий, закривавлений, поранений... Його кинули на землю, глузуючи: "Дозволь, Царю Всемогутній, зняти мірку для Твого Трону!”
Спаситель Сам ліг на Хрест! Через рани Він лягав повільно, і кати шарпали Його. Вони розтягнули Його на Хресті, позначили місця, де лежали Його руки й ноги.
Фарисеї продовжували ображати свою Жертву. Вони змусили Його підвестися і відвели кроків на сімдесят від вершини гори до печери скелі, яку використовували як льох. Зняли двері і з такою силою заштовхали туди Спасителя, що якби не допомога з Неба, то він розтрощив би коліна об каміння. Потім вони причинили двері й поставили варту.
"Я виразно чула стогін, – свідчила Еммеріх, – Він стогнав від нестерпного болю. Я йшла за Ним Його дорогою від Хреста до печери. Мені здається, я бачила Ангелів, які пом’якшили Його падіння! Він стогнав і плакав від страждань.
Камінь відчув Його біль, і на ньому залишились сліди колін Спасителя!”
Кати розпочали останні приготування. Посередині округлої вершини Голготи є ще одне підвищення, вище за інші. Саме тут вони і взялися копати ями для хрестів. Виміряли їхні підніжки, справа та зліва від Хреста Господа зробили заглиблення для хрестів двох розбійників, їхні хрести були нижчі й зроблені неохайно. Перекладини цих двох хрестів були прикріплені до основи пізніше: розбійники були прив’язані до них. Кати принесли Хрест Спасителя. Його потрібно було підняти і опустити в яму. Вони міцно прикріпили перекладини Хреста, внизу прибили перекладину для ніг, зробили отвори для цвяхів, потім декілька заглиблень для голови і для ніг Спасителя. Робилось це для того, щоб тіло начебто спиралось на Хрест, а не лише висіло на ньому. Завдяки цьому агонія засудженого мала тривати довше, а руки не розриватись б під тягарем тіла.
Ззаду Хреста, щоб укріпити його, вбили дерев’яні опори.
  Після сумної зустрічі біля будинку Каяфи Богоматері зі Спасителем, Який знемагав під тягарем Хреста, Вона втратила свідомість. Іванна Хуса, Сусанна, Саломея та Іван разом з племінником Йосифа Ариматейського відвели її в будинок Лазаря. Богоматір знову розлучили з Її Улюбленим Сином, який знемагав під тягарем страждань!
Безмежна любов Божої Матері до Свого Сина, Її бажання бути разом з Ним, розділити Його страждання, не залишати Його, поки Він ще живий, випрохало Їй Небо.
Сумна процесія рушила до будинку Лазаря на околиці міста. Тут було також кілька святих жінок разом з Мартою та Марією Маґдалиною, що голосно ридала від горя.
З будинку Лазаря всі святі жінки (а було їх сімнадцять) пішли Хресною Дорогою, яку пройшов Спаситель. Мовчазні та серйозні, вони не зважали на глузування натовпу. Але глибина їхнього горя викликала повагу.
Прийшовши до форуму, поцілували землю в тому місці, де Спаситель взяв на Себе тягар Хреста. Звідси вони пройшли всю Хресну Дорогу Спасителя, з шаною вклоняючись усім місцям, освяченим мукою Ісуса, намагаючись скрізь відшукати Його сліди.
Пречиста Діва Марія духовно весь час йшла за Своїм Сином, Духовним зором бачила всі Страсті Господні. Розділяючи Його Страждання, Вона могла скерувати Своїх друзів, що були біля Неї, по Його Дорозі – так відбувалося перше поклоніння та перша проща.
Отож Хресна Дорога, як найзворушливіше поклоніння християн, була чудесним способом викарбувана в люблячому Серці Божої Матері тим Мечем, про який пророче говорив Їй старець Симеон. Поклоніння Хресній Дорозі на Голготу Богоматір передала всім, хто супроводжував Її, а вони, в свою чергу, передали наступним поколінням. То був безцінний дар Спасителя Своїй Матері, що перейшов з Її Серця в серця Її дітей, завдяки незмінній традиції Церкви, що гідна великої шани.
Здавен у євреїв був звичай вшановувати місця, де відбувались важливі події, встановлювати там каміння й ходити до святих місць для молитви. І поклоніння Хресній Дорозі з’явилось не як забаганка людська, а завдяки Провидінню Божому, яке дбало про Свій народ. А приклад для поклоніння показала Найбільш любляча та Найніжніша з усіх Матерів, йдучи за Спасителем Його скорботною Хресною Дорогою!
