Пилат, суддя малодухий та невпевнений, кілька разів промовив ці дивні слова: "Я не бачу Його провини та злочину, тому віддам Його на бичування і відпущу”. А євреї продовжували кричати: "Розіпни, розіпни Його!”
Пилат хотів віддати Спасителя на бичування згідно з римським звичаєм. Кати, озброєні новими сучкуватими палицями, провели Спасителя крізь розлючений натовп.
На північ від будинку Пилата, неподалік від сторожі палацу, була колона для бичування навпроти галереї, що прилягала до форуму.
Кати наблизилися до Спасителя з різками, бичами та мотузками, які вони кинули біля колони. Там було шість чоловік, темношкірих, невисокого зросту, з витким та масним волоссям. Одягнені недбало: пояс навколо стану та шмат шкіри, відкритий з боків на верхній частині тіла. Руки були оголені, на ногах – старі сандалі. То були раби і злочинці-єгиптяни. Їх змушували копати рови та виконувати важкі роботи. Найжорстокіших із них залишали в преторії для розправ. Ці варвари бачили багатьох злочинців, що вмирали прив’язаними до колони під їхніми ударами. Вони мали в собі щось звіряче, диявольське. Здається, вони були напівп’яні.
Поки вони вели Спасителя, то били Його своїми мотузками, хоч Він зовсім не опирався. Потім брутально штовхнули Його до колони.
Колона стояла зовсім окремо, не прилягала до жодної будівлі. Чоловік високого зросту міг би, випроставши руки, дістати до її верхівки, на якій було прикріплене залізне кільце. Посередині колони також були кільця та гачки.
Неможливо описати всю жорстокість, з якою раби, ці люті пси, поводилися із Спасителем. Вони зірвали з Нього одяг, в який Його вбрали в Ірода, і штовхнули на землю.
Спаситель тремтів та хитався. Він Сам знімав Своїми закривавленими пальцями Свій одяг. Його били, шматували Його тіло, а Він зі зворушливою покірністю продовжував молитися!
Одного разу Він поглянув на Свою Матір. Приголомшена стражданням, Вона разом зі Своїми супутницями стояла скраю майдана, неподалік від колони.
Христос повернувся до колони, щоб заховатись за нею (кати навіть хотіли зняти з Нього і пояс), і сказав: "Мамо, чи могла Ти сподіватись ще й такої зневаги? Відверни обличчя Своє”.
Не знаю, чи промовив Господь ці слова, але Пресвята Діва їх почула. Я бачила, як Вона впала непритомна на руки святих жінок, які Її супроводжували.
Спаситель руками обхопив колону, а кати прив’язали Його руки до верхнього кільця. Вони настільки витягнули Його руки, що ноги, прив’язані до нижньої частини колони, ледве торкались землі. Так Найсвятіший зі святих був прив’язаний оголеним до стовпа ганьби.
Двоє катів, жорстоких і спраглих крові, з усією люттю варварів почали бити Спасителя. Лоза, якою вони бичували Його, була зроблена з білого і гнучкого дерева. Можливо, тут були і волові жили чи ремені з твердої шкіри. Наш Господь і Спаситель, Син Бога Всемогутнього, Істинний Бог і Чоловік – тремтів і згинався під ударами. Він плакав, і Його жалібний стогін, тихий і зворушливий, Його благання й молитви, зливалися зі свистом різок та мотузок.
Часом Його жалібний стогін заглушувався голосним криком фарисеїв та натовпу. Чулися вигуки, що вимагали смерті: "Позбавте нас від Нього! Розіпніть, розіпніть Його!”
Проте Пилат ще й досі звертався до людей. Коли він починав свою промову, намагаючись заспокоїти натовп, звук труби закликав людей до спокою та мовчання. І Пилат говорив, але потім знову чувся свист різок і жалібний стогін Спасителя, брутальна лайка катів і блеяння ягнят, яких обмивали неподалік, біля купелі.
Обмитих ягнят вели до храму зв’язаними, щоб вони вже не могли забруднитися на вулиці, перед цим очищеній та освяченій. Перед заколенням їх знову обмивали, але це вже було обрядове, ритуальне обмиття.
У безпомічному блеянні ягнят було щось незвичайно зворушливе. Лише їхні сумні голоси звучали в унісон з жалібним стогоном Спасителя...
Євреї тримались на деякій віддалі від стовпа ганьби. Римські воїни розташувались у кількох місцях, особливо їх було багато біля посту варти. Деякі люди з натовпу підходили до колони. Дехто підходив мовчки, дехто ображав Жертву.
"Траплялися й такі, в чиїх серцях було співчуття. Я бачила, – розповідала Еммеріх, – як світлі промені, що йшли від Спасителя, доходили до них! Бачила я тут і юнаків з нечистими поглядами. Одні виготовляли нові різки, інші йшли за місто набрати тернини. Декілька слуг первосвящеників наблизились до катів і передали їм гроші.
Потім принесли великий келих з червоною густою рідиною, і кати, випивши цього зілля, сп’яніли, їхня жорстокість та кровожерливість зросла. Через чверть години двоє катів припинили бичування, але їх одразу ж замінили двоє інших”.
Тіло Спасителя покрилось чорними та червоними плямами, текла кров, Господь стогнав і тремтів.
Волання свідчило, що вони задоволені роботою катів.
Ніч була надзвичайно холодна. Весь ранок небо було захмарене, на диво, випав град. До полудня погода прояснилася і визирнуло сонце.
Два нові кати зі свіжими різками з люттю накинулись на Спасителя, їхня жорстокість видавалась ненаситною.
"Я думаю, – продовжувала Еммеріх, –  що це були гілки терену з колючими шпичаками. Під їхніми ударами шкіра відривалась від тіла і текло дуже багато крові, потрапляючи на руки катів”. Спаситель стогнав і не припиняв молитися, незважаючи на жорстокість Своїх мучителів.
