Була майже шоста година за нашим часом, коли первосвященики та фарисеї з’явилися перед палацом Пилата разом із Спасителем. Анна та Каяфа, а також члени синедріону зупинилися біля каміння, що було між форумом та входом до преторію. Кати волочили Ісуса вперед аж до сходів Пилата.
У цей час Пилат був на терасі, що вела до форуму. Він напівлежав на ложі, оточений воїнами та римськими начальниками. Біля нього стояв столик на трьох ніжках з різними знаками його влади.
Первосвященики та книжники не могли увійти в Преторію, бо боялися осквернитись, і зупинилися за вказаною межею.
Коли Пилат побачив, що вони наближаються, то почав спостерігати, як вони поводяться з своїм Ув’язненим. Підвівся і промовив до них зневажливо: "Куди це ви так поспішаєте? Що ви зробили з цим Нещасним? Швидко ж ви починаєте здирати шкіру та винищувати своїх людей!”
Євреї наказали катам ввести Спасителя східцями, а потім звернулись до Пилата: "Прийми наші звинувачення на цього Злочинця! Ми не можемо ввійти в Преторію, щоб не опоганитися”.
Тієї миті, коли вони промовили ці слова, чоловік високо зросту і поважного вигляду вигукнув з натовпу, що зібрався на форумі: "Ви справді не можете ввійти в Преторію. Він освячений кров’ю невинних немовлят. Лише один гідний увійти туди. Він чистий, як ці невинні закатовані немовлята!”
Промовивши це, він зник. Це був Падос. Багач, чоловік Вероніки. Двох його дітей убили тоді за наказом Ірода. Відтоді він жив зі своєю дружиною утримуючись, згідно з засадами єсеїв. Він зустрічав Спасителя у Лазаря і чув Його промови. Коли він побачив, як волочили Спасителя сходами до Пилата, спогад про закатованих дітей відразу вдарив у його серце. Він захотів привселюдно засвідчити невинність Спасителя! Обвинувачувачі Христа були настільки збудженими та схвильованими зневажливою зустріччю правителя, що не звернули уваги на цей крик. Кати втягнули Спасителя на мармурові східці та поставили накраю тієї тераси, звідки Пилат говорив з євреями. Коли Пилат побачив, як жорстоко поводилися з Ісусом, який Він виснажений та скатований, однак зберігає незбагненну для Пилата велич, він відчув, як зросла в його душі зневага до первосвящеників та фарисеїв!
Почувши, що вони просять смерті Ісуса, він дав їм зрозуміти, що не погодиться на це без достатніх доказів з їхнього боку. Тоном, яким говорить начальник, розгніваний на своїх підлеглих, Пилат сказав: "Який злочин вчинив цей Чоловік, що ви привели Його до мене?”
Вони з невдоволенням відповіли: "Якби ми не знали, що Він винен, то не привели би Його до тебе!”
"Виведіть Його, – сказав Пилат, – і судіть Його самі згідно з вашим законом”.
Вони відповіли: "Хіба ти не знаєш, що за нашим законом ми не можемо засудити Його до смерті?”
Вороги Спасителя були розлючені! Вони хотіли якнайшвидше все це закінчити, щоб встигнути вчасно з’їсти Пасхальне ягня. Нещасні не знали, що Той, Кого ввели вони в преторій поганина, в будинок, куди боялися увійти, щоб не осквернитися, щоб чистими з’їсти прообраз Ягняти, був тим справжнім Ягням, якого перший був лише прообразом!
Коли Пилат звелів висловити звинувачення, вони виставили трьох обвинувачувачів, до того ж кожен мав своїх свідків. За цими звинуваченнями, Ісус був ворогом імператора, і правитель мав винести Йому той присуд, який самі вони не могли винести відповідно до закону.
Спочатку вони казали, що Ісус був спокусником, підбурював народ проти влади, влаштовував зібрання, не вшановував день суботній, бо зцілював у цей день хворих!
Пилат перебив їх словами: "Напевно, ви самі не хворі, бо не нарікали б на Його зцілення!” Вони продовжували: "Він збирає людей, говорить, що потрібно приймати Його Тіло і пити Його Кров, щоб мати життя вічне”.
Невдоволений їхніми словами і сповнений ненависті Пилат звернувся до своїх слуг з посмішкою, а потім глузливо зауважив євреям: "Мені здається, що ви сповнені бажанням наслідувати Його вчення, бо прагнете їсти Його тіло і пити Його кров”.
Перейшовши до наступного звинувачення, вони сказали, що Ісус учив людей не платити податки кесарю. Пилат перебив їх тоном людини, права якої хочуть порушити, і сказав: "Це неправда! Якби це було так, я вже знав би про це!”