Дійшовши до будинку Вероніки, увійшли туди, бо Пилат з ескортом, що супроводжував його до брами міста, якраз перетинав вулицю. У Вероніки вони побачили Хустину з відбитком Обличчя Спасителя. Вони дивились на неї, плакали, голосили, виявляли хвалу Господу за ласку до Своєї покірної рабині.
Вони взяли з собою посудину з запашним напоєм, який приготувала Вероніка, і рушили до брами, яка вела на Голготу. Благочестиві жінки, яких зворушив вигляд Спасителя, і навіть чоловіки, які приєдналися до святих жінок, збільшили кількість тих небагатьох шанувальників Господа, які йшли на Святу гору.
Неможливо розповісти про горе та скорботу Пречистої Діви, коли Вона побачила місце страти. Вона переживала в Собі всі страждання Спасителя, усі Його муки і, крім цього, тугу, що не могла померти разом з Ним.
Марія Маґдалина, що спочатку заніміла від горя, потім почала голосно кричати та голосити; вона піднімала у відчаї руки, погрожуючи катам, її супутницям доводилося підтримувати її, щоб вона не впала, і прикривати собою від гніву ворогів Господа.
Святі жінки піднялись на гору із заходу, де підйом похиліший. Тут вони поділились на три групи. Пресвята Діва Марія, Марія Клеопова, Саломея та Іван були навпроти насипу. Марта, Марія, Хелі, Вероніка, Іванна Хуса, Сусанна та Марія, мати Марка, стояли неподалік, підтримуючи Маґдалину. Ще далі стояли інші жінки. Між цими трьома групами були друзі Спасителя.
Фарисеї, верхи на конях, розташувались у кількох місцях навколо насипу, а п’ять доріг, що вели на гору, охороняли римські воїни.
Не відводячи погляду, Богоматір дивилась на місце страти, на заглиблення, в якому мав стояти Хрест, що лежав перед Нею, на молотки, мотузки, величезні цвяхи. Жахливі, п’яні кати безперервно вигукували прокляття і лайку.
Два інші хрести були підняті, от-от їх мали опустити в заздалегідь підготовлені ями.
Пресвята Діва не бачила Спасителя, і це Її дуже засмучувало, Її Син був ще живим! Вона хотіла Його побачити, і одночасно біль стискав Її Серце. Вона знала, побачити Його означало витерпіти найжахливішу муку.
Зранку і до десятої години, коли виголосили вирок, падало щось подібне на град. Під час Дороги на Голготу небо трохи проясніло. В полудень червонясті хмари затьмарили сонце.
Під час останнього перебування в темниці Спаситель молився безнастанно і прохав Свого Отця Небесного уділити ще сили для наступних терпінь і ще раз пожертвував Себе за гріхи Своїх ворогів.
Четверо катів вивели Його з печери, де Він був зачинений. І поки вони вели Його до місця страти, б’ючи та ображаючи, натовп дивився на Жертву та знущався з Неї. Римські воїни залишались спокійними і байдужими, дбали лише про дотримання порядку.
Нарешті Спаситель зійшов на насип, що відділяв вершину від решти гори. Коли святі жінки побачили, як вели Господа, вони дали гроші одному чоловікові, щоб той через катів передав Спасителеві посудину з освіжаючим напоєм, аби хоч трохи полегшити Його страждання. Але негідники самі випили вино.
Кати мали з собою дві посудини темного кольору. В одній – оцет та жовч, у другій – вино, спирт та миро. Вони приклали до вуст Спасителя першу, але Він спробував і відштовхнув її.
На вершині насипу було вісімнадцять катів. Шестеро з них бичували Його, четверо – тягли за прив’язані до пояса мотузки, двоє тримали за мотузки Хрест під час Дороги. Було ще шість, що мали розпинати Спасителя. Вони пиячили, готуючи все необхідне для розп’яття...
Зовні вони нагадували диких розлючених звірів. Це були чужинці, які пропонували свої послуги євреям та римлянам.
"Усе це видовище видавалось мені ще жахливішим, – свідчила Еммеріх, – бо я бачила те, чого не бачили інші – видіння пекла, що жахали мене від самого початку.
Демони безперервно збуджували лють жорстоких катів, спонукаючи їх на страшну справу. Безліч диявольських потвор у вигляді змій, драконів з гострими кігтями і найгидкіших та найстрашніших чудовиськ, яких можна собі лише уявити, було в повітрі навколо Голготи. Вони затьмарювали собою небо, проникали в уста та серця присутніх, сідали на їхні плечі, і люди відразу відчували особливу лють та ненависть і починали лаяти та проклинати Спасителя.