У цей час через форум проїжджали чужеземці на верблюдах.
Один з чужеземців хрестився в Івана, інші – чули Нагірну проповідь, їх охопив жах, коли вони дізнались, що тут відбувається.
Крики натовпу біля палацу Пилата ставали дедалі голоснішими та лютішими. Нові кати, що змінили попередніх, мали в руках батоги. Вони закінчувались ланцюгами з вістрями та залізними гачками, які під час ударів виривали кавалки шкіри і тіла.
Важко описати весь жах цього видовища. Незважаючи на звірства, жорстокість катів усе ще не була вдоволена. Принесеними мотузками вони прив’язали Спасителя до стовпа, але Він був настільки виснаженим, що не міг триматися на ногах. Тоді вони просунули шнури Йому під груди, руки та коліна і прив’язали Його, а руки прив’язали до кілець, які були на стовпі. І після цього накинулись на Нього з новою силою розлючених псів. Один з них ударив Спасителя в обличчя батогом: Усе тіло Спасителя було пошматоване – на Ньому не було жодного живого місця.
Він дивився на Своїх мучителів очима, повними крові. Він наче звертався до їхньої жалості, проте їхня жорстокість та лють не пригасали. Скоро вже не було чути Його жалібного стогону, настільки біль та страждання ослабили Його. Жахливе видовище продовжувалось три чверті години.
Несподівано підійшов чужинець. Родич Стезіфана, сліпонародженого, якому Господь повернув зір; він наблизився до стовпа з ножем у формі серпа і вигукнув: "Зупиніться, зупиніться! Не можна забивати Невинного до смерті!” Геть п’яні кати здивовано зупинились. Чужинець поспішив обрізати шнури, що сходилися ззаду стовпа, і відразу ж сховався в натовпі.
"Спаситель упав біля стовпа на землю, всю зрошену Його кров’ю. Здавалося, Він помирав. Кати не захотіли навіть підняти Його. Вони продовжували пити, шукати біля посту варти своїх товаришів, які плели терновий вінок.
Спаситель ще лежав біля стовпа весь у крові, – продовжує розповідь Еммеріх, – коли я побачила блудниць, які підійшли до стовпа катування. Вони зупинились і якийсь час дивились на Спасителя з огидою. Тієї ж миті Христос відчув сильний біль в усіх Своїх ранах. Він зі співчуттям підняв Свої очі на жінок. Вони відійшли. Кати та воїни підкликали їх до себе зі сміхом та брутальними словами. Декілька разів під час бичування я бачила, як Ангели в сльозах наближались до Спасителя. Я чула їхні молитви, молитви, які Господь безперервно посилав до Свого Отця Небесного під час Своїх довгих та тяжких мук, молитви за весь рід людський!
І коли Спаситель лежав розпростертий біля підніжжя колони, Я бачила Ангела, який давав Йому сяючу поживу, щоб підтримати Його сили.
Нарешті кати підійшли до Спасителя і, штовхаючи Його ногами, звеліли Йому підвестися. Вони ще не закінчили своєї справи.
Спаситель намагався досягнути руками Свій пояс, що лежав на землі на деякій віддалі від колони. Вони ж навмисне відштовхували пояс ногами і брутально Його лаяли. Спасителю довелося волочитися по землі, щоб підняти пояс і прикрити Свої зранені, закривавлені стегна. З надзвичайною жорстокістю вони наступали на Його опухлі, покриті кров’ю ноги.
Нарешті Спаситель усе-таки підвівся. Вони навіть не дали Йому часу одягнутися: накинули одяг на плечі та спину, так що рукави звисали, і коли Він ішов (Його вели від колони до посту варти), то витирав Своє Обличчя вбранням. Можна було вийти прямо на пост варти, перетнувши майдан, адже приміщення біля посту були відчинені. Там можна було побачити Варавву та двох інших розбійників. Проте кати зумисне повели Спасителя перед приміщенням, в якому засідали архієрей і старійшини... Коли вони побачили Спасителя, то із зневагою відверталися, вигукуючи: "Заберіть Його від нас! Розіпніть Його, розіпніть Його!” Нарешті вони прийшли на вартовий пост. Там були нікчемні жорстокі раби, кати та простолюдини – покидьки Єрусалима.
Стурбований обуренням народу, Пилат звелів привести з фортеці Антонія римських воїнів, які вишикувалися перед приміщенням варти, їх було майже тисяча чоловік, і вони, не виходячи з лав, приєднали свої образи до лайливих слів народу. Пилат покликав воїнів, щоб стримати та залякати народ.
Бичування закінчилось біля дев’ятої години ранку. Пресвята Діва Марія була накрита покривалом, з невимовним стражданням переживала все, що відбувалося з її Божественним Сином. Час від часу жалібний стогін зривався з Її вуст, Її очі були повні сліз.
Її підтримували Марія Хелі та Марія Клеопова, Її найближчі родички (синами Марії Клеопової були апостол Яків-молодший, Юда Тадей та Симон, а від другого шлюбу Йосиф Варсавій та Симон, який потім став Єрусалимським апостолом).
Благочестиві супутниці Божої Матері були також закутані в покривала. Вони не могли стримувати свого горя і голосили. Здавалося, що вони чекають свого вироку.
На Матері Божій було синє вбрання, а зверху – довгий плащ з білої вовни. Покривало було світло-жовтого кольору.
Марія Маґдалина не могла заспокоїтись, її одяг звисав безладно. Довге волосся було розплетене.
Коли Спаситель упав біля підніжжя колони, Клавдія Прокула передала Пресвятій Діві згорток з пеленами. Очевидно, вона думала, що Спасителя виправдають, і хотіла дати можливість Його Матері перев’язати Його рани. Можливо, у благочестивої поганки було таємне передчуття, що пелени знадобляться Пресвятій Богородиці.