Тоді вороги Христа перейшли до наступного, третього звинувачення: "Незважаючи на Своє сумнівне походження, цей Чоловік звеличує Себе і накликає гнів Божий на Єрусалим! Він розповсюджує серед людей притчі про царя, який готує весільний бенкет для Свого Сина. Якось на біду люди навіть хотіли оголосити Його Царем, але Він перелякався, що ще не час, і втік! Останніми днями Він став відважнішим. Він урочисто ввійшов до Єрусалима і змусив Своїх прибічників волати: "Осання Синові Давида! Благословенне Царство Отця нашого Давида! Нехай прийде!”
Він, мов цар, приймав шану, проголошував, що Він – Христос, Помазаник Божий, Месія, Обіцяний Цар Юдейський!” І десять свідків підтвердило ці слова. Вони звинувачували Ісуса, що Він називав Себе Христом, Царем Юдейським, і змусили Пилата замислитися. Він залишив терасу, ввійшов у прилегле до неї приміщення, кинувши на Ісуса допитливий погляд, наказав варті привести до нього Спасителя в трибунал.
Пилат був людиною нестійкою та нерішучою. Він виховувався в поганській школі, чув про існування напівбогів, напівлюдей, геніїв, які живуть серед людей. Він також знав, що єврейські пророки давно вже говорили про Спасителя, Визволителя, Царя, якого чекає багато євреїв! Він знав, що царі Сходу приїжджали до Ірода Старшого довідуватися про народження Царя, якого вони хотіли вшанувати, і саме через цей приїзд жорстокий Ірод закатував багато дітей.
Він інколи непокоївся чутками про Месію, але як поганин не розумів пророцтва! Він уявляв собі Месію швидше, як іродіанин чи освічені євреї, – як могутнього непереможного царя.
За таких обставин йому здалося, що безглуздо та смішно звинувачувати бідну Людину, яка стояла перед ним, у зазіханні на роль Царя Юдейського, на якого чекали вони!
Але позаяк вороги Спасителя створювали з усього цього справу про образу величності, він звелів привести до себе Спасителя, щоб допитати Його.
Пилат зі здивуванням подивився на Спасителя і сказав: "То Ти – Цар Юдеїв?” Ісус йому відповів: "Ти це говориш від себе чи повторюєш те, що інші говорять?”
Пилата образило, що Спаситель міг подумати, ніби він, Пилат, міг сам придумати щось таке, і він жваво відповів: "Хіба я єврей, аби таке подумати? Твій народ і Твої священики звели на Тебе це звинувачення, бо прагнуть Твоєї смерті! Скажи мені – що Ти вчинив?”
Господь відповідав серйозно та урочисто: "Царство Моє не від світу цього! Якби Моє Царство було від цього світу, то Я мав би безліч підданих, і вони воювали б за Мене, і Мене б не зрадили євреям! Але Царство Моє не від цього світу!”
Пилат, здавалося, був здивований цими урочистими словами Спасителя і сказав Йому серйозно: "То Ти, все таки – Цар?”
Ісус відповів: "Справді Я – Цар і прийшов у цей світ, аби засвідчити Істину! І той, хто від істини, почує Мій голос”.
Тоді Пилат поглянув на Спасителя, встав і промовив: "А що є Істина?” (вони перемовилися ще декількома словами, але я не запам’ятала їх).
Пилат повернувся на терасу. Він не міг зрозуміти Спасителя, але те, що він дізнався, переконало його, що Ісус не претендував на царство цього світу, а інше Царство не було небезпечним для імператора.
Пилат звернувся до ворогів Спасителя: "Я не бачу нічого злочинного в цьому Чоловікові!”
Розлючені цими словами обвинувачувачі знову почали вправлятися в звинуваченні Христа.
Спаситель мовчки молився за нещасних грішників. Пилат запитав Його: "Що Ти можеш сказати на всі ці звинувачення?” Спаситель не відповів ні слова.
Пилат був надзвичайно здивований і сказав Спасителеві: "Я бачу, що вони вдаються до брехні” (тут замість слова "брехня” було інше, але я не можу його згадати).
Розлючені обвинувачувачі волали: "І ти не бачиш у Ньому нічого злочинного! А хіба це не злочин підбурювати народ? Він поширює Своє вчення тут і в Галилеї!”
Коли Пилат почув про Галилею, він трохи подумав і поцікавився, чи Ісус родом з Галилеї і чи Він підлеглий Ірода? Євреї відповіли, що Його батьки жили в Назареті, Сам же Він жив у Капернаумі. Тоді Пилат відповів їм: "Якщо Він галилеянин і підлеглий Ірода, то відведіть Його до Ірода. Він зараз в Єрусалимі з нагоди свята і може судити Його тут же, в Єрусалимі”.