І одночасно (це мене трохи заспокоювало) я бачила навколо Господа Ангелів, що плакали, і легіони ангельських чинів, що покривали собою Богоматір та інших святих жінок, підтримуючи їх духовно!”
Кати зірвали одяг, що покривав рамена Спасителя, зняли пояс, на якому тримались мотузки – пояс та нараменник, що були на Ньому. Позаяк не могли зняти з Нього туніку через Голову, бо на Голові був широкий терновий вінок, то брутально зірвали вінок з Голови, і рани, що трохи підсохли, знову почали кривавити. Потім вони брутально зірвали з тіла туніку через покриту закривавленими ранами Голову.
І оце став Син Людський перед лицем Своїх ворогів. Тіло Його було покрите глибокими кривавими ранами. На Спасителеві залишилися тільки нараменник та смужка тканини, що прикривала Його стегна. Нараменник був з твердої від засохлої крові вовни, що роз’ятрювала Його рани і завдавала Йому невимовних страждань. З Нього брутально зірвали нараменник, оголивши покриті ранами груди. На Його плечі була глибока, аж до кістки, рана – від тяжкого Хреста. Просякнуті кров’ю шматочки вовни прилипли до Його ран.
Виснажений до краю стражданнями Спаситель, здавалося, от-от упаде до ніг Своїх катів. Зауваживши це, вони посадили Його на великий камінь, який принесли сюди. На Голову Йому знову одягли терновий вінок і піднесли до вуст посудину з оцтом та жовчю, але Він відвернув Голову, не відповідаючи на знущання.
Кати, які зірвали туніку, почали зривати й смужку полотна, що покривала стегна і від великої кількості крові прилипла до тіла. Побачивши цю нову, особливо тяжку ганьбу, друзі Спасителя почали голосити.
Богоматір посилала до Неба палку молитву і вже хотіла зняти з Себе покривало та передати його Своєму Божественному Синові, але молитва Божої Матері була почута, і Бог чудесно прийшов на допомогу Своєму Синові. В ту мить, коли остання наруга от-от мала звершитись, убіг якийсь чоловік, розштовхав катів та передав Спасителю полотно. Господь з любов’ю подякував йому, взяв тканину і пов’язав нею стегна. Чоловік, якому за молитвою Богоматері Бог навіяв думку надати Спасителю таку послугу, в своїй зовнішності мав щось таке, що змушувало не перечити його волі. Він кілька разів погрозив катам кулаком і промовисто звернувся до них зі словами: "В ім’я Всемогутнього Бога, горе вам, якщо ви ще й цю ганьбу додасте до того, що вчинене вами!”
Більше він не промовив жодного слова і зник так само раптово, як і з’явився. Це був Йонабад, племінник святого Йосифа, син його брата, який жив на околицІ Вифлеєма. Святий Йосиф залишив братові свого останнього осла після народження Спасителя.
Ніколи раніше Йонабад не висловлювався на користь Ісуса, навіть цього дня він тримався осторонь і лише розпитував про все, що відбувалося. Але бичування Спасителя і думка про те, що на Нього ще чекає попереду, розбурхали в ньому благородний гнів. Коли надійшов час страти, якийсь нездоланний неспокій погнав його до храму, а відтак, коли Мати Спасителя почала молитися, він раптово відчув, що мусить поспішати до Голготи, аби захистити Спасителя від останньої тяжкої наруги.
Йонабад з обуренням згадав Хама, який учинив наругу над оголеним Ноєм, і захотів прикрити Того, Хто лише був прообразом Ноя... Кати були нащадками Хама. Спаситель же уособлював вино Нового Завіту, що мало визволити людство...
"Благородний учинок Йонабада був сповненням символу Старого Завіту, – казала Еммеріх, – і за цей учинок Бог його нагородив. Я розповім про це пізніше”.
Щойно Йонабад пішов, кати розпростерли Спасителя на Хресті. Живе втілення Страждання, Він Сам ліг на нього. Вони поклали Господа на спину і брутально шарпнули Його руку вгору, до місця, де був отвір для цвяха, і прив’язали її мотузками.
Один з катів уперся коліном у груди Спасителя, інший тримав розкритою долоню, яка інстинктивно стискалась, третій увігнав великий та довгий цвях в руку, яка так часто благословляла та зцілювала... Гострий цвях вбивали удар за ударом з допомогою залізного молотка. Жалібний та стриманий стогін виривався з вуст Спасителя! Його Кров стікала на руки катів. Мотузка, якою було прив’язане зап’ястя, розірвалась, і її шматки увійшли разом з трикутним цвяхом у вузьку рану.
Пресвята Діва тихо стогнала, і здавалось, що Вона майже непритомна. Маґдалина була сама не своя.