Коли Пресвята Діва отямилась, Вона побачила, як кати волочили Її зраненого Сина, а Ісус витирав вбранням Свої очі, щоб побачити Матір. Вона простягнула до Нього руки і слідкувала очима за кривавими слідами, які Він залишав на Своєму шляху.
"І потім, коли натовп посунув у протилежний бік, – сумно продовжувала Еммеріх, – я бачила, як Пресвята Діва з Марією Маґдалиною підійшли до стовпа бичування. Святі жінки і ще кілька благочестивих людей оточили їх і заховали від поглядів цікавих. Вони ж схилилися і почали витирати тими пеленами, які передала Клавдія Прокула, сліди крові Спасителя, Івана з ними не було.
Син Симеона, син Обеда, син Вероніки і Фемені та два племінники Йосифа Ариматейського – усі були в храмі. Я бачила, що вони всі були у великій скорботі та відчаї.
Під час цього Одкровення я була або в Єрусалимі або переносилась у своє звичайне життя. Я була втомлена й розбита всім тим, що бачила; неможливо розповісти, як я страждала, і мені здавалося, що я ось-ось помру. Мені здавалося, що коли бичували Спасителя, я стояла в закутку майдану, куди євреї не підходили, бо боялися осквернитися, а я цього не боялася.
Я вирішила підійти ближче, бо хотілось, щоб хоч одна крапля Найсвятішої Крові Спасителя впала на мене, очистила та обмила мене від моїх гріхів...
Я жахливо страждала! І нічого не могла зробити, щоб полегшити страждання Господа, а моє страждання знесилювало мене і наповнювало смутком. Я плакала від кожного удару, якого завдавали Спасителю!
Як тяжко було бачити Христа біля підніжжя стовпа бичування, усього скатованого. Бачити землю, спокутувану Його Кров’ю.
Спасителя зумисне вели перед очима Його Матері!
Двері вартового посту були відчинені, і я почула глузування помічників катів. Вони натягнули рукавиці та взяли в руки терновий вінок, обмацуючи шпильки терновиці та насміхаючись над Спасителем. Я тремтіла, хотіла бігти за Ним, але сили залишили мене – здавалося, я помираю!
У той час Страждальна Матір пройшла крізь натовп. Святі жінки, кілька співчуваючих людей звільняли Їй дорогу.
А з натовпу навздогін летіли крики та прокльони.
Я ледве трималася на ногах, але мені хотілося дійти до того місця, де на Спасителя мали одягнути терновий вінок”.

Еммеріх описує зовнішність Божої Матері так: бліді щоки, змарніле обличчя, червоні від скорботних сліз очі, ціла Її постать надзвичайний образ простоти, чистоти та скромності, про які розповісти неможливо.
Увесь вечір та всю ніч, плачучи, Вона ходила вулицями Єрусалима, Йосафатською долиною, майданом, де збирався народ.
І разом з тим в усьому її вбранні, здається, не було жодної складки, що не свідчила б про її святість.
Усе в Ній – простота, невинність, скромність, спокій – величні та серйозні, Її погляд сповнений благородства. Коли Вона повертала голову, чувся легкий шелест Її покривала.
Незважаючи на глибину скорботи, усі Її рухи – тихі, спокійні, мирні, її вбрання намокло від рясної роси та від пролитих Нею сліз, але не втратило Своєї вражаючої чистоти та охайності.
Неможливо розповісти, наскільки Вона прекрасна, але красою надзвичайною, де все – чистота, цнотливість, простота, святість.
Зовнішність Марії Маґдалини зовсім інша. Вона вища зростом за Пресвяту Діву Марію. В усій Її поставі, рухах немає тієї простоти та величі. Сльози каяття та скорботи зруйнували Її красу. Щось у ній є таке, що залишає важке враження.
Її вбрання мокре та забруднене, плащ розірваний, її довге волосся розсипане по спині, покривало подерте. Вона – наче причинна, повністю занурена в своє горе.
Тут, в Єрусалимі, є багато людей з Маґдали, які знають її ще відтоді, коли вона жила в розкошах і вела розпусне життя, її давно не бачили, бо після свого навернення та покаяння вона ніде не з’являлась і переховувалась. Ці люди тепер утішаються, бо бачать її неподібною на колишню Маґдалину: з глузуванням показують на неї пальцями. Вихідці з Маґдали проходять повз неї, навіть кидають у неї болотом. Але вона нічого не зауважує, настільки її поглинули горе, скорбота.
Під час бичування Спасителя Пилат ще кілька разів звертався з промовою до народу. Натовп закричав: "Нехай Він помре, навіть якби ми всі загинули б через це після Нього!”
Коли Спасителя вели до вартового, щоб одягнути терновий вінець, юдеї кричали: "До смерті! До смерті Його, злочинця!” На форум приходили нові й нові євреї. То були ставленики та прихильники старійшин і первосвящеників, прислані сюди, щоб домогтися смертного вироку для Спасителя.
Настало затишшя. Пилат давав розпорядження своїм воїнам, а первосвященики, що сиділи на лавах по обидва боки палацу, наказували своїм слугам принести воїнам їжу. "Пилата переслідували забобонні думки. Він хвилювався, і я бачила, – говорила Еммеріх, – як він обкурював своїх богів, прагнучи дізнатися їхню волю”.
Невдовзі після бичування Пресвята Діва, зібравши Кров Свого Божественного Сина, разом зі святими жінками залишила форум.
Я бачила, як Вона ввійшла в скромний будиночок, що стояв неподалік і опирався на довгу стіну. Я не пам’ятаю, кому він належав.
Мені здається, що апостол Іван не був присутнім під час бичування свого Учителя і Господа”.