Таким чином Пилат повернув євреям їхнього Ув’язненого і звелів передати Іродові через одного зі своїх слуг, що до нього приведуть, аби засудити, одного з його, Ірода, підлеглих – Ісуса з Назарета.
Пилат радів, що знайшов спосіб не проводити суд та не виносити вирок, адже ця справа видавалася йому складною. А також, відправляючи Ісуса до Ірода, Пилат хотів виявити свою повагу Іродові, з яким був посварений. Він знав, що Ірод уже давно хотів побачити Христа.
Вороги Спасителя були дуже невдоволені тим, що Пилат перед усім народом відправив їх і їм доведеться ще піти з Ним на суд до Ірода. Усю свою лють вони зірвали на Спасителеві – дозволили катам знущатися з Нього з усією жорстокістю!
Під ударами палиць та образ Спасителю довелося пройти через базар та вулицю, що вела до палацу Ірода. Римські воїни також приєдналися до процесії. Клавдія Прокула за кілька хвилин до цього переказала Пилатові, що їй потрібно поговорити з ним.
Коли Спасителя повели до Ірода, вона підвелася на високу галерею. Звідси, ніким не помічена, з сумом стежила за скорботною процесією, коли та перетинала форум.

Увесь той час, що Спаситель провів у Пилата, Пресвята Діва, Маґдалина та Іван були серед натовпу в одному з кінців торговиці.
З глибоким болем вони слухали крики та прокльони людей! А коли Спасителя повели до Ірода, апостол Іван з Пресвятою Дівою і з Маґдалиною пройшли всю Хресну Дорогу, яку вже пройшов Господь. Вони знову підійшли до будинку Каяфи, будинку Анни через Опель до Гетсиманії та Оливної гори, зупиняючись на кожному місці, де падав Спаситель, знесилюючись та страждаючи. І гірко плакали, зрошуючи сльозами місця, де Він страждав, і приєднували свої страждання до Його! Кілька разів Пресвята Діва схилялася, цілувала землю в тих місцях, де падав Господь. Маґдалина у відчаї заламувала руки, Іван плакав, намагався втішити, піднімав їх і вів далі Дорогою Страждання... Ось початок набоженства, так званої Хресної Дороги. Страждання Спасителя почали вшановувати ще до їхнього завершення, і першою почитателькою цих страждань стала Пресвята Діва, єдина Пречиста з усіх створінь. Вона поклала початок глибокому вшануванню, яке віддає Церква Стражданням Відкупителя.
Зворушливо бачити, як ще до закінчення всіх страшних Страждань Спасителя Мати Милосердя йшла слідами Свого Сина, зрошуючи слізьми і вшановуючи всі місця Його страждань. І як тяжко їй було, яким жорстоким був меч, що пронизав її серце!
Відколи зачала чудесно Слово у Своєму лоні, Вона носила Самого Бога Вічності. Вона виношувала Його дев’ять місяців, відчуваючи Його благу присутність ще до того, як Він дав людям, які стали Його братами, Своє благословення, Свої повчання, допомогу в усіх бідах. І страждання Спасителя Вона прийняла як Свої, прагнучи, як і Він, спасіння роду людського!
Найчистіша і Найнепорочніша з усіх створінь, Вона пройшла з самого початку всі місця, де страждав Господь, збираючи всі сльози заслуг Його страждань та мук, відшуковуючи всі сліди Свого Сина і Бога, щоб почитати і жертвувати їх Отцю Небесному за відкуплення світу!
Невидимо для людей Пресвята Діва вела за Собою всі святі душі, які жили до Неї, усіх, хто очікував на визволення, усіх, хто знав про безмежну любов і страждання Спасителя. Всі вони наче супроводжували на цій Хресній Дорозі Ту, Котра стала одночасно Матір’ю Спасителя і Матір’ю вірних. Вона несла у Своєму серці святі зітхання, їхню скорботу, їхні молитви та сподівання.
Маґдалина була наче приголомшена горем. Вона відчувала святу безмежну любов до Спасителя. Але коли вона хотіла, як колись, вилити свою любов до Його ніг, проливаючи пахощі, вона раптом побачила немов глибоку прірву між нею та Спасителем, якого так сильно любила. І ця прірва лякала її. Вона глибоко каялася у своїх гріхах, її вдячність за отримане прощення була безмежна.
Але коли вона хотіла віддати Господеві, як фіміам, свою шану, – вона побачила Ісуса, зневаженого, якого ведуть на страту за гріхи людей і за її гріхи, весь тягар яких Він добровільно взяв на Себе. Її любов до Спасителя лякалася, жахалася тягару своїх гріхів, за які Спаситель тепер так тяжко страждав.