Сверла, якими користувалися кати, були залізними, без дерев’яних руків’їв у формі літери "Т”. Великі молотки також були залізні, зроблені з цільного шмаття і нагадували мушкель, яким користуються теслі. Цвяхи (Спаситель здригався, побачивши їх), були дуже довгими, коли їх брали в руки, вони стирчали на довжину мізинця з кожного боку. Голівка цвяха була такою великою, що майже заповнювала собою долоню руки. Цвяхи були трикутними, один кінець – широкий, як мізинець, другий – як великий палець. На кінці дуже загострені.
"Я бачила, – розповідала Еммеріх, – коли їх вбили, вони пройшли крізь Хрест і навіть трохи виступили зі зворотного боку”.
Коли праву руку Спасителя вже прибили до Хреста, кати побачили, що ліва рука, міцно прив’язана мотузками, майже на два дюйми не досягає до зазначеного отвору для цвяха. Тоді вони прив’язали мотузками ліву руку і, спираючись на Хрест, почали тягнути так сильно, що рука нарешті досягла отвору...
Стогін Спасителя, здавалося, міг спам’ятати і дикого звіра. Обидві руки були жахливо вивихнуті. Груди Спасителя здіймалися, а коліна наближалися до стовбура Хреста. Спершись колінами на руку і на груди Спасителя, кати мотузками прив’язали ліву руку і таким чином вбили в неї другий цвях. Кров приснула знову, і жалібний стогін Спасителя злився з ударами молотка...
Обидві руки Його утворювали пряму лінію, але точно не відповідали двом розгалуженням Хреста, тож було видно простір між нею та верхньою частиною рук.
Пресвята Діва відчувала в Собі всі страждання Свого Сина. Вона була бліда, як полотно, і невтішне голосіння виривалось з Її грудей.
Там, де була Богоматір, фарисеї не припиняли лайки та глузувань, і її довелося відвести трохи далі, до місця, де стояли інші святі жінки.
Маґдалина, наче божевільна, руками роздирала своє обличчя – Її очі та щоки були в крові!
Ближче до підніжжя Хреста, майже на третину від його висоти, великим цвяхом була прибита дошка для ніг Спасителя. Він мав начебто стояти, а не висіти на Хресті (бо руки б тоді відірвались).
У дошці було зроблено отвір для цвяха. Кати злегка вистругали деревину Хреста, щоб увійшли п’яти. Якби не ці завбачливі приготування, що робилися з ненависті, щоб продовжити агонію, страта Спасителя була би значно коротшою.
Насильницьке витягування рук Спасителя стиснуло Його тіло і припідняло коліна. Кати витягнули Йому ноги і зв’язали їх мотузками, але не змогли дотягнути ступні до перекладини для ніг. Знову почали лаятись та проклинати! Одні хотіли зробити нові отвори для цвяхів рук, їм здавалося, що міняти місце перекладини важче, інші знавісніло кричали: "Він не хоче витягнутись, але ми Йому допоможемо!” Тоді вони прив’язали мотузку до Його правої ноги і з дикою жорстокістю тягнули її, поки не прив’язали до перекладини... Усе тіло Спасителя було настільки викручене від такого насилля, що Його груди розірвались, і Він вигукнув: "Боже Мій! Боже Мій!”
Тоді вони обв’язали мотузками Його руки та груди, щоб не дати рукам та грудям розірватись ще більше. Неможливо розповісти про Його страждання – здавалося, що кістки виходили з Його тіла назовні!
Вони прив’язали мотузками ліву ногу над правою. Але ліва нога не лежала так рівно над правою, щоб їх можна було прибити разом. Щоб досягнути цього, вони пробили їх вістрям заліза, таким же гострим, як цвяхи на руках. Потім вони взяли довший за інші цвях і з варварською жорстокістю увігнали його в отвір у лівій нозі, в праву ногу і в перекладину на Хресті. Це було для Господа найжорстокішою мукою. "Я нарахувала тридцять шість ударів молотка, – казала Еммеріх, – ударів, які зливались з тихим жалібним стогоном, що виривався з грудей Спасителя. А навколо вирувала лють та ненависть – усі знавісніли від люті!”
Жахлива жорстокість, з якою мучили Спасителя, викликала в Деяких присутніх, особливо в жінок, вигуки обурення та співчуття. Звідусюди було чути: "Земле, чому ти не розверзнешся і не поглинеш їх!” Та лише лайкою відповідали кати на вигуки співчуття та обурення...
Спаситель стогнав. Він не припиняв молитися, повторювати пророцтва та псалми, що якраз у ці хвилини збувалися на Ньому і заповнювали весь проміжок Його Хресної Дороги та Страждань на Хресті до самої Смерті.