Коронування Спасителя терновим вінком відбувалось у внутрішньому дворі вартового посту. Він був розташований над вулицями, що виходять на форум. Навколо посту галерея, двері – відчинені.
Тих нещасних, що влаштували собі розвагу із знущань над Спасителем, було майже п’ятдесят чоловік. Це були раби, слуги, сторожа тюрем і ті, хто бичував Його. Спочатку зібрався натовп перед постом варти, а потім його відтіснили римські воїни. Вони продовжували стояти в шерензі. Сміхом та образами воїни спонукали ворогів Спасителя вигадувати для Нього нові й нові муки та знущання. Сміх діяв на них так, як оплески на комедіантів. Кати поставили Спасителя серед подвір’я біля підніжжя старої колони, в ній було видно отвір, куди раніше вставляли стержень. На нього поставили низенький стілець, на який поклали гострого каміння та скалок, розбитого посуду. Потім вони брутально зірвали з Господа одяг і накинули Йому на плечі старий червоний плащ, який ледь сягав Його колін. Цей плащ вони знайшли у в’язниці; в нього зодягали злочинців після бичування на знак зневаги. Спасителя підвели до сидіння, покритого камінням і скалками, і змусили Його сісти на нього, не звертаючи уваги на рани. Одягнули на голову терновий вінок і сильно притиснули. Вінок цей складався з трьох переплетених між собою тернових гілок. Ті, хто плів вінок, постарались повернути до середини всі колючки, щоб більше боліло.
"Колючки цієї рослини подібні на терен, що росте в нашій країні, – розповідала Еммеріх. – Я бачила, як виготовляли вінок і як одягали, намагаючись притискати сильніше до голови”. Одягнувши вінок, вони вклали в руку Спасителя палицю. Все це робили знущаючись, вдаючи, що відбувається коронування царя. Потім вирвали палицю з Його рук і вдарили Спасителя нею по Голові, аж очі Його наповнились Кров’ю.
Глузуючи кланялись перед Ним, виривали язик, били по щоках, плювали в Обличчя, промовляючи: "Вітаємо Тебе, Царю Юдейський”. Потім вони перекинули Спасителя разом з сидінням, на якому Він сидів, щоб знову посадити на нього...
"Я не можу розповісти про всі ці жахи, які вигадували для того, – говорила Еммеріх, – щоб мучити Спасителя, щоб знущатися з Нього”.
А Господь страждав, жахлива спрага мучила Його. Після бичування його трясло, як у лихоманці. Все Тіло Його було пошматоване. І лише Кров, що текла з Голови, зрошувала Його язик та висохлі, запеклі вуста...
Сестра Еммеріх відчувала під час цих видінь таке сильне співчуття до Спасителя, що благала Його дати їй пережити хоч частку страждань. І справді вона почала відчувати сильну спрагу, її язик прилип до горла, губи стислись. Усю ніч вона мала гарячку, а вранці Брентано застав її в передсмертному стані.
Отямившись, вона продовжувала: "Спасителя катували півгодини. Муки та побої викликали сміх і схвальні вигуки римських воїнів, що згуртувалися біля преторії. Потім Спасителя знову повели до палацу Пилата. На Ньому був терновий вінок, у руках – палиця, що мала символізувати скіпетр, а на рамена був накинутий плащ з червоного лахміття.
Спасителя було важко впізнати. Очі Його були залиті кров’ю. Кров текла по щоках, усе Його тіло було в глибоких ранах, Він був зігнутий та хитався”.
Коли римський правитель побачив Його перед своєю терасою в такому негідному стані, то навіть він, цей жорстокий чоловік, здригнувся від співчуття та жаху. Почувши, що натовп, первосвященики та книжники продовжують кричати та ображати Спасителя, Пилат вигукнув: "Який же лютий і по-варварськи жорстокий демон євреїв! Не хотів би я, щоб він був поряд зі мною в пеклі на тому світі!”
Спасителя змусили піднятися сходами. Коли Він піднявся, Пилат вийшов на терасу і звелів сурмою закликати всіх до спокою та тиші, а потім сказав первосвященикам та всім присутнім: "Ось я привів Його знову і ставлю перед вами, щоб ви знали – Він невинен!”
Кати привели Спасителя на терасу і поставили перед правителем. Звідси Його бачили всі, хто зібрався на форумі. Це було страшне видовище, яке шматувало серце. Син Божий, весь покритий кров’ю, з терновим вінком на Голові, втомлено дивився на натовп. Пилат показав на Нього і сказав: "Це – людина!”
Страшний вигляд Боголюдини – пораненої, втомленої, роздягненої, та все ж покірної та сповненої любові – ще більше збуджував лють книжників, первосвящеників і натовпу.
У цей час багато чоловіків та жінок перетнули форум, щоб відвести ягнят в купіль для обмивання. Жалібне блеяння тварин перегукувалось з дикими вигуками натовпу. Тварини наче закликали до милосердя і свідчили про зневажену правду.
Натомість Ягня Боже – таємниця виявлена і непізнана того святого дня, коли збувалися пророцтва, мало покласти голову під меч ката. Це ягня покірно клало Голову на жертовник, щоб здійснилися передбачення пророків про Нього. Архієреї, книжники та натовп шаленіли від люті, побачивши Спасителя, який нагадав їм про їхні злочини. "Розіпни Його!” – вимагали. "Подивіться на Нього, – вигукнув Пилат, – який Він Цар у такому жалюгідному стані?” Але натовп не вгавав: "Розіпни Його!” Пилат звелів сурмити знову і сказав: "Добре, візьміть і розіпніть Його самі. Я не вважаю Його винним”. А вони відповідали: "У нас є закон, згідно з яким Він повинен померти, бо назвав Себе Сином Божим!” Пилат відповів: "Можливо, що згідно з вашим законом Він і повинен померти, але я – не єврей”.