Її каяття не мало меж, вона побачила перед собою прірву своїх гріхів і заповнити її не могла. Душа Маґдалини розривалася між каяттям та любов’ю, вдячністю та видовищем брутального народу.
Усі ці почуття виявилися в її зовнішності, її словах та рухах.
Апостол Іван любив та страждав. На цій благочестивій дорозі, якою він повів Пресвяту Діву слідами Улюбленого Учителя, який любив його, Івана, ще сильніше і страждав за нього, на цій дорозі великі таємниці відкривалися Іванові, таємниці майбутнього!
"Коли Спасителя повели до Ірода і коли Його знову почали катувати, я побачила, що Пилат увійшов до своєї дружини Клавдії Прокули. Я бачила їх на терасі, яка виходила на одне із задніх приміщень палацу, що слугувало для розваг. Клавдія була схвильована і налякана!
Це була висока, бліда, але надзвичайно вродлива жінка, її плечі були покриті довгим покривалом. Крізь нього було видно волосся, укладене навколо голови і прикрашене коштовностями. На ній були сережки, намисто і коштовна защіпка, що схоплювала її верхній одяг. Вона довго розмовляла зі своїм чоловіком, благала його, заклинала всім для нього святим на світі не засуджувати до смерті Пророка, Найсвятішого з усіх святих. Вона переповіла йому деякі зі своїх нічних видінь (тоді я бачила їх також, але тепер уже детально згадати не можу).
Вона бачила багато що з життя Спасителя: Благовіщення, Різдво, поклоніння волхвів та пастухів, пророкування Симеона та Анни, втечу в Єгипет, винищення немовлят, спокусу в пустелі. Вона бачила багато зворушливого з життя Спасителя, коли Він навчав серед людей. До того ж Самого Спасителя вона побачила осяяного світлом, а Його ворогів і навіть їхні думки у вигляді жахливих потвор.
Вона бачила всю святість та благість Пресвятої Богородиці, Її безмежні страждання, які Вона несла з великою любов’ю і терпінням.
Усі видіння супроводжувалися якимись символами, що пояснювали духовний зміст. Побачене змусило Клавдію Прокулу сильно страждати, для неї все це було новим і в той же час реально-захоплюючим!
Вона відчувала все, що відбувалося неподалік від її будинку. Вона дуже страждала уві сні. Видіння були то яскравими, то похмурими, коли вона прокинулася від криків натовпу, що привів Спасителя до Пилата!
Потім вона побачила Того, Кого їй показали у видіннях, побачила виснаженого, спотвореного ворогами, і саме тоді, коли вели Його до Ірода. Приголомшена цим видовищем, а також видіннями, вона поспішила розповісти про все чоловікові. Розповідала довго, з хвилюванням і жахом. Багато що з побаченого вона не розуміла, і їй було важко про це говорити. Вона благала чоловіка вислухати її. Пилат був здивований, майже збентежений словами своєї дружини. Він зіставив її розповідь з усім, що чув раніше про Ісуса, згадав про ненависть юдеїв, величне мовчання Спасителя та Його  таємничі відповіді на свої запитання. Деякий час він вагався. Потім, схвильований проханням дружини, сказав, що вже оголосив, що не бачить провини Ісуса. І що він Його не засудить, бо прекрасно розуміє лукавість Його ворогів. Він повторив їй те, що сказав Спаситель, і потім, щоб заспокоїти її, дав їй, як доказ, що дотримає слова, перстень з печаткою, відтак вони розійшлися.
Пилат був чоловіком розбещеним, скупим, гордим і водночас вислужливим. Коли йшлося про його інтереси, він здатний був учинити обурливу несправедливість.
Марновірний до крайнощів, перебуваючи в скрутному становищі, він вдавався до різних поганських махінацій, особливо до ворожінь. Я бачила, як сильно він хвилювався, звертався до своїх ідолів, що стояли вкутку приміщення, обкурював їх, щоб дізнатися їхню волю. Він ворожив, і я бачила, як він спостерігав, в якому порядку священні курчата дзьобали те, що їм давали їсти. Але я погано пам’ятаю ці ритуали.
Його думки плуталися. Сатана навіював йому різні наміри: то йому здавалося, що Ісус невинен, і Його потрібно відпустити, то він боявся, цо може розгнівати своїх богів. Цей Чоловік – наче напівбог, тому може зашкодити його богам. "А якщо Він справді Бог Юдеїв, – думав Пилат, – і покликаний царювати над світом? Адже приходили царі зі Зходу довідатися про Його народження. І пророки говорять про Нього і передбачають Його пришестя! Може, Він Тайний ворог наших богів та імператора. Страшно взяти на себе відповідальність, даруючи Йому життя. Може, Його смерть буде на добре нашим богам...
