«Визволь мене від усіх напастей і від великих згіршень зміюки і від вічного вогня і пітьми, Всенепорочна...» (Окт., Гл. І.).
Чи можеш ти збагнути розмір безнадійності у душі, що скотилась у пекло?
Пекло — то всеціле нещастя, бо там нема Господа Бога з Його любов’ю, — а сам лише Бог є всецілим добром.
Пекло, отже, то збір усіх зол у найвищій степені; то відсутність усякої полекші й виручення; то чисте терпіння без найменшої надії.
Пекло — це безмірна ненависть, клевета, шал, безнадійність, скрегіт зубів, зависть, гнів: це товариство всього того, що на землі було зіпсуте, мерзенне, що збуджувало прикрість і відразу.
Пекло — це стан неповорушности у злі, в безнадійності й ненависті. Пекло — це зібрання всіх мук туземних, піднесених до найвищої степені, є це, передусім, муки в огні, а той своїм жаром проймає всі члени засудженого, вдирається у найдрібніші клітини його тіла: у жили, в нерви, в сустави м’яса і костей. Той вогонь запалюється й піддержується через гнів обидженого Бога, — безконечно справедливого й всемогутнього.
Пекло — це вічність у позбавленні всіх дібр, — вічність у муках та безнадійності.
Коли янгол суду замкне над осудженим безодню пекла, він кине ключ у пропасть і проголосить на чотири сторони світа: час уже більш не існує!
А що торкається Тебе, Дорогий Читачу, то ти вже мало що не впав до того пекла. Ти в одну певну хвилю свого життя знайшовся на обриві тої вогненної пропасті. Ще один крок — і ти провалився б...
І хто ж спас тебе звідтіля?
О, ти щойно в вічності будеш знати як слід, що визначає доброта твоєї Матері і та кількість разів, що в них вона здержала руку Ісуса.
Відносно тебе відбувався вже суд, чи витяти дерево, що не приносить плодів? Але Марія наблизилася з благанням. Вона вказала на значення того чи іншого «Богородице Діво», що їх ти проказав у своєму житті, ту чи іншу набожність, що її ти заховав для Неї, і Вона відповіла Ісусові: «Чи сказано у вічності, що погибне та душа, що взивала мене?» — і Ісус дозволив Себе вблагати, — і знов хвилина Його справедливості геть уплила!
«Католицький Голос» у Ліверпулі з дня 9 листопада 1883 року доносить про наступну подію: Один робітник, знайшовши священика, просив його, щоб той з ним удався до його хворої жони. Була вона протестантка, але настійливо просила про католицького священика. Коли священик туди прибув, він знайшов Її в гарячому бажанні виректися протестанського заблудження; він, отже, почав випитуватися, чи не мала вона, може, якої-небудь набожности до Пресвятої Діви? Жінка каже, що ні; але нечайно вона собі пригадала, що ще у своєму дитинстві, коли бавилась з католицькими дітьми, чула молитовку «Богородице Діво», ту молитовку запам’ятала собі, і відтоді завсіди Її відмовляла перед спанням.
Отже, тайну відкрито: Пресвята Діва в годині смерті впімнулась про свою власність!
О, скільки то разів Вона в подібний спосіб оказала Своє право над дітьми, що не перестали їй поручатися!
Скільки то разів Вона спасала, немов би проти волі впертих грішників, — і то за одне лиш добре почування, яке вони у своїй молодості мали зглядом Неї!
В житті св. Франца Режіє оповідають, що раз призвали його до смертного ліжка одного завзятого грішника. Той відчував свою близьку смерть, але рішуче відмовлявся навернутись.
Святий вийняв зо свойого молитовника образок Пресвятої Діви, і показуючи його, промовив: «Одначе Пресвята Діва тебе любить!»
«Як?» — заголосив грішник, неначе б пробудився зо сну, — «Вона мене не знає!»
«Одначе Вона тебе дуже любить!» — спокійно повторив Святий.
«Хіба ж Вона не знає, що я вирікся своєї Віри і зневажив свою релігію?» — «Так, — Вона це знає!» — «Що я оклевечував Її Сина і топтав Його Кров». — «Вона все те знає!» — «Що мої руки є забагрені невинною кров’ю». — «Вона й те знає!» — відповів св. Франц.
«Чи ви, отче, говорите правду?» — зачудовано спитав грішник. «Так, я говорю правду, — скорше небо й земля пропадуть, ніж однісеньке слово Боже. От, що! І то Господь Бог сказав одного разу, і сьогодні це до тебе самого повторяє: «Сину: це Мати твоя!»
«Моя Мати!.. Вона мене любить!»... лебедів умираючий, — «Моя Мати!... Моя Мати, ах моя!..» — і рясні сльози покотилися з його очей, — сльози каяття і любови.
Він щиро визнав всі свої гріхи, і мало що не за годину віддав свою очищену душу своєму Спасителеві.
І хто ж нам скаже, де Божественна Пастушка мусіла шукати деяких Своїх овечок? Багатьох знайшла Вона на полі бою, в обличчі смерті, інших, коли корабель потопав, інших у в’язницях; ще інших знов на місці смертного присуду, за кілька хвилин перед тим, заки меч протяв нитку їх життя...
Та Божественна Мати є всюди присутня через продумчиву доброту: Вона спасає бідних заблуканців гріха; Вона чуває над упертими, щоб бодай через один докір совісти колись запровадити їх в Свої Матерні обійми.
Щоб Її уникати, тo справді треба того хотіти, — хотіти з упором і відкидати Її матерні запросини.
Аж до кінця віків Вона в небі не матиме спокою! Як Мати, чи ж може Вона бути спокійна, доки Її діти в небезпеці?
Вона посилає Своїх вірних слуг, а передовсім священиків, щоб дітям Своїм помогти і їх підняти. Вона поручає говорити в кожній порі про Її милосердя зглядом бідних грішників, — і тим чином їй удається притягнути велике їх число.
Нехай також і тобі Божественна Діва допоможе у цьому милосерному урядові; запровадивши себе самого, старайся й інших припровадити до Її стіп.
Божественна Мати буде тобі вдячна!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