Але щойно почуті слова: "Він називав Себе Сином Божим”, – змусили Пилата знову задуматися і знову викликали в нього забобонні думки. Він відвів Спасителя вбік і сказав Йому: "Звідки Ти? Скажи мені”. Але Спаситель не відповів Йому. Тоді Пилат промовив: "Ти не відповідаєш мені? Хіба не знаєш, що я маю право розіп’яти Тебе або відпустити на волю”. І тут Спаситель відповів: "Ти б не мав жодного права наді Мною, якби це не було дано тобі згори! Тому той, хто віддав Мене в руки твої, вчинив ще більший злочин!”
У цей час Клавдія Прокула, занепокоєна ваганнями свого чоловіка, передала йому через одного із своїх слуг перстень, що мав слугувати запорукою звільнення Спасителя. Відповідь була незрозумілою, нерішучою, повною вагань та сумнівів. "Зміст його відповіді свідчив, – говорила Еммеріх, – що в цій справі він хотів підкоритися волі своїх богів”. Вороги Спасителя, книжники, фарисеї та архієреї, дізнавшись, що дружина Пилата хоче захистити Христа, розпустили серед людей чутки, що прихильники Спасителя навернули та спокусили дружину правителя, що вони хочуть Його викупити і що Спаситель разом із римлянами зруйнує і віддасть у повне підпорядкування Єрусалим.
Нерішучий Пилат нагадував п’яного. Хаос, такий хаос та сум’яття були в його голові. Прокуратор стверджував, що за Господом немає жодної вини. Але згадавши свої слова, таємничі сни своєї дружини, а найголовніше – враження, яке справив на нього Спаситель, Він захотів знову допитати Його, щоб з’ясувати для себе все і вийти з того важкого стану, в якому перебував. Пилат збентежено, тривожно і нерішуче дивився на свою Святу і Покірну Жертву, на яку не міг дивитися без жаху та тремтіння. Прокуратор сам себе запитував: "Чи можливо, щоб Той, Кого я бачу перед собою, міг бути Богом?” Він звернувся до Спасителя з проханням, щоб Той сказав йому, чи дійсно Він Бог? Чи Цар Він і де Його Царство? А потім запитав, до яких богів Він належить. Правитель обіцяв відпустити Спасителя на волю, якщо Він відповість на всі його запитання.
"Я зможу передати лише суть відповіді Спасителя, – розповідала Еммеріх. – Він говорив суворо та велично. Господь сказав, що Він – Цар і Його Царство не від світу цього. Сказав, що Він – Істина. І повідав йому, Пилатові, правду про нього самого. Показав йому жах весь його внутрішнього стану, його совісті, його майбутнього – повного відчаю, що шматував душу, правду про тяжку смерть, яка чекає його, Пилата. І сказав, що Він прийде судити Його в останній день”. Майже розгніваний і разом з тим переляканий відповіддю Спасителя Пилат повернувся на терасу і знову гукнув народові, що хоче відпустити Приведеного до нього на суд.
Тоді всі закричали: "Якщо ти Його відпустиш, ти вже не друг цезарю, бо Той, Хто видає Себе за Царя, – ворог цезарю!” Інші кричали, що будуть звинувачувати Пилата перед імператором, бо він зневажив їхнє свято. Він не повинен зволікати: о десятій годині за їхнім законом вони вже повинні бути в храмі.
"Розіпни, розіпни Його!” – чулось зусібіч. Багато цікавих повилазили на дахи сусідніх з форумом будинків і звідти кричали, вимагаючи смертного вироку.
Пилат подумав: "Я не зможу нічого домогтися від цього розлюченого натовпу...” Крики були люті, жахливі. Народ, що зібрався навколо палацу, був настільки збуджений, що можна було сподіватись повстання. Пилат розумів це, він звелів принести собі води, слуга полив йому на руки воду в присутності людей, і Пилат вигукнув з тераси: "Я не винен у крові цього Праведника. Ви за Нього відповісте!” Тоді вся величезна юрма, що зійшлася з усіх сторін Палестини, почала кричати розлючено: "Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!”
"Щоразу, – говорила Еммеріх, – коли чую під час страждань Спасителя: "Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!” – я бачу жахливі наслідки цих вигуків. Наслідки – різні. Я бачу над розпорошеним народом темне похмуре небо з хмарами криваво-червоного кольору і палаючі вогняні мечі. Блискавки Божого гніву, викликаного прокляттями та криками, наче проникають у кістки винуватців, їхніх дітей і нащадків у лонах їхніх матерів. Весь народ обплутаний мороком, темною силою. Страшне пекельне волання, що вирвалося з вуст, набуває форми тяжкого полум’я: язики цього полум’я з’єднуються і падають на тих, хто викликав прокляття. Прокляття глибоко проникає в них і ширяє над іншими. Це ті, що навернуться після смерті Спасителя, і їх надзвичайно багато.
Під час цих подій я бачила, як Спаситель і Його Пресвята Мати безперервно молились за цих нещасних, незважаючи на всі Свої Страждання, на варварські знущання, на ганебні муки, на всю злість та жорстокість Своїх ворогів та їхніх прибічників.
Попри невдячність та віроломність багатьох Своїх учнів, Спаситель безмежною любов’ю відповідав усім тим, хто катував Його і не припиняв зі сльозами молитися за їхнє навернення.
Але таке терпіння і така безмежна любов ще більше збуджували лють Його ворогів. Вони тремтіли від жорстокості, озлоблені, бо вся їхня лють не змогла викликати в Спасителя жодного слова, яке могло б виправдати їхню нелюдську злість.
Настав день Пасхи, а вони й не здогадувались, що закололи справжнє Пасхальне Ягня.