Дивні сни його дружини, яка раніше ніколи не бачила Спасителя, не давали йому спокою, вони надзвичайно вразили Пилата. Він вирішив не судити Ісуса. Він навіть хотів бути справедливим, але не міг, бо запитав: "Істина. В чому Істина?”.
Велике сум’яття панувало в душі та думках Пилата. Я не могла зрозуміти його думок, та й він сам не знав, чого хотів, бо не ворожив би за допомогою священних курчат.
Багато людей зібралося біля базару і на вулиці, якою мали вести Спасителя до Ірода. То були мешканці певних поселень та околиць, які трималися разом.
Ворожі Спасителю фарисеї привели мешканців зі своїх околиць і підбурювали їх проти Спасителя, намагаючись прихилити на свій бік тих, котрі ще вагалися. Чисельні загони воїнів оточили палац Пилата і всі найважливіші місця святого міста.

Палац тетрарха Ірода був у новій частині міста на північ від форуму, неподалік від нього.
Вороги Спасителя, роздратовані тяганиною, до якої їх спонукав Пилат, всю дорогу ображали Христа і викликали ще більшу лють катів. Гонець Пилата випередив процесію, тож Ірод уже чекав у великій залі. Він сидів зручно серед подушок, оточений наближеними та воїнами. Первосвященики та книжники пройшли через галереї і поставали з обох боків.
Ісуса залишили біля входу. Ірод радів, що Пилат у присутності фарисеїв визнав його право судити Галилеянина. Це лестило його марнославству. До того ж нарешті він стільки разів ухилятися від зустрічі з ним, начебто зневажаючи його.
Іван Хреститель так врочисто оповістив про Його Царство і посіпаки так багато говорили йому про Христа, що він хотів у присутності своїх помічників та первосвящеників поговорити з Ним, а при цьому виявити всю свою вченість та красномовство.
Пилат прислав гінця сказати Іродові, що не вважає Його винним, тому Ірод вирішив висловити невдоволення обвинувачувачам, що ще більше збуджувало його гнів. Щойно увійшовши до зали, вони почали перераховувати свої звинувачення.
Ірод з цікавістю дивився на Спасителя. Він побачив Його, побитого, спотвореного, зі скуйовдженим волоссям, із закривавленим обличчям, ледь прикритого брудним плащем, і відчув змішане з огидою співчуття. Він прикликав ім’я Єгови, відвернувся і сказав первосвященикам: "Відведіть Його і вмийте. Як ви могли привести до мене Людину в такому стані?” Спасителя відвели в передпокій, принесли мидницю з водою і почали обмивати Його, ображаючи і не зважаючи на рани.
Ірод почав дорікати первосвященикам за жорстокість. Він наче наслідував Пилата: "Я бачу, що Він потрапив у руки різників. Рано розпочинаєте ви сьогодні свої справи”.
Первосвященики та книжники поновили скарги та обвинувачення. Коли Спасителя знову ввели, Ірод зробив вигляд, що виявляє до Нього певну прихильність і звелів принести Йому келих з вином, щоб підкріпити Його сили.
Але Спаситель відмовився. Ірод узяв слово і почав говорити все, що знав про Ісуса. Потім він почав вимагати від Спасителя здійснити чудо, але Ісус стояв перед ним з опущеними очима і не відповідав йому.
Правитель був ображений цим і навіть принижений у присутності стількох людей. Він був незадоволений, але не подав вигляду, і почав ставити Спасителеві одне запитання за іншим. Спочатку він навіть намагався лестити Йому: "Мені справді прикро слухати всі звинувачення проти Тебе. Я й сам можу поскаржитися на Твою поведінку в Тірці, коли Ти викупив без мого дозволу багатьох ув’язнених, але наміри Твої не були поганими. Тепер, коли правитель і суд віддали Тебе мені, що Ти можеш відповісти на ці звинувачення? Що Ти скажеш? Чи правда, що Ти – Цар Юдеїв, що Ти – Син Божий? Хто Ти? Я чув, що Ти твориш чудеса. Доведи це і здійсни хоч одне чудо тут, переді мною. Я можу повернути Тобі волю. Чи правда, що Ти повернув зір сліпому від народження, що Ти воскресив Лазаря і нагодував кількома хлібинами тисячі людей? Ти не відповідаєш? Прошу Тебе, здійсни зараз переді мною хоч якесь із Твоїх чудес, і Ти не шкодуватимеш, навпаки, це буде Тобі лише на користь!”