"Я чула, як Він повторював уривки пророцтв, і повторювала їх за Ним. Потім я згадала їх, читаючи псалми, але тепер така знесилена, що не можу їх пригадати.
Під час жахливого видовища розп’яття Спасителя я бачила Ангелів, які плакали навколо Нього!”
Перед розп’яттям начальник римської варти наказав прикріпити до верхівки Хреста напис, зроблений Пилатом. Фарисеї були незадоволені цим, а римляни глузували з євреїв, що вони розіп’яли свого Царя. Частина фарисеїв, скопіювавши напис, терміново подалися до міста, щоб домогтися у правителя дозволу замінити прибитий напис на інший.
Під час розп’яття Господа продовжували довбати отвір у скелі, щоб потім опустити в нього Хрест, але він був ще недостатньо великий, а камінь скелі надзвичайно міцний. Кати були п’яні, їх палило зсередини так, що вони збожеволіли і зганяли злість на Спасителеві, звинувачуючи Його в чаклуванні та знущаючись над Його терпінням. Кілька разів вони спускались з вершини до підніжжя і там купували молоко у жінок з сусіднього табору.
За сонцем було майже чверть на першу, коли Спасителя прибили до Хреста. Коли піднесли Хрест, з храму почувся голос сурми, якраз заколювали Пасхальне ягня!
Після того, як Спасителя прибили цвяхами до Хреста, кати прив’язали мотузки до кілець, прикріплених згори до Хреста, і пропустили їх через балку, поставлену з другого боку. Хрест підняли за допомогою мотузок і почали штовхати його підніжжя до отвору в скелі. Невдовзі важкий Хрест упав у цей отвір так, що стряслася земля, і Спаситель страдницьки застогнав.
Усе тіло Господа наче осіло, зігнулось від стрясання, рани знову відкрилися, кров потекла ще сильніше, почувся хрускіт кісток...
Щоб укріпити Хрест, в отвір вбили п’ять шматків дерева: один спереду, другий справа, третій зліва і два ззаду. То була урочиста й одночасно жахлива хвилина, коли серед наруги катів, фарисеїв та натовпу, що стояв неподалік, Хрест, хитнувшись у повітрі, впав на дно отвору. Водночас благочестиві сумні голоси заволали до Хреста. Це були найсвятіші голоси землі: Богоматері, Її супутниць й усіх вірних, що мали чисті серця. Святі голоси зі зворушливою скорботою вітали Слово в Тілі, прибите до Хреста! Вони простягнули свої руки до Нього, мов би хотіли в єдиному прагненні прийти на допомогу Найсвятішому зі святих, Нареченому душ, що живцем був прибитий до Хреста, Полоненому в руках розлючених грішників...
Коли ж почувся жахливий скрегіт від падіння підніжжя Хреста в отвір, раптом настала хвилина мовчання. Всі відчули щось нове, вражаюче, що не могли збагнути, і саме пекло з жахом відчуло це стрясання знаряддям страти, і посилились лють та ненависть, які надихали його приспішників.
А бідні душі чистилища і праведні душі, затримані перед брамою раю, наче в полоні, в чеканні визволення, відчули радість, якої не знали досі. Нетерпляче чекання змінила радість тріумфу – це був знак, що Переможець підійде до брами їхньої в’язниці, щоб звільнити їх.
Святе дерево Хреста Спасителя повстало серед землі, як колись дерево життя в раю, а з широких ран Спасителя потекли на землю чотири потоки Крові, що мала звільнити, очистити, омити давнє прокляття і дати землі можливість принести багаті плоди спасіння.
Коли відбулося здвигнення Хреста, мовчання, що раптом запанувало, знову змінили розлючені крики, і сурми з храму сповістили про заколювання ягнят. Натовп, що зібрався біля Пасхального Ягняти, замовк, і цим урочистим мовчанням багато зачерствілих сердець були зворушені та згадали слова Предтечі: "Ось Ягня Боже, що взяло на Себе гріхи світу!”
Обличчя Спасителя на Хресті було звернене на північний захід. Поки підніжжя Хреста ще не опустили в отвір скелі, ноги Спасителя трималися на висоті людського зросту від землі, коли ж Хрест зрушився в отвір, ноги опустились так низько до землі, що Його друзі могли їх цілувати, наблизившись до Хреста. Проміжок шляху до вершини гори, який їм потрібно пройти, щоб наблизитись до Спасителя, був стрімкий і важкий, як будь-який шлях, що веде до Хреста.