"Під час видіння моя думка переходила від народу до суддів, а потім до Найсвятійших душ Спасителя і Діви Марії. Я відчувала внутрішній стан дійових осіб цієї великої драми, бачила їх у чуттєвих образах, які повністю відповідали станові їхніх душ.
Величезна кількість диявольських образів – символічне зображення різних гріхів, пристрастей. Видно, як рухаються ці диявольські створіння, як вони намагаються розбурхати лють євреїв, проникаючи в їхні душі, вуста. Ці істоти, виходячи з середовища народу, з’єднуються і діють на людей, щоб підбурити їх проти Спасителя, як і зараз. Але потім, налякані Його любов’ю та терпінням, зникають. В усіх їхніх Руках є щось неспокійне, безглузде і безвладне. Якась сліпа, темна лють наче збуджує їх проти них самих і змушує блукати.
Також я бачу, як світлі Ангели оточили Спасителя, Пресвяту Діву Марію і тих небагатьох, милих Богові людей. Одяг і вигляд духів різні, залежно від роду їхньої діяльності. Вони зображають втіху, молитву, милосердя...
Часто слова погроз чи втіхи набувають полум’яних образів різних квітів, коли вони виходять з вуст тих, хто їх промовляє. Вони з’являються у вигляді згортків чи таблиць, коли виникає потреба довідатись про внутрішній стан людей, їхні думки і пристрасті. І я бачу тоді, як Ангели впливають на них образами різноманітних квітів, їхні рухи, навіть тривалість рухів, дають мені можливість зрозуміти сутність їхніх почуттів. Тоді все це я сприймаю чуттєво. Але передати це неможливо! Якби я почала розповідати про все, що сталося, то здається ніколи б не закінчила. До того ж, я так хвилююсь, так мучусь, усвідомлюючи свої гріхи та гріхи всього світу, так болісно відчуваю всі страждання мого Господа і Спасителя, що не розумію, як можу передавати те, що кажу, і як можу все це пов’язати між собою.
Мені здається, – стосовно демонів і Ангелів, яких я бачила біля тих людей, котрі були свідками Страждань Господа, – що видіння ці з’являються уривками, окремими фрагментами картин, часто символічних, і змінюються відповідно до внутрішнього стану тієї особи, яка їх передає. Ці символи внутрішньо пов’язані з оповідачем. Звідси й протиріччя, коли одне забуваєш передати, інше пропускаєш, третє повторюєш кілька разів.
Наскільки безмежно велике зло, вічне зло, що насунулось на Господа – настільки безмежна любов, що постраждала в Ньому, Справжньому Ягняті Божому, який узяв на Себе безмірний тягар гріхів усього світу. І людина ніколи не зможе ні збагнути, ні уявити всієї безодні жаху та зла – з одного боку, і всієї безмірної святості – з іншого.
"Якщо у людей, яких Бог обдарував яснобаченням, не все співпадає і трапляються протиріччя у видіннях, то відбувається це через різну ступінь благодаті, яка дається таким людям для споглядання величних подій, щоб їх передавати і до них прислухатись”, – Еммеріх на цьому наголошувала постійно.
Вона говорила, що далеко не всі видіння переповідала, боячись, що надмір деталей може затьмарити яскраву сутність змісту.

Пилат не прагнув пізнати істину, він лише хотів знайти спосіб, як йому вийти з цієї складної ситуації. Його совість наполягала: "Ісус не винен”. Дружина йому говорила: "Ісус – Праведник”. Але його забобонність та легкодухість відповідала йому: "Це – ворог наших богів. Це – геній. І Він зможе помститися за зло, яке Йому причинили!”.
Пилат був роздратований не тому, що Спаситель, якого він не міг зрозуміти, викрив його у його власних очах. Його обурювало, що Той, Кого він звелів бичувати, Кого він міг скарати на смерть, передбачив його жалюгідну смерть. Його обурювало, що вуста, які він не міг звинуватити в брехні і які не відкрились, щоб виправдати себе, тепер винесли йому страшний вирок відплати. Все це ображало його самолюбство.
Ні на що не могла спромогтися ця нерішуча душа. Пилат був обурений, але одночасно відчував жах від передбачень Спасителя. Він зробив останнє зусилля, щоб Його помилувати. Але погрози євреїв звинуватити його, Пилата, перед імператором, якщо він звільнить Спасителя, подіяли на нього. Страх перед земним царем переважив над полохливістю, яку йому навіяв Владика, Царство якого було не від цього світу. І неправедний та малодушний суддя сказав сам собі: "Якщо Він помре, то все, що Він знає про мене, усі Його сумні пророкування про мій кінець підуть з Ним у могилу!” Загрози євреїв разом з особистими розрахунками змусили Пилата прийняти рішення, зовсім протилежне обіцяному дружині, протилежне справедливості й голосу совісті. Зі страху перед імператором він зрадив Кров Спасителя. А щоб очиститись і оправдатись, він не знайшов іншого способу, як вилити собі на руки воду і сказати: "Я не винен в Крові Цього Праведника: ви відповідатимете за це!”
"Ні, Пилате, тобі відповідати за Цю Кров! – голос Еммеріх звучав гнівно. – Сам говориш, що Він – Праведник і водночас проливаєш Його Кров! Ти несправедливий і безсовісний суддя!” Пилат помив руки від Його Крові, сподіваючись очиститись, та не міг очистити своєї совісті. Цю ж Кров сп’янілі від люті євреї накликали на себе і на своїх дітей. А Божественна Кров благала про прощення та милосердя для всього людства. Вони ж хотіли, аби вона вимагала помсти і відразу після божевільного волання народу "Нехай Його Кров упаде на нас і наших дітей!” Пилат звелів приготувати все для винесення вироку. Йому принесли церемоніальний одяг. На чоло він начепив стяжку, прикрашену коштовним камінням. Змінив і тогу. Його оточили воїни та слуги, які несли атрибути його влади. За ними йшли писарі зі згортками та дощечками. Попереду – сурмач.