Спаситель продовжував мовчати. А Ірод ще наполегливіше запитував: "Хто Ти? Що думати про Тебе, Хто дав Тобі владу? Чому тепер Ти безпомічний? Чи правда, що Ти Той, чиє народження супроводжувалося дивними явищами? Зі Сходу приїжджали царі й запитували мого батька про новонародженого Царя Юдеїв, якого вони хотіли вшанувати. Кажуть, що Ти був Тим Самим Немовлям, чи це правда? І якщо Ти уникнув смерті, яка спіткала стількох немовлят, то як це трапилося?
Чому так довго про Тебе ніхто нічого не чув? Чи не байки всі ці розповіді про Тебе? Відповідай: Ти Цар чи ні?! У Тобі немає нічого величного! Ти недавно урочисто в’їхав до Єрусалима. Що означає цей в’їзд. Чому ж зараз Ти позбавлений почестей і влади!”
Ірод закидав Спасителя запитаннями, але не домігся від Нього жодної відповіді!
(Мені було сказано, що Спаситель не відповідав Іродові, бо той був наче відлучений за вбивство Іван) Предтечі і свій перелюбний шлюб).
Анна та Каяфа вирішили скористатися невдоволенням Ірода та несподіваним мовчанням Спасителя, щоб висловити свої звинувачення проти Нього. Між іншим, вони сказали, що Господь назвав його, Ірода, лисом, що Він давно намагався підірвати його династію, що хотів установити нову релігію і що святкував Пасху раніше за встановлений термін. Ці звинувачення вже наводилися в трибуналі Каяфи, згідно з донесеннями Юди, але були відкинуті друзями Спасителя.
Ірод, хоч і був роздратований мовчанкою Спасителя, але дотримувався своєї політики. Він не хотів винести присуду над Спасителем, бо відчував якийсь містичний жах, і його совість дорікала йому за вбивство Івана Предтечі. До того ж він ненавидів первосвящеників та книжників за те, що вони не дали йому дозвіл на шлюб і позбавили його права приносити жертви через перелюб.
Але найголовніше, він не хотів засудити Того, Кого Пилат визнав невинним. Він хотів на очах у книжників та первосвящеників віддячити Пилатові увагою за його увагу до нього.
Тому він почав лаяти Спасителя, а потім сказав своїм слугам та варті (а вартувало не менше як двісті чоловік): "Заберіть цього Божевільного і вшануйте Його, як належить! Він більше божевільний, ніж злочинець”.
Спасителя вивели на велике подвір’я, де ганьбили та ображали Його. Сам Ірод з тераси якийсь час дивився на це.
Анна та Каяфа залишалися біля Нього і намагалися переконати Ірода винести вирок Спасителеві. Але Ірод відповів так, щоб чули римські воїни: "Було б великою помилкою з мого боку винести Йому вирок”. Цим він хотів сказати, що образив би Пилата, який із ввічливості прислав до нього, Ірода, Спасителя.
Коли первосвященики та книжники побачили, що не зможуть схилити Ірода винести вирок, вони розіслали в ту частину міста, що називалася Акра і де жило багато фарисеїв, своїх гінців, аби фарисеї прийшли до будинку Пилата і привели з собою щонайбільше людей. Вони передали фарисеям багато грошей, аби підкупити тих, хто вимагатиме смерті Ісуса!
Ще інших посланців вони направили загрожувати Божим гнівом, якщо люди не вимагатимуть смерті Того, Хто зневажив Бога. Вони залякували людей, що, залишившись жити, Ісус приєднається до римлян, аби заснувати те царство, про яке Він говорив, і це принесе знищення єврейському народові. В інших кварталах міста вони розпустили чутки, що Ірод засудив Ісуса і тепер необхідно, аби народ висловив свою волю, бо прихильники Ісуса небезпечні.
Таким чином фарисеї поширювали суперечливі і тривожні чутки, цоб схвилювати та підбурити народ. Вони давали гроші воїнам Ірода, щоб ті безжалісно били Ісуса. Вони сподівалися, що під ударами Він помре і Пилат не зможе Його помилувати.
Отож фарисеї підбурювали людей, а Всеблагого Спасителя катували та ображали брутальні, безжалісні воїни. Ірод віддав їм Ісуса як божевільного, Який відмовився відповідати на його питання. Вони поволочили Його на подвір’я.
Якийсь воїн приніс туди величезний полотняний мішок (раніше в ньому була бавовна і вони знайшли його у воротаря). Вони зробили дірку в мішковині й зі знущаннями натягали мішок на Спасителя.
