«Тобі вибраній з усіх поколінь і перед віками наставленій на Матір Богові, що без гріха вся, а в зачатті своїм побілила пекло — я, слуга твій негідний, Богородице, мережаю врочисті пісні. Вітай, від гріха вся невинна в зачатті Твоїм». (Конд. акаф. Н. 3.).
Сотворюючи Пресвяту Діву Марію, Господь Бог хотів зділати зеркало Своєї власної чистоти. Він хотів, щоб, приглядаючись Цій Божественній Діві, мав Він нагоду подивляти блиск Своєї власної святости.
А до того, — з яким же ж старанням Він Її приготовляє, та з якою святою завистю Він зберігає Її невинність!
Моя люба Мати, — каже Він у книзі Пісень над Піснями ", — то запечатана криниця, замкнений огород, рай, що ю нього лише Я маю доступ.
Притім розважте. Ця Преблагословенна Діва мала бути Вибраною Дочкою Небесного Отця! І чи ж міг Він дозволити, щоб Вона бодай хвилину
була невільницею сатани, того найогиднішого сотворіння, яке взагалі коли-небудь було?
І лише від самого Бога залежало те, щоб Марію, Цю Свою Дочку, охоронити від такого пониження. Як же б зміг Він бути Добрим Отцем, якщо б Він був зділав інакше?
Та й Божественний Ісус, Друга Особа Пресвятої Тройці, вибрав собі Ту Пресвяту Діву за Матір. Він, безконечна чистота, мав замешкати в Її лоні, а потім кормитися при Ній, Дозволити Себе колихати в Її обіймах та покривати Її поцілуями.
І чи б зміг Він стерпіти, щоб те пречисте лоно Пресвятої Діви Марії, заким Він ще у ньому замешкав, було заплямлене гріхом первородним, занечищене дияволом, заражене його їддю та знеславлене ним?
Ні! Того б Він не зміг стерпіти! І для того Він учинив Свою Матір яснішу та білішу від снігу, від янголів невиннішу!
Святий Дух бажав Її взяти за Свою Обручницю. Він хотів Її покрити Своєю тінню і зачати в Ній Бого-Чоловіка. Він бажав поміж Собою, а Нею, вчинити безконечно-сильніші й солодші та більш дійсні зв’язі, ніж поміж обручниками туземськими.
То ж, чи не повинен Він був відчувати якоїсь святої зависти з огляду на Її красу? Чи ж міг дозволити, щоб Його воріг, диявол, нарушив їй ту святиню, — і зв’ялив Цю Небесну Квітку, Його Улюблену Обручницю?
О, ми далекі від такої та Їй подібної думки! Ні! Господь Бог вже від віків знав про Неї. Він передохоронив Її Своєю благодаттю, та зогляду на передбачені заслуги Свого Сина, увільнив Її від усякого подуву первородного гріха. Вже від першої хвилинки Її Зачаття, Він наповнив Її благодатями — отже зділав їй одиноке й виняткове чудо!
Приємний був то день, так для міста Риму, як і для цілого католицького світу, коли то Папа Пій IX (8 грудня р. 1854.), своєю непомильною властю оголосив перед цілим світом, що Пресвята Діва Марія була Непорочно Зачата, — без плями первородного гріха.
З нагоди такого великого торжества, з усіх країн світу, у безчисленній кількості, поз’їздилися єпископи, священики й вірні.
І коли той вседостойний Папа, відправляючи торжественне Богослуження у церкві св. Петра, своїми устами висказав рішення: «Твердимо, що Пресвята Діва була Непорочно-Зачата, була без плями первородного гріха», — вмить якийсь особливий порив зворушення захопив около 200.000 вірних, що наповняли собою площу св. Петра.
Безконечні оплески признання й радости могутні, як рокіт грому, залунали від тої товпи. І в ту ж хвилю загомоніли всі дзвони міста Риму, звіщаючи по місті й по цілому світові це потішливе і довговижидане рішення.
Всеблага Мати! Яка-ж це невимовна радість для нашого серця: знати, — що Ти Непорочна, що навіть найменший подув гріха не міг зірвати квіточки з Твоєї дівочої окраси. Яка ж це радість для нас, що Ти завсіди була Улюблена в Бога, та що Ти навіть не могла Його обидити!
