Едіта Штайн була однією з небагатьох дівчат, які 1911 року розпочали навчання у Вроцлавському університеті. Упродовж двох років вона вивчала психологію, історію та німецьку філологію. 1913 року перевелася до Геттінгена, аби навчатися у філософа світової слави Едмунда Гуссерля, засновника знаменитої школи феноменології, більшістю учнів якого були жиди. Гуссерль та його дружина за походженням були жидами, але дуже давно перейшли на протестантство. Феноменологія була новим філософським напрямом, який багатьох привів до християнства. Панівна в ті часи ідеалістична філософія Канта зводила будь-який людський досвід і природу Бога до суто суб'єктивних понять. Гуссерль же, навпаки, підкреслював можливість пізнання об'єктивної реальності, в тому числі й надприродної. Тож Едіта Штайн зрозуміла, що в неї є можливість пізнати існування невидимого Бога. Особливо її вразили лекції двох жидівських професорів: Адольфа Рейнаха, який прийняв католицтво і охрестився у 1899 році, та Макса Шеллера. Геніальні лекції Шеллера про смирення і святість відкрили для Едіти невідомі досі перспективи пізнання у сфері духу. Навчання в Геттінгені, одному з найпрестижніших у сфері гуманітарних наук університеті тодішньої Європи, сприяло тому, що стіна атеїстичних переконань Едіти тріснула і почала руйнуватися, а її дух поступово став відкриватися на прийняття тайни невидимого Бога. "Одні за одними спадали з мене кайдани раціоналістичних забобонів, в яких я зростала, не знаючи про це, і раптом переді мною постав світ віри, - пише далі Едіта в автобіографії. - Адже люди, з якими я щодня зустрічалася, на яких дивилася з захопленням, жили цією вірою. Тому, думала я, віра гідна того, щоб над нею замислитися". Саме в Геттінгені Едіта навчилася поважати проблеми віри і віруючих людей. Вона навіть ходила з друзями до протестантської церкви, але, як сама зізнавалася, "суміш політики і релігії, яка домінувала там у проповідях, не могла привести, звичайно, до пізнання справжньої віри і швидше відштовхувала".

У 1915 році, під час Першої світової війни, Едіта, перервавши навчання, протягом п'яти місяців працює у польовому шпиталі сестрою милосердя Червоного Хреста. З неабияким піклуванням і безкорисливою любов'ю вона доглядає поранених та інфекційних хворих. У серпні 1916 року Едіта Штайн з найвищою оцінкою захистила докторську дисертацію з філософії у Фрайбурзькому університеті у професора Гуссерля. Це було надзвичайне досягнення для того часу, коли жінок взагалі не приймали у наукових колах. Небуденний талант Едіти заслужено оцінив професор Гуссерль, доручивши їй обов'язки свого асистента.

Так вона стала наближатися до християнства, спостерігаючи за віруючими людьми, які мали справжній зв'язок з Богом; вони випромінювали особливе тепло любові і умиротвореність. Едіта поринула в читання Нового Завіту, вивчення молитви "Отче наш" німецькою мовою, знайомилася з творами великих християнських філософів: св. Августина, св. Томи, Йоана Дунса Скота. В 1917 році Едіта довідалася, що на фронті загинув її улюблений професор Адольф Рейнах. Його вдова Анна попросила Едіту впорядкувати рукописи чоловіка. Едіта, як людина, що не вірить у потойбічне життя, очікувала побачити молоду вдову в глибокій депресії. Але, на свій великий подив, зауважила, що Анна, незважаючи на біль утрати коханого чоловіка, випромінювала рівновагу духу і взагалі не потребувала розради. Едіта зрозуміла, що Анна черпала незвичайну духовну силу у вірі у воскреслого Христа і вічне життя. Через кілька років Едіта писала: "На похороні Рейнаха я вперше зіткнулася з хрестом і Божою силою, яку Господь дає тим, хто його несе. Вперше в житті я побачила Церкву в її перемозі над жалом смерті. У цей момент впало моє невірство і постав Христос у тайні хреста".

Після публікації кількох своїх книг, а також після численних виступів на філософських симпозіумах Едіта Штайн стала однією з найвидатніших особистостей європейської філософської та культурної еліти. І це був час, коли багатолітній наполегливий пошук істини привів її до порогу християнства. Безпосереднім приводом до прийняття остаточного рішення повністю віддатися Христові і вступити в громаду Католицької Церкви стала автобіографія святої Терези Великої, яку Едіта прочитала за одну ніч. Це відбулося літнього вечора 1921 року в будинку її студентських друзів Ядвіги і Конрада Мартіусів. Залишившись наодинці, Едіта взяла з полиці першу-ліпшу книгу. Виявилося, що це була автобіографія святої Терези Авільської. Пізніше Едіта так згадувала цю подію: "Я взяла навмання якусь книгу. Вона називалася: "Життя святої Терези Авільської, написане нею самою". Я почала читати. Вона мене зачарувала! Я прочитала її на одному подиху від сторінки до сторінки. Коли я закрила книгу, то сказала собі: це - Істина". Для Едіти стало очевидним, що Істина - це особа Христа, Який живе і діє у своїй Церкві. Повірити в Нього - означає встановити з Ним особистий контакт у молитві і Таїнствах.

Ранком вона одразу ж пішла до книгарні, щоб придбати католицький катехизм і молитовник. Її багатолітній і болючий пошук істини завершився рішенням прийняти хрещення в Католицькій Церкві. Приклад св. Терези Авільської дав Едіті розуміння того, що справжніми експертами на ниві віри є містики і святі, бо вони пережили справжній досвід віри. Про своє визволення з рабства атеїзму новонавернена писала: "Бог кожного веде своїм шляхом: хтось приходить до мети швидше і простіше, а хтось - пізніше і важче. Все, що ми можемо зробити, - це дрібниця порівняно з тим, що ми отримуємо. Але це "небагато" ми повинні зробити самі. Перш за все неустанно молитися про пізнання власного шляху; а знайшовши його, іти не противлячись за натхненням ласки. Хто так наполегливо і терпеливо чинить, той не може сказати, що його зусилля даремні. Бог надихає, і Бог діє, але від людини вимагає співпраці, її власного духовного вчинку. Людський дух повинен позбутися всього, що її цікавить відповідно до її природи, він вихований для того, щоб пізнавати Бога і радіти в ньому". Своєму знайомому, який щиро шукав Бога, Едіта дає просту пораду: "Стати дитиною і життя разом з усіма пошуками і всім філософствуванням довірити в руки Бога. Якщо Ви наразі не можете цього досягти, то просіть невідомого Бога, який викликає у Вас сумніви, про допомогу. Не дивуйтесь, що я посміла радити Вам таку просту, дитячу мудрість. Це справжня мудрість, тому що вона проста, в ній сховані всі тайни. Це також шлях, який безпечно провадить до мети".

(далі буде)

Опрацьовано за матеріалами католицьких видань
Дзвін з Фатіми 3(44), травень-чевень 2009 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org