Шию Його обв’язали червоним ганчір’ям. Мішок звисав до землі. Негідники шарпали Його в усі боки, глузуючи кланялися Йому, плювали на Нього, били по голові за те, що Він відмовлявся відповідати на запитання їхнього царя Ірода, кидали в Нього болотом! Нарешті пхнули на землю (а це було неважко, адже Його ноги були спутані мішком, який досягав до землі), і потягли по землі так, що Свята Господня Голова билася об камінь. Знову підняли Його, щоб змусити терпіти нові образи та муки. Вони штовхали один одного, щоб якнайшвидше наблизитися до Нього.
Навколо метушня, гамір, лайка! Підкуплені фарисеями люди, скориставшись сум’яттям та занепокоєнням, били Спасителя палицями по голові.
Господь дивився на них зі співчуттям та стогнав. Він зітхав та стогнав. Вони ж знущалися з Нього, перекривляли Його стогін, а натовп вітав кожну нову образу. Ніхто не висловив найменшого співчуття!
Я бачила, як кров стікала по Його голові. Тричі я бачила, як Він падав (водночас я побачила, як плакали Ангели і лили таємничий бальзам на Його голову)! Мені було сказано, що без цієї надприродної допомоги Він би не витерпів усіх мук.
Филистим’яни в Гаазі, які катували Самсона, були не такі жорстокі, як кати Спасителя.
Первосвященики за цей час встигли піти до храму, щоб довідатися, як ідуть справи з підбуренням людей, і повернулися до Ірода, прохаючи його засудити Ісуса. Але Ірод насамперед хотів догодити Пилатові, тож знову відіслав до нього Ісуса, зодягненого в одяг ганьби.
Фарисеям та іншим ворогам Спасителя соромно було повертатися, не отримавши смертного вироку, до того, хто визнав Ісуса невинним. Для зворотної дороги до Пилата вони обрали дорогу, вдвічі довшу, бо хотіли показати Спасителя знеславленим в інших кварталах та частинах Єрусалима, а також виграти час, щоб вплинути через своїх прибічників на людей, які підбурювали їх.
Дорога, якою повели Спасителя, була нерівною, важкою. Вони весь час підбурювали проти Ісуса катів, які вели Його. Його одяг волочився по землі й заважав Йому йти. Він кілька разів падав.
Народ був не менш жорстоким та брутальним, ніж кати, які Його супроводжували.
Спаситель благав ласки у Свого Отця Небесного не померти ось тут від цих мук, витерпіти їх заради нашого визволення до кінця!
Було вже по восьмій, коли процесія пройшла цією надзвичайно довгою дорогою, знову перетнула форум і наблизилася до палацу Пилата. Людей було надзвичайно багато. Фарисеї просувалися крізь них, підбурюючи їх.
Пилат пам’ятав, як на минулорічну Пасху галилеяни повстали, і розташував навколо Преторії, форуму та палацу майже тисячу воїнів.
Пресвята Діва Марія, Марія Хелі, Марія Клеопова, Маґдалина і ще кілька інших святих жінок перебували в залі, з якої можна було бачити все, що відбувалося. Іван спочатку також був з ними.
Спаситель в одязі ганьби пройшов крізь натовп, що був підбурений проти Нього Його ворогами; люди зустріли Його образами. Посланець Ірода випередив процесію, щоб сказати Пилатові, що Ірод вдячний йому за люб’язність, бачить у цьому мудреці лише божевільного і повертає Його Пилатові, покаравши, як Він цього заслуговує.
Пилат зрадів, довідавшись, що Ірод, за його прикладом, не засудив Ісуса і виявив йому свою шану.
Відтоді вони стали друзями, хоч раніше ворогували через справу про акведук біля Сілоамської вежі.
Спасителя знову мали привести на терасу навпроти базару. І знову Його волочили мармуровими сходами. Він заплутався в Своєму довгому вбранні, впав на сходах, ударившись головою, і вони вкрилися Його святою кров’ю.
Вороги Христа, які знову стояли при вході у форум, виявили свою жорстокість. Кати ударами підвели Його на ноги.
Пилат опирався на сидіння, подібне на ложе. Біля нього стояв невеликий стіл, його оточували слуги, які в руках тримали сувої пергаменту. Пилат підійшов до краю тераси, з якої виступав перед людьми, і сказав: "Ви привели до мене на суд Чоловіка, як спокусника, я у вашій присутності допитав Його і не побачив жодного злочину, в якому ви Його звинувачуєте.
Ірод також уважає Його невинним. Я з вами відіслав Його до Ірода, і той не ухвалив жодного вироку. Тож я звелю бичувати Його і відпущу на волю”.
Почувши це, фарисеї почали нарікати, голосно протестувати і ще сильніше підбурювати людей. Пилат подивився на них зі зневагою і запитав, чи їм недостатньо безневинної крові, яку вони проливають з нагоди свята Пасхи?
