«Ніхто, що прибігає до Тебе, не відходить від Тебе застиджений, чиста Діво Богородице, а просить благодаті й отримує...» (Богородичен на Вечір, Гл. 6.).
Ніжна любов це чеснота така мила, що як ми лиш у кого Її завважаємо, відразу ми склонні нею переймитися.
Як то приємно зустрінути душу, завсіди ласкаву й добру, що ніколи не виразить нічого злого, що ніколи не підозріває, нікому не завдає терпіння, — терпить, не показуючи другому своїх прикрощів.
Як то солодко бачити, що хтось є завсіди склонний зділати комусь приємність, а сам собі завдає неприємних трудів, віддає прислуги своїм підчиненим, — і то без надії на вдячність!
Як то приємно знайти душу покірливу, що любить життя укрите, вважає за краще оставити почести іншим, собі ж залишає забуття й погорду, перед ніким не хоче себе визначити непотрібно, немає ніякої вибагливости, думає, що для неї все дуже добре, душу, що не любить звертати уваги других на себе і на свої діла.
Якщо зустрінеться на землі душа така гарна, не можна повздержатись, щоб Її не любити.
Ось, яка була Пресвята Діва, — але в незрівняній степені!
Вона була така добра і така услужлива, така ніжна в Своїй доброчинності, така милосердна в Своїх думках, така обережна в Своїх осудах, що справді Вона — то восіблення привітності.
Вона проживала серед зіпсутого світу, знаючи стан душі тих, що з ними говорила. Часто — можна б так сказати, — гріх і похибка заглядали їй в обличчя, промовляли до Неї зблизька, — але милосердна Діва не робила їм нечемних замітів і заслужених докорів.
Пізніш, — під час прилюдного життя Ісуса. Вона бачила лицемірство фарисеїв, трусливість учнів, несправедливість начальників синагоги, але Вона не осуджує, Вона мовчить.
В часі страстей, Вона могла була взятись боронити Свого Сина перед поганським судом, вже склонним уласкавити Ісуса, могла захистити переслідувану невинність, і напевно була б осягнула освободження Ісуса, — але Вона мовчить й не обвинувачує нікого.
Хто ж не подивлятиме Її зичливого заступництва під час весілля у Кані Галилейській, щоб вивести із прикрого положення бідних молодят, що їм забракло вина?
Хто нам скаже про тайну участь, яку Вона має у наверненні Магдалини, а пізніш в наверненні доброго розбійника на хресті?
Але, передовсім, історія століть відслонила нам чутливість Серця Цієї Божественної Матері. Безчисленні чуда сповнились через Її заступництво, — щоб помагати, ісціляти й потішати.
Послухай про ніжну увагу Марії зглядом одної дитини, що була до Неї набожна.
Родина Ельман у Надренській країні, мала одиноку дочку Рожу, літ 15-ти, що находилася у захисті коло монахинь.
Після торгівлі батько відпроваджував свою дитину до монастиря.
В дорозі залізницею, молода дочка замітила через вікно грядку з величавими білими розами. І той вид захопив Її так дуже, що вона просила батенька задержатися на найближчій станції, щоб піти й попросити власника тої грядки в’язочки роз.
Батько всміхнувшись, здвигнув лиш раменами. Роза наставала: «Я приобіцяла моїм учителькам в’язку білих роз, щоб прикрасити вівтар Пресвятої Діви; я всюди шукала, але дарма. Он там, немов з зарядження Провидіння, знаходжу стільки розкішних роз. Батеньку, — просила вона, обнімаючи його руками, — зробіть мені цю приємність!»
Вона просила й приговорювала так гарненько, що вкінці батько рішився сповнити Її волю, — і на першому перестанку вони висіли з потягу і верталися до міста, де була грядка з розами.
Коли з доброзичливої згоди власника одержали в’язку роз, повертаючись на станцію. Але, яке ж було їх здивування, коли вони там знайшли всю службу у найбільшому замішанні. Заледве поїзд лишив станцію, аж тут нечайно на нього наскочив другий поїзд, що приїздив і вагон, де перед тим находилася Роза з своїм батеньком, — буквально розсипався у трісочки...
Зо сльозами в очах Роза поглядала на свого батенька, а той з надміру зворушення пригортав свою дитину, кажучи: «О, якою доброю показалася для нас Божа Мати! Що ж була б сказала наша мати, коли б ми були погибли?»
Про приклади чудесної опіки тисячами читаємо в Річниках Пресвятої Діви: справді Вона найбільш чуйна Мати, найніжніша в Своїй доброчинності, наймилосерніша в Своїх поступках.
Це вже для Неї природна річ, ділати добро, це Її покликання — ділати приємність. У Ній вроджена доброта не була викривлена через гріх. Вона лишилася: всеціло добра, всеціло склонна оказувати услуги, помочі й потіхи.
О, яку приємність ти їй зділаєш, якщо ти наслідуватимеш Її у цій любові зглядом ближніх!
Суворість, яку ти часом проявляєш своїм підчиненим, або своїм ровесникам, наносить їй стільки терпіння! Та суворість — це ознака дуже злого успосіблення; вона — овочем гордости, — а гордість всеціло не подобається Покірній Діві.
Пильнуй побідити в собі ці маленькі пристрасті нетерпеливости, злого настрою, гніву або подразнення.
Не забагай наложити другим свого способу думати, не гнівайся, коли зустрічаєш протиріччя, не оказуй невдоволення, коли перервуть тобі любе чи нелюбе зайняття, у товаристві з другими.
Передовсім, — заховай спокій у родинному вогнищі. Будь поблажливий для думки других; не накидуй завсіди своєї волі; не відповідай злісно, коли лучиться противність, не відплачуй несправедливістю у злих поступках.
А навпаки, — віддавай тільки услуг, скільки лиш зможеш; май завсіди привітливий вигляд й лагідне поведения.
Все це ділай, щоб наслідувати свою Матір, а безумовно станешся для Неї дорогий, бо Вона добачуватиме у тобі образ Своєї власної доброти.
А ввечері одної днини, коли ти зможеш зазначити кілька подібних побід над самим собою, спіши уцілувати руку своєї Матері і зложи їй цю в’язочку роз.
Вони будуть запашніми і більш миловидні, ніж цвіти Рози Ельман. Коли вже задля такого слабенького прояву пошани зо сторони юної вихованки захисту, Вона була переможена й зділала чудо, то чого ж не вчинить Вона для тебе, що приносиш їй цвіти чесноти, які не зів’януть через усю вічність!
І каступного дня зачни свою працю проти пристрастей гніву, проти нетерпеливости й злого настрою, і щоднини наново берись боротись — аж дійдеш до того, що ти уподібнишся до своєї Пресолодкої Матінки.
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