"Коли розпинали Спасителя, обидва розбійники з прив’язаними до поперечок хрестів руками лежали на спині на східному схилі Голготи. Біля них була варта, їх звинувачували у вбивстві жінки разом з дітьми в місцевості між Єрусалимом та Йоппе. Їх затримали на якомусь заїзді, біля якого часто відбувались маневри воїнів Пилата. Обидва розбійники вдавали з себе багатих купців. Перед вироком вони довго сиділи у в’язниці.
Розіп’ятий зліва від Спасителя був старшим за іншого. Запеклий злочинець, затятий злодій, він звів багатьох людей з праведного шляху. Я чула справжні імена розбійників, але забула їх, і тому називатиму, як ми звикли, розбійника розсудливого Дісмасом, а затятого – Гесмасом. Обидва належали до банди, яка грабувала на кордоні з Єгиптом.
Під час утечі в Єгипет Свята Родина опинилася в сховищі цієї банди і перебула там ніч. Син одного з розбійників, Дісмас, якраз і був тим самим хворим на проказу хлопчиком, якого, прислухавшись до поради Богоматері, викупали у воді, в якій перед тим Пресвята Діва купала Немовля Христа. І хлопчик відразу зцілився. Матір дитини була нагороджена чудом за своє добре ставлення до бідних утікачів.
Це був лише прообраз справжнього зцілення, яке відбулося на Голготі, коли Дісмас очистився Кров’ю Христа на хресті біля Спасителя.
Дісмас був справжнім злочинцем, але не зовсім втраченою людиною. Він не визнав Спасителя в Ісусі, але безмежне терпіння Христа його надзвичайно вразило і під час Розп’яття Христа він говорив своєму приятелеві про надзвичайну мужність Жертви: "Як надзвичайно жорстоко поводяться з Галилеянином. Можливо, Новий Закон, який Він проповідує, – дуже важлива справа. Та й терпіння Його незвичайне, і видно, що має дуже велику владу над людьми”.
Але Гесмас відповів Йому: "Яка там влада? Якби Він був таким могутнім, як про Нього говорять, то зміг би звільнити і Себе, і нас!”
Кати повідомили, що час страчувати розбійників. Поспіхом почали звільняти їх від перекладин хрестів, до яких вони були прив’язані. Поспішали, бо сонце почало затьмарюватись, і все в природі сповіщало про грозу чи бурю.
Кати приставили драбини до встромлених у землю хрестів і припасували поперечні частини хрестів до стовбура. Для цього було приставлено по дві драбини до кожного хреста.
Після того, як розбійникам дали суміш оцту з миром, з них зняли їхній жалюгідний одяг. Потім їх прив’язали за руки мотузками, що були перекинуті через перекладини хрестів. На хрести їх підняли з допомогою підпорок, на яких стояли їхні ноги, їм скрутили руки і прив’язали до перекладини хрестів мотузками, зробленими з кори дерева. Потім закріпили за лікті, коліна і ступні. Мотузками так сильно поперетягували руки і ноги, що їхні жили рвалися і тріщали кості. Кричали вони жахливо.
Розсудливий розбійник промовив: "Як тяжко ми страждаємо! Але якщо б з нами поводились так, як з нещасним Галилеянином, то нас не потрібно було б прив’язувати до хрестів: ми вже би давно померли”.
Коли закінчилася страта, кати почали ділити одяг Спасителя. Верхнє вбрання було вузьке вгорі й широке внизу. Воно було підшите іншою тканиною на грудях так, що між одягом та підкладкою утворювались кишені. Вони розірвали це вбрання на довгі паси і поділили його між собою. Так само вчинили і з тунікою Спасителя, прикрашеною облямівкою, що відкривалась на грудях, з поясом та нижньою тунікою, просякнутою кров’ю.
Вони не знали, як поділити одяг без шва, тож узяли дощечки з ямками, позначеними цифрами, подібні до квасолини камінці, які мали з собою. Так вони кидали жереб на одяг Спасителя без шва, кому він дістанеться. Тут до них поспіхом підійшов посланець від Йосифа з Ариматеї та Никодима. Він сказав катам, що неподалік є люди, які куплять одяг Спасителя. Кати зібрали весь одяг Спасителя і поквапились продати. Так християни змогли придбати ці дорогоцінні реліквії.
Коли земля стряслася під час падіння Хреста в отвір скелі, на Голові Спасителя, увінчаній терновим вінком, з’явилась кров, яка потоками текла з Його Голови, рук та ніг. Кати приставили драбину до Хреста, розв’язали ті мотузки, якими вони обв’язали Тіло Боголюдини, щоб, коли підніматимуть Хрест, Воно не порвалось у тих місцях, де були вбиті цвяхи. Звільнене від мотузок Тіло випросталось, але всі рани відкрились.