На чолі такої процесії Пилат пішов з палацу на форум. Навпроти колони бичування був престіл, з висоти якого правитель виголошував вирок. Це місце називалось Гавватою. На терасу Гаввати вело кілька рядів сходів. Окрім престолу для правителя, оббитого червоною тканиною, на якому лежала вишита золотом подушка синього кольору, була ще лава для помічників. Багато воїнів стояло на терасі та сходах. Чимало фарисеїв покинули палац і рушили до храму. Анна, Каяфа та двадцять священиків пішли за правителем на форум. Туди відвели і двох розбійників, якраз тоді, коли Пилат, вказуючи на Спасителя, промовив: "Це – Людина!”
Спаситель і досі був у червоному плащі та терновому вінку. Руки Його були зв’язані. В такому вигляді Його й привели до підніжжя тераси Гаввати поміж двома розбійниками. Проходячи повз натовп, Він знову чув найбрутальнішу лайку.
Пилат зайняв своє місце на престолі та ще раз сказав ворогам Спасителя: "Ось Він, ваш Цар!” Але вони кричали: "Смерть Йому! Розіпни Його!” – Пилат відповів: "Ви хочете, щоб вашого Царя я віддав на розп’яття?” Первосвященики вигукнули: "Ми не маємо іншого царя, крім кесаря!” Побачивши, що його зусилля марні, Пилат не промовив жодного слова на користь Спасителя. Почалося виголошення фатального вироку!
Вироки двом розбійникам виголосили за кілька днів до Пасхи. Але їх виконання затримали на прохання первосвящеників, які хотіли завдати останньої образи Спасителю, готуючи Йому смерть разом з брутальними злочинцями. Хрести розбійників були біля них, сюди їх принесли помічники катів. Хреста Спасителя не було, бо ще не виголосили вирок.
Пресвята Діва пішла геть, коли Пилат легкодухо зрадив Невинного, євреї почали кричати, вимагаючи Його смерті! Тепер Вона разом зі святими жінками повернулась, щоб почути вирок, який мали винести Її Синові та Господу! Спаситель стояв навпроти Пилата на одній зі сходинок, оточений катами, на посміховище Своїм ворогам.
Сурмач закликав до уваги та спокою, щоб вислухати вирок. Низьким голосом Пилат промовив: "Смерть на Хресті!”
"Мене дуже обурила підступність та підлість Пилата, – говорила Еммеріх. – Я наче втратила сили та притомність від усього, що відбувалось навколо: зловтіха катів, урочистий вигляд первосвящеників, стражденний вигляд Самого Спасителя, жахливі страждання Матері Божої та святих жінок. Жорстокі, люті погляди євреїв, які, здавалось, готові проковтнути свою Жертву, холодна байдужість воїнів. А жахливі образи демонів – їх було так багато! Демони заповнювали собою все навколо, сновигаючи між людьми. Я усвідомлювала свою провину, горе, біль за Спасителя! Я погано пам’ятаю, що бачила, і можу розповісти тільки те, що запам’ятала.
Після промови, в якій Пилат довго говорив про імператора Тиберія, він сказав, що Ісус з Назарета засуджений до страти первосвящениками як спокусник, порушник суспільного спокою та закону; як людина, котра зухвало називала Себе Сином Божим і Царем Юдейським, і що смерті Його вимагав сам народ... Потім Пилат додав, що вирок справедливий, незважаючи на те, що сам протягом кількох годин свідчив про невинність Спасителя – я жахнулась від такої жахливої підступності. Він ще сказав: "Отже, я засуджую Ісуса з Назарета, Царя Юдейського до розп’яття на Хресті!” Він наказав катам принести Хрест. Я не можу стверджувати, але мені здається, що в руках він тримав довгу палицю, переламав її і кинув до ніг Спасителя!”
Найсвятіша Діва втратила свідомість і була без ознак життя після проголошення вироку, Її улюблений і Найсвятіший Син мав померти ганебною, мученицькою смертю! Іван та святі жінки віднесли Пресвяту Діву, щоб не дати натовпу вчинити новий злочин – наругу над Стражданням Матері Божої. Але коли Пресвята Діва отямилась, Вона знову захотіла йти Своєю Хресною Дорогою Страждань.
І Її супутникам довелось знову вести Її слідами Святої Дороги Страждання!
Пресвята Діва вносила і Свою лепту у вшанування великої таємниці і Страждання Свого Божественного Сина. Вона теж хотіла нести "Свою частку Страждань у Його покутній Жертві за рід людський, Її сльози зрошували всі ті місця, де Спаситель страждав за гріхи Своїх дітей. Наша спільна Мати – Пресвята Богородиця – від імені нашої Матері Церкви в той День Страждань освятила Своїми святими слізьми ті священні місця, як в давнину патріарх Яків спорудив вівтар на тому місці, де отримав обітницю і освятив той вівтар особливим містичним способом.
Відтак Пилат подбав про письмове оформлення вироку, а писарі зробили кілька копій, які згодом були розіслані в найвіддаленіші місця. Пилат давав також інші розпорядження.
"Вирок, проголошений Пилатом, свідчив про його підступність, – говорила Еммеріх. – Написаний значно відрізнявся від того, який він проголосив. Я бачила, як писав він не те, що хотів писати. Ним оволоділо якесь внутрішнє сум’яття, наче хтось керував його рукою. Ось короткий зміст написаного вироку: "Через поведінку первосвящеників, синедріону і натовпу, який вимагає смерті Ісуса з Назарета, Котрого звинувачують у спокусі, богозневазі та зневазі закону, у звинуваченнях, яких я не зміг виявити, але боявся бути звинуваченим перед цезарем у тому, що розбурхав невдоволення серед євреїв, дав привід до заворушень, тож був змушений віддати їм Його на Розп’яття разом з двома злодіями, засудженими раніше, але страту яких відкладали, щоб розіпнути Його разом з розбійниками”. Ось це пояснення вироку було скопійоване і розіслане.