Твій ум ніколи навіть не міг допустити думки, що вразила б Твою невинність. Рівно ж і Твоє Серце ніколи не могло посідати бажань, які не були б звернені лише до Бога. — Твоя уява, Твоя пам’ять, Твої змисли, — навіть не могли ніколи піддати Тобі предметів, що не були б в однозгідності з Божою волею.
Ти ніколи навіть не могла знати тої боротьби, що нею заняте існування прочих людей, бо Ти не мала первородного гріха. Ти є більш невинна, ніж Ева, коли виходила з рук самого Сотворителя. Ніякі примани, що так захоплюють й очаровують і приводять до гріха прочих дітей Адама, — навіть ніколи не могли робити на Тебе найменшого вражіння.
Твій ум і Твоя воля не були у Тебе зв’язані з дитячим віком. Вже від першої хвилини свого існування, ти мала повне вживання розуму, — і вже від тоді Ти пізнала й полюбила Бога.
Твоє тіло, таке совершение й таке чисте, було вільне від наслідків первородного гріха, — воно не підлягало недугам. І Ти не була б змушена вмерти, коли б Ти не була схотіла уподібнитися до Свойого Сина, — бо смерть то кара за гріх. А Ти завсіди вільна була від похибок.
О, як Ти сяєш у Своїй невинності, і з якою ніжністю і співчуванням Ти звертаєш Свої матерні очі до нас бідняків, тяжкодіткнених первородним гріхом.
Як же ж Ти бажаєш зблизитися до нас і помогти нам вилізти з цього багна, в якому ми безнастанно тонемо.
Заледве лиш чотири рок и минули від того часу, як оголошено рішення про Непорочне Зачаття, а Та Пресвята Діва вже Сама сходить з неба, щоб Свою дівичу стопу покласти на землю, — і чудом потвердити рішення про Свою Непорочну Чистоту!
Яке ж зворушливе є це явління Пресвятої Діви в місцевості Люрд, та як дуже Вона через цс відкриває нам Свою невичерпану ніжність і безграничне співчування Своєго Серця!
Було це дня 11 лютого, р. 1858. Маленька дівчинка, літ 13, Вернадета Субіру пішла того дня з сестрою до ліса, щоб там призбирати галузок. А дійшовши до річки Гаве, побачила вона перед собою, в заглибленні скали, чудово-гарну, молоденьку Дівицю...
Могла вона мати приблизно років 16-17. Ціла вона була зодягнена в білу одіж й припоясана блакитною крайкою. Руки мала зложені неначе б до молитви; на правій руці звисала вервиця (коронка).
Дівиця була захопливо красна й чарівна Своєю красою й виглядом. Вона любо всміхалась до Вернадети, навчаючи Її молитися на вервиці. Потім казала їй знов прийти на те саме місце.
Таким способом дівиця, і в наступні дні, являлася маленькій дівчинці — і так аж разів вісімнадцять.
Вона довірила їй многі тайни, що з них деякі відносилися і до самої дівчини. Потім виразила перед дівчинкою бажання, щоб Її прославляли й призивали на поміч у тому місці, — а дальше, на ЇЇ приказ, — у стіп скали витриснула чудесна криниця...
Дівчинка попросила ту Дівицю, щоб ласкава була сказати їй Своє ім’я. Але Вона, замість відповіді, лише любо всміхнулася... Вкінці, — дівчинка знову повторила свою просьбу, — благала Її усильно. Тоді Пресолодка Дівиця глянула на дівчинку з любов’ю, а потім піднесла очі до неба і сказала: «Я є непорочне Зачаття!».
І від того часу міліони вірних з цілого світу прибувають до Люрду, де щороку діються чуда. Але. — які ж внутрішні зміни там відбуваються часто! І скільки ж то душ, лише на сам вид образа Пренепорочної Діви, віднайшли там свою втрачену невинність!
Чи не бажаєш і ти, зо своєї сторони, любити Цю Пренепорочну Діву, сіяючу дівственною красою?
Вона ж зволить з неба, поспішити й тобі назустріч. Вона бажає від тебе молитви и любови. Дозволь, щоб Її доброта захопила тебе!
Помирися з Ісусом через св. Сповідь, — та й провадь життя без гріха. Як же ж Ця Божественна Діва буде тебе любити, обсипати ласками й голубити до Свого щиро-матернього Серця!
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