Господь опустив Голову на груди і знепритомнів на сім хвилин. Здавалося, життя залишило Його! Кати ділили одяг Спасителя, з храму долинав звук сурми.
Усі були пригнічені: одні – скорботою, інші – ненавистю...
"Я бачила Ісуса, мого Спасителя, моє Спасіння і Спасіння всього світу, нерухомим, без ознак життя. Здавалося, що Він помер, – казала Еммеріх. – Я дивилася на Нього з безмежним болем і страхом! Мені здавалося, що життя залишає мене, що я вже не живу, що я отримала смертельний удар. Моє серце було сповнене скорботи, горя та любові. Голова моя, наче зранена терном, нічого не тямила, наморочилась від страждань, мої руки та ноги палахкотіли вогнем. Гострий біль пронизував усі мої м’язи та нерви, мов би поцілені невидимими стрілами. Увесь біль, який міг лише бути, наче зустрічався в моїх зовнішніх органах, змагаючись між собою і завдаючи мені неймовірних страждань. Та, незважаючи на все це, терпіння для мене було втіхою. Я перебувала серед страждань, які поглинали мене, наче серед темної глибокої ночі, де бачила лише мого Спасителя та Нареченого, Нареченого всіх душ, які піднімались до знаряддя Його Страждань, до Його Хреста! Дивлячись на це, я відчувала, як внутрішня втіха пронизує мою душу і з’єднується зі стражданнями”.
Кров була на повіках Спасителя, Його волоссі, бороді та Його Божественних вустах.
Голова впала на груди, а терновий вінок заважав Йому підняти Голову без страждань. Груди Господа були розірвані, плечі, лікті, зап’ястя рук витягнуті та викручені. З відкритих ран на руках кров текла потоками, а груди були розірвані так, що навіть виднілись оголені ребра! Суглоби ніг були також витягнуті та виднілись кістки. Кров стікала цівками навколо цвяхів, що пробили Його Божественні ступні, і по стовбуру Хреста.
Усе Тіло Спасителя було вкрите синіми, чорними та жовтими плямами, крововиливами і жахливими ранами. Від Його Тіла відривались шматки, і з них текла яскраво-червона кров. Пізніше вона втратила яскравість, і все тіло Спасителя поблідло. Він нагадував мерця, що стік кров’ю. Але, незважаючи на величезну кількість ран, які мали спотворити Його, Тіло Господа і на Хресті зберігало вигляд шляхетності, благості, гідності та благодаті, що розчулювало серце до сліз.
Син Бога Живого, вічна Любов, що офірувалася в часі, був прекрасним, дивним у чистоті та святості Своїй, у тілі Божого Ягняти, що проливало Свою Кров, обтяжену гріхами всіх людей з правіку...
Колір шкіри Спасителя, як і Пречистої Богоматері, був світлим та рожевим. В останні роки життя від утоми та постійного ходіння колір Його обличчя змінився та потемнів. Його випуклі та широкі груди ледь вкривалися волоссям, на противагу Іванові Предтечі.
Спаситель мав широкі плечі, сильно розвинуті м’язи рук та ніг. Гомілки сильні, як у людини, котра багато ходила та багато молилася. Руки були правильної форми, прекрасні та сильні, як у людини, яка живе працею Своїх рук: пальці рук довгі й надзвичайно досконалі за Своєю красою.
Голова пропорційна і не надто велика, високе чоло і прекрасний овал обличчя. Русяве і тонке волосся, розділене посередині, спадало на плечі. Шия була висока, сильна і м’язиста. Коротка борода розділена під підборіддям.
Коли Спаситель був на Хресті, то майже все Його волосся було вирване, а те, що лишилось, злиплося від крові. Усе Його Тіло було мов суцільна рана. Його груди були розірвані, Тіло втратило свою звичну форму і в деяких місцях з-під шкіри виднілись кістки... Тіло Спасителя було настільки витягнуте, що не скрізь покривало собою ширину Хреста.
Господній Хрест ззаду був круглий, а спереду плоский та гладкий, за винятком тих місць, де виднілися невеликі заглиблення. Хрест був з дерева різного кольору: жовтого та коричневого. Стовбур був найтемніший, мабуть дерево, з якого він був зроблений тривалий час перебувало у воді. Хрести розбійників зроблені абияк.
Віддаль між Хрестом Спасителя та хрестами розбійників була такою, що між ними міг би проїхати вершник. Хрести двох розбійників стояли один навпроти одного і були нижчими за Хрест Спасителя. Один з розбійників молився, інший ображав Спасителя.
