Табачник знову щось написав. Таки не дотримав обіцянки не займатись на посаді міністра політичною самодіяльністю. Очевидно, саме нині комусь дуже потрібен Табачник, хоч він уже все сказав, що мав сказати, і багатьом уже нецікавий. Можна пересвідчитись: у його статті «Духовная капитуляция националистов» у тижневику «2000» жодної нової тези, крім засудження федералізму, не оприлюднено. Знову хтось використовує його як своєрідного подразника, такого собі дідька з табакерки, щоб відвести українські очі від серйозних проблем, які уготовили громадянам владні реформатори.

Остання писанина Табачника по-ленінськи нудна і звично побудована на якійсь патологічній неприязні до галичан. Він собі наївно думає, ніби все неприємне, кинуте в город українців Галичини, не рознервує заодно й українців-східняків. Ця писанина призначена не стільки для дратування націоналістів, як для підняття бойового духу одурманеного ідеями «руского міра» електорату, що колись звично і без «допінгу» голосував за «регіоналів». Тепер уже так голосувати не буде, бо після значного підвищення цін на газ і подорожчання життя, обіцяного підвищення пенсійного віку і моторошних податкових новацій настрій електорату підупав. Щоб забити памороки прозріваючому електоратові, Табачник відновив своє традиційне заняття — боротьбу проти українських буржуазних, чи тепер «печерних», галицьких націоналістів. Хоча кожен історик знає, що націоналізм найперше і найсильніше спрацював саме на Великій Україні і є явищем загальноукраїнським.

Отже, своїми дражливими писаннями Табачник робить неоціненну послугу саме цьому нелюбимому націоналізмові, перетворюючи в знервованих націоналістів чимало заклопотаних українських громадян, навіть не обов’язково етнічних українців. Критика тих політиків, які не виправдали місію націоналіста, справжньому націоналізмові не шкодить. Навпаки, усуває зі шляху різних любителів робити кар’єру на націоналізмові, як це Табачник робить собі на боротьбі з ним. Націоналістом людину робить не політика і не бажання бути в опозиції до влади. Націоналістом людина стає через бажання відновити справедливість вільного життя на своїй землі, не більше. Табачник нерозважливо власними словесами пробуджує націоналізм у душах спокійних гречкосіїв, дражнячи українське національне самолюбство. Чим більше Табачник лає націоналістів, тим більше стає знервованих українців, сиріч націоналістів. Зовні це начебто і не помітно, але за певних обставин це проявиться. Причому проявиться не так, як думає Табачник, провокуючи українців на нервове, стихійне спалення нервів і безсилу депресію від політики. Більшість українців радше скаже, що настав час ставити на місце любителів говорити образливі для вільної людини речі.

Табачник занадто бравує, як на держслужбовця, і цим він радше виказує, як панічно боїться українського націоналізму в головах простих українців. Пронафталіненим борцям з українським буржуазним націоналізмом і тим, кого лякає одне це слово, варто б відкрити очі на те, що, хоч надворі і ХХI століття, але націоналізм є державною політикою багатьох держав, передусім Росії. Найбільший авторитет «п’ятої колони» В. Путін сам публічно назвав себеѕ націоналістом.

То про яку духовну капітуляцію націоналізму мова? Але Табачнику підходить, мабуть, будь-який націоналізм — російський, польський, французький, може, навіть націоналізм любих йому серцю папуасів, лише б це не був український націоналізм...

Володимир ФЕРЕНЦ, www.galychyna.if.ua