Після кількох місяців інтенсивної підготовки Едіта Штайн прийняла хрещення 1 січня 1922 року в церкві св. Мартіна в Бергцаберне. Прийняття цього таїнства стало для неї досвідом другого духовного народження, вкорінення у Божій дійсності. Вона писала: "Немає сумніву, що при народженні від Духа душа цілком перемінюється. (...) Дух Світла ніколи не нищить індивідуальності людини, але вінчається з нею, і завдяки цьому людина переживає друге народження".
Приймаючи хрещення і Перше Святе Причастя, Едіта була сповнена рішучості присвятити себе Богові в чернецтві, але не хотіла завдавати болю своїй матері, тому вирішила зачекати кілька років. Вона дала особисті обіти чистоти, бідності і послуху і стала вчителькою німецької мови в ліцеї сестер-домініканок. Не брала жодної плати за свою роботу. Від часу свого хрещення Едіта щоденно приступала до Св. Євхаристії. У неї був постійний сповідник. Ісус Христос став для неї найбільшою любов'ю. Вона любила Його всіма силами своєї душі. Перебувала з Ним на адорації, розважала про Його Страсті і смерть, годинами в самозаглибленні молилася і споглядала Бога внутрішнім зором. Для неї тепер існувала лише єдина реальність - реальність Бога. Вона прагнула звільнитися, як сама зізнавалася, "від почуттів і образів пам'яті, навіть від природної діяльності розуму і волі, і входити в оголену від усього самотність свого внутрішнього світу" - заради любові до Бога. У своїй праці "Із власної глибини" Едіта згодом писала: "Безмежне віддання себе Богові в любові, повна і постійна злука - це найвище піднесення серця, до якого можемо дійти, і вищий ступінь молитви. Душі, які досягли цього, - справжнє серце Церкви...". Разом з тим Едіта не переставала займатися науковою діяльністю: написала кілька дуже важливих філософських праць, завершила переклади творів святого Томи Аквінського і книгу великого кардинала Ньюмана, який перейшов з англіканства на католицтво в Х!Х столітті. В 1928 - 1932 роках її запрошували читати лекції в різних європейських університетах. Коли в 1933 році до влади прийшов Гітлер, для жидів і католиків настав час великих переслідувань. Навесні 1933 року Едіта написала листа Святішому Отцеві Пію Х! з проханням випустити енцикліку із засудженням гітлерівського атеїзму. У жовтні цього ж року Едіта пішла в монастир Босих кармеліток, прийнявши ім'я Венедикти Хреста.
Заповідь любові до ворогів вона розуміла буквально і тому гаряче молилася за гнаних і переслідувачів, віддаючи себе у відкупительну жертву за жидівський народ, німців і мир на землі. Тоді вона писала: "Я зрозуміла, що Бог знову кладе тяжку руку на Свій народ і що доля цього народу - це і моя доля (...). Я розмовляла зі Спасителем і сказала Йому, що знаю про те, що це Його хрест тепер лягає на плечі жидівського народу. Більшість цього не розуміє, але ті, хто розуміє, повинні від імені всіх прийняти його на себе. Я хочу це зробити, хай тільки Він скаже - як. По закінченні Богослужіння я відчула внутрішню впевненість, що мене вислухано. Але в чому буде полягати це несення хреста, я ще не знала".
Вступивши до монастиря, Едіта випромінювала радість, як ніколи перед цим. Як можна пояснити той факт, що найбільша інтелектуалка, яка полюбляла танці, альпінізм, греблю, теніс, концерти, театр, філософські дискусії, позбавлена всього цього, була такою щасливою у суворому усамітненні? Єдиним джерелом цієї радості був, як вона сама писала, "початок життя, тримаючись за руку Господа". Упродовж усього свого попереднього життя вона не зазнала стільки радості, скільки зазнала за два роки свого послушництва.
Після "Кришталевої ночі" 9 листопада 1938 року, коли десятки тисяч жидів було заарештовано і відправлено в концентраційні табори, сестра Венедикта знала, що має покинути Німеччину, аби не дати гітлерівцям зайвого приводу для ліквідації монастиря. Адже багато монастирів у той час розпустили, і монахині опинилися просто на вулиці. Сестру Венедикту і її рідну сестру Розу, яка навернулася на католицтво 1936 року, таємно перевезли до кармелітського монастиря у голландському містечку Ехт. У перші місяці 1939 року Гітлер санкціонував масову пропагандистську акцію, спрямовану проти жидів у Польщі. Того ж самого року у Вербну неділю сестра Венедикта написала своїй настоятельці листа, в якому висловила готовність прийняти смерть з волі Божої як відкуплення за мир на землі, за Церкву, жидів, німців і знищення панування антихриста Гітлера.
Опрацьовано за матеріалами католицьких видань
Дзвін з Фатіми 3(44), травень-чевень 2009 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