Це було жахливе видовище. Тіла розбійників були вивихнуті й покриті ранами. Обличчя були синьо-багряного кольору. Криваво-червоні очі, здавалося, вилазили з орбіт, їхні скарги та крики викликали жах.
Гесмас лаявся та проклинав. Сп’янівши, він ще більше розлютився. Цвяхи їхніх хрестів зачіпали їхні голови, вони бились та шарпались жахливо. І хоч їхні ноги були прив’язані міцно, вони не припиняли рухати ступнями і наближали коліна до стовбурів хрестів.
Розіп’явши двох розбійників і продавши вбрання Спасителя, кати збирали знаряддя страти. Вони ще раз поглумились над своєю Жертвою й пішли геть. Фарисеї також почали збиратись. Вони під’їхали на конях до Хреста Спасителя, зупинились ненадовго навпроти Нього і, не шкодуючи образ, подалися геть. Майже половина римських воїнів, що були на Голготі та її околицях, також пішли геть, залишивши варту з п’ятдесяти чоловік. Центуріона, який очолював сотню, звали Авенадар. Це був араб за походженням, згодом його охрестили і дали йому ім’я Клесифон. Йому підпорядкувався начальник загону Кассій (зброєносець Пилата, пізніше він отримав ім’я Лонгин).
У цей час повернулась делегація від Пилата, яка домагалася дозволу зробити інший напис на Хресті. До її складу входило дванадцять фарисеїв, дванадцять саддукеїв, дванадцять законників та кілька старійшин. Римський правитель прийняв їх дуже погано. І це їх дуже розлютило. Вони обійшли весь майдан Розп’яття і відштовхнули Богоматір, ображаючи брутальними словами. Іван, який не залишав Її, був змушений відвести Пресвяту Діву до святих жінок. Маґдалина та Марта обійняли Її.
Вороги наблизились до Хреста, зупинились навпроти Спасителя і хитаючи зі зневагою головами, промовили: "То як, нечестивцю? Оце так Ти руйнуєш храм, аби на третій день його відбудувати? Якщо Ти Син Божий, то зійди з Хреста і ми увіруємо в Тебе. Він надіявся на Бога, подивимось, як Бог Його порятує!”
Воїни приєднались до їхніх брутальних образ: "Якщо Ти Цар Юдейський, – казали вони, – врятуй Себе і зійди з Хреста!” Спаситель був майже непритомний від перенесених страждань.
Гесмас, розбійник, розіп’ятий зліва, сказав: "Його демон-покровитель покинув Його”, а один з воїнів прикріпив до палиці губку, змочену в оцті, й підніс до Його вуст, повторивши ще раз: "Якщо Ти Цар Юдейський, врятуй Себе Самого!”
Тоді Спаситель, ледь піднявши Голову, промовив: "Отче, прости їм, бо не знають, що творять!” – і продовжував мовчки молитися за них. Розбійник Гесмас сказав Йому: "Якщо Ти Христос, то врятуй Себе й нас”.
Образи, наруга продовжувалась до першої зміни воїнів півсотнею Авенадара.
Другий розбійник, який висів праворуч від Спасителя, був глибоко зворушений: Спаситель молиться за Своїх ворогів.
Пресвята Діва Марія почула голос Свого Сина. Вона знову підійшла до Хреста, Іван, Саломея, Марія Клеопова пішли за Нею, і центуріон не забороняв їм.
Розсудливий розбійник Дісмас завдяки молитві Спасителя отримав великі духовні ласки та осяяння. Коли Богоматір наблизилась до Хреста, він голосно промовив: "Ви ображаєте Його, а Він молиться за вас, та ви продовжуєте ображати Його, глумитеся над Ним. Він Пророк, Цар наш, Син Божий!”
Ці слова розіп’ятого розбійника викликали сум’яття серед ворогів Спасителя. Вони підняли каміння, щоб убити Дісмаса, але центуріон змусив їх зберігати спокій.
Дісмас сказав Гесмесу: "Ти не віруєш у Бога і страждаєш разом з Ним, але ми страждаємо справедливо! Він же нічого злого не вчинив. Краще сповідуй свої гріхи і подумай про душу свою!” Сам же Дісмас, просвітлений та розчулений, каявся: "Господи, якщо Ти осудиш мене, це буде справедливо! Але будь милостивий до мене”. Після цього Дісмас отримав благодать повної покути і майже на чверть години занурився у благі думки”.
Це відбувалось від дванадцятої до пів на першу, відразу після Розп’яття. Пресвята Діва почувалася значно краще завдяки молитві Спасителя.
Невдовзі внутрішній стан більшості присутніх різко змінився. У природі відбулось надзвичайне явище, яке наповнило душі всіх присутніх жахом та сум’яттям.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.