Настала якраз та година, коли за давнім звичаєм народ, що збирався на Пасху в Єрусалимі, з’являвся до правителя з проханням звільнити на свято одного з ув’язнених. Фарисеї відіслали в прилеглі квартали своїх прихильників, щоб навчити людей просити не звільнення, а смертного вироку Спасителеві.
А Пилат думав, що народ буде вдоволений, побачивши Ісуса звільненим. Одночасно з Ним Пилат мав запропонувати для звільнення злочинця на ймення Варавва, якого люди ненавиділи. Пилат думав, що важко буде вибрати з них обох його, адже Варавва був убивцею і розпусником! Я бачила й інші його гріхи. Він чаклував і навіть розтинав вагітних жінок.
На форумі відчувалося занепокоєння. Група людей наблизилася до тераси і звернулася до Пилата: "Вияви нам шану і подаруй звільнення, яке даруєш щороку до свята Пасхи”.
Пилат очікував на такі прохання і був задоволений. Він відповів: "Справді, є такий звичай, що цього дня я звільняю вам одного ув’язненого. То кого ви хочете, аби я вам звільнив: Варавву чи Ісуса, Царя Юдеїв, Якого називають Помазаником Божим?”
Пилат, завжди нерішучий, зараз, називаючи Ісуса Царем Юдейським, хотів висловити свою зневагу народові, Цар якого був настільки знехтуваний, що доводилося робити вибір між Ним та вбивцею. В той же час він так називав Ісуса ще й тому, що думав, може Він справді був Месією, очікуваним Царем Юдеїв, Помазаником Божим. Але, головне, він знав, що фарисеїв змушувала вимагати Його смерті лише заздрість.
Питання Пилата спочатку викликало якесь вагання серед людей. Лише кілька з них вигукнуло ім’я Варавви. Цієї миті правителя покликав слуга його дружини. Він залишив терасу, і слуга показав йому перстень, який він сам напередодні дав Клавдії, як запоруку дотриманого слова. "Ваша дружина нагадує вам про вашу обіцянку”, – сказав слуга.
А фарисеї та книжники в цей час знову підбурювали народ, загрожуючи йому і нав’язуючи свою волю. Слід зауважити, що їм неважко було схилити його на свій бік.
Пресвята Діва Марія, Маґдалина, інші святі жінки та Іван були в сусідньому будинку. Вони невтішно плакали. Пресвята Діва, хоч і знала, що смерть Її Сина є спасінням для людства, все одно зі сльозами та безмежною скорботою молилася за порятунок Свого Улюбленого Сина.
Як Спаситель, що добровільно втілився і погодився на Хресну смерть, витерпів усі муки, всю скорботу Невинного, засудженого на смерть, так і Пресвята Діва Марія витерпіла всю безконечну скорботу, всю ту печаль і ті страждання, які мала витерпіти Мати Святого, Мати Праведника.
Святі жінки тремтіли та ридали, але все-таки надіялися. Іван час від часу покидав їх, сподіваючись дізнатися хоч щось утішне.
Пресвята Діва плакала і молилася, щоб не стався страшний злочин. Вона повторювала те саме, що повторював Її Син у Гетсиманському саду: "Якщо це можливо, нехай омине Мене Чаша оця!”
Вона ще надіялася – любляча Мати!
Хоч були відомі всі старання фарисеїв домогтися смерті Господа, Вона знала, що Пилат намагається звільнити Ув’язненого.
Поблизу стояв гурт людей з Капернаума. Багатьох з них Спаситель зцілив, але вони видавалися байдужими і крадькома кидали погляди на плачучих, закутаних у покривала жінок.
Пресвята Діва та й інші жінки думали, що ці люди не нададуть перевагу Варавві, а своєму Благодійникові, але вони помилилися!
Пилат повернув перстень-запоруку своїй дружині й у такий спосіб дав їй зрозуміти, що вона ще може покладатися на його обіцянку.
Потім він повернувся на терасу, знову сів на ложе біля стола, а священики зайняли свої місця. Пилат знову промовив: "Кого з цих двох ви хочете, щоб я звільнив?” – і зусебіч форуму почувся одностайний крик: "Не Його, а Варавву!”
Пилат додав: "А що ж мені робити з Ісусом, так званим Христом, Царем Юдейським?” – і всі одностайно вигукнули : "Розіпни Його, розіпни Його!”
Пилат запитав: "Що ж Він зробив поганого? Я не побачив нічого такого, що вартувало би Його смерті! Я звелю Його покарати і відпущу!” Але звідусюди почулися крики: "Розіпни Його, розіпни Його!” наче буря знялася в пеклі! Первосвященики та фарисеї навісніли та шаленіли, наче скажені!
Пилат уже не вагався. Він звільнив Варавву, а Спасителя засудив на бичування.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.