Потім Пилат звелів витесати з дерева дощечку, пофарбувати її в темний колір і зробити на ній напис у три рядки над Хрестом.
Але первосвященики оточили трибунал і наполягали, що написаний вирок неправильний, неточний. Особливо їм не подобалось те, що в ньому йшлося про відкладену страту розбійників, щоб розіпнути їх разом зі Спасителем. Також вони були невдоволені написом над Хрестом і просили замість "Ісус, Цар Юдейський” написати "Ісус, Який видає Себе за Царя Юдейського”. Пилат вислухав їхні скарги з великим роздратуванням і відповів їм різко: "Що я зробив, те зробив!” Вони також домагалися, аби Хрест Спасителя не здіймався над Його головою, а був таким же, як у розбійників, і був проти дощечки з написом. "Не потрібно витрачати на це час”, – говорили вони. Пилат наказав прибити напис.
"Наперекір людським бажанням, Хрест набув тієї містичної форми, яку я часто бачила, – продовжувала Еммеріх. – Обидві бічні частини Хреста розходились, як гілки дерева, і Хрест був подібний на букву, нижня частина якої з’єднувалась з двома верхніми. Бічні частини були тоншими за середню, ззаду, в місці їхнього з’єднання, до Хреста були прибиті дві дерев’яні дошки. Над головою я побачила видовження, щоб можна було прибити напис. Унизу була дощечка для ніг.
Коли Пилат виголосив свій несправедливий вирок, його дружина Клавдія Прокула повернула йому його перстень. Вона залишила палац і пішла до друзів Спасителя. Вони сховали її в одному з підземель Лазаря. Я бачила також, як хтось із друзів Спасителя, на знак протесту проти несправедливого вироку правителя і щоб відзначити мужність його дружини, вигравірував кілька слів на зеленкуватому камені тераси Гаввати, де відбувся несправедливий суд.
Я прочитала кілька слів, але запам’ятала тільки вислів "Несправедливий суддя” та ім’я Клавдії Прокули. Гурт людей стояв на форумі, розмовляючи і прикриваючи собою учня Спасителя, який цим написом засвідчив істину. Я знаю, що цей камінь, забутий та занедбаний, і досі стоїть в Єрусалимі на тому самому місці, в підмурівку якогось будинку, точніше храму. А Клавдія Прокула стала християнкою і згодом познайомилася з апостолом Павлом.
Коли після винесення вироку Пилат розмовляв з первосвящениками, Спаситель був у повній владі катів, які знущалися з Нього, як тільки могли. У присутності судді вони ще якось стримувались, але тепер їхній жорстокості не було меж. Спасителю повернули Його одяг, який забрали під час бичування. Мені здається, що співчутливі люди випрали його, бо він уже не був таким брудним, як раніше. Очевидно, це – римський звичай: повернення одягу тому, кого засудили до смерті!”
Кати, що отримали дозвіл робити що завгодно зі своєю Жертвою, почали з того, що лаяли та ображали Спасителя. Потім вони розв’язали Йому руки, щоб одягнути Його. Брутально зірвали з Нього пурпуровий плащ, що покривав Його плечі, оголивши більшу частину Його ран. На шию Спасителю накинули смужку з вовняної тканини. Оскільки Голова Його не проходила через туніку, зроблену Його Матір’ю, бо заважав терновий вінок, то вони брутально зірвали його, поранивши Голову так, що полилася кров. Спасителя підперезали широким поясом, до якого були прив’язані мотузки, за них Його шарпали і тягнули. Вдягаючи, безперервно били та знущалися з Нього! Розбійники були справа та зліва від Спасителя. Їхні руки також були зв’язані, як у Христа, коли Він стояв перед Пилатом, мотузки були на їхніх шиях. За одяг їм слугували туніки без рукавів з товстої тканини, їхні обличчя були темного кольору, а на тілі виднілись сліди недавнього бичування.
Той розбійник, котрий на хресті звернувся до Бога, був стриманішим та спокійнішим. Інший був зухвалий та розлючений. Він приєднався до катів, проклинаючи та ображаючи Благого Спасителя. Того, Хто обіймав усіх Своєю Любов’ю і за всіх страждав.
Кати зібрали все необхідне для розп’яття. Все готувалось для скорботної і тяжкої Дороги, якою Спаситель нестиме гріхи світу, проливаючи Кров, Святу Кров, яка має звільнити людство. Анна та Каяфа нарешті пішли від Пилата, обурені та роздратовані його поведінкою. Вони забрали з собою згортки пергаменту з копіями вироку. Поспішали до храму, боячись прийти туди запізно.
Так первосвященики залишили Справжнє Пасхальне Ягня. Вони поспішали до храму з каменю, поспішали заколоти та спожити символічне ягня і залишили Саму Правду – Ягня, яке ведуть на Вівтар Хреста розлючені кати. Так роз’єднались шляхи – один до Справжньої Жертви, інший – до символічної, формальної!
Божевільні віддали жорстоким та нечестивим катам саму Чистоту – Ягня Боже, яке взяло гріхи світу. Його зрадили, оббрехали, а потім поквапились до храму, щоб заколоти пасхальних ягнят, очистити, обмити та благословити їх. Вони всякими способами намагались відмежуватись від зовнішньої нечистоти, боялись осквернитись, але не побоялись дати місце гніву, заздрості, найчорнішій ненависті – осквернити свою совість. "Нехай Його Кров упаде на нас і на наших дітей!” – ось як вони здійснили обряд, в якому рука, що заколює, лягла на Голову Жертви.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.